Правові і нормативно – технічні основи забезпечення безпеки життєдіяльності - Безпека життєдіяльності <?if()?>- <?endif?> - Реферати - Рефераты по охране труда, БЖД, ГО

Середа, 07.12.2016, 15:26
Вітаю Вас Гість | RSS

Реферати з ЦО, БЖД, охорони праці

Реферати

Головна » Статті » Безпека життєдіяльності

Правові і нормативно – технічні основи забезпечення безпеки життєдіяльності
Правовою основою законодавства щодо забезпечення безпеки
життєдіяльності є Конституція України – основний закон держави. Гарантом
Конституції України є Президент. Президент України видає укази і
розпорядження, обов'язкові для виконання на всій її території . Державні
закони приймаються Верховною Радою підписуються та обнародуються
Президентом.
Екологічна безпека
Забезпечення екологічної безпеки на території України, формування і
зміцнення екологічного правопорядку засновані на дії закону України "Про
охорону навколишньої природного середовища” у комплексі із заходами
організаційного, правового, економічного і виховного впливу. Закон
містить звід правил охорони довкілля в умовах господарського розвитку і
регулює природоохоронні відносини, не виділяючи його окремі об'єкти,
охороні яких присвячене спеціальне законодавство.
Завданнями природоохоронного законодавства є: охорона природного
середовища (а через неї і здоров'я людини); попередження шкідливого
впливу господарської та іншої діяльності на довкілля, поліпшення його
якості.
Ці задачі реалізуються через три групи норм:
нормативи якості навколишнього середовища,
екологічні вимоги до господарської та іншої діяльності, що впливає на
навколишнє середовище,
механізм виконання цих вимог.
До нормативів якості навколишньої природного середовища відносяться
гранично допустимі норми впливу (хімічного, фізичного, біологічного):
ГДК шкідливих речовин, ГДВ, ГДС, норми радіаційного впливу, норми
залишкових хімічних речовин у продуктах харчування та ін. Нормативи
затверджуються спеціально уповноваженими органами держави (зокрема,
держсанепіднаглядом України) і обов'язкові для всіх суб'єктів, що
хазяйнують.
Екологічні вимоги пред'являються всім суб'єктам незалежно від форм
власності і підпорядкованості. Органи охорони навколишнього середовища і
санепіднагляду мають право екологічного контролю і накладення заборони
діяльності на всіх стадіях – проектування, розміщення, будівництва,
введення в експлуатацію, експлуатації об'єктів. Закон гарантує право
громадян на здорове і сприятливе природне середовище, закріплює
повноваження громадян і суспільних екологічних об'єднань в охороні
навколишньої природного середовища: вимагати надання екологічної
інформації, призначення екологічної експертизи, звертатися в
адміністративні і судові органи з заявою про призупинення чи припиненні
діяльності екологічно шкідливих об'єктів, звертатися з позовами про
відшкодування шкоди, заподіяного здоров'ю і майну громадян.
Механізм реалізації Закону виражається в сполученні економічних методів
господарювання з адміністративно-правовими заходами забезпечення якості
навколишнього природного середовища. Економічний механізм охорони
довкілля припускає фінансування, кредитування, пільги при впровадженні
екологічно чистих технологій, при нарахуванні податків. Це прямі
екологічні стимули в охороні навколишнього природного середовища. Вплив
на економічний інтерес здійснюється через вилучення частини грошового
доходу як плату за користування ресурсами, податку на екологічно
шкідливу продукцію, що випускається із застосуванням екологічно
небезпечних технологій.
Адміністративно-правовий вплив реалізується через екологічну експертизу,
екологічний контроль, запобіжні заходи шкідливої діяльності,
відповідальність за екологічні правопорушення. Фінансування і здійснення
господарських проектів реалізується тільки після позитивного висновку
екологічної експертизи. У випадку недотримання екологічних вимог закон
передбачає призупинення діяльності й одночасне припинення фінансування з
боку кредитно-фінансових установ.
Система екологічного контролю складається з державної служби
спостереження за станом навколишнього природного середовища
(моніторинг), державного, виробничого, суспільного контролю. Моніторинг
організується з метою спостереження за тим, що робиться у навколишньому
природному середовищі: фізичними, хімічними, біологічними процесами, за
рівнем забруднення атмосфери, повітря, ґрунтів, водяних об'єктів,
наслідками його впливу на рослинний і тваринний світ, забезпечення
зацікавлених організацій і населення поточною й екстреною інформацією
про зміни у навколишньому природному середовищі, попередженнями і
прогнозами цього стану.
Організаційну основу служби екологічного контролю складає державна
служба України з гідрометеорологічного моніторингу навколишнього
середовища (Укргідромет) і його підрозділи на місцях. У проведенні
державного екологічного моніторингу беруть участь: держсанепіднагляд
України – у частині моніторингу несприятливих впливів факторів
навколишнього середовища на здоров'я людини, Мінсільгосп України в
частині моніторингу забруднення ґрунтів, рослинної продукції, води і
снігу важкими металами, пестицидами, нітратами в агропромисловому
комплексі, а також Комітет держави по земельних ресурсах і
землевпорядженню, Комітет з геології, державний нагляд України з ядерній
і радіаційній безпеці. Основне навантаження лягає на державну систему
моніторингу Укргідромету. До її складу входить мережа пунктів режимних
спостережень за рівнем забруднення атмосферного повітря, ґрунтів,
поверхні вод, морського середовища, лісової рослинності, за хімічним
складом опадів, сніжного покриву, рівнем радіації.
Основні положення виробничого екологічного контролю були введені
постановою уряду України 1968 року „Про заходи для подальшого поліпшення
охорони здоров'я і розвитку медичної науки в країні”. Постанова
передбачала організацію лабораторій у складі заводських підрозділів для
постійного контролю за дотриманням санітарно-гігієнічних нормативів у
цехах, а також за забрудненням атмосферного повітря, ґрунту і водойм
промисловими викидами. Відповідно до Закону України „Про підприємства і
підприємницьку діяльність” (1990) підприємства одержали самостійність у
визначенні структури і фінансування своїх підрозділів. Однак обов'язком
усіх підприємств і підприємців є проведення екологічного контролю
виробництва і недопущення забруднення навколишнього середовища, випуск
продукції, що не приносить шкоди здоров'ю людини.
Органи охорони навколишнього середовища і санепіднагляду мають право
накладати заборону на розміщення проекту, разом з органами влади вживати
заходів адміністративно-правового припинення шкідливої діяльності,
притягати винуватців до відповідальності за екологічні правопорушення.
Система стандартів „Охорона природи” ДСТ 17.0.0.00 установлює вимоги до
природо користувачів елементами біосфери (атмосфери, гідросфери, ґрунту)
у частині захисту їх від антропогенного впливу. Державні стандарти є
основними нормативно-технічними документами, що встановлюють загальні
вимоги до конкретних видів природокористування. Державні стандарти дають
ознаки і методики визначення ступеня впливу на навколишнє середовище
різних забруднювачів.
Система державних стандартів включає більше 200 документів, що
стосуються охорони навколишнього середовища. Вона підрозділяється на
кілька груп стандартів і забезпечує застосування єдиних і обов'язкових
методів і правил охорони природи. Стандарти нульового комплексу ДСТ
17.0.0.01 і інші складають групу організаційно-методичних стандартів.
Так, ДСТ 17.0.0.04-90 регламентує основні положення екологічного
паспорта підприємства.
Стандарти в області охорони води поєднуються в перший комплекс – ДСТ
17.1.1.01 і інші; а, наприклад, ДСТ 17.1.3.07 „Правила контролю якості
повітря населених пунктів” – у третій. До четвертого комплексу
відносяться стандарти в області охорони і раціонального використання
ґрунтів, до п'ятого – використання землі, до шостого – охорони
рослинності.
Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища”
доповнюється законодавчими актами, що конкретизують його положення. У
1992 році прийнятий „Порядок розробки і затвердження екологічних
нормативів викидів і скидань забруднюючих речовин у навколишню природне
середовище, лімітів використання природних ресурсів, розміщення
відходів”. У 1993 році прийнятий Указ „Про утворення Міжвідомчої комісії
Ради безпеки України по екологічній безпеці”. У 1994 році „Про державну
стратегію України щодо охорони навколишнього середовища і забезпеченню
стійкого розвитку”.
Проблема охорони навколишнього середовища має глобальний характер. У
Декларації Стокгольмської конференції ООН із проблем навколишнього
середовища (1972) сформульовані 26 принципів, покладених в основу
міжнародного екологічного співробітництва. Декларація проголосила право
людини на життя в сприятливому навколишнім середовищі. Природні ресурси
Землі повинні бути збережені на благо нинішнього і майбутнього поколінь.
Конференція ООН у 1992 році в Ріо-де-Жанейро одностайно прийняла
Декларацію по навколишньому середовищу і розвитку, що проголосила мету –
установити нове, справедливе глобальне партнерство для збереження,
захисти і відновлення здорового стану і цілісності екосистеми Землі.
Україною прийняті до виконання, зокрема: Протокол 1985 року про
скорочення викидів сірки та їхніх трансграничних потоків;
Протокол 1988 року про обмеження викидів оксидів азоту та їх
трансграничних потоків.
Наша держава являється членом багатобічних конвенцій, таких як конвенція
про захист Чорного моря від забруднень (1992 р.), конвенції з
трансграничного визначення дії промислових аварій і Киотської угоди
(1997) про обмеження викидів речовин, що викликають парниковий ефект і
ін.
Витрати на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації
Величезні матеріальні і людські втрати суспільства пов'язані зі
стихійним лихом, аваріями і катастрофами, що часто супроводжуються
руйнуваннями промислових об'єктів і погіршенням екологічної обстановки.
Ё
Ђ
Ё
??????q?ретно статистичні показники для кожного виду надзвичайних
ситуацій звичайно розглядають у зв'язку з їх загальною і
медико-тактичною характеристикою.
Людські й економічні втрати оцінюються ретроспективно. Визначення про
них дають, наприклад, деякі дані, що приводяться при оцінці землетрусу у
Вірменії 7 грудня 1988 року.
Епіцентр землетрусу (по шкалі Ріхтера 8…9 балів, по 12-бальній шкалі –
11…12 балів) довівся на Спитак. Зона його впливу з магнитудою, що
оцінюється як руйнівна, захоплювала ряд міст і селищ Вірменії.
Промислові, культурні і житлові будівлі Ленінакана, Кировокана, Спитака
були зруйновані відповідно на 66, 29 і 69%.
До землетрусу населення міст і селищ постраждалої зони складало
приблизно 500 тисяч людей (20% усього населення республіки); число
загиблих склало 24 542 осіб, поранених – 72 000…94 000 людей, усі вони
одержали як механічні, так і психічні травми. Число тих, хто залишився
без даху визначається в 500 тисяч осіб, причому, дотепер життя багатьох
не обладнане.
Витрати на медичну допомогу можуть бути оцінені за наступними
показниками: у ході ліквідації наслідків землетрусу були сформовані
воєнно-польовий госпіталь на 200 ліжок, 3 військові поліклініки на
150…200 відвідувань кожна, санітарно-епідеміологічний загін, 2
санітарно-епідеміологічні лабораторії, 2 рухомих стоматологічних
кабінети, рухоме відділення медичного сховища з запасом медичного майна
на 12 000 людей. Було видано перев'язочних засобів на 12 000 тисяч
поранених, 110 млрд. одиниць антибіотиків, 160 літрів штучної крові, 10
000 упакувань психостимуляторів, 8 100 санітарних носилок, 84 одиниці
медичної техніки, 120 тонн дезинфікуючих засобів. Було проведено
бактеріологічне обстеження 350 працівників харчування і водопостачання,
35 510 жителям зроблені запобіжні щеплення проти кишкових інфекцій,
дезинфекційні заходи здійснені на 13 000 кв. метрах площі, дератизовано
– 56 га площ.
У Спитаку до 15 грудня на поверхні землі було прокладено кілька
кілометрів водоводу, що функціонував при позитивних температурах
повітря. Усього в район землетрусу за 26 днів надійшло 3 036 одиниць
спеціальної техніки (кранів, бульдозерів, екскаваторів і ін.). Для
проведення рятувальних і інших робіт у зону землетрусу прибуло 50 000
людей.
У осередку ураження загинули 24 тисячі голів великої рогатої худоби, 45
тисяч овець, понад 8 тисяч свиней, сотні тисяч домашнього птаха.
Аналізуючи все перераховане, можна зробити в цілому висновок про
масштаби економічного збитку, нанесеного землетрусами, що складається зі
збитку руйнуваннями, загибелі людей, травматизму і витрат на відбудовні
роботи.
Одним з найбільш частим стихійним лихом є повені. Ряд повеней останніх
років обласного і республіканського масштабу зажадали напруженої роботи
гарнізонних і окружних формувань по ліквідації їх наслідків. Прикладом
може служити повінь у Закарпатті.
За даними штабу ЦО України повені ускладнюються слабкою пропускною
здатністю рік та іригаційних споруджень, інтенсивною господарською
діяльністю людини, зв'язаної з вирубкою лісів, нераціональною будівлею
дорожніх насипів, захисних дамб і т.д.
Ретроспективно роботи із боротьби зі стихійним лихом, на прикладі
Закарпаття і ліквідації його наслідків, можна розділити на 3 етапи.
Перший етап – прогноз стихійного лиха після його попередження й
організація робіт зі зниження можливих наслідків надзвичайної ситуації;
були створені постійні надзвичайні комісії (ПНК), приведені в готовність
органи ЦО.
Другий етап – проведення рятувальних і інших невідкладних робіт у ході
повені; був уведений надзвичайний стан і почалася евакуація дітей і
дорослих з місць, що знаходилися під загрозою затоплення; у рятувальних
роботах брали участь тисячі людей і сотні одиниць техніки, плаваючи
транспортери з передислокацією від 100 до 400 км. Було перевезено тисячі
тон різних вантажів, вивезене і врятовано тисячі осіб.
Третій етап – організація і проведення ремонтно-відновлюваних робіт; у
задачу третього етапу входило забезпечення постраждалого населення
житлом, розгортання об'єктів соціальної сфери, мереж тепло, енерго і
водопостачання до зимових холодів, збирання та збереження врожаю
сільськогосподарських культур, забезпечення кормами тварин; були
визначені конкретні задачі міністерствам і відомствам, джерела
фінансування заходів щодо відновлення і будівництва об'єктів народного
господарства в області.
Приведені як приклад дані про два типи надзвичайних ситуацій –
землетрусі і повені, свідчать про те, що ліквідація наслідків завжди
вимагає величезної напруженості відповідних сил і засобів, значних
матеріальних витрат, що, в основному, повинні бути спрямовані на
порятунок життя і забезпечення життєдіяльності потерпілих і відновлення
зруйнованих у ході катастрофи об'єктів, будівництво житла, комунікацій і
інших об'єктів.
Більшість сучасних технологій пред'являють надзвичайно високі вимоги до
якості праці. Збільшується ціна помилок із зростанням складності
технологічних процесів, тому навіть незначні відхилення самопочуття
працівника від необхідної норми можуть привести до значного економічного
і соціального збитку. Загальні розміри витрат збільшуються через ріст
вартості устаткування, підвищення кваліфікації і, відповідно, росту
цінності робочого часу. При цьому підвищена захворюваність і скорочення
періоду повноцінної трудової активності, викликані негативним впливом
факторів природного та антропогенного походження на здоров'я людини,
можуть приводити до істотного збільшення прямого і опосередкованого
збитку.
Величезні економічні втрати суспільства пов'язані з захворюваністю,
травматизмом на виробництві й у побуті, з тимчасовою втратою
працездатності й інвалідністю. Ці економічні збитки складаються з ряду
компонентів, основними з яких є:
втрати трудових людино-днів і, отже, вартості не виготовленої на
виробництві продукції;
витрати на виплату субсидій по тимчасовій непрацездатності і пенсій по
інвалідності;
витрати на стаціонарну й амбулаторну лікувально-профілактичну допомогу.
Виробництво країни втрачає протягом року через захворюваність десятки
мільйонів людино-днів, а це рівнозначно тому, що мільйони умовних
робітників не працюють протягом усього року, при цьому наноситься
збиток, теоретично рівнозначний економічним утратам при зупинці всієї
промисловості більше, ніж на 10 днів.
Соціальна ефективність охорони здоров'я зв'язана із соціальними
процесами суспільства, демографічними явищами. При цьому медична
ефективність виміряється результативністю лікувально-профілактичної
діяльності, а економічна ефективність визначається впливом зниження
захворюваності, інвалідності, летальності на продуктивність праці.
Зниження захворюваності з тимчасовою втратою працездатності й
інвалідності має велике економічне значення. Підраховано, що зниження
середньої тимчасової втрати працездатності тільки на 1 день зберігає
народному господарству більше 16 млн. людина-днів на виробництві і до
сотні тисяч умовно-річних робітників.
Створення безпечних умов праці і побуту, профілактика захворювань
обумовлює продовження періоду трудової активності людей, збереження
трудового резерву і зниження витрат із засобів соціального страхування.
Фінансування охорони праці здійснюється за рахунок асигнувань, що
виділяються окремою стрічкою у державному бюджеті України, в обласних,
міських, районних бюджетах, за рахунок прибутку (доходів) підприємств, а
також фондів охорони праці. Працівники підприємств не несуть яких-небудь
додаткових витрат на ці заходи.
Фонди охорони праці формуються на трьох рівнях:
державний фонд охорони праці – за рахунок цільових асигнувань Уряду,
суми штрафів, що накладаються на посадових осіб за порушення
законодавства про охорону праці, відрахувань з фонду державного
(обов'язкового) соціального страхування, добровільних відрахувань і
надходжень;
територіальні фонди охорони праці формуються за рахунок асигнувань з
бюджетів адміністративно-територіальних утворень, частини засобів фондів
охорони праці підприємств, розташованих на відповідній території,
добровільних відрахувань підприємств;
фонди охорони праці підприємств формуються за рахунок щорічного
виділення на охорону праці необхідних засобів в обсягах, визначених
колективним чи договірними угодами.
Підприємства, що використовують засоби фондів охорони праці не по
призначенню, цілком відшкодовують витрачені засоби в зазначений фонд
підприємства і сплачують штраф у фонд охорони праці в розмірі 100%
засобів, витрачених не по призначенню.
ЛІТЕРАТУРА
Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного
та природного характеру: Закон України.– К.: – 2000.
Бабенко О.І., Задорожна О.М.,Черевко Р.І. Безпека життєдіяльності людини
в надзвичайних ситуаціях: Навч.посібник.– К.: ІЗМН. – 1996.– 224с.
Миценко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому
середовищі: Навч. Посібник. – Кіровоград. – 1998.– 292с.
Чирва Ю.О.,Баб’як О.С. Безпека життєдіяльності: Навч.посібник. – К.:
АТІКА.– 2001.– 304с.
Джигирей В.А. та ін. Безпека життєдіяльності: Навч.посібник. – Львов:
"Афіша”. – 1999.–254с.
Литвак С.М., Михайлик В.О. Безпека життєдіяльності: Навч.посібник. –
Миколаїв: ТОВ "Компанія ВІД”. – 2001. – 230с.
Методичні вказівки і завдання для самостійної роботи студентів з курсу
"Безпека життєдіяльності людини”, КНЕУ.– 1998. –44с.
Каммерер Ю.Ю.,Кутырев А.К., Харкевич А.Е. Защитные сооружения
гражданской обороны :Учеб.пособие.– М.: Энергоатомиздат. – 1985.– 232с.
Шубин Е.П. Гражданская оборона : Учебное пособие. – М.: Просвещение. –
1991. – 223с.
Жалібо Е.П. Безпека життєдіяльності.– Львів.: "Новий світ”. – 2000.
–320с.
СтеблюкМ.І. Цивільна оборона.– Київ.: "Знання-прес”. –2003.– 430 с.
Алексеенко В.А. Биосфера и жизнедеятельность: Учеб.пособие. – Логос,
2002.– 212с.


Категорія: Безпека життєдіяльності | Додав: ohranatruda (01.11.2010)
Переглядів: 654 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

 


Экономика безопасности труда

Загальні питання безпеки праці

Основні причини виробничого травматизму і професійної захворюваності. Заходи щодо їх попередження

Изложить основные положения плана ликвидации аварий в угольных шахтах.

Вимоги техніки безпеки при організації роботи в фізіотерапевтичних кабінетах

Організація цивільної оборони на об'єктах господарської діяльності



Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Цівільна оборона [128]
Пожежна безпека [69]
Безпека життєдіяльності [180]
Охорона праці [292]
Пошук
Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Теги
шум (3)
ЗІЗ (2)
313 (1)
дтп (1)
МНС (1)
СИЗ (1)
ЦО (1)
Надіслати СМС
 

Copyright MyCorp © 2016
Створити безкоштовний сайт на uCoz