Четвер, 28.03.2024, 15:54
Вітаю Вас Гість | RSS

Реферати з ЦО, БЖД, охорони праці

Реферати

Головна » Статті » Безпека життєдіяльності

Складові мікроклімату виробничих приміщень та їх вплив на працівника
Складові мікроклімату виробничих приміщень та їх вплив на працівника

Мікроклімат виробничих приміщень характеризується температурою, вологістю повітря, швидкістю переміщення повітряних мас, а також тепловим випромінюванням від нагрітих обладнання, машин, предметів праці. Від комплексного впливу цих елементів залежать теплові відчуття і зумовлені ними фізіологічні та психічні стани працівників.
Визначальним метеорологічним елементом є температура повітря, дія якої може посилюватися або послаблюватися іншими факторами. Посилення несприятливого впливу одного фактора дією інших факторів характеризується як їхня синергічна взаємодія. При антагоністичній взаємодії несприятливий вплив одного фактора послаблюється іншим, що діє в цей час.
Мікроклімат виробничих приміщень зумовлюється технологічним процесом і певною мірою зовнішніми метеорологічними умовами. Цехи, в яких тепловиділення від обладнання, матеріалів, людей, сонця перевищують 20 ккал на 1 м3 за годину, відносяться до гарячих. Як правило, основними при цьому є теплові випромінювання від нагрітих поверхонь обладнання і матеріалів. Так, 500-тонна мартенівська піч віддає 15 млн ккал/год, з яких 10 млн ккал припадає на випромінювання. Теплове навантаження складає 250—300 ккал на 1 м3 за годину. Біля 100 ккал на 1 м3 за годину становлять тепловиділення в сушильних цехах заводів будівельних матеріалів, на деяких дільницях виробництва штучного волокна, капрону, в легкій, нафтопереробній, харчовій промисловості.
Виконання роботи в умовах теплового випромінювання і високих температур викликає різко виражені фізіологічні зрушення в організмі працюючих. Їхня працездатність в таких умовах знижується на 50 %. Фізіологами встановлено, що температура 22°С є тією межею, за якою починається прогресивне зниження працездатності. Так, при підвищенні температури до 26°С вона зменшується на 4 % з кожним градусом, а при подальшому її підвищенні до 30°С — на 6 %. А. В. Васильєвою виділені три температурних режими: від 0 до 25°С; від 25 до 35°С і від 35 до 50°С. Кожному режиму властивий певний характер зрушень фізіологічних функцій працівника. При першому режимі ці зрушення знаходяться в зоні допустимих показників; при другому відмічаються підвищені показники, а при третьому — парадоксальні реакції.
В умовах, коли температура повітря дорівнює або перевищує температуру тіла працівника, віддача тепла організмом відбувається шляхом випаровування вологи. Так, при виконанні важкої фізичної роботи при високій температурі повітря кількість виділеного поту може сягати 1,0—1,5 л/год.
Разом з водою організм втрачає солі і вітаміни, в зв’язку з чим він не справляється з віддачею тепла і наступає перегрівання — теплова гіпертермія. Ознаками її є підвищення температури, сильне потовиділення, спрага, збільшення частоти дихань і пульсу, задишка, головний біль, запаморочення. Перегрівання організму може виявлятися в трьох формах: легкій і середній гіпертермії, тепловому ударі (важка форма гіпертермії) і судомній хворобі. Тепловий удар супроводжується раптовою втратою свідомості, підвищенням температури тіла до 40—41°С, слабим частим пульсом, припиненням потовиділення. Судомна хвороба характеризується порушенням водно-солевого обміну, судомами м’язів, кінцівок, діафрагми, потовиділенням, згущенням крові.
Наявність у виробничих приміщеннях холодних поверхонь також негативно впливає на працівника, оскільки збільшує віддачу тепла з поверхні його тіла. В таких умовах теплоутворення не компенсує втрату тепла і у працівника знижується температура, з’являється слабість і сонливість. Переохолодження призводить до розладу обміну речовин органів, найбільш віддалених від серця, — пальців рук, ніг, носа, а також до зниження опірності організму до різних захворювань. Найбільш поширеними при цьому є захворювання периферійної нервової системи (радикуліти, невралгії), загострення суглобового і м’язового ревматизму, плеврит, бронхіт та ін.
Теплова рівновага працівника залежить також від вологості повітря, тобто вмісту у повітрі водяних парів. Найсприятливішою для організму є відносна вологість повітря від 35 до 60 %. Якщо вологість менша 35 %, то повітряне середовище характеризується сухістю, яка посилює випаровування води з поверхні шкіри. При підвищенні вологості повітря (понад 60 %) випаровування поту утруднене. Так, при температурі 25°С в умовах дуже сухого повітря організм втрачає через шкіру і легені 75,4 г вологи за годину, а в умовах дуже вологого повітря — лише 23,9 г/год.
. Вплив параметрів мікроклімату на організм людини
Суттєвий вплив на стан організму працівника, його працездатність чинить мікроклімат (метеорологічні умови) у виробничих приміщеннях, під яким розуміють умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням. Ці умови визначаються поєднанням температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, температури поверхонь, що оточують людину, та інтенсивності теплового (інфрачервоного) опромінення.
Незважаючи на те, що параметри мікроклімату виробничих приміщень можуть змінюватись, іноді навіть значно, температура тіла людини залишається сталою (36,6 °С). Це досягається завдяки терморегуляції - властивості організму людини підтримувати тепловий баланс із навколишнім середовищем.
Нормальний перебіг фізіологічних процесів, а отже, і хороше самопочуття можливе лише тоді, коли тепло, що виділяється організмом людини, постійно відводиться в навколишнє середовище. Мікрокліматичні умови, які забезпечують цей процес, вважаються найкращими. У разі незадовільних мікрокліматичних умов у організмі людини для підтримання сталої температури тіла починають відбуватися різні процеси, спрямовані на регулювання теплоутворення і тепловіддачі. При температурі повітря в межах 15-25 °С теплоутворення організму майже не змінюється (зона байдужості). Зі зниженням температури повітря теплоутворення підвищується, головним чином, унаслідок м'язової активності (з'являється тремтіння) та підсилення обміну речовин. З підвищенням температури повітря посилюються процеси тепловіддачі. Кількість тепла, що утворюється в організмі людини, залежить в основному від фізичних навантажень, а рівень тепловіддачі - від мікрокліматичних умов, головним чином, температури повітря (табл. 2.2).
Таблиця 2.2. Кількість тепла та вологи, що виділяється однією людиною
 
Віддача тепла організмом людини в навколишнє середовище здійснюється трьома основними способами (шляхами): конвекцією, випромінюванням та випаровуванням вологи з поверхні шкіри.
Чим нижча температура повітря і швидкість його руху, тим більше тепла віддається випромінюванням. При високій температурі значна частина тепла втрачається випаровуванням поту (рис. 2.1, б). Разом з потом організм втрачає воду, вітаміни, мінеральні солі, внаслідок чого він зневоднюється, порушується обмін речовин. Тому працівники "гарячих" цехів забезпечуються газованою підсоленою водою.
 
Рис. 2.1. Вплив температури повітря на продуктивність праці (а) та тепловіддачу організму людини (б): І - випромінюванням і конвекцією; ІІ- випаровуванням
Вологість повітря істотно впливає на віддачу тепла випаровуванням. Через високу вологість випаровування утруднюється і віддача тепла зменшується. Зниження вологості покращує процес тепловіддачі випаровуванням. Однак надто низька вологість спричинює висихання слизових оболонок дихальних шляхів.
Рухомість повітря визначає рівень тепловіддачі з поверхні шкіри конвекцією і випаровуванням. У жарких виробничих приміщеннях при температурі рухомого повітря до 35 °С рух повітря сприяє збільшенню віддачі тепла організмом. З підвищенням температури рухоме гаряче повітря саме буде віддавати своє тепло тілу людини, нагріваючи його.
Рухоме повітря при низькій температурі зумовлює переохолодження організму. Різкі коливання температури в приміщенні, яке продувається холодним повітрям (протяг), значно порушують терморегуляцію організму і можуть спричинити простудні захворювання.
Параметри мікроклімату певним чином взаємопов'язані. Наприклад, вищій температурі повітря відповідає більша швидкість руху повітря, а вищій відносній вологості - нижча температура повітря. Так, на людину чинять однаковий тепловий вплив наступні співвідношення температури та відносної вологості повітря (у разі відсутності руху повітря): 17,7 °С - 100 %; 18,3 °С - 90%; 20,7°С - 50%; 22,3°С - 30%.
Здатність організму пристосовуватись до метеорологічних умов значна, однак не безмежна. Верхньою межею терморегуляції людини, що перебуває в стані спокою, прийнято вважати 30-31 °С за відносної вологості 86% або 40 °С за відносної вологості 30%. При виконанні фізичної праці ця межа значно нижча. Так, при виконанні важкої роботи теплова рівновага ще зберігається завдяки терморегуляторній функції організму при ї - 25-26 °С (відносна вологість 40-60 %).
Отже, для нормального теплового самопочуття людини важливо, щоб температура, відносна вологість і швидкість руху повітря перебували у певному співвідношенні.
. Вплив параметрів мікроклімату на організм людини
Суттєвий вплив на стан організму працівника, його працездатність чинить мікроклімат (метеорологічні умови) у виробничих приміщеннях, під яким розуміють умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням. Ці умови визначаються поєднанням температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, температури поверхонь, що оточують людину, та інтенсивності теплового (інфрачервоного) опромінення.
Незважаючи на те, що параметри мікроклімату виробничих приміщень можуть змінюватись, іноді навіть значно, температура тіла людини залишається сталою (36,6 °С). Це досягається завдяки терморегуляції - властивості організму людини підтримувати тепловий баланс із навколишнім середовищем.
Нормальний перебіг фізіологічних процесів, а отже, і хороше самопочуття можливе лише тоді, коли тепло, що виділяється організмом людини, постійно відводиться в навколишнє середовище. Мікрокліматичні умови, які забезпечують цей процес, вважаються найкращими. У разі незадовільних мікрокліматичних умов у організмі людини для підтримання сталої температури тіла починають відбуватися різні процеси, спрямовані на регулювання теплоутворення і тепловіддачі. При температурі повітря в межах 15-25 °С теплоутворення організму майже не змінюється (зона байдужості). Зі зниженням температури повітря теплоутворення підвищується, головним чином, унаслідок м'язової активності (з'являється тремтіння) та підсилення обміну речовин. З підвищенням температури повітря посилюються процеси тепловіддачі. Кількість тепла, що утворюється в організмі людини, залежить в основному від фізичних навантажень, а рівень тепловіддачі - від мікрокліматичних умов, головним чином, температури повітря (табл. 2.2).
Таблиця 2.2. Кількість тепла та вологи, що виділяється однією людиною
 
Віддача тепла організмом людини в навколишнє середовище здійснюється трьома основними способами (шляхами): конвекцією, випромінюванням та випаровуванням вологи з поверхні шкіри.
Чим нижча температура повітря і швидкість його руху, тим більше тепла віддається випромінюванням. При високій температурі значна частина тепла втрачається випаровуванням поту (рис. 2.1, б). Разом з потом організм втрачає воду, вітаміни, мінеральні солі, внаслідок чого він зневоднюється, порушується обмін речовин. Тому працівники "гарячих" цехів забезпечуються газованою підсоленою водою.
 
Рис. 2.1. Вплив температури повітря на продуктивність праці (а) та тепловіддачу організму людини (б): І - випромінюванням і конвекцією; ІІ- випаровуванням
Вологість повітря істотно впливає на віддачу тепла випаровуванням. Через високу вологість випаровування утруднюється і віддача тепла зменшується. Зниження вологості покращує процес тепловіддачі випаровуванням. Однак надто низька вологість спричинює висихання слизових оболонок дихальних шляхів.
Рухомість повітря визначає рівень тепловіддачі з поверхні шкіри конвекцією і випаровуванням. У жарких виробничих приміщеннях при температурі рухомого повітря до 35 °С рух повітря сприяє збільшенню віддачі тепла організмом. З підвищенням температури рухоме гаряче повітря саме буде віддавати своє тепло тілу людини, нагріваючи його.
Рухоме повітря при низькій температурі зумовлює переохолодження організму. Різкі коливання температури в приміщенні, яке продувається холодним повітрям (протяг), значно порушують терморегуляцію організму і можуть спричинити простудні захворювання.
Параметри мікроклімату певним чином взаємопов'язані. Наприклад, вищій температурі повітря відповідає більша швидкість руху повітря, а вищій відносній вологості - нижча температура повітря. Так, на людину чинять однаковий тепловий вплив наступні співвідношення температури та відносної вологості повітря (у разі відсутності руху повітря): 17,7 °С - 100 %; 18,3 °С - 90%; 20,7°С - 50%; 22,3°С - 30%.
Здатність організму пристосовуватись до метеорологічних умов значна, однак не безмежна. Верхньою межею терморегуляції людини, що перебуває в стані спокою, прийнято вважати 30-31 °С за відносної вологості 86% або 40 °С за відносної вологості 30%. При виконанні фізичної праці ця межа значно нижча. Так, при виконанні важкої роботи теплова рівновага ще зберігається завдяки терморегуляторній функції організму при ї - 25-26 °С (відносна вологість 40-60 %).
Отже, для нормального теплового самопочуття людини важливо, щоб температура, відносна вологість і швидкість руху повітря перебували у певному співвідношенні.
Нормування та загальні заходи і засоби параметрів мікроклімату
У робочій зоні виробничих приміщень ДСН 3.3.6.042-99 "Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень" встановлює норми температури, відносної вологості й швидкості руху повітря в теплий, холодний і перехідний періоди року, виходячи з категорії роботи щодо важкості, призначення приміщень, надлишків тепла.
Метеорологічні умови трактуються, як допустимі, при яких довгостроково підтримується збалансований тепловий стан тіла людини, і оптимальні (табл.3.1), коли під час роботи процеси терморегуляції організму людини не витримують значних напруг.
Параметри оптимального повітряного середовища забезпечуються шляхом опалення, вентиляції й кондиціонування повітря відповідно до санітарних норм і стандартів.
Таблиця 3.1
Оптимальні норми метеорологічних умов для різних категорій робіт
Метеорологічні умови в робочій зоні виробничих приміщень забезпечуються постійним контролем за ними. Контроль за станом повітряного середовища повинен проводитися з використанням термометрів і термографів (термографи автоматично записують поточну температуру), психрометрів і гігрометрів (для виміру вологості), актинометрів (для виміру інтенсивності теплових випромінювань).
Належні метеорологічні умови у виробничих приміщеннях забезпечуються наступними заходами:
1) ізоляція джерел надлишкового тепла (бойлерних установок) в окремих приміщеннях, їхнє екранування і раціональне розташування, що зменшує схрещування променистих потоків тепла на робочому місці;
2) використання механізації важких робіт;
3) використання припливно-витяжної вентиляції, що забезпечує видалення надлишкового тепла й вологи з приміщення, багаторазову заміну повітря й охолодження організму чи нагрівання у випадку кондиціонування повітря;
4) застосування повітряного душу в процесі виробництва, коли інтенсивність теплового випромінювання велика або тепловіддача в навколишнє середовище утруднена, наприклад, під час зачищення й ремонту резервуарів і ємностей, у яких зберігалось паливо;
5) попередження охолодження організму людини застосуванням у холодні періоди року тамбурів, захисних стінок і повітряних завіс, що перешкоджають доступу великих мас холодного повітря через ворота й двері, що часто відкриваються, у виробниче приміщення;
6) застосування у приміщеннях, що обігріваються, пристроїв, призначених для періодичного обігріву, відпочинку й прийому їжі для робітників, що працюють у холодну пору року на відкритому повітрі або в приміщеннях, що не опалюються.
3.4. Шкідливі речовини та їхній вплив на організм людини
Шкідлива речовина - це речовина, яка у випадку порушення вимог безпеки може при контакті з організмом людини зумовити виробничі травми, професійні захворювання або відхилення в стані здоров'я, що негативно позначається в цілому на здоров'ї нації.
На підприємствах хімічної промисловості інженерно-технічний персонал має контакт із шкідливими речовинами: автобензини; розчинники - діхлоретан, бензол, толуол, ксилол, чотирихлористий вуглець; пил ґрунтовий, пил металів.
При систематичному прониканні пилу до організму людини можуть виникнути професійні захворювання, такі як хронічні трахеїти, бронхіти. Токсичний пил може викликати отруєння.
Шкідливість речовини залежить від її фізичної будови й стану, фізико-хімічних властивостей, концентрації, шляхів проникнення в організм в момент отруєння і від умов праці.
Шкідливі речовини зустрічаються в газоподібному, пароподібному, рідкому і дрібнодисперсному розпиленому стані. Шкідливі речовини проникають в організм людини через дихальні шляхи, травний тракт і навіть шкіру. Однак основний шлях їхнього проникнення - через дихальні шляхи. При цьому шкідливі речовини всмоктуються слизовою оболонкою і відразу потрапляють у кров, минаючи печінку, що в організмі людини є для них механічним і біохімічним бар'єром. У середину організму шкідливі речовини потрапляють при палінні й прийомі їжі брудними руками. Частина цих речовин всмоктується в шлунково-кишковому тракті, надходить в печінку, де частково руйнується, нейтралізується і повертається з жовчю в травний тракт, а пройшовши його, виділяється з організму. Інша частина виділяється, минаючи печінковий бар'єр. Токсичні ароматичні й хлоровані вуглеводневі сполуки, такі як бензол, ксилол, толуол, діхлоретан, а також тетраетилсвинець, добре розчинні в жирах і ліпоїдах, легко проникають в організм людини навіть через неушкоджену шкіру.
Організм людини видаляє шкідливі речовини через кишечник, легені з видихуваним повітрям і частково через шкіру. Деякі з них можуть виділятися з жовчю, слиною і грудним молоком.
Шкідливі речовини за ступенем впливу на організм людини поділяються на чотири класи небезпеки: 1 - надзвичайно небезпечні; 2 - високонебезпечні; 3 - помірно небезпечні; 4 - мало небезпечні. .
Шкідливі речовини щодо токсичної дії на зазначені органи або системи людини поділяються на такі, що:
1) діють на нервову систему, викликаючи підвищену збудливість, порушення з боку внутрішніх органів, стомлюваність і сонливість. Це метанол, етиловані бензини;
2) призводять до структурних змін в тканинах печінки - жирового переродження; появи вогнищ омертвіння (некроз) і заростання частини печінки жировою тканиною (цироз). Це діхлоретан, чотирихлористий вуглець;
3) порушують роботу кровотворних органів, які реагують з гемоглобіном крові, що руйнує червоні кров'яні тільця, порушують кровотворення кісткового мозку. Це окис вуглецю, бензол, толуол, свинець, тетраетилсвинець;
4) зв'язують біологічні каталізатори організму - ферменти, відсутність яких призводить до розладу роботи більшості життєво важливих систем організму. Це ртуть і фосфорорганічні сполуки;
5) подразнюють верхні дихальні шляхи. Це пари кислот, ароматичні вуглеводні;
6) припікають і подразнюють шкіру і слизові оболонки. Це сірчана, азотна, соляна кислоти, їдкий калій і натр, кальцинована сода;
7) викликають утворення злоякісних пухлин - канцерогени - 3, 4-бензпірен.
Бензин. Етиловані бензини більш токсичні, тому що містять етилову рідину, до складу якої входить тетраетилсвинець. Етилова рідина випаровується навіть при температурі 0°С. Отруєння бензином найчастіше зазнають працівники, зайняті очищенням резервуарів і ємностей, зливом і наливом, а також насосних станцій, водії і заправники літаків. Бензин потрапляє в організм людини через дихальні шляхи і навіть неушкоджену шкіру. Бензин з організму людини виділяється через легені, а розчинений у ньому тетраетилсвинець накопичується в організмі людини, викликаючи важкі отруєння навіть при невеликих кількостях. Хронічне отруєння етилованим бензином настає при його постійному діянні в концентраціях, вище гранично допустимих. При цьому з'являються запаморочення, головний біль, сп'яніння, нудота, блювота.
Гостре отруєння етилованим бензином виникає при вдиханні чи попаданні великих кількостей його на тіло людини, наприклад, при переливанні, розбризкуванні, аваріях, а також під час підсмоктування через шланг і випадкового заковтування. При цьому може порушитися дихання людини, наступити втрата свідомості, судома. При ковтанні з'являються болі в животі і блювота. Робота з етилованим бензином повинна проводитися тільки в спецодязі. Бензин, що потрапив на руки і тіло, треба змивати теплою водою з милом. Засмоктування бензину через шланг заборонено.
Перша допомога при отруєннях - винести потерпілого на свіже повітря, утеплити його, при потребі зробити штучне дихання. При подразненні слизової оболонки ока - промити його 2 % розчином питної соди.
Метанол (метиловий спирт) - прозора, безбарвна рідина із специфічним спиртовим запахом. Найбільш шкідливий з усіх спецрі-дин. Сильна нервово-судинна отрута. Уражає зір. Сліпота настає при прийомі усередину 5...10 г, при прийомі 30 г - смерть.
Симптоми отруєння при легкій формі - загальна слабість, запаморочення, головний біль, шум у голові, почуття сп'яніння, тремтіння рук, порушення функцій шлунку і кишечника, при отруєнні середньої ваги - розлад зору.
Облиті місця промивають великою кількістю води. У випадку прийому у середину потерпілого негайно направляють до лікарні.
Луги. Потрапляючи на шкіру, луги викликають опік. При попаданні усередину організму зумовлюють важке дихання, як наслідок опіку і набряку гортані, різкі болі в порожнині рота, стравоході і шлунку, кровотечу зі стравохідного і шлункового тракту і послаблення серцевої діяльності.
Вирізняють два види дії шкідливих речовин - гостру й хронічну. Гостра дія - результат впливу великих концентрацій шкідливих речовин протягом невеликого проміжку часу. Хронічна дія - результат тривалого впливу концентрацій шкідливих речовин, що не викликають при однократному вдиханні відчутних ознак отруєння.
Професійні отруєння і захворювання можуть виникати тільки при вмісті шкідливих речовин у повітрі вище визначеної концентрації. Граничнодопустимими концентраціями (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони є такі концентрації, які при щоденній роботі протягом 8 годин і більше, але не більше 41 години на тиждень, протягом набуття робочого стажу не можуть викликати у працюючих захворювань чи відхилень у стані здоров'я, що виявляється за допомогою сучасних методів дослідження.
При одночасному вмісті в повітрі робочої зони декількох шкідливих речовин аналогічної дії розрахунок загально-обмінної вентиляції слід робити шляхом підсумовування об'ємів повітря, необхідних для розведення кожної речовини окремо до її ГДК.
Сума відношень концентрацій шкідливих речовин (С1, С2,..., Сп) у повітрі до їх гранично допустимого значення (ГДК1, ГДК2, ГДК ) не повинна перевищувати одиниці, тобто:
 
Гігієнічне нормування параметрів повітря робочої зони
Мікроклімат виробничих приміщень нормується в залежності від теплових характеристик виробничого приміщення, категорії робіт по важкості і періоду року. Основні нормативні документи, де наводяться норми мікроклімату, - це санітарні норми ДСН 3.3.6.042-99.
Оптимальні мікрокліматичні умови це такі параметри мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину забезпечують нормальний тепловий стан організму без напруги і порушення механізмів терморегуляції.
Вони створюють відчуття теплового комфорту і забезпечують передумови для високого рівня працездатності. Нормуються в залежності від категорії робіт по важкості (табл. 10.1) та періоду року (табл. 10.2).
Таблиця 10.1. Класифікація робіт за важкістю та енерговитратами (ДСН 3.3.6.042-99)
Категорія робіт    Характеристика робіт    Енерговитрати
І - легка    роботи, що виконуються сидячи, стоячи, або пов'язані з ходьбою, але не потребують систематичного напруження або піднімання та перенесення вантажів    до 150 ккал/год (174Дж/с)
ІІа - середньої важкості    роботи, що виконуються сидячи, стоячи або пов'язані з ходьбою, але не потребують перенесення вантажів    від 151 до 200
ккал/год (175-232 Дж/с)
ІІб-середньої важкості    роботи, пов'язані з ходьбою і перенесенням вантажів вагою до 10 кг    від 201 до 250
ккал/год (233-290 Дж/с)
Ш - важка    роботи, пов'язані з перенесенням вантажів вагою понад 10 кг і систематичним напруженням    більше 250 ккал/год (290 Дж/с)
При нормуванні мікроклімату календарний рік поділяється на два періоди:
- холодний період - тоді, коли середньодобова температура на відкритому повітрі нижча за +10 °С;
- теплий період - коли середньодобова температура зовні приміщення становить +10 °С і вище.
Оптимальні норми мікроклімату застосовуються для приміщень, де праця людей не пов'язана з застосуванням обладнання, що потребує великих енергетичних витрат, або випромінюючих значні теплові потоки.
Оптимальні параметри мікроклімату повинні підтримуватися в приміщеннях, пов'язаних з виконанням нервово-емоційних робіт, що потребують підвищеної уваги (диспетчерські, приміщення, де працюють з комп'ютерами, кабінети діагностики, пульти управління технологічними процесами, хімічні лабораторії, бухгалтерії, конструкторські бюро та ін.).
Таблиця 10.2. Оптимальні норми температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень
 
Допустимі мікрокліматичні умови - це такі показники мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину можуть призвести до дискомфортного теплопочуття, що обумовлюється напруженням механізмів терморегуляції, і не виходить за межі фізіологічних можливостей організму людини. При цьому може виникнути деяке зниження працездатності, але пошкодження або порушення здоров'я у людини це не викликає (табл. 10.2).
Допустимі норми мікроклімату застосовуються в приміщеннях зі значними тепловими надлишками. Таких приміщень на підприємствах різних галузей промисловості України достатня кількість. Це виробничі цехи та дільниці, де встановлене технологічне обладнання, яке живиться тепловою або електричною енергією. При цьому випромінюється тепло в повітря приміщення, що створює несприятливі умови для людей. Як правило, в таких приміщеннях немає можливості встановити оптимальні параметри мікроклімату з технічних або економічних причин. В приміщеннях зі значними надлишками явного тепла, де на кожного працюючого припадає від 50 до 100 м2 площі підлоги, дозволяється зниження температури повітря проти норми в зоні поза постійними робочими місцями до 12 °С - для легких робіт, до 10 °С - для робіт середньої важкості і до 8 °С - для важких робіт. Якщо на кожного працюючого припадає більше 100 м^ площі підлоги, то нормативна температура, відносна вологість і швидкість руху повітря забезпечуються тільки на постійних робочих місцях.
Теплове опромінення працюючих, що надходить від нагрітого обладнання, освітлювальних приладів, завдяки інсоляції на постійних і непостійних робочих місцях не повинно перевищувати 35 Вт/м2 при опроміненні 50% і більше поверхні тіла, 70 Вт/м2 при опроміненні від 25 до 50% поверхні тіла і 100 Вт/м - при опроміненні до 25% поверхні тіла людини. Інтенсивність опромінювання робітників від відкритих джерел тепла (відкрите полум'я) не повинна перевищувати 140 Вт/м при опроміненні не більше 25% поверхні тіла. При цьому обов'язкове застосування засобів індивідуального захисту, в тому числі обличчя та очей.
Низькі температури при праці на відкритому повітрі взимку негативно впливають на стан людини. Граничні температури, нижче яких не можуть виконуватися роботи на відкритому повітрі, обумовлені можливостями механізму терморегуляції людини. Так, при температурі повітря до мінус 25 °С іде охолодження відкритих поверхонь тіла і зниження чутливості на дотик кінцівок людини.
Періодичний обігрів поновлює працездатність. При температурах від мінус 25 до мінус 30 °С навіть періодичний обігрів не відновлює працездатність (дотикову чутливість кінцівок). Праця при таких низьких температурах протягом зміни призводить до різко вираженого переохолодження організму. Праця при температурах мінус 30-40 °С і нижче при десятихвилинному обігріві через кожну годину призводить до стійкого зниження температури всього тіла і тактильної (дотикової) чутливості пальців рук і ніг, підвищення артеріального тиску, почастішання пульсу.
10.3. Заходи щодо нормалізації мікроклімату
Найбільш частими причинами відхилення параметрів мікроклімату від нормативних є надходження надлишкового тепла в повітря виробничого приміщення, або водяної пари від працюючого обладнання чи інших джерел випаровування.
Заходи захисту від тепловипромінювань можна поділити на чотири групи:
а) усунення джерела тепла;
б) захищення від тепловипромінювання;
в) полегшення тепловіддачі від тіла людини в навколишнє середовище;
г) індивідуальний захист від теплового впливу.
Усунути джерело тепловиділення можна зміною технологічного процесу, наприклад, заміною пічного обігріву на електричний, заміною розмірів тепловипромінюючих поверхонь та ін. Захистити виробниче середовище від надмірного радіаційного та конвективного тепла, що поступає від нагрітих поверхонь обладнання, можна за рахунок теплоізоляції цих поверхонь. В приміщеннях, де є можливість ураження людини електричним струмом і температура повітря досягає 30 °С і вище (приміщення особливо небезпечні і підвищеної небезпеки по класифікації Правила будови електроустановок - ПБЕ), температура на поверхні теплоізоляції не допускається більше 45 "С. З точки зору техніки безпеки, щоб уникнути опіків людини, температура гарячих поверхонь у виробничій зоні дії працюючих не повинна перевищувати 45 С.
Захист від прямої дії теплового випромінювання здійснюється екрануванням - встановленням термічного опору на шляху теплового потоку. Екрани досить різноманітні, за принципом дії бувають поглинаючими і відбиваючими променеве тепло. Вони можуть бути стаціонарними і пересувними. Екрани захищають людину не тільки від теплових променів, а й оберігають від дії іскор і розжарених та гарячих бризок, виплесків рідин та викидів шлаків та окалини.
Для зменшення вологості у виробничих приміщеннях слід уникати технологічних процесів з відкритими поверхнями випаровування рідини. Технологічне обладнання повинно бути герметизоване, а для видалення пари - обладнане витяжками. Як засіб видалення вологи із повітря приміщення використовується вентиляція. В приміщеннях, де діють оптимальні норми мікроклімату, слід встановлювати апарати для кондиціювання повітря.
Полегшенню тепловіддачі від тіла людини сприяє підвищення швидкості руху повітря, що омиває тіло. Здійснюється це за допомогою вентиляційних систем.
При необхідності виконання робіт в зоні підвищеної температури повітря або в гарячих реактивних зонах обладнання (ремонт толочних камер, котлів, печів, сушарок та ін.) користуються засобами індивідуального захисту від інфрачервоних випромінювань - термозахисним одягом, ізолюючими апаратами органів дихання, спеціальними рукавичками, касками та ін.
Вимірювання мікрокліматичних параметрів. Розслідування нещасних випадків
Мета роботи: ознайомитись з положенням про розслідування та облік НВ в ЗО, навчитись складати необхідні звітні документи щодо розслідування НВ та розробляти заходи для усунення причин НВ; навчитися визначати температуру повітря та оцінювати ці параметри на основі СН; намітити перелік заходів для покращення параметрів мікроклімату.
Самопочуття людини в значній мірі залежить і від температурного режиму. При підвищенні температури навколишнього повітря (понад 22°С) людина швидко втомлюється, знижується її працездатність. В зв' язку з цим санітарні норми встановлюють допустиму температуру виробничих приміщень (не нижче 13°С), класів, кабінетів, лабораторій, навчальних закладів (16-20°С), гімнастичних залів, вестибюлів, коридорів (14-16°С). Для визначення температури повітря в приміщенні можна використати ртутні, спиртові, біметалеві або електронні термометри (рис. 18.1).
Атмосферний тиск визначають величиною сили тиску стовпа повітря, що діє на людей. Підвищений атмосферний тиск простежують під час виконання водолазних та кесонних робіт. Під час перебування в умовах підвищеного тиску зменшується частота пульсу та дихання, погіршується слух, а у разі високого тиску простежують ознаки наркотичної дії азоту: збудження, неможливість зосередитись, погіршення пам' яті, порушення координації руху, можлива втрата свідомості. З підвищенням тиску повітря зростає кількість розчинених в організмі газів, що входять до складу повітря, зокрема, азоту. Під час різкого переходу від високого зовнішнього тиску до нормального азот, що надходить з тканин у кров, не встигає виділитись через легені і в крові можливе утворення бульбашок газу. При цьому виникає загроза газової емболії - декомпресійної хвороби. З метою запобігання кесонної хвороби нормують час перебування людини в умовах підвищеного тиску, а також швидкість зниження тиску.
Під час роботи людини в горах, або в процесі повітряних польотів організм перебуває в умовах дії зниженого значення тиску, внаслідок чого може розвинутись висотна хвороба. Висотна хвороба відзначається втомлюваністю, апатією, сонливістю, м' язовою слабкістю, нудотою, підвищенням частоти дихання, кровотечею з но
 
са, горла та кишок, втратою свідомості. Граничною висотою без використання спеціальних засобів вважають висоту 5000 м. Перебування на висоті 7000-8000 м завжди веде до важких порушень, а висота 8500-9000 м є межею, вище якої, без додаткового дихання киснем, людина піднятись не може. Профілактика висотної хвороби полягає у попередньому тренуванні в барокамерах, використанні кисневих приладів та спецодягу.
Для визначення атмосферного тиску використовують барометри. Вони бувають металевими та ртутними. Ртутні барометри на практиці не використовуються через велику шкідливість ртутних випаровувань. В закладах та установах для вимірювання атмосферного тиску використовують металевий барометр, який називають анероїдом (рис. 18.2). Його назва походить від назви основної частини приладу - металевої коробочки з гофрованою поверхнею (анероїда), яка знаходиться всередині приладу. Шкала приладу проградуйована в мм. рт. ст. і гектопаскалях (гПа). Різкі зміни атмосферного тиску шкідливо впливають на самопочуття людей, в них загострюються хронічні захворювання. Нормальним атмосферним тиском на рівні моря вважається тиск 760 мм.рт.ст. З висотою атмосферний тиск зменшується. Так, наприклад, в м. Кам' янець-Подільському, яке знаходиться на Подільській височині, нормальним вважається атмосферний тиск 745750 мм.рт. ст.
Якщо існує необхідність тривалий час стежити за зміною мікрокліматичних параметрів використовують такі прилади, як термографи та барографи (рис. 18.3).
Під нещасним випадком розуміється непередбачене, раптове ушкодження організму людини або різке погіршення якості середовища її життя, що призводить хоча б до одного з таких наслідків: передчасна смерть, каліцтво, серйозні тілесні ушкодження, стійкі зміни психіки, скорочення тривалості життя, зменшення життєздатності або народження нежиттєздатного потомства, матеріальна втрата різних форм власності. Якщо це сталося під час виконання трудових обов' язків або завдань керівника, а також дій в інтересах підприємства, то це буде нещасний випадок на виробництві.
 
Нещасні випадки часто призводять до травмувань (від грецького trauma - рана, пошкодження) - пошкодження організму людини чи порушення правильного його функціонування. Виробничі травми за характером пошкоджень можна класифікувати як: механічні - забиття, порізи, розриви тканин, переломи і т.д.; термічні - теплові удари, опіки, обмороження; хімічні - опіки, гостре отруєння; електричні - опіки, розриви тканин; променеві - ушкодження тканин, порушення діяльності кровотворної системи; комбіновані - різні наслідки одночасного впливу декількох причин. Наслідком травми може бути тимчасова чи постійна втрата працездатності або смертельний наслідок.
Нещасні випадки, які виникають не на виробництві, узагальнено називають, на відміну від виробничого травматизму, невиробничими або побутовим травматизмом.
Інструктажі з охорони праці містять питання охорони здоров'я, пожежної, радіаційної безпеки, безпеки дорожнього руху, реагування на надзвичайні ситуації, безпеки побуту тощо. Інструктаж буває: вступний, первинний, повторний, позаплановий, цільовий, поточний. Реєстрація проведення інструктажів здійснюється в спеціальному журналі.
Перед початком навчальних занять один раз на рік, а також при зарахуванні або оформленні до закладу освіти учня або студента проводиться вступний інструктаж з безпеки життєдіяльності службами охорони праці.
Первинний інструктаж з безпеки життєдіяльності проводиться на початку заняття у кожному кабінеті, лабораторії, майстерні, спортзалі наприкінці навчального року перед початком канікул, а також за межами закладу освіти, де навчально-виховний процес пов' язаний з використанням небезпечних або шкідливих для здоров'я факторів. Запис про проведення первинного інструктажу робиться в окремому журналі реєстрації інструктажів з безпеки життєдіяльності, який зберігається в кожному кабінеті, лабораторії, майстерні, цеху, спортзалі та іншому робочому місці.
Первинний інструктаж, який проводиться перед початком кожного практичного заняття (практичної, лабораторної роботи тощо) реєструється в журналі обліку навчальних занять, виробничого навчання на сторінці предмета в розділі про запис змісту уроку, заняття.
Позаплановий інструктаж з учнями та студентами проводиться у разі порушення ними вимог нормативно-правових актів з охорони праці, що може призвести чи призвело до травм, аварій, пожеж, при зміні умов виконання навчальних завдань (лабораторних робіт, виробничої практики, професійної підготовки), у разі нещасних випадків за межами закладу освіти.
Цільовий інструктаж проводиться з учнями та студентами закладу освіти у разі організації позанавчальних заходів (олімпіади, турніри з предметів, екскурсії, туристичні походи, спортивні змагання тощо), під час проведення громадських, позанавчальних робіт (прибирання територій, приміщень, науково-дослідна робота на навчально-дослідній ділянці тощо). Реєстрація проведення цільового інструктажу здійснюється у журналі реєстрації інструктажів.
Нещасні випадки, що сталися з особами, які працюють на умовах трудового договору (контракту) або залучені до праці у навчальних закладах, підлягають розслідуванню і обліку відповідно до Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві. Розслідуванню підлягають нещасні випадки, які трапилися з учнями та студентами під час проведення навчальних занять і призвели до погіршення стану здоров' я не менше, ніж на один день, згідно з медичним висновком. Погіршення стану здоров' я внаслідок нещасного випадку встановлює та засвідчує лікувально-профілактичний заклад. За результатами розслідування нещасного випадку під час навчально-виховного процесу комісія складає акти за формою Н-5 у 3-ох примірниках, та Н-1 у 5-ти примірниках. Керівник навчального закладу, одержавши повідомлення про нещасний випадок, наказом призначає комісію з розслідування нещасного випадку у такому складі: голова - заступник керівника навчального закладу; члени: представник служби охорони праці навчального закладу або особа, на яку наказом керівника покладено ці обов' язки; представники відповідного профспілкового органу або уповноважені трудового колективу, якщо потерпілий не є членом профспілки.
Комісія з розслідування нещасного випадку зобов' язана: протягом трьох діб провести розслідування нещасного випадку, з' ясувати обставини і причини, розробити заходи щодо усунення причин нещасного випадку, визначити відповідальних за це осіб; виявити і опитати свідків та осіб, які допустили порушення нормативних актів, отримати пояснення у потерпілого; скласти акт про нещасний випадок за формою Н-1 у п' яти примірниках і направити на затвердження керівнику навчального закладу.
До акта додаються пояснення свідків, потерпілого та інші документи, що характеризують стан місця, де стався нещасний випадок, наявність шкідливих і небезпечних факторів, медичний висновок про стан здоров' я потерпілого в результаті нещасного випадку тощо.
Акти форми Н-5 і форми Н-1 (або форми НПВ) підписуються головою і всіма членами комісії. У разі незгоди із змістом зазначених актів член комісії письмово викладає свою окрему думку, яка додається до акта форми Н-5 і є його невід'ємною частиною, про що робиться запис в акті форми Н-5.
Керівник навчального закладу протягом 3-х діб після закінчення розслідування затверджує акти форми Н-5 та Н-1, з яких по одному примірнику направляє: потерпілому або особі, яка представляє його інтереси; до підрозділу, де стався нещасний випадок; начальнику служби охорони праці; до архіву навчального закладу; до органу управління освітою за місцем навчання потерпілого копія - міністерству, до сфери управління якого належить навчальний заклад. Посадова особа органу Держнаглядохоронпраці має право у разі відмови роботодавця скласти або затвердити акт форми Н-5, акт форми Н-1 (або форми НПВ) чи незгоди потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, із змістом акта форми Н-5, акта форми Н-1 (або форми НПВ), надходження скарги або незгоди з висновками розслідування про обставини та причини нещасного випадку чи приховання нещасного випадку видавати обов' язкові для виконання роботодавцем або робочим органом виконавчої дирекції Фонду - у разі нещасного випадку з особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, приписи за формою Н-9 щодо необхідності проведення розслідування (повторного розслідування) нещасного випадку, затвердження чи перегляду затвердженого акта форми Н-5, акта форми Н-1 (або форми НПВ), визнання чи невизнання нещасного випадку пов' язаним з виробництвом і складення акта форми Н-1 (або форми НПВ).
Акт форми Н-5 та Н-1, підлягає зберіганню в архіві органу управління освітою, навчального закладу протягом 45 років. Інші примірники акта та його копії зберігаються до здійснення всіх запланованих у ньому заходів, але не менше, ніж п' ять років.
За результатами розслідування не складаються акти за формою Н-5 та Н-1, і не беруться на облік нещасні випадки, що сталися з учнями або студентами внаслідок вживання алкоголю, наркотичних або інших психотропних речовин, а також унаслідок їх дії (асфіксія, інсульт, зупинка серця тощо) за наявності медичного висновку, якщо це не викликано застосуванням цих речовин у навчально-виховному процесі або порушенням вимог безпеки щодо їх зберігання і транспортування, або якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп' яніння, був відсторонений від роботи, навчання; під час скоєння крадіжок або інших злочинів, якщо ці дії зафіксовані і на них є офіційний висновок суду або прокуратури; у разі природної смерті або самогубства.
. Нормалізація параметрів мікроклімату
Основними нормативними документами, що регламентують параметри мікроклімату виробничих приміщень, є ДСН 3.3.6.042-99 та ГОСТ 12.1.005-88. Ці параметри нормуються для робочої зони - визначеного простору, в якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.
В основу принципів нормування параметрів мікроклімату покладено диференційну оцінку оптимальних та допустимих метеорологічних умов у робочій зоні в залежності від категорії робіт, періоду року та виду робочих місць.
Під оптимальними мікрокліматичними умовами розуміють поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину забезпечують зберігання нормального теплового стану організму без активізації механізмів терморегуляції. Вони створюють відчуття теплового комфорту та передумови для високого рівня працездатності.
Допустимі мікрокліматичні умови - це поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть спричинювати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров'я, але можуть спостерігатись дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.
Оптимальні та допустимі параметри мікроклімату в робочій зоні виробничих приміщень для різних категорій робіт у теплий та холодний періоди року наведені в табл. 2.3. Період року визначається за середньодобовою температурою зовнішнього середовища. Коли протягом десяти днів £сд< +10 °С - холодний період, а якщо ігя > +10 °С - теплий період року.
 
Примітка: більша швидкість руху повітря у теплий період року відповідає максимально допустимій температурі повітря; менша - мінімальній. Для середніх величин температури повітря швидкість його руху дозволяється визначати інтерполяцією; при мінімальній температурі повітря швидкість його руху може обиратися нижче 0,1 м/с - при легкій роботі й нижче 0,2 м/с - при роботі середньої важкості та важкій.
Допустимі величини параметрів мікрокліматичних умов встановлюються у випадках, коли на робочих місцях не можна забезпечити оптимальних умов мікроклімату за технологічними вимогами виробництва, технічною недосяжністю та економічно обґрунтованою недоцільністю.
Інтенсивність теплового опромінення працюючих від нагрітих поверхонь технологічного устаткування, освітлювальних приладів, інсоляція від засклених, огороджень не повинна перевищувати:
- 35 Вт/ма при опроміненні 50 % і більше поверхні тіла;
- 70 Вт/м2 при опроміненні від 25 % до 50 % поверхні тіла;
- 100 Вт/м2 при опроміненні не більше 25 % поверхні тіла.
2.2.3. Визначення параметрів мікроклімату
Для того щоб визначити, чи відповідає повітряне середовище даного приміщення встановленим нормам, необхідно кількісно оцінити кожен з його параметрів.
Температуру вимірюють ртутними чи спиртовими термометрами (рис. 2.2). У приміщеннях зі значними тепловими випромінюваннями використовують парний термометр, що складається з двох термометрів (із зачорненим та посрібленим резервуаром). Для неперервної реєстрації температури навколишнього повітряного середовища застосовують самозаписувальні прилади - термографи (рис. 2.2, а). Температуру повітря вимірюють у кількох точках робочої зони, як правило, на рівні 1,3-1,5 м від підлоги в різний час. На тих робочих місцях, де температура повітря біля підлоги помітно відрізняється від температури повітря верхньої зони приміщення, вона вимірюється й на рівні ніг (0,2-0,3 м від підлоги).
Відносна вологість повітря (відношення фактичного вмісту маси водяних парів, що містяться в даний час в їм3 повітря, до максимально можливого їх вмісту при даній температурі) визначається психрометром Августа (рис. 2.2, б), аспіраційним психрометром (рис. 2.2, в), гігрометром та гігрографом.
Для вимірювання швидкості руху повітря використовують крильчасті (0,3-0,5 м/с) та чашкові (1-20 м/с) анемометри (рис. 2.2, г) у а для визначення малих швидкостей руху повітря (менше 0,5 м/с) - - термоанемометри та кататермометри.
Температура нагрітих поверхонь вимірюється за допомогою електротермометрів, термопар та інших контактних приладів.
Для вимірювання інтенсивності теплового опромінення використовують актинометри, термостовбці, спеціальні радіометри.
 
Рис. 2.2. Прилади для вимірювання деяких параметрів мікроклімату: а термограф: 1 - барабан; 2 - стрілка; 3 - біметалева пластинка; б - психрометр Августа: 1 - "сухий" термометр; 2 - "вологий" термометр; 3 - марля; 4 - мензурка з водою; в - аспіраційний психрометр; г - чашковий анемометр
Мікроклімат і мікрокліматичні умови
Суттєвий вплив на стан організму працівника, його працездатність здійснює мікроклімат (метеорологічні умови) у виробничих приміщеннях, під яким розуміють умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням. Мікроклімат визначається сукупністю фізичних параметрів повітряного середовища, таких як температура, швидкість руху, вологість і барометричний тиск повітря, температура поверхонь, що оточують людину, та інтенсивність інфрачервоного випромінювання.
Властивість організму людини підтримувати тепловий баланс із навколишнім середовищем називаються терморегуляцією.
Нормальне протікання фізіологічних процесів, а отже, і хороше самопочуття можливе лише тоді, коли тепло, що виділяється організмом людини, постійно відводиться в навколишнє середовище. Кількість тепла, що утворюється в організмі людини, залежить від фізичних навантажень, а рівень тепловіддачі — від мікрокліматичних умов, переважно температури повітря (табл. 3.2).
Теплообмін організму людини з навколишнім середовищем здійснюється такими способами (шляхами): конвекція, кондукція (теплопровідність), випромінювання та випаровування вологи з поверхні шкіри.
Основним нормативним документом, що регламентує параметри мікроклімату виробничих приміщень, є ДСН 3.3.6.042-99. Цей документ встановлює оптимальні і допустимі значення температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, допустиму температуру внутрішніх поверхонь приміщення (стіни, стеля, підлога) і зовнішніх поверхонь технологічного обладнання, а також допустиму інтенсивність теплового випромінювання нагрітих поверхонь у приміщенні та відкритих джерел тепла (нагрітий метал, скло, відкритий вогонь тощо) для робочої зони — визначеного простору, в якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.
Таблиця 3.2. Кількість тепла та вологи, що виділяється однією людиною
Виконувана робота    Тепло, Вт    Волога, г/год
    повне    явне    при 10 °С    при
35°С
    при
10 °С    при
35 °С    при 10 °С    при
35 °С       
У стані спокою    160    93    140    2    ЗО    115
Фізична:                       
— легка    180    145    150    5    40    200
— середньої важкості    215    195    165    5    70    280
— важка    290    290    195    10    135    415
Під оптимальними мікрокліматичними умовами розуміють поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину забезпечують зберігання нормального теплового стану організму без активізації механізмів терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту і створюють передумови для високого рівня працездатності.
Допустимі мікрокліматичні умови — це поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень чи порушень стану здоров'я, але можуть спостерігатись дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.
Оптимальні і допустимі значення температури, відносної вологості та швидкості руху повітря встановлені залежно від категорії важкості робіт (Іа, 16, ІІа, ІІб, ІІІ), періоду року (теплий чи холодний) і характеристики робочого місця (постійне чи непостійне). Для постійних робочих місць нормуються оптимальні і допустимі значення вказаних параметрів, для непостійних — лише допустимі (табл. 3.3).
Період року визначається за середньодобовою температурою повітря зовнішнього середовища (при t сд< +10 °С — холодний період, а якщо t сд > +10 °С — теплий період року).
Робоче місце вважається постійним, якщо працівник знаходиться на ньому більше 50 % робочого часу або 2 години і більше безперервно.
Нормативні значення температури, як допустимі, так і оптимальні збільшуються в разі переходу від найлегших до найважчих робіт, а швидкості руху повітря навпаки — збільшуються. Оптимальні значення вологості для всіх категорій робіт становлять
40—60 %, а допустимі — не повинні перевищувати 75 % у холодний період року і теплий при температурі 24 °С і нижче, а при більш високих температурах — це значення менше.
Для того щоб визначити, чи відповідає повітряне середовище певного приміщення встановленим нормам, необхідно кількісно оцінити кожний з його параметрів.
Температуру вимірюють ртутними чи спиртовими термометрами. Для неперервної реєстрації температури навколишнього повітряного середовища застосовують самозаписувальні прилади — термографи.
Відносна вологість повітря (відношення фактичного вмісту маси водяних парів, що містяться в певний час в 1 м3 повітря, до максимально можливого їх вмісту при певній температурі) визначається психрометром Августа, аспіраційним психрометром, гігрометром та гігрографом.
Для вимірювання швидкості руху повітря використовують крильчасті (0,3—0,5 м/с) та чашкові (1—20 м/с) анемометри, а для визначення малих швидкостей руху повітря (менше 0,5 м/с) — термоанемометри та кататермометри. Температура нагрітих поверхонь вимірюється за допомогою електротермометрів, термопар та інших контактних приладів. Для вимірювання інтенсивності теплового опромінення використовують актинометри, термостовбці, спеціальні радіометри.
Нормалізація параметрів мікроклімату здійснюється за допомогою комплексу заходів та засобів колективного захисту, які включають будівельно-планувальні, організаційно-технологічні, санітарно-гігієнічні, технічні та інші рішення, які полягають в удосконаленні технологічних процесів та устаткування; раціональному розміщенні технологічного устаткування; автоматизації та дистанційному керуванні технологічними процесами; раціональній вентиляції, опаленні та кондиціонуванні повітря; раціоналізації режимів праці й
 
 
відпочинку; застосуванні теплоізоляції устаткування та захисних екранів. Для профілактики перегрівань і переохолоджень робітників використовуються засоби індивідуального захисту.
Раціоналізація режимів праці та відпочинку досягається скороченням тривалості робочої зміни, введенням додаткових перерв, створенням умов для ефективного відпочинку в приміщеннях з нормальними метеорологічними умовами.
Застосування теплоізоляції устаткування та захисних екранів. Як теплоізоляційні матеріали широко використовуються азбест, азбоцемент, мінеральна вата, склотканина, керамзит, пінопласт та ін.
На виробництві застосовують також захисні екрани для огородження джерел теплового випромінювання від робочих місць. За принципом дії теплозахисні екрани поділяються:
• на тепловідбивні (поліровані або покриті білою фарбою металеві листи, загартоване скло з плівковим покриттям, металізовані тканини, плівковий матеріал);
• теплопоглинальні (металеві листи та коробки з теплоізоляцією, загартоване силікатне органічне скло та ін.);
• тепловідвідні (водяні завіси та металеві листи або сітки, з яких стікає вода);
• комбіновані.
Що таке мікроклімат виробничих приміщень?
Мікроклімат виробничих приміщень - це клімат, який визначається діючим на організм людини поєднанням температури, вологості і швидкості руху повітря, а також температури навколишніх поверхонь.
Мікроклімат (від грецького micros - малий ) - це фізична характеристика метеорологічних чинників в обмеженому просторі (приміщення, кабіна, галявина), що забезпечує тепловий обмін між тілом людини і зовнішнім середовищем.
Як нормуються умови праці за показниками мікроклімату?
Гігієнічне нормування умов праці розроблено для нагріваючого та охолоджуючого мікроклімату.
Нагріваючий мікроклімат - це таке сполучення його параметрів, за яких має місце порушення теплообміну людини з навколишнім середовищем, що проявляється у накопиченні тепла в організмі або збільшенні втрат його шляхом випаровування поту (понад 30 С) у загальній структурі теплового балансу.
Охолоджуючий мікроклімат - це таке сполучення його параметрів, за яких має місце зміна тепловіддачі організму до навколишнього середовища, що призводить до створення загального чи локального дефіциту тепла у глибоких та поверхневих шарах тканин організму ("ядра" або " оболонки").
Тепловий стан людини оцінюється відповідно до методичних рекомендацій МОЗ №5168-90 "Оцінка теплового стану людини з метою обґрунтування гігієнічних вимог до мікроклімату робочих місць та заходів профілактики переохолодження та перегрівання".
Нормативні величини за показниками мікроклімату визначені за інтегральним показником WBGT — індекс — міжнародний стандарт ISO 7243 (табл.2.1).
WBGT— індекс—емпіричний інтегральний показник, що враховує сполучений вплив температур повітря, швидкості його руху, вологості та теплового випромінювання з навколишнього середовища (індекс теплового навантаження середовища).
Теплове випромінювання, що перевищує 1200 Вт/м2, оцінює умови праці як шкідливі та небезпечні незалежно від величини WBGT - індексу (табл. 2.2). Клас шкідливості та небезпечності умов праці оцінюється за найбільш вираженим показником WBGT— індексу. При дії на працюючих одночасно двох чинників одного ступеня умови праці переводять до наступного ступеня шкідливості (табл. 2.1 та 2.2). Класи умов праці за показниками мікроклімату для виробничих приміщень у холодну пору року наведені у табл. 2.3
Таблиця. 2.1. Класи умов праці за показниками WBGT - індексу для виробничих приміщень та відкритих територій у теплу пору року (С )
 
Для забезпечення середньозмінного термічного напруження працюючих на допустимому рівні сумарна тривалість їх діяльності протягом робочої зміни має складати 7,5,3 та 1 годину, відповідно до 1-4 ступеня шкідливості умов праці.
Загальна оцінка умов праці за ступенем шкідливості та небезпечності встановлюється за найвищим класом та ступенем шкідливості. За умов скороченого часу контакту праця може оцінюватися як менш шкідлива, але не нижче класу 3.1.
Таблиця. 2.2. Класи умов праці за показниками мікроклімату для виробничих приміщень та відкритих територій в теплу пору року
 
Таблиця. 2.3. Класи умов праці за показниками мікроклімату для виробничих приміщень у холодну пору року
 

Категорія: Безпека життєдіяльності | Додав: ohranatruda (01.12.2012)
Переглядів: 3224 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

 


Адаптація до високої і низької температур

Організаційна структура цивільної оборони підприємства (установи, організації)

Контрольная работа по дисциплине «Безопасность жизнедеятельности»

АВАРИИ С ВЫБРОСОМ (УГРОЗОЙ ВЫБРОСА) АВАРИЙНО ХИМИЧЕСКИ ОПАСНЫХ ВЕЩЕСТВ

Умови безпечного перебування на льоду. Способи допомоги людині, що потрапила в ополонку. Перша допомога при переохолодженні та обмороженні

Прилади радіаційної, хімічної розвідки і дозиметричного контролю



Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Цівільна оборона [128]
Пожежна безпека [69]
Безпека життєдіяльності [180]
Охорона праці [292]
Пошук
Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Теги
шум (3)
ЗІЗ (2)
313 (1)
дтп (1)
МНС (1)
СИЗ (1)
ЦО (1)
Надіслати СМС
 

Copyright MyCorp © 2024
Створити безкоштовний сайт на uCoz