ІНДИВІДУАЛЬНА САМОСТІЙНА РОБОТА «Основи охорони праці» - Охорона праці <?if()?>- <?endif?> - Реферати - Рефераты по охране труда, БЖД, ГО

Неділя, 04.12.2016, 11:06
Вітаю Вас Гість | RSS

Реферати з ЦО, БЖД, охорони праці

Реферати

Головна » Статті » Охорона праці

ІНДИВІДУАЛЬНА САМОСТІЙНА РОБОТА «Основи охорони праці»

ЗМІСТ

8. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (1999 р.): Обов’язки Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

34. Іонізуюче випромінювання та захист від його дії / Джерела, природа, характеристики, вплив на організм людини, нормування, засоби та заходи захисту від їх впливу /.

 

8. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (1999 р.): Обов’язки Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

План

Законодавство про страхування від нещасного випадку і профзахворювання

Умови настання деліктної відповідальності

Визначення розміру відшкодування шкоди

Порядок відшкодування шкоди

Процесуальні аспекти розгляду і вирішення даної категорії справ

 

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя та здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Захист таких прав і їх гарантії визначає зміст і спрямованість діяльності держави. Безумовно, спроможність ефективного захисту таких базових особистих немайнових прав, як невід'ємне право на життя і на охорону здоров'я є показником, що характеризує правову і соціальну державу. В Україні розвиток законодавчих можливостей такого захисту триває. Зокрема, із набранням чинності з 1 квітня 2001 р. Законом України №1105-XIV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 р., який встановлює специфічну форму захисту і деліктної відповідальності у справах про відшкодування майнової шкоди і компенсації моральної шкоди, заподіяної працівнику його здоров'ю. У цій статті розглядаються матеріальні і процесуальні особливості спорів про відшкодування шкоди фізичній особі (застрахованому працівнику), що заподіяна її здоров'ю від нещасного випадку на виробництві і профзахворювання.

 

Законодавство про страхування від нещасного випадку і профзахворювання

На відміну від загальних підстав відшкодування шкоди у розділі 82 ЦК України, підстави деліктної відповідальності за цією категорією справ мають кілька специфічних ознак і тому є більш спеціальними, аніж підстави, передбачені ст.ст. 1166, 1195 ЦК. Так, п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. №6 “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” (із змінами, внесеними постановами від 8 липня 1994 р. №7, від 30 вересня 1994 р. №11, від 25 травня 1998 р. №15, від 24 жовтня 2003 р. №9), який узагальнює судову практику з даної категорії справ, підтверджує, що відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю працівника від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, здійснюється згідно з законодавством про страхування від нещасного випадку.

Особливе місце посідає рішення КСУ від 27 січня 2004 р. у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення ч. 3 ст. 34 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (справа №1-9/2004 про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування). Дане рішення КСУ є офіційним тлумаченням ч. 3 ст. 34 Закону № 1105-XIV.

 

Умови настання деліктної відповідальності

Головною особливістю даного делікту є перехід з 1 квітня 2001 р. цивільної відповідальності щодо відшкодування шкоди працівнику від особи, яка завдала шкоду (роботодавця) до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України.

Умови настання деліктної відповідальності Фонду у справах про відшкодування шкоди від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання такі:

  • шкода (майнова та/або моральна), заподіяна застрахованому працівнику;
  • причинно-наслідковий зв'язок між шкодою застрахованого працівника і нещасним випадком на виробництві страхувальника або професійною діяльністю застрахованого, яка спричинила професійне захворювання.

Особливістю цього делікту є та обставина, що шкода заподіюється при виконанні трудових обов'язків, тобто на території підприємства, зовні території, але при виконанні трудових обов'язків, під час проїзду на роботу і з роботи на транспорті підприємства. Причому в даному спорі відсутня необхідність доведення умови вини роботодавця і протиправності поведінки роботодавця. Вина роботодавця виражається в неналежному забезпеченні умов праці.

Підставою деліктної відповідальності за згаданою категорією справ є настання страхового випадку. Відповідно до ст. 13 Закону № 1105-XIV страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно обумовлену фізичну або психічну травму за обставин, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Професійне захворювання є страховим випадком також у разі його встановлення або виявлення у період, коли потерпілий не знаходився в трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів. Нещасний випадок або професійне захворювання, яке відбулося в результаті порушення нормативних актів про охорону праці застрахованим, також є страховим випадком.

Нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора або середовища, що сталися в процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть. Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, визначається Кабміном України.

Професійне захворювання - захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою. Перелік професійних захворювань також затверджує Кабмін.

Таким чином, шкода за цією категорією справ виражається професійно обумовленою фізичною або психічною травмою. Фізична травма (каліцтво) охоплює поняття травми внаслідок нещасного випадку на виробництві і професійної шкоди здоров'ю, які спричинили тимчасову або стійку втрату працездатності. Психічна травма виражається в моральній шкоді внаслідок умов виробництва, незалежно від втрати працездатності. У цьому делікті присутній особливий суб'єктивний склад: страховик (фонд), страхувальник (роботодавець), застрахована особа (працівник). На підставі Закону №1105-XIV у вигляді страхових виплат відшкодовується шкода особам, які застраховані від нещасного випадку відповідно до Закону, і особам, право яких на отримання відшкодування шкоди, заподіяної їм у результаті травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаного з виконанням ними трудових обов'язків, було встановлено раніше згідно з відповідним законодавством СРСР, УРСР або України. У випадку смерті потерпілого, право на страхові виплати належить членам їх сімей та утриманцям. Особам, які постраждали на виробництві до 1 квітня 2001 р., Фонд виплачує страхові виплати і надає соціальні послуги з того часу, коли відповідні підприємства передали йому в установленому порядку документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі виплати і послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку. Заборгованість до 1 квітня 2001 р. із відшкодування матеріальної і моральної шкоди виплачується потерпілим на виробництві і членам їх сімей (утриманцям) роботодавцями, а у разі їх ліквідації без створення правонаступника - Фондом.

У спорах про відшкодування шкоди внаслідок втрати працездатності у зв'язку з професійним захворюванням слід мати на увазі, що перелік таких захворювань затверджений постановою Кабміну від 8 листопада 2000 р. №1662. Як виняток страховим випадком може бути визнано захворювання, не внесене до переліку, якщо на момент прийняття рішення медицина має нові відомості, які дають підстави вважати це захворювання професійним.

Слід наголосити, що згідно з рішенням КСУ у справі №1-9/2004 про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування при настанні нещасного випадку навіть за відсутності втрати постійної або тимчасової працездатності працівником, Фонд зобов'язаний компенсувати завдану моральну шкоду, заподіяну шкідливими умовами праці на виробництві. Таким чином, працівнику, якому внаслідок нещасного випадку не спричинена шкода здоров'ю (майнова шкода), фонд має відшкодувати моральні (немайнові) втрати.

Спори, які виникають з приводу заборгованості, вирішуються на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на відшкодування шкоди, тобто на підставі раніше чинного ЦК УРСР і “Порядку відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівнику пошкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків”, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472.

Важливо зазначити, що чинність Закону №1105-XIV не поширюється на працівників, які виконували роботу не за трудовим договором, а на інших юридичних підставах і не є суб'єктами страхування від нещасного випадку, а також на осіб, зазначених у ст. 11 цього Закону, котрі не платили страхові внески з добровільного страхування від нещасного випадку. Питання відповідальності за шкоду, заподіяну їх здоров'ю, має розв'язуватися на підставі загальних норм ЦК. Так шкода, що спричинила втрату життя або здоров'я громадянина під час виконання ним договірних зобов'язань, відшкодовується за правилами ст. 1196 ЦК (договір перевезення, підряду тощо).

Право на отримання потерпілим одноразової допомоги і щомісячної страхової виплати настає з дня визначення стійкої втрати професійної працездатності медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК).

Стаття 37 Закону №1105-XIV містить вичерпний перелік підстав, за наявності яких фонд може відмовити у страхових виплатах і наданні соціальних послуг. Встановлення вини потерпілого або відсутність вини роботодавця не може бути підставою для відмови потерпілому або членам його сім'ї в таких виплатах або зменшенні їх розміру, а також у наданні послуг, окрім випадку, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 34 цього Закону. Якщо у випадках, передбачених ст. 1193 ЦК, груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, сума втраченого заробітку зменшується відповідно до ступеня вини, а вже після чого визначається розмір відшкодування.

 

Визначення розміру відшкодування шкоди

У разі настання страхового випадку фонд має сплачувати застрахованій особі або особам, які мають на це право, страхові виплати, передбачені ст. 28 Закону №1105-XIV. Розмір відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою потерпілим заробітку (його частини) у зв'язку з пошкодженням здоров'я, встановлюється з огляду на ступінь втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який потерпілий мав до пошкодження здоров'я. У випадку втрати заробітку внаслідок пошкодження здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, його відшкодування має здійснювати Фонд у вигляді щомісячних страхових виплат, сума яких при одночасному призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з одним і тим само страховим випадком не повинна перевищувати середньомісячний заробіток до пошкодження здоров'я (при цьому раніше визначені розміри щомісячної страхової виплати і пенсії по інвалідності зменшенню не підлягають).

У випадках, коли у зв'язку з пошкодженням здоров'я потерпілому призначена пенсія або збільшена та, яку він одержував раніше, розмір відшкодування визначається відрахуванням із втраченого заробітку відповідно до суми призначеної пенсії або суми, на яку вона збільшена. Пенсія з інших підстав, призначена потерпілому після пошкодження здоров'я, підлягає заліку в частині, яка могла бути призначена йому у зв'язку з цим пошкодженням здоров'я. Отже, сума відшкодування виплачуються незалежно від одержання потерпілим пенсії, заробітку, доходів, стипендії. Зміна розміру відшкодування на вимогу потерпілого здійснюється у випадках і в порядку, передбаченому ст. 1208 ЦК. При зміні у період виплати відшкодування шкоди ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, складу сім'ї померлого, підвищенні розміру мінімальної заробітної платні у передбаченому законодавством порядку розмір щомісячних страхових виплат і витрат на медичну і соціальну допомогу підлягає відповідному перерахуванню. Перерахування суми втраченого заробітку здійснюється також у разі зростання у попередньому календарному році (за статистичними даними) середньої заробітної плати у галузях національної економіки. Таке перерахування здійснюється з 1 березня наступного року, при цьому чинна раніше сума щомісячної виплати зменшенню не підлягає (ст. 29 Закону №1105-XIV). Індексація суми страхової виплати здійснюється відповідно до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” (у редакції від 6 лютого 2003 р.).

Необхідно враховувати, що згідно із ч. 10 ст. 34 Закону №1105-XIV втрачений заробіток (відповідна його частина) у зв'язку з пошкодженням здоров'я визначається з середньомісячного заробітку, обчислюваного відповідно до затвердженої Кабміном постанови “Про порядок обчислення середньої заробітної платні (доходу) для розрахунку виплат по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню” від 26 вересня 2001 р. №1266. У разі пошкодження здоров'я в період виробничого навчання (практики) сума страхової виплати визначається за чинній на підприємстві ставці (окладу) тієї професії (спеціальності), якій вчився потерпілий, але не нижче від найменшого розряду тарифної ставки відповідної професії. У такому ж порядку на підставі ч. 15 ст. 34 Закону №1105-XIV має визначатися розмір відшкодування (сума страхової виплати) у разі спричинення шкоди здоров'ю учнів і студентів навчальних закладів, клінічних ординаторів, докторантів, залученим до будь-яких робіт під час, перед або після занять для придбання професійних навичок. Якщо в період навчання (практики) потерпілий одержував заробіток, за його згодою сума страхової виплати визначається з середньомісячного заробітку за цей період. За бажанням потерпілого ця сума може бути визначена з середньомісячного заробітку до початку виробничого навчання (практики). У такому ж порядку визначається розмір відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю студента або учня при виконанні робіт під час виробничої практики не за трудовим договором, у період канікул або у вільний від навчання час.

За потерпілим, якого відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК) або МСЕК тимчасово переведено за його згодою на більш легку і нижче оплачувану роботу, зберігається його середньомісячний заробіток на термін, визначений цими комісіями, або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. Якщо у встановлений ЛКК або МСЕК термін роботодавець не забезпечує потерпілого відповідною роботою, зокрема через відсутність відповідних вакансій, Фонд зобов'язаний платити потерпілому страхову виплату у розмірі його середньомісячного заробітку. У наведених випадках середньомісячний заробіток визначається в порядку, передбаченому ст. 34 Закону № 1105-XIV.

Якщо в потерпілого у зв'язку з пошкодженням здоров'я є потреба в додаткових витратах на медичну і соціальну допомогу, що підтверджується із вказівкою їх тривалості висновком МСЕК, вони компенсуються фондом відповідно до ч. 4 ст. 34 Закону №1105-XIV. Додаткові витрати потерпілих, на яких дія цього Закону не поширюється (потреба у них і їх тривалість повинні підтверджуватися висновком судово-медичної експертизи), згідно із ст. 455 ЦК підлягають стягненню з особи, відповідальної за шкоду. На підставі ст.ст. 1, 5 і ч. 3 ст. 28 Закону №1105-XIV страхова виплата за моральну шкоду здійснюється потерпілому незалежно від втрати ним професійної працездатності.

Потерпілий має право на одноразову допомогу при стійкій втраті працездатності незалежно від встановлення йому певної групи інвалідності. Ця допомога визначається із середньомісячного заробітку потерпілого, обчисленого за тими ж правилами, що і при визначенні втраченого заробітку. Якщо з вини Фонду одноразова допомога потерпілому або особам, які мають право на її отримання, не була своєчасно визначена або виплачена, її розмір підлягає корекції у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари і послуги у встановленому законодавством порядку.

У тих випадках, коли комісія з розслідування нещасного випадку встановила, що пошкодження здоров'я мало місце не тільки з вини роботодавця, але і внаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги як страхової виплати за рішенням цієї комісії зменшується, але не більше ніж на 50%. В інших випадках одноразова допомога може бути зменшена в цих само межах у порядку, визначеному трудовим колективом. У разі виникнення спорів, суд вирішує це питання із урахуванням встановлених обставин, але при зменшенні з цих підстав розміру одноразової допомоги не може вийти за межі 50% страхової виплати.

 

Порядок відшкодування шкоди

У випадку, якщо на виробництві стався нещасний випадок, працедавець зобов'язаний провести спеціальне розслідування із складанням спеціального акта про нещасний випадок. Порядок такого розслідування затверджений постановою Кабміну. Відшкодування шкоди у зв'язку з пошкодженням здоров'я складається з щомісячних платежів (страхових виплат), які виплачуються впродовж терміну, на який встановлена втрата працездатності, і додаткових витрат, що виплачуються протягом терміну, на який визначена потреба в них. Суми на відшкодування шкоди (страхові виплати) повинні бути присуджені потерпілому з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня встановлення професійного захворювання, а особам, які мають право на виплати у зв'язку із смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати. У разі вирішення спорів за позовами про стягнення одноразової допомоги у зв'язку з пошкодженням здоров'я слід мати на увазі, що умови і порядок її виплати регулюються Законом №1105-XIV.

При поданні заяви про відшкодування шкоди по закінченні трьох років з дня втрати потерпілим працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня смерті годувальника, присудження виплат може здійснюватися тільки з дня фактичного надходження позовних вимог до суду. По вимогам про продовження платежів, виплати здійснюються за весь попередній час, упродовж якого належало відшкодовувати шкоду, без обмеження будь-яким строком (з дня закінчення попередніх виплат). Вимоги про їх продовження задовольняються за умови, що МСЕК, а у відповідних випадках - судово-медична експертиза підтвердила втрату працездатності та її відсоток за цей період. В інших випадках виплати, що призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має право на їх отримання, а також вимоги про перерахунок (наприклад, за відсотком втрати працездатності) сум щомісячних платежів, раніше визначених судом або роботодавцем, підлягають задоволенню за час, що не перевищує трьох років.

Під час вирішення спорів щодо перерахунку розміру страхових виплат слід мати на увазі, що він здійснюється лише із підстав і в порядку, передбачених ст. 29 Закону №1105-XIV. Суди не можуть здійснювати або зобов'язати здійснювати перерахунок сум щомісячних страхових виплат і витрат на медичну і соціальну допомогу із інших підстав, визначених позивачем. Якщо потерпілому або особам, які мають право на отримання страхових виплат, з вини Фонду своєчасно не визначили або не виплатили суму страхової виплати, вона виплачується без обмеження будь-яким строком і підлягає корекції у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари і послуги в порядку, встановленому ст. 34 Закону “Про оплату праці” від 24 березня 1995 р. №108/95-ВР.

У разі смерті потерпілого, який був застрахований згідно із Законом №1105-XIV від нещасного випадку або професійного захворювання, витрати на його поховання несе Фонд у порядку, визначеному постановою Кабміну від 11 липня 2001 р. №826. Також у разі смерті особи, постраждалої від каліцтва на виробництві або професійного захворювання, право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які знаходилися на утриманні померлого, незалежно від родинних зв'язків, або мали на день його смерті право на отримання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася у період не більше ніж 10 місяців після смерті потерпілого. Зокрема, у разі смерті потерпілого, який був застрахований, право на отримання страхових виплат на підставі Закону №1105-XIV мають: діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші, які через недоліки фізичного або розумового розвитку самі не здатні заробляти на життя; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання - до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ними 23 років; жінки, які досягли 55 років, і чоловіки - 60 років, якщо вони не працюють; інваліди-члени сім'ї померлого - на час інвалідності; дружина (чоловік) або один з батьків померлого або інший член сім'ї, якщо він не працює і наглядає дітей, братів, сестер, онуків померлого, які не досягли восьмирічного віку.

 

Процесуальні аспекти розгляду і вирішення даної категорії справ

Стаття 15 ЦК визначає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Право на захист здійснюється особою на свій розсуд (ст. 20 ЦК). Способи захисту цивільних прав і інтересів перераховані у главі 3 ЦК. Як свідчить практика, найефективнішим захистом прав і інтересів особи є суд. Так, відповідно до ст. 16 ЦК і ст. 4 ГПК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Стаття 24 ГПК визначає, що спори, що виникають із цивільних, трудових та інших правовідносин, якщо хоча б однією із сторін у спорі є громадянин, підвідомчі загальним судам загальної юрисдикції. Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я, а також втратою годувальника, можуть пред'являтися позивачем за місцем його проживання або за місцем спричинення шкоди. Таким чином, за даною категорією справ встановлюється альтернативна підсудність.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим пошкодженням здоров'я або смертю позовна давність не поширюється. Позивачами у цій категорії справ можуть бути як безпосередньо особи, потерпілі від каліцтва, а в разі смерті члени сім'ї або утриманці. На боці позивача можуть виступати також прокурор, профспілка або інша організація, покликана захищати інтереси позивача.

Однією з особливостей даних справ є варіювання залучення на боці відповідача роботодавця або Фонду (страховика).

Так, відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму ВСУ “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”, вирішуючи питання про прийняття до розгляду позовних заяв про відшкодування шкоди, заподіяної працівнику пошкодженням його здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, суди повинні враховувати, що спори між потерпілим працівником і роботодавцем (незалежно від форм власності і виду діяльності) щодо права на відшкодування шкоди підлягають судовому розгляду в порядку, встановленому для вирішення трудових спорів (гл. XV КЗпП).

Важливо зазначити, що суд має обговорити також питання про залучення до участі у справі відповідного органу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України як третьої особи на боці відповідача, що не заявляє самостійних вимог. Із заявою про розгляд такого спору потерпілий або інша зацікавлена особа можуть звернутися на свій розсуд до суду як безпосередньо, так і після попереднього розгляду спору комісією з трудових спорів (КТС). При цьому слід ураховувати роз'яснення Пленуму ВСУ від 1 листопада 1996 р. про те, що суд не має права відмовити особі в прийнятті позовної заяви або скарги лише із тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.

Спори щодо розміру шкоди і права на її відшкодування у вигляді страхових виплат на підставі Закону №1105-XIV між особами, які підлягають страхуванню від нещасного випадку, членами сім'ї або утриманцями таких осіб, особами, які добровільно застрахувалися від даних страхових випадків і страховиком (Фондом) розглядаються судами в позовному провадженні за загальними правилами, тобто у таких спорах відповідачем виступатиме Фонд, а не роботодавець.

Зміни в регулюванні порядку відшкодування шкоди, заподіяної працівнику пошкодженням його здоров'я під час виконання трудових обов'язків, не можуть бути підставою для відмови в прийнятті заяви або закриття провадження у справі, тому що згідно із Законом №1105-XIV відшкодування шкоди з 1 квітня 2001 р. має здійснюватися не роботодавцем, а Фондом. У спорах про виплату заборгованості або перерахунок призначених виплат з відшкодування шкоди, що були призначені до 1 квітня 2001 р., відповідачем виступає роботодавець. У тому випадку, коли позов пред'явлений до неналежного відповідача, питання про його заміну розв'язується відповідно до ст. 105 ГПК.

З огляду на ст. 143 ГПК суддя після прийняття позовної заяви зобов'язаний провести всі необхідні дії для забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи, зокрема, роз'яснити сторонам необхідність подати (сприяти в цьому) акти або інші докази, які підтверджують спричинення майнової шкоди, її реальний розмір і не одержаних у зв'язку з її спричиненням доходів. Предметом доказування можуть бути наступні обставини: факт спричинення шкоди при виконанні трудових обов'язків; ступінь і тривалість втрати працездатності, зв'язок із каліцтвом; розмір понесених витрат або обґрунтовування необхідності медичної та соціальної допомоги, зокрема на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний огляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо; розмір упущеної вигоди (середньомісячної заробітної платні тощо); наявність моральної шкоди позивача (його душевні або фізичні страждання); обґрунтовування розміру компенсації моральної шкоди; ступінь вини особи, що спричинила шкоду та потерпілого.

У ході судового розгляду сторони користуються загальноприйнятими способами доказування, наприклад, поясненнями сторін, показаннями свідків. Проте згідно зі ст. 29 ЦПК, обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування. Зокрема, до таких доказів слід віднести:

  • докази, які підтверджують факт нещасного випадку на виробництві: акти про нещасний випадок на підприємстві, в установі, організації, спеціального розслідування нещасного випадку, розслідування професійного захворювання (отруєння) або нещасних випадків невиробничого характеру;
  • докази, які підтверджують вину потерпілої особи або тієї, яка спричинила шкоду: копія протоколу і постанови про адміністративне правопорушення або вирок суду щодо нещасного випадку;
  • докази, котрі підтверджують ступінь втрати працездатності і причинно-наслідковий зв'язок її втрати із страховим випадком: висновок МСЕК (у відповідних випадках - судово-медичної експертизи) про ступінь втрати професійної працездатності, про причинний зв'язок каліцтва або смерті потерпілого від каліцтва, за яке здійснювалося відшкодування;
  • докази, які підтверджують необхідність додаткових витрат: висновок МСЕК (у відповідних випадках - судово-медичної експертизи) про потребу в сторонньому огляді, інших видах допомоги, які вимагають додаткових витрат;
  • докази, що підтверджують наявність професійного захворювання: висновок відповідного науково-дослідного інституту або установи охорони здоров'я, що поставила діагноз професійного захворювання, зв'язку захворювання із умовами праці;
  • докази, необхідні для визначення втраченого заробітку: довідка про розмір заробітку (доходів) потерпілого до пошкодження здоров'я (до втрати працездатності), про призначену і фактично одержувану пенсію або про розмір пенсії, що могла бути призначена по інвалідності у зв'язку з даним нещасним випадком (невиробничого характеру);
  • докази, необхідні для перерахунку страхових виплат: довідка про підвищення розміру тарифної ставки чи посадового окладу працівника відповідного виробничого підрозділу (ділянки, цеху) підприємства (установи, організації), де працював потерпілий на час встановлення стійкої втрати професійної працездатності, або про індексацію доходів населення порівняно із періодом, за який обчислювався середній заробіток (про середній заробіток такого працівника після підвищення тарифних ставок, коли здійснюється перерахунок розміру відшкодування), про рівень зростання цін на споживчі товари і послуги за час затримки виплати відшкодування;
  • докази, необхідні для відшкодування шкоди у разі смерті потерпілого: свідоцтво про смерть, довідка про утриманців померлого, документи, які підтверджують споріднені відносини.

Крім того, факт і обґрунтовування розміру моральної шкоди може доводитися поясненням позивача, показаннями свідків, поясненням фахівця у галузі психології, судово-психологічною експертизою, проведеною відповідно до Закону України “Про судові експертизи”.

Рішення суду має, насамперед, відповідати вимогам законності і обґрунтованості. Крім того, відповідно до п. 22 постанови Пленуму ВСУ “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” у своєму рішенні суд має привести точний розрахунок присуджених сум для відшкодування шкоди, з наведенням термінів їх виплати.

 

Література:

  1. Закон України «Про охорону праці», №229-IV від 21.11.2002 р.
  2. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», № 1105-XIV від 23.09.99.
  3. Методичні вказівки до самостійної роботи по дисциплінах «Основи охорони праці», «БЖД та охорона праці» та «Охорона праці в галузі» на тему: «Законодавство про охорону праці» (частина перша) (для студентів усіх напрямів та форм навчання) / Укл. М.А. Касьянов, В.О. Медяник, В.І. Сало, О.М. Гунченко – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2008. – 42 с.

 

34. Іонізуюче випромінювання та захист від його дії / Джерела, природа, характеристики, вплив на організм людини, нормування, засоби та заходи захисту від їх впливу /.

План

Іонізуюче випромінювання та його властивості

Захист від іонізуючих випромінювань

 

Іонізуюче випромінювання та його властивості

Іонізація та збудження атомів та молекул опроміненої речовини - найважливіші первинні фізичні процеси, що обумовлюють пусковий механізм біологічної дії випромінювань.

Передача енергії випромінювань атомам і молекулам біосубстрату - це тільки найперший, фізичний етап дії, яка відбувається в клітині, а згодом у тканинах і в усьому організмі. Наступний етап - хімічний, аборадіаційно-хімічний етап променевого ураження клітини.

В основі первинних радіаційно-хімічних змін молекул лежать два механізми:

- пряма дія, коли молекула зазнає зміни безпосередньо при взаємодії з опроміненням;

- непряма дія - змінювана молекула безпосередньо не поглинає енергії випромінювання, а одержує її шляхом передачі від іншої молекули.

Первинні фізико-хімічні зміни, що відбуваються у перші частки секунди, призводять до утворення наступних ланок реакцій, що розвиваються вже після безпосереднього акту опромінення і спричинюють глибокі зміни в клітинах і тканинах через досить значні проміжки часу.

Іонізуюче випромінювання проникає в біологічний матеріал і взаємодіє з молекулами і атомами (фізична сфера). Внаслідок цього ефекту уражений орган може змінитися безпосередньо. Однак частіше утворюються проміжні продукти-переважно продукти дисоціації опроміненої води (хімічна сфера): радикали Н* і ОН* , що можуть змінити ферменти або уражений орган. Крім того, утворюються активні сполуки цих радикалів: Н2О2 і О2Н й інші перекиси, які також можуть призвести до зміни ферментів і ураження опроміненого органа (біохімічна сфера). Зміни хромосом, прямі чи побічні, призводять до різних біологічних проявів (біологічна сфера).

Хімічна активність іонізуючого випромінювання дуже висока, а біологічна ще вища, тому смерть організму настає внаслідок дії дуже малих енергетичних доз випромінювання, при яких початкові фізико-хімічні зміни лежать за межами найбільш чутливих аналітичних методів.

При таких дозах енергії безпосередні прямі порушення в хімічних зв'язках біомолекул дуже невеликі і вирішальну роль в ураженні відіграють процеси, за яких відбувається посилення первинного ефекту, що розвиваються вже після впливу іонізуючої радіації.

Істотну роль у дії іонізуючих випромінювань відіграє водна фаза клітин і тканин організмів, за рахунок радикалів, що утворюються при радіолізі води у водних фазах колоїдів клітин і тканин. Значення подібної активації полягає втому, що акт розкладання води на радикали потребує порівняно малої енергії, а утворені радикали мають дуже високу хімічну активність.

Водні фази безпосередньо межують з поверхнями біомолекул, які мають велику кількість активних реакційних груп. Водні містки, що розділюють ці молекули, не перевищують 3-4 молекулярні радіуси. За таких умов радикали, що утворилися, мають можливість безпосередньо реагувати з біомолекулами, а процеси рекомбінації мінімальні.

Радикали, що утворилися при радіолізі води окислюють і відновлюють різні органічні сполуки. В первинній стадії променевого ураження вирішальна роль належить реакціям окиснення, і біологічна дія пов'язується зрадикалами, що окислюють - ОН і ОН 2.

Дію радіації називають прямою, коли іонізуються молекули органічних компонентів клітини, і непрямою, коли випромінювання діє на біосубстрат внаслідок утворення високоактивних продуктів гідролізу води.

Встановлено, що далеко не вся поглинена тканинами енергія іонізуючих випромінювань спричиняє біологічний ефект. Імовірність взаємодії квантів енергії з біосубстратом, коли іонізаційний акт спричинить реакції в клітинах,дуже мала (0,01-0,0001), а кількість енергії, що спричиняє загибель клітин, незначна.

На сьогодення найбільш прогресивною гіпотезою є стохастична, яка враховує як фізіологічні, так і індуковані випромінюванням процеси.

Стохастична гіпотеза розглядає будь-який біологічний об'єкт, клітину, як лабільну динамічну систему, що постійно знаходиться в процесі переходу з одного стану в інший. Внаслідок крайньої складності системи любий перехід супроводжується і пов'язаний з багатьма комплексними і елементарними реакціями окремих клітинних органел і макромолекул. Згідно зі стохастичною гіпотезою, під впливом опромінення підвищується імовірність спонтанних порушень гомеостазу клітини, який підтримується численними механізмами регуляції, а первинні радіаційні фізико-хімічні зміни е лише поштовхом для таких багатокомпонентних процесів, що призводять до виявленого ефекту.

Певну роль у механізмі опосередкованої дії опромінення відіграють радіотоксини. Радіотоксинами можуть бути аномальні метаболіти, а також речовини, які властиві нормальному стану, але утворюються в опроміненому організмі в надлишковій кількості (гормони, продукти обміну і розпаду тканин, медіатори).

Виникаючи токсини (хінони, ортохінони) впливають і на нейроендокринний апарат, що є причиною низки опосередкованих ефектів, типовим прикладом яких можна вважати звісний стан так званого «радіаційного похмілля».

 

Захист від іонізуючих випромінювань

Іонізуюче випромінювання поділяється на корпускулярне (потоки альфа-, бета-частинок, протонів) і електромагнітне (гамма-випромінювання, рентгенівське). Перше має велику іонізуючу і] малу проникну властивість, друге - меншу іонізуючу і велику проникну здатність.

У промисловості використовують радіоактивні ізотопи для вимірювання густини і вологості сировини і готових виробів, гамма-дефектоскопії, дозування сипких матеріалів і контролю їх рівня та в інших потребах.

Робота електровакуумних приладів часто супроводжується утворенням побічних ефектів; які шкідливо діють на обслуговуючий персонал. Зокрема, будь-який електровакуумній прилад, який працює з високими напругами на електродах, є джерелом рентгенівського випромінювання, потужним генератором важких та легких іонів обох полярностей, озону і оксидів азоту, а також підвищення температури повітря.

В радіоелектронній апаратурі рентгенівське випромінювання виникає внаслідок електронного бомбардування електродів та інших поверхонь. Це потужні генераторні, модуляторні і посилювальнї лампи, високовольтні тиратрони, кенотрони, електронно-променеві трубки, кінескопи, магнетрони та інші електровакуумні прилади, що працюють за прискорювальних напруг вище 5 кВ.

Потужність дози рентгенівського випромінювання побутової апаратури у будь-якій точці на відстані 5 см від її зовнішньої поверхні не повинна перевищувати 7,2 рА/кг (ГОСТ 12.2.006-76); апаратів, що застосовуються для промислової дефектоскопії і медицинських діагностичних досліджень - 1,44 рА/кг; відеоконтрольного пристрою телевізійної системи - 36 рА/кг на відстані 5 см від корпусу апарата на боці, зверненому до оператора (ГОСТ 12.2.018-76).

Дія іонізуючих випромінювань на людину може бути місцевою і загальною. При місцевому опромінюванні може утворитись променева виразка, ракове захворювання. При загальному - може виникнути гостра або хронічна променева хвороба, яка супроводжується порушенням обмінних процесів у клітинах організму, змінами в центральній нервовій системі, крові, кровотворних органах. Крім зовнішнього, може бути внутрішнє опромінення організму, яке виникає при потраплянні радіоактивних речовин всередину організму з повітрям, їжею. Дія іонізуючих променів, як і EMIT, не сприймається органами чуттів людини.

Біологічна дія іонізуючих променів залежить від типу випромінювання і поглинутої дози. Поглинута доза Д - це середня енергія, яка передана одиниці маси речовини. Одиницею її є Грей (Гр), який відповідає енергії в 1 Дж, що передана масі в 1 кг.

Враховуючи, що біологічна дія опромінення людини різними видами іонізуючих випромінювань не однакова, введено поняття еквівалентної дози Н, яка визначається як добуток дози поглинання на коефіцієнт якості К:

Н =К·Д.

Одиницею еквівалентної дози є Зіверт (Зв), позасистемною - бер (1 бер = 0,01 Зв). Коефіцієнт якості для рентгенівського та гамма-випромінювання беруть за 1, нейтронів - 10, альфа-частинок-20.

Для характеристики іонізуючої здатності випромінювань введено поняття експозиційної дози, яка являє собою повний заряд іонів одного знаку, що виникає в одиниці маси сухою атмосферного повітря. Одиниця експозиційної дози - кулон на кілограм, позасистемна - рентген (Р). Поглинена, еквівалентна і екс­позиційна доза, віднесені до одиниці часу, називаються потужністю дози. Потужність експозиційної дози називають також рівнем радіації.

"Нормами радіаційної безпеки" (НРБ 76/87) встановлено дозові межі опромінення за рік (Зв), що враховують чутливість до дії опромінення різних органів людини та категорію персоналу. Наприклад, для професійного робітника при опроміненні всього тіла або гонад (статевих залоз) та червоного кісткового мозку -0,05 Зв.

Рівень випромінювання на робочих місцях та ефективність радіаційного захисту контролює служба радіаційної безпеки. Для дозиметричного контролю застосовують комплекти індивідуальних дозиметрів «КИД-1», «КИД-2», дозиметри типу ДРГ, рентгенометри ДП та ін.

Захист від Іонізуючого випромінювання забезпечується такими методами і засобами:

  • ізоляцією або огородженням його джерела за допомогою спеціальних камер, екранів;
  • "захистом часом";
  • "захистом відстанню";
  • застосуванням дистанційного управління, сигналізації і засобів контролю;
  • використанням засобів індивідуального захисту.

Вибір матеріалу для загород і екранів залежить від проникаючої здатності випромінювання. Альфа-частинки затримує навіть аркуш паперу, для захисту від бета-частинок необхідні матеріали більшої густини, а захист від гамма-променів здійснюється матеріалами з великою атомною масою (свинець, вольфрам).

 

Література:

  1. Конспект лекцій з дисципліни «Основи охорони праці» (для студентів усіх напрямів підготовки) / Укл. В.М. Кожин, В.Є. Александров, І.В. Савченко. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2010. – 164 с.
  2. Основи охорони праці: Підручник. / За ред. К.Н. Ткачука і М.О. Халімовського. – К.: Основа, 2006. – 448 с.
  3. Голубенко О.Л. Охорона праці у машинобудівному виробництві: Підручник / Голубенко О.Л., Касьянов М.А., Гунченко О.М., Кожин В.М., Медяник В.О., Сало B.I., Гапонов В.В. – Луганськ: Вид-во СНУ iм. В.Даля, 2010. – 456 с.
Категорія: Охорона праці | Додав: ohranatruda (06.09.2014)
Переглядів: 416 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

 


Антропогенне забруднення повітря закритих приміщень

Охорона праці на Ратнівському молокозаводі

Состояние охраны труда в Украине и других странах

Основні положення охорони праці на виробництві

КОНТРОЛЬНАЯ РАБОТА ПО ГРАЖДАНСКОЙ ОБОРОНЕ

Автоматические стационарные установки пожаротушения



Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Цівільна оборона [128]
Пожежна безпека [69]
Безпека життєдіяльності [180]
Охорона праці [292]
Пошук
Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Теги
шум (3)
ЗІЗ (2)
313 (1)
дтп (1)
МНС (1)
СИЗ (1)
ЦО (1)
Надіслати СМС
 

Copyright MyCorp © 2016
Створити безкоштовний сайт на uCoz