Надзвичайні ситуації природного та техногенного характеру - Цівільна оборона <?if()?>- <?endif?> - Реферати - Рефераты по охране труда, БЖД, ГО

Вівторок, 06.12.2016, 05:47
Вітаю Вас Гість | RSS

Реферати з ЦО, БЖД, охорони праці

Реферати

Головна » Статті » Цівільна оборона

Надзвичайні ситуації природного та техногенного характеру
Територія України, розташованої практично в центрі європейської частини земної кулі, складає 603,7 тис. км2. Середня щільність населення складає 86 осіб на 1 км2, а в східних, більш промислово насичених регіонах, це число складає близько 200 осіб на 1 км2. Загальна кількість населення в Україні складає близько 50,5 млн. осіб.
Сьогодні в Україні, у зв'язку з небезпечними природними явищами, аваріями і катастрофами, обстановка характеризується як дуже складна. Для прикладу, можна навести дані по Україні за останні роки:

На території України можливе виникнення практично всього спектру небезпечних природних явищ і процесів геологічного, гідрогеологічного та метеорологічного походження. До них відносяться великі повені, катастрофічні затоплення, землетруси та зсувні процеси, лісові та польові пожежі, великі снігопади та ожеледі, урагани, смерчі та шквальні вітри, тощо.

Особливості географічного положення України, атмосферні процеси, наявність гірських масивів, підвищень, а також близькість теплих морів обумовлює різноманітність кліматичних умов: від надлишкового зволоження в західному Поліссі -до посушливого в південній степовій зоні. Виняткові кліматичні умови на Південному березі Криму, в горах Українських Карпат та Криму. В результаті взаємодії всіх цих факторів виникають небезпечні стихійні явища. В окремих випадках вони носять катастрофічний характер для навколишнього природного середовища та населення.

Сейсмоактивні зони оточують Україну на південному заході і півдні. Це зони: Закарпатська, Вранча, Кримсько-Чорноморська та Південно-Азовська. У сейсмічному відношенні найбільш небезпечними областями в Україні є Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська та Автономна Республіка Крим. На теренах Закарпаття відзначаються осередки землетрусів з інтенсивністю 6-7 балів (за шкалою Ріхтера) у зонах Тячів-Сигет, Мукачево-Свалява. Прикарпаття відчуває вплив від району Вранча (Румунія). В 1974-1976 pp. тут мали місце землетруси інтенсивністю від 3 до 5 балів.

Потенційно сейсмічно небезпечною територією можна вважати також Буковину, де на період з 1950 до 1976 року виникло 4 землетруси інтенсивністю 5-6 балів. Сейсмонебезпечність Одеської області зумовлена осередками землетрусів в масиві гір Вранча та Східних Карпат в Румунії. Починаючи з 1107 року до цього часу, там мали місце 90 землетрусів з інтенсивністю 7-8 балів. Карпатські землетруси поширюються на значну територію. Кримсько-Чорноморська сейсмоактивна зона огинає з півдня Кримський півострів. Вогнища сильних корових землетрусів тут виникають на глибинах від 20-40 км та 10-12 км на відстані 25—40 км від узбережжя з інтенсивністю 8-9 балів. Південне узбережжя Криму належить до регіонів дуже сейсмонебезпечних. За останні два століття тут зареєстровано майже 200 землетрусів від 4 до 7 балів.

Південно-Азовська сейсмоактивна зона виділена зовсім недавно. У 1987 році було зафіксовано кілька землетрусів інтенсивністю 5-6 балів. У платформній частині України виділено ряд потенційно сейсмотектонічних зон з інтенсивністю 4-5,5 балів.

На 60% території України розвиваються карстові процеси. Найбільш розвинутий відкритий карст на території Волинської області на площі 594 км2, Рівненської - 214 км2, Хмельницької - 4235 км8.

Зсуви властиві західним областям України, а таїож узбережжю Чорного та Азовського морів. Вони розвинуті на 50% освоєних схило іих площин з основними здеформованими горизонтами від глин карбону до плей оценових суглинків Площі зсувонебезпечних процесів за останні 30 років зі... шились у 5 разів. Вони поширені майже на половині території України. Найбі.. stuoro поширення вони набули у Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Миколаївській, Одеській, Харківській областях та в Криму. Найчастіше зустрічаються зсуви-видавлювання (розміром до 5 км) та зсуви-потоки. У Кримських горах зустрічаються блокові та лінійні зсуви довжиною 0,5-2,5 км та шириною 0,3-1,5 км. Значною мірою зсувами охоплені береги каскаду Дніпровських водосховищ, де найбільш поширеними є зсуви спливання, а також фронтальні зсуви, які ще існують на узбережжі Азовського та Чорного морів. Загалом, на морських узбережжях довжиною 2630 км2 проявляються абразійні пронеси - руйнується майже 60% узбережжя. В районах активної господарської діяльності, як Прикарпаття, Крим, Донбас, Одеська, Дніпропетровська, Хмельницька та інші промислові міські агломерації, зафіксовано 138 тисяч зсувів.

Райони Карпатських та Кримських гір підпадають під дію обвалів та осипів, деякі з них мали катастрофічний характер та призвели до людських втрат. Абразійний процес найпоширеніший на Чорноморському узбережжі. У береговій зоні Криму щорічно зникає 22 га, між дельтою Дунаю та Кримом - 24 га, у північній частині Азовського моря - 19 га. Абразії підпадає до 60% берегів Азовського та до 30% Чорного морів. Швидкість абразії становить у середньому 1,3-4,2 м/рік.
Гідрологічно небезпечними явищами, що мають місце в Україні є: повені (басейни річок); селі (Карпатські та Кримські гори); маловоддя (річки України); крім того, вздовж узбережжя та в акваторії Чорного і Азовського морів мають місце небезпечні підйоми та спади рівня моря.

Під постійною загрозою руйнування знаходяться розміщені в береговій зоні матеріальні цінності (житлові будинки, курортні комплекси, інженерні комунікації, сільгоспугіддя). Одноразові матеріальні збитки від впливу на узбережжя Чорного та Азовського морів сильних штормів (1969, 1971, 1983, 1992 pp.) досягли порядку 520-600 млн. гривень.

В гірських частинах Карпат і Криму розвиваються селеві процеси. Близько 30 міст, селищ та сільських населених пунктів в Криму, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Львівській областях віддані впливу селевих потоків. Всього в Карпатах виявлено 219 селевих водозаборів. Найбільшою активністю характеризуються басейни рік Черемоша, Дністра, Тиси, Прута. В лютому-березні та в період відлиг райони хребтів Горгани, Полонинський, Чорногори є лавинонебезпечними з обсягом снігових лавин до 300 тисяч м3. Шість населених пунктів в Закарпатті піддаються впливу снігових лавин.

На значній території України (Карпати, Крим) річки мають виражений паводковий режим стоку. В середньому за рік тут буває 6-7 повеней. Вони формуються в будь-який сезон року і часто мають катастрофічні наслідки, ведуть до масових руйнувань та загибелі людей. Найбільш вірогідними зонами можливих повеней на території України є:
у північних регіонах - басейни річок Прип'ять, Десна, та їх приток. Площа повені лише в басейні ріки Прип'ять може досягти 600-800 тис. га;
у західних регіонах - басейни верхнього Дністра (площа може досягти 100-130 тис. га), річок Тиса, Прут, Західний Буг (площа затоплень 20-25 тис. га) та їх приток;
у східних регіонах - басейни ріки Сіверський Донець з притоками, річок Псел, Ворскла, Сула та інших приток Дніпра;
у південному і південно-західному регіонах - басейни приток нижнього Дунаю, ріки Південний Буг та її приток.

Повені на гірських річках (Дністер, Тиса, Прут, річки Криму) формуються дуже швидко, від кількох годин до 2-3 діб, що ставить високі вимоги щодо оперативності прогнозування та оповіщення.

За останні сорок років катастрофічні повені Карпат та Криму спостерігались 12 разів. Яскравим прикладом таких повеней є снігові та дощові повені на ріках
Закарпаття в листопаді 1992 р. та грудні 1993 p., коли постраждало багато населених пунктів, промислових об'єктів, споруд, були значні людські жертви. Такі повені трапляються в середньому один раз на 5-10 років. Тривалість повеней (затоплень) може досягти від 7 до 20 діб і більше. При цьому можливе затоплення не тільки 10-70 % сільськогосподарських угідь, але й великої кількості техногенно-небезпечних об'єктів. Високі повені найбільш властиві таким річкам, як Дніпро, Дністер, Дунай та Сіверський Донець.

Найбільш широкого поширення селеві процеси набули у гірських районах Карпат та Криму, на правому березі Дніпра. Наприклад, з періодичністю 11-12 років проходять селі в долинах ярів, що розташовані на Південному березі Криму. До катастрофічних відносяться селі з об'ємом виносу 10-100 тис. м3 та періодичністю 1-5 років. Кількість ураження селевими потоками складає від 3 до 25% території України. В Криму вони поширюються на 9% території, в Закарпатській області - на 40%, в Чернівецькій - 15%, в Івано-Франківській - 33%.

В Україні серед стихійних явищ найбільш частими є сильні дощі (зливи). Частіше за все вони бувають у Карпатах та горах Криму. В теплий період року сильні дощі супроводжуються градом, що завдає значних збитків сільськогосподарським культурам. Найчастіше град випадає у гірських районах Криму та Карпат. На рівнинній території України число днів з градом не перевищує 2-х. У 40% випадків випадання граду спостерігається дрібний інтенсивний град. Великий град буває в період з кінця серпня до середини вересня в Автономній Республіці Крим, у Полтавській, Чернівецькій, Тернопільській областях, рідше -у Сумській, Луганській, Запорізькій, Миколаївській, Одеській та Херсонській областях. Значні градобиття трапляються на Волині, Поділлі, Приазов'ї, Донбасі. В степовій зоні град буває нечасто.
У степовій зоні щорічно буває сильна спека з температурою вище 30 °С, причому, в деякі роки вона перевищує 40 °С, що призводить до посух. Рідше вона буває в зонах Полісся та лісостепу. Найбільш зазнає дії суховіїв степова зона, а також частково зона лісостепу. Найчастіше посухи зустрічаються на півдні степової зони. В більшості випадків мають локальний характер і дуже рідко займають площі до 30-50% території України.

На більшій частині території України вітри зі швидкістю більше 25 м/сек. бувають майже щорічно. Найчастіше - в Карпатах, горах Криму та на Донбасі. В Азово-Чорноморському басейні виділяються своїми руйнівними наслідками осінні циклони. За своїми властивостями, походженням та наслідками вони схожі на тропічні урагани. На Азовському морі циклони часто призводять до штормів, які супроводжуються місцевим підняттям рівня моря, що призводить до великих збитків. Шквали, можуть виникати у будь-яких місцях України, але найчастіше шквали бувають у степовій, лісостеповій зоні та Поліссі. Штормовий (шквальний) вітер на території України спостерігається дуже часто, а його швидкість, в основному, від 20 до 29 м/сек., а іноді — більше ЗО м/сек. У гірських масивах Криму і Карпат, західних і північно-західних областях країни швидкість вітру досягає 40 м /с. Шквалонебезпечна ситуація може виникнути на всій території України.

Один раз у 3-5 років шквали виникають у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Кіровоградській, Київській, Одеській, Львівській, Харківській, Херсонській областях та на території Криму. Шквали мають яскраво виражений добовий рух.

В Україні досить рідко складаються умови для формування смерчів. У більшості випадків це явище спостерігається в серпні місяці. За останні 20 років зареєстровано 34 випадки. Найхарактерніші вони для степової зони та центрального Полісся. Найчастіше це - територія Запорізької і Херсонської областей та Криму. Невеликі смерчі спостерігаються майже щорічно то в одній, то в іншій області (1-2 випадки на рік) і носять, як правило, локальний характер, їх тривалість невелика (до 10 хвилин).

Пилові бурі виникають в Україні щорічно в різних районах, найчастіше в степовій зоні. В зимово-весняний період у центральних та південних областях України спостерігаються сніжно-пилові бурі.

Сильні снігопади найчастіше спостерігаються в Карпатах, а також у лісостеповій та степовій зонах. На території Закарпатської, Івано-Франківської та Львівської областей снігопади бувають щорічно протягом січня-лютого, а в прилеглих районах до Карпат іноді і в травні. В основному по території України кількість снігових опадів складає 20-30 мм, іноді - 40-70 мм. На території Карпат в окремих випадках випадає більше 100 мм.

Один раз на три роки великі снігопади можна спостерігати на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Київської, Чернівецької та Черкаської областей, один раз на п'ять років на — території Запорізької, Дніпропетровської, Сумської, Тернопільської, Рівненської, Миколаївської та Чернігівської областей.

Заметілі виникають майже щорічно в різних районах, особливо в Карпатах, Криму, а також у Донбасі. В Україні в зимовий період спостерігаються сильні морози, що сягають -30 °С та нижче. Найбільш холодна частина країни - східні і північно-східні області (Луганська, Сумська, Харківська, Чернігівська) та гірські райони Карпат. У цих місцевостях буває температура нижче -35 °С.

Небезпечна ситуація на території країни в зв'язку з ожеледями, в основному, пов'язана з виходом південних циклонів. Сильна ожеледь може виникати з листопада до березня місяця, а найбільша її вірогідність припадає на грудень-січень. Особливо часто вона з'являється на території Донецького Кряжу, Приазовській, Волинській, Подільській височинах та гірської частини Криму). Товщина обмерзань сягає 35 мм та більше. Визначальним фактором небезпечності ожеледі є не стільки інтенсивність, скільки тривалість цього явища. Сильна ожеледь продовжується близько 12 годин, іноді до 2 діб.

Сильні тумани спостерігаються, в основному, у холодну половину року. Найчастіше вони виникають у гірських районах Криму і Карпат. Іноді на південному березі Криму. Сезон туманів починається в жовтні, закінчується у квітні місяці. Кількість днів з туманами тут становить близько 100, а з сильними туманами - до 80. На підвищених територіях центральної та південної частини України (Донецький Кряж, Приазовська, Волинська, Подільська, Придніпровська
височини) кількість днів з туманами складає близько 80, з сильними туманами - до 30. На рівнинній території південної частини степової зони тумани бувають близько 30 днів на рік, а сильні 10-20 днів протягом року.

Щорічно в суху, жарку погоду небезпека від лісових та торф'яних пожеж різко зростає. Найбільш небезпечними бувають жаркі та сухі літні дні з відносною вологістю повітря - 30-40%. Для західних областей України найбільш небезпечними у пожежному відношенні стають сухі місяці - липень, серпень. А іноді - квітень-травень. Найчастіше пожежонебезпечні умови складаються в степовій, поліській та лісостеповій зонах, горах Криму. Найбільш поширеними є лісові та торф'яні пожежі, бо ліси і торфовища займають більше 10 млн. га території України. 31% лісів розташовано в північному регіоні, 17% - в східному, 10% - в південному, 8% - в південно-західному і 32% - в західному регіоні. Лісовий фонд України майже на 50% складається з хвойних лісів, з яких 60% займають молодняки. В результаті широкомасштабних робіт з залісенням на сотнях тисяч гектарів створені соснові насадження, що досягли на сьогодні критичного в пожежному відношенні віку (15-30 років).

Ліси України, в більшості її регіонів, неспроможні витримати зростаючого з кожним роком потоку відпочиваючих, оскільки площа їх значно менша від науково-обгрунтованих норм. Така ситуація найбільш характерна для Херсонської, Миколаївської, Луганської, Донецької, Полтавської областей, Автономної Республіки Крим, що вважаються найбільш пожежонебезпечними. В середньому за рік, залежно від погодних умов, виникає близько 3,5 тисяч пожеж, якими знищується більше 5 тисяч гектарів лісу. Найбільшу пожежну небезпеку представляють північний та східний регіон, де щорічно виникає в середньому відповідно 37 та 40% всіх лісових пожеж.
Серед інфекційних захворювань найбільше поширені на всій території України дифтерія, кашлюк, правець, поліомієліт, кір, епідемічний паротит, гострі кишкові інфекційні хвороби. Реальною епідемічною загрозою населенню України є особливо небезпечні інфекції. В країні широко розповсюджені активно діючі природні вогнища багатьох небезпечних інфекцій - туляремії (у 23 областях), лептоспірозу (у всіх регіонах), сибірки (у 16 областях), лихоманки Ку (у 9 областях), кліщового енцефаліту (у 8 областях), геморагічної пропасниці з нирковим синдромом (у 10 областях), вірусу Західного Нілу (у 7 областях), Каліфорнійського енцефаліту (у 7 областях), вірусу Укуніємі (у 6 областях). Існують епідеміологічні свідчення про необхідність вивчення нозоареалу псевдотуберкульозу, лістеріозу, хвороби Лайма та інших природно-вогнищевих інфекцій.

За розрахунковими даними ВООЗ, проведеними в грудні 1996 року, вірогідна кількість ВІЛ-інфікованих в Україні вже сьогодні становить 40 000 осіб, і очікується його подальше зростання. На часі є питання створення бази для забезпечення медичної, соціальної допомоги цим особам, що теж потребує значних витрат.
Зважаючи на інтенсифікацію міжнародних сполучень України, у тому числі з країнами, де розповсюджені зазначені вище хвороби, існує реальна повсякденна загроза їх занесення на територію держави. Тому готовність до своєчасної діагностики збудників цих хвороб є вирішальною у справі організації профілактичних та протиепідемічних заходів щодо їх розповсюдження і має велике державне значення у протиепідемічному захисті населення країни. Найбільша кількість надзвичайних ситуацій припадає на випадки отруєння людей харчовими продуктами, токсичними та іншими речовинами.

Із інфекційних захворювань тварин (епізоотія - широко розповсюджені інфекційні захворювання тварин, що значно перевищують рівень звичайної захворюваності на деякій території) найбільш поширені на території України такі епізоотичні хвороби, як туберкульоз ВРХ, лейкоз ВРХ, лептоспіроз, сальмонельози, сибірка, сказ, класична чума свиней, хвороба Гамборо, хвороба Марека.

У посівах зернових культур має місце епіфітотія (епіфітотія - широко розповсюджені захворювання рослин, що охоплюють район, область або державу) борошнистої роси, бурої листкової іржі, фузаріозу, сажкових та інших хвороб, а в степовій зоні зафіксований масовий спалах розвитку найнебезпечнішого шкідника озимої пшениці - клопа-черепашки.

Зростання масштабів господарської діяльності і кількості великих промислових комплексів, концентрація на них агрегатів і установок великої і надвеликої потужності, використання у виробництві потенційно небезпечних речовин у великих кількостях - все це збільшує вірогідність виникнення техногенних аварій. Найбільша кількість надзвичайних ситуацій, особливо з загибеллю людей, припадає на транспорт, що свідчить про високу потенційну небезпечність транспорту як галузі господарства. Щорічно в Україні перевозиться транспортом загального користування понад 900 мільйонів тонн вантажів (у тому числі велика кількість небезпечних) і понад 3 мільярди пасажирів. На долю залізничного транспорту припадає близько 60% вантажних перевезень, автомобільного - 26%, річкового і морського - 14%.
Оскільки транспортом перевозяться і потенційно небезпечні вантажі (вибухонебезпечні, пожежонебезпечні, хімічні та інші речовини - 15% від загального обсягу вантажів) небезпека життю і здоров'ю людей збільшується. Скоротилося оновлення основних фондів всіх видів транспорту. Ступінь зношення транспортних засобів складає понад 50%, а на деяких підприємствах і значно більше, велика кількість транспортних засобів підлягає списанню.

За останні роки різко зменшилося оновлення основних фондів залізничного транспорту. Якщо у 1996 році було закуплено 17 пасажирських вагонів, то вже у 1997 році не закуплено жодного. Ступінь зношення пасажирських вагонів складає 60%. Відпрацювали нормативний термін і підлягають списанню 50% вагонів електро- і близько 35% дизельних поїздів. Підлягає заміні більше 20% залізничних колій, 16% залізничних колій знаходиться в аварійному стані. Стан технічних засобів не забезпечує повною мірою безпечну експлуатацію залізничного транспорту. Число аварій і катастроф на залізничному транспорті у 1997 році порівняно з 1996 роком практично не змінилось (катастроф і аварій відповідно у 1996 році 7/13, у 1997 - 4/27). Серед основних причин виникнення надзвичайних ситуацій доречно відзначити елементарні помилки обслуговуючого персоналу, які призводять до аварій і катастроф.

Аварійні ситуації при перевезеннях залізницею радіоактивних речовин і сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) найбільш небезпечні. Такі аварії можуть призвести до небезпечного опромінення людей і радіоактивного забруднення навколишнього середовища, а при виході СДОР у зовнішнє середовище - до гострих отруєнь пасажирів і хімічного зараження повітря, грунтів і об'єктів колійного господарства. Зниження рівня безпеки перевезення пасажирів і вантажів на водному транспорті в Україні в останні роки визначалось: збільшенням числа порушень правил водіння суден, технічної експлуатації, зниженням якості ремонту, зупинкою будівництва суден нового покоління. Середній вік суден - 22 роки, а за останні 11 років Чорноморське пароплавство не закупило жодного судна. Зараз десятки морських суден з екіпажами в більшості без засобів існування знаходяться в іноземних портах, що може призвести до виникнення надзвичайної ситуації на цих суднах.

Перевезення пасажирів і вантажів авіаційним транспортом (літаками і вертольотами) набуло величезних масштабів у всіх розвинутих країнах, у тому числі й в Україні. Найбільш трагічна подія у 1997 році - катастрофа українського літака ЯК-42 поблизу м. Салоніки, наслідком якої стала загибель екіпажу і пасажирів рейсу Одеса-Салоніки - громадян України, Греції, Німеччини та Польщі (всього - 70 чоловік). Ця катастрофа, незважаючи на відсутність остаточних висновків про причини події, ще раз підкреслила досить критичний стан аварійності на повітряному транспорті України.

В останні роки на дорогах України щорічно виникають десятки тисяч автомобільних аварій і катастроф. На автомобільному транспорті,- враховуючи і приватний, лише за 1997 рік сталося 37,94 тис. дорожньо-транспортних подій, загинуло 5988 людей, травмовано 41,96 тис. осіб. Дорожньо-транспортних надзвичайних ситуацій зареєстровано 118, в яких загинуло 234 особи та травмовано 464 особи (до надзвичайних ситуацій віднесені ДТП з приватним автотранспортом,, наслідком яких була загибель 3 та більше людей, або кількість постраждалих від 5 та більше осіб).

На сьогодні на території України діють 5 атомних електростанцій з 16 енергетичними ядерними реакторами і 2 дослідних ядерних реактора та більше 8-ми тисяч підприємств і організацій, які використовують у виробництві, науково-дослідній роботі та медичній практиці різноманітні радіоактивні речовини, а також зберігають та переробляють радіоактивні відходи. Для території України трансграничну потенційну небезпеку становлять аварії з викидом радіоактивних •продуктів на АЕС інших держав. В практиці експлуатації АЕС мали місце численні випадки викиду радіонуклідів за межі станції. Тільки за період 1971-1984 pp. у 14 країнах, що експлуатують ядерну енергетику, відбулося більше 100 аварій, що призвели до різноманітних радіоактивних викидів. Як правило, розмір викиду був незначний.

Особливо серйозні радіаційні наслідки пов'язані з аварією на Чорнобильській АЕС. У результаті вибуху реактора четвертого енергоблоку станції відбулося часткове руйнування реакторного залу і стріхи машинного залу. У реакторному залі виникла пожежа. Через пролом у будинку на територію станції була викинута значна кількість твердих матеріалів: уламків робочих каналів, таблеток двоокису урану, шматків графіту й уламків конструкцій. Утворилася гідроаерозольна хмара з потужною радіаційною дією. Траєкторія переміщення цієї хмари пройшла поблизу м. Прип'ять, поза населеними пунктами, спочатку в північному, а потім у західному напрямку. За оцінкою спеціалістів, усього в період із 26 квітня по 6 травня 1986 р. із палива визволилися всі благородні гази, приблизно 10-20% летючих радіоізотопів йоду, цезію і телуру і 3-6% таких більш стабільних радіонуклідів, як барій, стронцій, плутоній, цезій і інші.

Тривалий характер викидів, проникнення частини аерозолів у нижні прошарки тропосфери обумовили створення великих зон радіоактивного забруднення, що виходять за межі нашої країни. При цьому радіоактивне забруднення мало вид локальних "плям". Сформувалися значні за площею зони усередині, де були перевищені допустимі рівні забруднення з радіаційно найнебезпечніших радіонуклідів — плутонію-239, стронцію-90 і цезію-137. Все це призвело до радіоактивного забруднення води і харчових продуктів, особливо молочних, яке у багато разів перевищувало не тільки ' фонові, але й нормативні показники на більшій території України, країн ближнього і далекого зарубіжжя.

Тому розробку заходів щодо захисту населення в районах розміщення АЕС необхідно робити на основі консервативних оцінок, тобто з розрахунку на найважчий варіант протікання і розвитку аварії. Відповідно до такого варіанту, в атмосферу може бути викинуто до 100% благородних газів, йоду, цезію і телуру, 10-30% стронцію і до 3% таких радіонуклідів, як рутеній і лантан. Загальна активність викиду при аварії може досягти 10% від загальної активності реактора на момент його припинення або руйнування. Оцінюючи можливі радіаційні наслідки аварій і руйнування інших об'єктів із ядерними компонентами, необхідно відзначити, що головна відмінність їх від наслідків аварій і руйнування АЕС полягає в масштабах радіоактивного забруднення.

На території України розташовано понад 8000 різних установ та організацій, діяльність яких призводить до утворення радіоактивних відходів. Основними виробниками радіоактивних відходів і місцями їх концентрації на сьогодні є:
АЕС (накопичено 70 000 м3 РАВ);
урановидобувна і переробна промисловість (нагромаджено близько 65,5 млн. тонн РАВ);
медичні, наукові, промислові, інші підприємства та організації. Виконання робіт зі збирання, транспортування, переробки і тимчасового зберігання радіоактивних відходів та джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) від усіх цих підприємств і організацій, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, здійснює Українське державне об'єднання "Радон" (накопичено 5000 м3 РАВ);
— зона відчуження Чорнобильської АЕС (понад 1,1 млрд м3 РАВ).
Незалежно від відомчої приналежності всі організації та підприємства (крім АЕС) передають радіоактивні відходи на міжобласні спеціалізовані комбінати (МСК) державного об'єднання "Радон", яке має у своєму складі 6 спецкомбінатів: Київський, Донецький, Одеський, Харківський, Дніпропетровський, Львівський. Одеський, Харківський, Дніпропетровський і Львівський спецпідприємства приймають і заховують низько- та середньоактивні радіоактивні відходи. Київський МСК може приймати тільки для тимчасового зберігання радіоактивні відходи низької та середньої активності. З 15. 07. 1996 року дія ліцензії Київського МСК відносно цієї діяльності призупинена через невиконання ним особливих умов ліцензії. Донецький спецкомбінат не має вільних сховищ для зберігання та поховання РАВ.
Внаслідок недосконалих конструкцій старих сховищ для радіоактивних відходів на Київському та Харківському державних МСК виникло забруднення підземних вод радіонуклідами тритію поза межами сховищ. Проекти сховищ РАВ і ДІВ на спецкомбінатах були розроблені в кінці 50-х років. Основною причиною розповсюдження радіонуклідів поза межі сховища РАВ, у тому числі законсервованих, є недосконалість конструкції сховищ. У сховищах РАВ і ДІВ накопичується вода, яка проникає з атмосферними опадами та утворюється внаслідок конденсації. Розповсюдження радіонуклідів із сховищ відбувається внаслідок порушення гідроізоляції.

Важливим завданням на сьогодні додатково до державної програми поводження з радіоактивними відходами є здійснення перепоховання твердих радіоактивних відходів із сховищ та реконструкцій. Поховання джерел іонізуючого (гама- та нейтронного) випромінювання має проводитися тільки у спеціалізованих сховищах шляхом безконтейнерного розвантаження джерел, проте в Україні ДІВ ховають здебільшого у захисних контейнерах. Сьогодні сховища для твердих РАВ заповнені майже повністю або на 80-90% на більшості спецпідприємств, крім Харківського та Львівського спецкомбінатів.

На території України знаходяться 2 дослідницьких реактори (розташовані у містах Києві та Севастополі) та одна критична збірка (в м. Харкові), яка тепер знаходиться в призупиненому стані. Реактори були споруджені для різного виду дослідницьких робіт. Небезпека можливої аварії на реакторах загрожує радіоактивним викидом, у першу чергу, населенню міст, в яких вони розташовані. За архівними даними, на Київському реакторі були аварії у 1968, 1969 і 1970 роках. Тільки у 1968 році в навколишнє середовище було викинуто 40 кюрі радіоактивного йоду, що перевищило допустиму норму у 400 разів. 4 лютого 1970 року на реакторі в результаті аварії було опромінено 17 осіб. Крім того, ми повинні знати, що реактори знаходяться в зоні польотів повітряного транспорту.

Підприємства з видобутку та переробки уранових руд знаходяться у Дніпропетровській, Кіровоградській та Миколаївській областях і належать до виробничого об'єднання "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (ВО СГЗК). Видобування уранової руди, головним чином, проводиться на Жовтоводському, Кіровоградському та Смолінському рудниках. У 1996 році передано для промислового використання Новоконстантинівське, Давлатівське та Братське родовища (Дніпропетровська та Миколаївська області), які кілька років не експлуатуються і там тривають рекуль-тиваційні роботи, після чого землі будуть передані у господарське використання.
Переробка уранових руд з метою отримання закису-окису урану виконується на гідрометалургійному заводі ВО СГЗК, що знаходиться у промзоні м. Жовті Води Дніпропетровської області. Характерним для уранодобування та уранопереробки є те, що майже всі їх відходи є джерелом радіоактивного забруднення навколишнього середовища.

Україна належить до держав з дуже розвинутим використанням джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) за всіма напрямками господарської та наукової діяльності. Нині в державі існує близько 8000 підприємств та організацій (тільки по М. Києву близько 400), які використовують більше 100 тисяч ДІВ.

З метою оперативного та узгодженого оповіщення про значущість з точки зору безпеки подій на ядерних установках, про які надаються повідомлення міжнародною групою експертів Міжнародної агенції з атомної енергії та Агенції з ядерної енергії Організації економічного співробітництва та розвитку, створена та використовується міжнародна шкала ядерних подій.

Відповідно до Міжнародного Регістру у світі використовується в промисловості, сільському господарстві і побуті близько 6 млн. токсичних речовин, 60 тис. з яких виробляються у великих кількостях, в тому числі більше 500 речовин, які відносяться до групи сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) - найбільш токсичних для людей.
До хімічно небезпечних об'єктів (підприємств) відносяться:
заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки і агрегати, які виробляють або використовують СДОР;
заводи (або їх комплекси) з переробки нафтопродуктів;
виробництва інших галузей промисловості, які використовують СДОР;
підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції і очисні споруди, які використовують хлор або аміак;
залізничні станції і порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах переміщення СДОР;
транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові і морські танкери, що перевозять хімічні продукти; склади і бази, на яких знаходяться запаси речовин для дезинфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки.
склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства.

Усього в Україні функціонує 1810 об'єктів господарювання, на яких зберігається або використовується в виробничій діяльності більше 283 тис. тонн сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), у тому числі - 9,8 тис. тонн хлору, 178,4 тис. тонн аміаку. Серед них - І ступені хімічної небезпеки - 76 об'єктів, II - 60 та III - 1134 об'єкти.
Всього у зонах можливого хімічного зараження від цих об'єктів мешкає близько 20 млн. осіб (38,5% від населення країни).

321 адміністративно-територіальна одиниця (АТО) має ступені хімічної небезпеки, з них до І ступеня віднесено 154 АТО, до II ступеня - 47 АТО; до III ступеня - 108 АТО.
Велику частку потоку товарів складає продукція хімічної, гірничовидобувної та переробної промисловостей, які в основному базуються на оперуванні з великими кількостями різноманітних хімічних речовин. Останні можуть бути і малотоксичними, і найсильнішими отрутами. Хоча, як вважав ще славнозвісний Парацельс (1493— 1541): «Всі речовини отруйні: немає жодної, яка не була б отруйною. Лише правильна І доза розрізняє отруту чи ліки..."

Сучасна медицина повністю підтверджує сказане середньовічним ескулапом. І Для прикладу, наведемо дані про деякі відомі нам речовини, а саме летальну дозу І (ЛД50), яка викликає смерть у 50% випадків (дані подані у грамах на кілограм маси тіла): спирт етиловий -10; кухонна сіль - 4; калійна селітра - 3,5; морфій -0,9; фенобарбітал - 0,115; ДДТ - 0,113; миш'як - 0,014; нікотин - 0,001; j діоксин - 0,000 001; ботуліновий токсин - 0,000 000 01.

Багато хімічних речовин, крім того, що отруйні, є ще також легкозаймистими, а іноді і вибухонебезпечними. У народному господарстві України діє понад 1200 крупних \ вибухо- та пожежонебезпечних об'єктів, на яких зосереджено понад 13,6 млн. тонн] твердих і рідких вибухо- та пожежонебезпечних речовин. Переважна більшість вибухо-пожежонебезпечних об'єктів розташована в центральних, східних і пів-денних областях країни, де сконцентровані хімічні, нафто- і газопереробні, | коксохімічні, металургійні та машинобудівні підприємства, а також функціонує і розгалужена мережа нафто-, газо-, аміакопроводів, експлуатуються нафто-, газопро-мисли і вугільні шахти, у тому числі надкатегорійні за метанном та вибухонебезпеці вугільного пилу.

Щорічно в дим та попіл перетворюються цінності на мільярди гривень. Кожну годину у вогні гине 1 людина і близько 20 осіб отримують опіки та травми.
Протяжність магістральних газопроводів по території України складає більше 35,2 тис. км, магістральних нафтопроводів - 3,9 тис. км. їх роботу забезпе-: чує 31 компресорна нафтоперекачувальна і 89 компресорних газоперекачувальних станцій. Протяжність продуктопроводів складає 3,3 тис. км.

Аналіз стану основних фондів та технічного обладнання нафто-, газо- і продуктопроводів показує, що існуюча їх мережа до теперішнього часу виробила свій ресурс і без вжиття заходів з її відновлення найближчим часом, може призвести до значного підвищення аварійності в цій галузі економіки. При цьому 4,79 тис. км (14%) лінійної частини магістральних газопроводів відпрацювали свій амортизаційний термін, а 15 тис. км (44%) мають малонадійні та неякісні антикорозійні покриття з полімерних стрічкових матеріалів, що призводить до інтенсивної корозії металу труб. Потреба в оновленні лінійної частини магістральних газопроводів становить 500 км на рік. Фактичне виконання робіт з капітального ремонту та реконструкції газотранспортної системи майже у 10 разів нижче від потреби.

Досить критичний стан у країні склався в комунальному господарстві. Сучасний стан водопровідно-каналізаційного господарства (далі - ВКГ) характеризується незадовільним технічним станом споруд, обладнання, недосконалістю структури управління галуззю та нормативно-правової бази для забезпечення її надійного і ефективного функціонування.

Рівень забезпеченості населення України централізованим водопостачанням та каналізацією станом на 1 січня 1998 року визначається в табл 2.12:

Четверта частина водопровідних очисних споруд і мереж (у вартісному виразі) фактично відпрацювала термін експлуатації, 22% мереж перебуває в аварійному стані. Закінчився термін експлуатації кожної п'ятої насосної станції. Фактично закінчився строк експлуатації половини насосних агрегатів, з яких 40% потребує заміни. Планово-попереджувальний ремонт виконується на 73%. Кількість аварій на водопровідних мережах України значно перевищує відповідний рівень у країнах Європи. У системах каналізації амортизовані 26% мереж і 7% насосних станцій, а також 48% насосних агрегатів, 46% з яких потребує заміни. Планово-попереджувальний ремонт виконується лише наполовину.

Сьогодні у водойми скидається без попереднього очищення майже 250 м3/до

Категорія: Цівільна оборона | Додав: ohranatruda (15.05.2010)
Переглядів: 796 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

 


Навчання працівників з питань охорони праці

Система управління охорони праці на підприємстві

Загальні положення по техніці безпеки і охороні праці на промислових підприємствах

Самодопомога та взаємодопомога при радіоактивному забрудненні, при ураженні отруйними речовинами і бактеріальними засобами.

Контрольная работа по охрана труда

ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ НА ВИРОБНИЦТВІ



Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Цівільна оборона [128]
Пожежна безпека [69]
Безпека життєдіяльності [180]
Охорона праці [292]
Пошук
Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Теги
шум (3)
ЗІЗ (2)
313 (1)
дтп (1)
МНС (1)
СИЗ (1)
ЦО (1)
Надіслати СМС
 

Copyright MyCorp © 2016
Створити безкоштовний сайт на uCoz