Варіант 6 Управління БЖД Евакуаційні заходи захисту населення - Безпека життєдіяльності <?if()?>- <?endif?> - Реферати - Рефераты по охране труда, БЖД, ГО

Субота, 03.12.2016, 03:20
Вітаю Вас Гість | RSS

Реферати з ЦО, БЖД, охорони праці

Реферати

Головна » Статті » Безпека життєдіяльності

Варіант 6 Управління БЖД Евакуаційні заходи захисту населення
ВСТУП

Протягом усієї своєї історії, людство прагне зробити життя зручним. У людському прагненні до пізнання дуже часто засоби витісняють мету, людина стає додатком до створеного нею, а її ж творіння становлять загрозу для неї самої.
Навколишнє природне середовище в широкому розумінні – космічний простір, а у вужчому – біосфера, зовнішня оболонка Землі, яка охоплює частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери, що взаємозв’язані складними біогеохімічними циклами міграції речовин і енергії.
Проблема захисту людини від небезпек постала водночас з появою на Землі людства. Протягом усієї історії цивілізації кожна окрема людина загалом дбала про власну безпеку та безпеку своїх близьких, так само і людству доводилося дбати про безпеку свого існування.
1. Система державних органів з управління та нагляду за безпекою життєдіяльності. Їх функції

Контроль за дотриманням законодавства щодо безпеки життєдіяльності здійснюють різні державні та громадські організації. Серед них державні органи загальної, спеціальної та галузевої компетенції. До першої групи органів належать Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації.
Державні органи спеціальної компетенції уповноважені контролювати діяльність підприємств, установ, організацій і громадян з питань охорони праці, охорони праці, охорони здоров’я, охорони навколишнього середовища.
Державне управління охороною праці в Україні здійснюють:
- Кабінет Міністрів України;
- Міністерство праці та соціальної політики України;
- міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;
- місцева державна адміністрація, місцеві ради народних депутатів.
Кабінет Міністрів України забезпечує:
- реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
- затверджує національну програму щодо поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища;
- визначає функції міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці;
- визначає порядок створення і використання державного, галузевих і регіональних фондів охорони праці.
Для розробки і реалізації цілісної системи державного управління охороною праці при кабінеті Міністрів України створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем’єр-міністр України.
Державний комітет України по нагляду за охороною праці:
- здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі;
- розробляє за участю міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади та профспілок національну програму поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;
- координує роботу міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевої державної адміністрації та об’єднань підприємств у галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
- опрацьовує і переглядає спільно з органами праці, статистики і охорони здоров’я систему показників обліку умов і безпеки праці;
- бере участь у міжнародному співробітництві з питань охорони праці, вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід у цій галузі, організовує виконання міжнародних договорів і угод з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
- одержує від міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевої державної адміністрації та підприємств інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань.
Міністерство праці та соціальної політики України:
- здійснює державну експертизу умов праці;
- визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці;
- бере участь у розробці нормативних актів про охорону праці.
Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в центральному апараті міністерства та інших центральних органах державної виконавчої влади створюються служби охорони праці.
Реалізація державної політики охорони здоров’я покладається на органи державної виконавчої влади.
Особисту відповідальність за неї несе Президент України. Президент України у своїй щорічній доповіді Верховній Раді України передбачає звіт про стан реалізації державної політики в галузі охорони здоров’я. президент України виступає гарантом права громадян на охорону здоров’я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров’я через систему органів державної виконавчої влади, впроваджує у життя державну політику охорони здоров’я та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України.
Кабінет Міністрів України:
- організовує розробку та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм;
- створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров’я;
- забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров’я;
- укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров’я, а також в межах своєї компетенції;
- здійснює інші повноваження, покладені на органи державної виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.
Міністерства, відомства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в галузі охорони здоров’я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров’я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в галузі охорони здоров’я.
Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади в галузі охорони здоров’я є Міністерство охорони здоров’я України, компетенція якого визначається положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Державну санітарно-епідеміологічну службу становлять органи, установи і заклади санітарно-епідеміологічного профілю Міністерства охорони здоров’я України, відповідні установи, заклади, частини і підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, державного комітету у справах охорони державного кордону України, Служби безпеки України.
Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади, що здійснює контроль і нагляд за додержанням санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, є Міністерство охорони здоров’я України.
Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює головний державний санітарний лікар України – перший заступник міністра охорони здоров’я України, який призначається на посаду і звільняється з неї Кабінетом Міністрів України.
Основними напрямами діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби є:
- здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;
- визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також у охороні здоров’я населення від шкідливого впливу на нього факторів навколишнього середовища;
- вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров’я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини, встановлення факторів навколишнього середовища, що шкідливо впливають на здоров’я населення;
- підготовка пропозиції щодо забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, запобігання занесенню та поширенню особливо небезпечних (у тому числі карантинних) та небезпечних інфекційних хвороб;
- контроль за усуненням причин і умов виникнення і поширення інфекційних, масових неінфекційних захворювань, отруєнь та радіаційних уражень людей;
- державний облік інфекційних і професійних захворювань та отруєнь;
- видача висновків державної санітарно-гігієнічної експертизи щодо об’єктів поводження з відходами;
- встановлення санітарно-гігієнічних вимог до продукції, що виробляється з відходів, та видача гігієнічного сертифіката на неї;
- методичне забезпечення та здійснення контролю під час визначення рівня небезпечності відходів.
Керівництво цивільною обороною України відповідно до її побудови покладається на Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від і форм власності і підпорядкування.
Начальником Цивільної оборони України є прем’єр-міністр України, а його заступником – керівник Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та ц справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Безпосереднє виконання завдань цивільної оборони здійснюється постійно діючими органами управління у справах цивільної оборони, у тому числі створеними у складі підприємств, установ і організацій силами та службами цивільної оборони.
Органи управління у справах цивільної оборони, які входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування.
Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи:
- забезпечує здійснення державної політики у сфері цивільної оборони, захисту населення і місцевостей від наслідків надзвичайних ситуацій, запобігання цим ситуаціям;
- організовує розроблення і здійснення відповідних заходів з цивільної оборони;
- керує діяльністю підпорядкованих йому органів управління у справах цивільної оборони та спеціалізованих формувань, військами цивільної оборони;
- здійснює контроль за виконанням вимог цивільної оборони, станом готовності сил і засобів цивільної оборони, проведенням рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайних ситуацій;
- координує діяльність центральних органів виконавчої влади, ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих адміністрацій, виконавчих органів місцевого самоврядування та юридичних осіб щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, проведення пошуку і рятування людей;
- здійснює оповіщення населення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації;
- забезпечує належне функціонування відомчих територіальних і локальних систем оповіщення;
- здійснює навчання населення, представників органів управління і сил цивільної оборони з питань захисту і дій у надзвичайних ситуаціях;
- організовує фінансове і матеріально-технічне забезпечення військ цивільної оборони, пошуково-рятувальних та інших підпорядкованих йому спеціалізованих формувань;
- створює згідно із законодавством підприємства з виробництва спеціальної й аварійно-рятувальної техніки, засобів захисту населення і контролю тощо.
Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство екології та природних ресурсів, ради народних депутатів та їх виконавчі й розпорядчі органи, а також спеціальні уповноважені на те державні органи з питань охорони природного середовища і використання природних ресурсів в Україні.
Міністерство екології та природних ресурсів:
- здійснює координацію всіх природоохоронних робіт в Україні;
- готує для Кабінету Міністрів пропозиції з питань охорони природи і раціонального використання водних ресурсів;
- розробляє пропозиції щодо вдосконалення господарського механізму управління процесом природокористування, екологічні нормативи, правила та стандарти;
- готує довгострокові державні цільові програми з охорони довкілля;
- здійснює екологічну експертизу схем розвитку і розміщенню продуктивних сил України, контроль за дотриманням екологічних норм під час розроблення нової техніки, технології та матеріалів, екологічну експертизу проектів усіх новобудов і діючих промислових об’єктів.
2. Евакуаційні заходи захисту населення 

Евакуація – це організоване виведення чи вивезення населення з небезпечних зон. Безпосередньо евакуацією займається штаб цивільної оборони, усі організаційні питання вирішують евакуаційні комісії. Евакуація розпочинається після прийняття рішення начальником цивільної оборони, надзвичайною комісією або органами влади.
Евакуація працюючого населення здійснюється - за виробничим принципом, а населення, яке не пов’язане з виробництво, - за територіальним принципом через домоуправління, ЖЕУ, ЖЕК тощо. Діти евакуюються разом з батьками, але можливе їх вивезення зі школами, дитсадками.
Для проведення евакуації використовуються всі види транспорту: залізничний, автомобільний, водний та індивідуальний. Автотранспорт використовується для вивезення на короткі відстані. В деяких випадках частина населення може виводитися пішки колонами по шляхах, які не зайняті перевезеннями.
Евакуація населення здійснюється через збірні евакуаційні пункти, киї розташовують поблизу місць посадки на транспорт або на вихідних пунктах пішого руху, в школах, клубах, кінотеатрах та інших громадських закладах.
Про початок та порядок евакуації населення сповіщається по мережі сповіщення.
Отримавши повідомлення про початок евакуації, необхідно взяти документи, гроші, речі та продукти і у визначений час прибути на збірний евакуаційний пункт, де населення реєструють, групують та ведуть до пункту посадки.
Для організації приймання, розташування населення, а також забезпечення його всім необхідним створюються евакуаційні комісії та приймальні евакуаційні пункти, які вирішують проблему розташування, забезпечення та обслуговування прибулого населення.
Тимчасове розселення громадян у безпечних районах передбачає максимальний захист людей від радіоактивного забруднення, хімічного ураження при аваріях або катастрофах на радіаційно або хімічно небезпечних об’єктах, а також запобігає загибелі людей у випадках катастрофічного затоплення районів проживання. В місцях розселення звільняються приміщення для розміщення евакуйованих громадян, готуються (за необхідністю) колективні засоби захисту. Якщо сховищ недостатньо, то організовується їх додаткове будівництво, пристосування існуючих підвалів, гірських виробок, для чого залучається усе працездатне населення, в тому числі евакуйовані.
Виключно велике значення має забезпечення в місцях розселення евакуйованого населення продуктами харчування, надання їм побутових послуг і медичного обслуговування.
Забезпечення населення продуктами харчування і предметами першої необхідності здійснюється службою торгівлі і харчування цивільної оборони сільського або іншого району, який прийняв евакуйованих.
Перші дві доби люди повинні харчуватися запасами продуктів, привезених з собою. В разі їх відсутності харчування здійснюється через мережу громадського харчування або в сім’ях, в яких вони підселені.

ВИСНОВКИ

Навколишнє природне середовище в широкому розумінні – космічний простір, а у вужчому – біосфера, зовнішня оболонка Землі, яка охоплює частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери, що взаємозв’язані складними біогеохімічними циклами міграції речовин і енергії.
Контроль за дотриманням законодавства щодо безпеки життєдіяльності здійснюють різні державні та громадські організації. Серед них державні органи загальної, спеціальної та галузевої компетенції. До першої групи органів належать Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації.
Державні органи спеціальної компетенції уповноважені контролювати діяльність підприємств, установ, організацій і громадян з питань охорони праці, охорони праці, охорони здоров’я, охорони навколишнього середовища.
Евакуація працюючого населення здійснюється - за виробничим принципом, а населення, яке не пов’язане з виробництво, - за територіальним принципом через домоуправління, ЖЕУ, ЖЕК тощо. Діти евакуюються разом з батьками, але можливе їх вивезення зі школами, дитсадками.
Для проведення евакуації використовуються всі види транспорту: залізничний, автомобільний, водний та індивідуальний. Автотранспорт використовується для вивезення на короткі відстані. В деяких випадках частина населення може виводитися пішки колонами по шляхах, які не зайняті перевезеннями.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Баб’як І.П., Біленчук О.Г. Екологічне право України, Київ: Атіка, 2000
2. Безопасность жизнедеятельности: Учебник, /Под ред. Проф. Э.А. Арустамова. 2-е изд. перераб. и доп., Москва: Издательский дом Дашков и К, 2000
3. Безпека життєдіяльності /За ред.. Я. Бедрія, Львів: Афіша, 1998
4. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти 1-4 рівнів акредитації, Київ: Каравела, Львів: Новий світ, 2002; 327с.
5. Злобін Ю.А. Основи екології, Київ: Лібра, 1998
Категорія: Безпека життєдіяльності | Додав: ohranatruda (29.05.2010)
Переглядів: 552 | Теги: управління, евакуація | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

 


Загальні питання безпеки праці

Пожежна безпека Причини виникнення пожеж на підприємствах Заходи з пожежної профілактики Оцінка пожежної небезпеки промислових підприємст

Профілактика травматизму

Пожежна безпека

Організаційна структура цивільної оборони підприємства (установи, організації)

Прилади дозиметричного контроля



Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Цівільна оборона [128]
Пожежна безпека [69]
Безпека життєдіяльності [180]
Охорона праці [292]
Пошук
Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Теги
шум (3)
ЗІЗ (2)
313 (1)
дтп (1)
МНС (1)
СИЗ (1)
ЦО (1)
Надіслати СМС
 

Copyright MyCorp © 2016
Створити безкоштовний сайт на uCoz