КОНТРОЛЬНА РОБОТА з дисципліни «Основи охорони праці» Варіант № 5 - Охорона праці <?if()?>- <?endif?> - Реферати - Рефераты по охране труда, БЖД, ГО

Субота, 03.12.2016, 01:20
Вітаю Вас Гість | RSS

Реферати з ЦО, БЖД, охорони праці

Реферати

Головна » Статті » Охорона праці

КОНТРОЛЬНА РОБОТА з дисципліни «Основи охорони праці» Варіант № 5

ЗМІСТ

Комісії з питань охорони праці підприємства. Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці
Вимоги виробничої санітарії до чистоти повітря виробничого середовища
Іонізуюче випромінювання, дія його на організм
Вимоги безпеки до конструкції та експлуатації підйомно-транспортного обладнання
Список використаних джерел

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Запоріжжя – 2014

РОЗДІЛ 1

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» на підприємстві з метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці [1, ст..16].

Комісія складається з представників роботодавця та професійної спілки, а також уповноваженої найманими працівниками особи, спеціалістів з безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства відповідно до типового положення, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці.

Як зазначає Жидецький  В.Ц. рішення комісії мають рекомендаційний характер [2, с.198].

Діяльність уповноважених відбувається на підставі Положення про роботу уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці, яке розробляється відповідно до Типового положення і затверджується загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства.

Уповноважені з питань охорони праці обираються на загальних зборах (конференції) колективу підприємства або цеху, дільниці з числа досвідчених та ініціативних працівників на строк дії повноважень органу самоврядування трудового колективу. Працівник, який згідно з посадовими обов'язками відповідає за організацію безпечних та нешкідливих умов праці, не може бути уповноваженим з питань охорони праці. Чисельність останніх визначається рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу залежно від конкретних умов виробництва та необхідності забезпечення безперервного громадського контролю за станом безпеки та умов праці в кожному виробничому підрозділі.

Слід вказати на те, вказує Запорожець О.І,  що  свої обов'язки уповноважені з питань охорони праці виконують, як правило, в процесі виробництва, безпосередньо на своїй дільниці, зміні, бригаді. Уповноважені з питань охорони праці не менше одного разу на рік звітують про свою роботу на загальних зборах (конференції) трудового колективу, котрим вони обрані [3, с.78].

Відповідно до Типового положення уповноважені з питань охорони праці, з метою створення безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві, оперативного усунення виявлених порушень здійснюють контроль за:

- виконанням вимог законодавства з охорони праці;

- забезпеченням працівників інструкціями, положеннями з охорони праці, які діють у межах підприємства, та додержанням їхніх вимог працівниками;

- своєчасним і правильним розслідуванням, документальним оформленням та обліком нещасних випадків та професійних захворювань;

- використанням фонду охорони праці підприємства за його призначенням та ін.

Уповноважені з охорони праці, підкреслює К.Н.Ткачук, можуть і повинні залучатися до розроблення розділу «Охорона праці» колективних договорів та угод, комплексних перспективних планів з охорони праці, до роботи в комісіях з питань атестації робочих місць. Вони беруть участь: у комісіях з розслідування професійних захворювань і нещасних випадків на виробництві, якщо потерпілий не є членом профспілки; у вирішенні питання щодо зниження розміру одноразової допомоги потерпілому від нещасного випадку в разі невиконання працівником вимог нормативних документів з охорони праці; розгляду факту наявності виробничої ситуації, небезпечної для здоров'я чи життя працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища, у випадку відмови працівника виконувати з цих причин доручену йому роботу [4, с.81].

Уповноважені з охорони праці мають право:

- безперешкодно перевіряти стан безпеки і гігієни праці, додержання працівниками нормативно-правових актів з охорони праці на об'єктах підприємства чи виробничого підрозділу, колектив якого їх обрав;

- вносити в спеціально заведену для цього книгу обов'язкові для розгляду роботодавцем пропозиції щодо усунення виявлених порушень;

- вимагати від майстра, бригадира чи іншого керівника виробничого підрозділу припинення роботи на робочому місці у разі створення загрози життю або здоров'ю працюючих;

- вносити пропозиції про притягнення до відповідальності працівників, які порушують нормативні акти з охорони праці.

Гарантії для уповноважених з питань охорони праці щодо звільнення їх з роботи з ініціативи роботодавця або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності передбачається у колективному договорі. Уповноважений може бути відкликаний до закінчення терміну своїх повноважень у разі незадовільного їх виконання тільки за рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу, який його обирав.

Відповідно до ст. 42  Закону України «Про охорону праці» для виконання цих обов'язків роботодавець за свій рахунок організовує навчання, забезпечує необхідними засобами і звільняє уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці від роботи на передбачений колективним договором строк із збереженням за ними середнього заробітку [1, ст..42].

Не можуть бути ущемлені будь-які законні інтереси працівників у зв'язку з виконанням ними обов'язків уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці. Їх звільнення або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності здійснюється лише за згодою найманих працівників у порядку, визначеному колективним договором.

РОЗДІЛ 2

Для створення здорових і безпечних умов праці потрібно мати гігієнічне нормування шкідливих речовин, надійні способи визначення їх концентрацій у повітрі і сучасне технічне та організаційне забезпечення їх знешкодження.

У чистому повітрі є шкідливі гази, такі як оксид вуглецю, озон, водень, оксид та діоксид азоту та деякі інші, які позначаються негативно на здоров’ї людей та всієї флори і фауни Землі через незначну їх концентрацію. Чистим вважається повітря, не забруднене твердими, рідкими та газоподібними речовинами і газами, які змінюють його природний склад.

Тверді, рідкі або газоподібні речовини будь-якого ряду і походження, що потрапляють у повітря і змінюють його природний склад, називають емісіями. Існує ще поняття імісія – це забруднюючі атмосферне повітря речовини, що присутні в атмосфері в безпосередній близькості від зони своєї дії, як правило, на висоті 1,5 км. від поверхні землі або верхньої межі рослинності, або на відстані 1,5 км. від поверхні будівлі.

На промислових підприємствах повітря робочої зони може забруднюватися шкідливими речовинами, які утворюються в результаті технологічного процесу або містяться в сировині, продуктах та напівпродуктах і відходах виробництва. Ці речовини потрапляють у повітря у вигляді пилу, газів або пари і діють негативно на організм людини. В залежності від їх токсичності та концентрації в повітрі можуть бути причиною хронічних отруєнь або професійних захворювань.

Вимоги санітарії до чистоти повітряного середовища виробничих приміщень Класифікацію шкідливих речовин дає ГОСТ 12.1.005-88. а також СН 245-71 «Санитарные нормы проектирования промышленных предприятий». Ці документи встановлюють гранично допустимі концентрації шкідливостей (ГДК), мг/м3. Встановлено ГДК для понад 3 тис. найменувань шкідливостей [5, с. 57].

Гранично допустимою концентрацією (ГДК) шкідливої речовини в повітрі робочої зони, як вказує Гандзюк М. П., вважається така концентрація, вплив якої на людину в разі її щоденної регламентованої тривалості не призводить до зниження працездатності чи захворювання в період трудової діяльності та у наступний період життя, а також не справляє негативного впливу на здоров’я нащадків. Робочою зоною вважається простір заввишки 2 м над рівнем підлоги або робочої площини, на якій розташовані місця постійного або тимчасового перебування працюючих [6, с. 205].

За ступенем дії на організм людини шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки: 1 – надзвичайно небезпечні; 2 – високонебезпечні;

3 – помірно небезпечні; 4 – малонебезпечні.

Класи небезпеки встановлюються в залежності від норми і показників, наведених у таблиці 1.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) дає таке визначення: «Забруднення повітря має місце в такому випадку, коли забруднююча повітря речовина або декілька речовин присутні в атмосфері в такій кількості і протягом такого часу, що спричиняють шкоду або можуть сприяти шкоді людям, тваринам, рослинам та майну, або можуть призвести до погіршення здоров'я людини або стану майна, які не піддаються обліку».

 В В. Березуцький вказує, що за токсичною дією шкідливі речовини поділяють на:

1) кров'яні отрути, які взаємодіють з гемоглобіном крові і гальмують його здатність до приєднання кисню (оксид вуглецю, бензол, сполуки ароматичного ряду та ін.);

2) нервові отрути, які викликають збудженість нервової системи, її виснаження, руйнування нерпових тканин (наркотики, спирти, сірчаний водень, кофеїн та ін.);

3) подразнюючі отрути, що вражають верхні дихальні шляхи і легені (аміак, сірчаний газ, пара кислот, окиси азоту, ароматичні вуглеводні та ін.); ті, що пропалюють та подразнюють шкіру і слизові оболонки (сірчана та соляна кислоти, луги);

4) печінкові отрути, дія яких супроводжується зміною та запаленням тканин печінки (спирти, дихлоретан, 4- хлористий вуглець);

5) алергени, що змінюють реактивну спроможність організму (алкалоїди та інші речовини);

6) канцерогени, що спричиняють утворення злоякісних пухлин (3,4-бензопірен, кам'яновугільна смола);

7) мутагени, що впливають на генетичний апарат клітини (окис етилену, сполуки ртуті та ін.) [7,с. 301].

Інтенсивність праці та параметри мікроклімату впливають на стан людини, що працює в загазованому шкідливими речовинами приміщенні. Посилена дихальна діяльність призводить до поглинання підвищених доз повітря, а разом з ним і шкідливих речовин; високі температури повітря посилюють шкідливу дію ядів на організм людини.

Контроль проби повітря виконується в зоні дихання людини з урахуванням місць утворення шкідливих речовин і шляхів, якими вони потрапляють в робочу зону. Кількість проб та метод контролю визначається санітарними нормами та органами санітарного нагляду.

У приміщеннях, де присутні речовини 1-го класу небезпеки та де може бути аварійний викид, повинен запроваджуватись безперервний контроль. Для інших випадків - періодичний.

Грибан В. Г. зазначає, що методи контролю вмісту хімічних речовин в повітрі поділяються на три групи:

1) Індикаторні методи хімічного аналізу з використанням газоаналізаторів У Г-1, УГ-2, ГХ-4 та подібних до них аналізаторів, що працюють на принципі кольорової реакції між індикаторним порошком і досліджуваним газом або парою, які прокачуються разом з повітрям через індикаторну трубку, заповнену реагентом. За інтенсивністю зміни кольору або за об'ємом прореагованого порошку визначають концентрацію досліджуваної речовини. Для аналізів деяких речовин застосовують папір, змочений реагентом, що змінює свій колір під дією хімічної реакції. Більшість цих методів € експресними і не потребують дорогих приладів та обладнання і спеціальних знань. Цим визначається їх поширення в практиці. Недоліки методів - низька точність визначення (похибка ±10%), але цього буває досить, щоб орієнтуватись у небезпеці загазованості повітря.

2) Санітарно-хімічні методи - колориметричний, фотоколориметричний, хроматографічний, нефелометричний та ін. Здебільшого вони є лабораторними, потребують спеціальних знань і підготовки, коштовні. їх перевага - точність визначення концентрації вимірюваної речовини.

3) Безперервно-автоматичні методи - автоматично контролюють і сигналізують про наявність в повітрі відповідних концентрацій шкідливої речовини. Для цього призначені газоаналізатори і газосигналізатори. Вони працюють на принципі зміни електричних властивостей речовини (електричного опору, електропровідності, електричної ємності) при хімічній реакції або при розчиненні в ній шкідливої речовини, яка контролюється. За зміною електричних властивостей встановлюються значення концентрації шкідливої речовини. До цієї групи належать прилади: ФЛ-5501 (універсальний газоаналізатор), ПГФ-1 (для визначення СО), КУ-1,3 (для визначення пари бензину), ФК-560 (для визначення сірчаного водню), ФК-450,4502 (оксиди азоту), ГПК-1 (сірчаний газ) та ін.

Взагалі існує дуже багато різних методик визначення шкідливих речовин в повітряному середовищі (більше 200) і класифікувати їх важко, бо вони можуть одночасно відповідати різним вимогам класифікації. Застосовуються і непрямі методи визначення деяких речовин, наприклад, за вмістом кисню в середовищі, що досліджується, та інші [8, с. 112].

Існує багато різних способів та заходів, призначених для підтримання чистоти повітря виробничих приміщень у відповідності до вимог санітарних норм. Всі вони зводяться до конкретних заходів:

1. Запобігання проникненню шкідливих речовин у повітря робочої зони за рахунок герметизації обладнання, ущільнення з'єднань, люків та отворів, удосконалення технологічного процесу.

2. Видалення шкідливих речовин, що потрапляють у повітря робочої зони, за рахунок вентиляції, аспірації або очищення і нормалізації повітря за допомогою кондиціонерів.

Герметизація та ущільнення є основними заходами із вдосконалення технологічних процесів, у яких використовуються або утворюються шкідливі речовини. Застосування автоматизації дає змогу вивести людину із забрудненого приміщення в приміщення з чистим повітрям. Удосконалення технологічних процесів дозволяє замінювати шкідливі речовини нешкідливими, відмовлятися від застосування пилоутворюючих процесів, замінювати тверде пальне на рідке або газоподібне, встановлювати газо-, пилоуловлювачі в технологічний цикл та ін.

При недосконалості технології, коли уникнути проникнення шкідливих речовин в повітря не вдається, застосовують їх інтенсивне видалення за допомогою вентиляційних систем (газ, пара, аерозолі) або аспіраційних систем (тверді аерозолі). Встановлення кондиціонерів повітря в приміщеннях, де є особливі вимоги до його якості, створює нормальні мікрокліматичні умови для працюючих.

Особливі вимоги висуваються до приміщень, де проводяться роботи зі шкідливими речовинами, що пилять. Так, підлога, стіни, стеля повинні бути гладкими, легко митися. В цехах, де виділяється пил, регулярно роблять вологе або вакуумне прибирання.

В приміщеннях, де не можна створити нормальні умови, що відповідають нормам мікроклімату, застосовують засоби індивідуального захисту.

До засобів індивідуального захисту органів дихання належать респіратори, промислові протигази та ізолюючі дихальні апарати, які застосовуються для захисту від шкідливих речовин (аерозолів, газів, пари), що знаходяться в оточуючому повітрі.

Згідно з ГОСТ 12.4.011-89 «Система стандартов безопасности труда. Средства защиты работающих. Общие требования и классификация», всі засоби індивідуального захисту, в залежності від призначення, поділяються на такі класи: ізолюючі костюми, засоби захисту органів дихання, одяг спеціальний захисний, засоби захисту ніг, засоби захисту рук, засоби захисту голови, засоби захисту обличчя, засоби захисту очей, засоби захисту органів слуху, засоби захисту від падіння з висоти та інші запобіжні засоби, захисні дерматологічні засоби, засоби захисту комплексні [9].

Ефективне застосування засобів індивідуального захисту залежить від їх правильного вибору і умов експлуатації. При виборі необхідно враховувати конкретні умови виробництва, вид та тривалість впливу шкідливого фактора, а також індивідуальні особливості людини. Тільки правильне застосування засобів індивідуального захисту може максимально захистити працюючого. Для цього працівники повинні бути ознайомлені з асортиментом та призначенням засобів індивідуального захисту.

РОЗДІЛ 3

Організм людини не відчуває іонізуючого вимірювання, тому при роботі з радіоактивними речовинами необхідно проводити систематичний індивідуальний та загальний контроль доз опромінення. Прилади дозиметричного контролю і вимірювання по суті компенсують людині відсутність органів чуття на іонізуюче випромінювання.

Дія іонізуючого випромінювання на організм людини може бути зовнішньою, внутрішньою (якщо радіоактивна речовина потрапила в організм людини при вдиханні чи з їжею) та комбінованою. Ступінь радіаційного ураження залежить від виду випромінювання, тривалості та дози опромінення, фізико-хімічних властивостей радіоактивної речовини та індивідуальних особливостей організму людини.

Іонізуюче випромінювання, проникаючи в організм людини, передає свою енергію органам та тканинам шляхом збудження та іонізації атомів і молекул, що входять до складу клітин організму. Це веде до зміни хімічної структури різноманітних з'єднань, що призводить до порушення біологічних процесів, обміну речовин, функції кровотворних органів, змін у складі крові тощо. Радіаційні ураження можуть бути загальними та місцевими (променеві опіки шкіри, слизових оболонок і т. ін.).

При вивченні дії іонізуючого випромінювання на організм людини були виявлені наступні особливості.

1. У людини відсутні органи чуття, що реагують на іонізуюче випромінювання, тому його дія на організм людини відбувається непомітно.

2. Висока ефективність поглинутої енергії. Навіть невелика кількість поглинутої енергії іонізуючого випромінювання може спричинити суттєві біологічні зміни в організмі людини.

3. Наявність прихованого (інкубаційного) періоду виявлення дії іонізуючого випромінювання. Цей період, який ще часто називають періодом уявного благополуччя, тим менший, чим вища доза опромінення.

4. Дія малих доз іонізуючого випромінювання може накопичуватись (кумулятивний ефект).

5. Іонізуюче випромінювання діє не лише безпосередньо на людину, а й на її потомство (генетичний ефект).

6. Різні органи організму людини мають різну чутливість до іонізуючого випромінювання.

7. Ступінь дії іонізуючого випромінювання залежить від індивідуальних особливостей організму людини.

8. Наслідки опромінення істотно залежать від його дози та частоти. Одноразова дія іонізуючого випромінювання великої дози зумовлює більші зміни в організмі людини, ніж його фракціонована дія.

9. Залежно від еквівалентної дози опромінення та індивідуальних особливостей людини зміни в її організмі можуть набути незворотного характеру.

Тривала дія іонізуючого випромінювання в дозах, що перевищують гранично допустимі, може спричинити променеву хворобу, яка характеризується зазвичай такими ознаками: порушення сну, погіршення апетиту, сухість шкіри (перша стадія); розлади органів травлення, порушення обміну речовин, зміни серцево-судинної системи, руйнування кровоносних судин (друга стадія); крововиливи в судинах мозку та серцевому м'язі, випадіння волосся, катаракта, порушення діяльності статевих органів, генетичні порушення (третя стадія).

Купчик М.П. вказує на те що, допустимі дози іонізуючого випромінювання регламентуються Нормами радіаційної безпеки України. Згідно з цим нормативним документом визначені наступні категорії опромінюваних осіб:

- категорія А - особи, що постійно чи тимчасово працюють з джерелами іонізуючого випромінювання;

- категорія Б - обмежена частина населення (особи, що не працюють безпосередньо з джерелами випромінювання, але за умовами проживання або розташування робочих місць можуть підлягати опроміненню);

- категорія В - населення області, країни.

Для населення (категорії В) доза опромінення не регламентується, оскільки передбачається, що воно відбувається переважно за рахунок природного фону та рентгенодіагностики, дози яких незначні й не можуть спричинити в організмі відчутних несприятливих змін [10, с. 216].

В ураженому організмі атоми і молекули клітин іонізуються, в результаті чого відбуваються складні фізико-хімічні процеси, які впливають на характер подальшої життєдіяльності людини. Згідно з одними поглядами, іонізація атомів і молекул, що виникає під дією радіації, веде до розірвання зв’язків у молекулах клітин, що призводить до загибелі останніх.

Згідно з іншими уявленнями, у формуванні біологічних наслідків радіації відіграють роль продукти радіолізу води, яка становить біля 70% маси організму людини. При іонізації води утворюються вільні радикали Н- та ОН+, а у присутності кисню – перекисні сполуки, що є сильними окислювачами. Останні атакують молекули білків, руйнуючи їх, у результаті чого утворюються сполуки, не властиві живому організму. Це призводить до порушення обміну речовин і життєдіяльності всього організму.

Специфічність дії іонізуючого випромінювання полягає в тому, щоінтенсивність хімічних реакцій, індуційованих вільними радикалами, під-

вищується, й до них втягується багато сотень і тисяч молекул, не порушених опроміненням. Цим відрізняється дія радіації від дії інших видів енергії (теплова, електрична та ін.). Інші особливості дії іонізуючої енергії на організм людини полягають у тому, що вона не проявляє впливу на органи чуття, її дози можуть кумулюватись і накопичуватися в організмі (кумулятивні ефекти) і діяти не тільки на даний живий організм, але і на його нащадків (генетичний ефект).

Радіаційне опромінення може бути зовнішнім і внутрішнім. Якщо радіоактивні речовини знаходяться поза організмом і опромінюють його ззовні, то у цьому випадку говорять про зовнішнє опромінення.

Ззовні може викликати ураження людини рентгенівське, гамма- та нейтронне

випромінювання. А якщо ж іонізуючі частинки знаходяться у повітрі, яким дихає людина, або у їжі чи воді і потрапляють в середину організму через шлунково-кишковий тракт, то таке опромінення називають внутрішнім.

Внутрішнє опромінення в середньому становить 2/3 ефективної еквівалентної дози опромінення, яку людина одержує від природних джерел радіації (вуглець-14, калій-40, уран-238, торій-232). З відомих на сьогодні близько 2000 радіоактивних ізомерів 70 є природними [8, с. 140].

Радіаційне випромінювання може спричиняти ураження окремих ділянок шкіри, тіла, органів або загальне захворювання – променеву хворобу, яка може виникати у гострій (за короткий проміжок опромінення великими дозами) чи хронічній формі (при систематичному опроміненні дозами, які перевищують допустимий рівень). Вражаючий ефект залежить від виду опромінення, тривалості дії, індивідуальних особливостей людини тощо.

РОЗДІЛ 4

Будова й експлуатація вантажопідйомних машин регламентуються «Правилами будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів» (НПАОП0.00-1.01-07), затвердженими Держнадохоронпраці, та «Правилами будови і безпечної експлуатації ліфтів», затвердженими Держнаглядохоронпраці [11, 12].

Вантажопідіймальні крани і ліфти належать до устаткування підвищеної небезпеки, у зв'язку з чим встановлено особливий державний нагляд за їх експлуатацією, здійснюваний органами Держнаглядохоронпраці. Встановлення державного нагляду не знімає відповідальності з керівництва та інженерно-технічних працівників виробництва за проведення зі свого боку оперативного контролю за роботою подібного устаткування. Для цього керівництво підприємства призначає інженерно-технічних працівників, що здійснюють нагляд за безпечною експлуатацією кранів і відповідають за утримання вантажопідйомних машин у справному стані [10, с. 240].

До керування та обслуговування вантажопідйомних машин допускаються особи не молодше 18 років, що пройшли медичний огляд, навчені за відповідною програмою й атестовані кваліфікаційною комісією, в якій беруть участь представники органів Держнаглядохоронпраці. Періодично (не рідше одного разу на рік) перевіряються знання правил будови і небезпечності експлуатації вантажопідіймальних кранів [8, с.181].

Вантажопідйомні машини виготовляються на спеціалізованих підприємствах, що мають відповідний дозвіл органів Держнанаглядохоронпраці на випуск такого устаткування. Цим визначаються умови, необхідні для якісного виготовлення металоконструкцій і виконання зварювальних робіт відповідно до вимог правил щодо кранів.

При проектуванні та виготовленні вантажопідйомних машин передбачається:

• огородження приводних і передавальних механізмів;

• наявність пристроїв, що попереджають випадкове включення частин, що рухаються;

• відповідність електроустаткування вимогам ПУЕ, ПТЕ і ПТБ; наявність заземлення; автоматичний розрив кола при припиненні подачі електроенергії, що є необхідним для попередження спонтанного включення машини при поновленні подачі струму;

• обладнання вантажопідйомних механізмів приладами і пристроями безпеки.

Характерною рисою підйомно-транспортних робіт є те, що робоча зона при виконанні цих робіт становить професійну небезпеку не тільки для. обслуговуючого персоналу. Характерним прикладом цього є робоча зона вантажопідйомних пристроїв і транспортного устаткування, оскільки виконувати роботу за допомогою цих машин можна тільки, перебуваючи всередині меж їх дії. Небезпека, на яку в цих умовах наражаються працівники, пов'язана в цілому з ненавмисним контактом з частинами устаткування, що рухаються, і можливим ударом від падаючих предметів при обриві вантажу, що підіймається, а також з висипанням частини вантажу чи падінням самого устаткування. Це стосується не тільки стаціонарного і пересувного устаткування, а й самохідного, у тому числі того, що рухається з великою швидкістю. При взаємодії з останнім до можливих небезпечних моментів можна включити наїзд та удар при зіткненні. Оскільки перераховані небезпечні ситуації пов'язані з зовнішньою зоною дії устаткування і машин, то і небезпечна зона стає рухомою, залежною від виконання конкретної технологічної операції. Тому для забезпечення безпеки робіт необхідно визначити небезпечну зону й установити принципи її виникнення для характерних випадків маніпулювання.

Основним принципом визначення небезпечної зони є досяжність рухливих або виступаючих частин машин та устаткування в нормальному режимі роботи й у випадку їх падіння або руйнування, а також у разі падіння при піднімання чи перенесення (перевезення) вантажів.

Досяжність падаючої деталі залежатиме від висоти підйому Н, причому відхилення від проекції вантажу на горизонтальну площину rх є однаковим за довжиною й імовірністю у кожну з чотирьох сторін (крім випадків різкого прискорення при перенесенні вантажу). У плані зона досяжності найчастіше є колом, але при необхідності обмеження розмірів небезпечної зони вона може відрізнятися від кола, оскільки зона досяжності буде або збільшуватися, або зменшуватися залежно від прийнятої на цій ділянці перенесення вантажу висоти його піднімання. Відстань можливого відльоту вантажу для визначення межі небезпечної зони можна підрахувати, використовуючи залежність від висоти його піднімання.

Кожна виготовлена заводом-виготовлювачем вантажопідйомна машина має бути прийнята відділом технічного контролю та забезпечена паспортом, інструкцією з монтажу й експлуатації та іншою технічною документацією, передбаченою ДСТ чи ТУ. До пуску в роботу вантажопідйомна машина підлягає реєстрації в органах Держнаглядохоронпраці, що видають дозвіл на введення її в експлуатацію.

Усі встановлювані вантажопідйомні машини, а також знімні вантажозахоплювальні пристрої до пуску в роботу підлягають технічному огляду. Первинний огляд проводиться відділом технічного контролю підприємства-виготовлювача перед відправленням кранів споживачеві. Вантажопідйомні машини, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичному частковому огляду через кожні 12 місяців, а повному - через 3 роки. Машини, що рідко використовуються (наприклад, крани, які обслуговують виробничі приміщення тільки при ремонті), підлягають повному технічному огляду через 5 років.

При повному технічному огляді вантажопідйомна машина підлягає огляду, статичним і динамічним випробуванням; при частковому технічному огляді - тільки огляду.

При огляді встановлюється надійність кожного вузла та елемента машини; ступінь спрацювання канатів, ланцюгів, гаків, зубчатих і черв'ячних передач, гальм, апаратів управління й інших пристроїв; працездатність приладів і пристроїв безпеки; кріплення канатів, наявність і справність заземлення та електричних блоків, стан огорож, поручнів, сходів та ін. Стан механізмів визначається їх оглядом без розбирання і випробуванням у роботі.

Вантажопідйомна машина, що витримала статичне випробування, піддається динамічному випробуванню з метою перевірки дії механізмів, гальм, пристроїв безпеки. При динамічному випробуванні вантаж має перевищувати номінальний на 10% (у деяких випадках допускається випробування вантажем, маса якого дорівнює вантажопідйомності крана). Випробування полягає в повторному підйомі та опусканні вантажу, а також у перевірці дії всіх механізмів при їх відокремленому русі.

Дозвіл на подальшу експлуатацію машини дається після одержання позитивних результатів огляду та обох випробувань.

При експлуатації вантажопідйомних машин забороняється: піднімати вантажі, маса яких перевищує допустиму вантажопідйомність; піднімати одночасно вантаж і людей; піднімати вантажі, Що перебувають у хиткому положенні; відривати вантажі примерзлі, завалені ґрунтом, закладені іншими вантажами; підтягувати вантажі при косому натязі піднімальних канатів; відтягати вантажі при підйомі; виводити з ладу гальма і пристрої безпеки.

При тривалих зупинках крана має бути відключене його електроживлення. При закінченні роботи кранівник зобов'язаний замикати двері кабіни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Березуцький В В. Основи охорони праці.: Навчальний посібник, - X.: Факт, 2005 - 480 с.

2. Гандзюк М. П., Желібо Є. П., Халімовський М. О. Основи охорони праці: підруч. – К. : Каравела, 2008. - 383 с.

3. Грибан В. Г., Негодченко О. В. Охорона праці: навч. посібник. -  К.: Центр учбової літератури, 2009. - 280 с.

4. Госстандарт СССР от 27.10.1989 г.: ГОСТ 12.4.011-89 «Система стандартов безопасности труда. Средства защиты работающих. Общие требования и классификация», http://www.gosty.org.ua.

5. Жидецький  В.Ц. Основи охорони праці: підручник - Львів: Афіша, 2010. - с.350

6. Запорожець О.І., Протоєрейський О.С., Франчук Г.М., Боровик І.М. Основи охорони праці: підр. - К.: Центр учбової літератури, 2009.- 264с.

7. Керб Л. П. Основи охорони праці: навч. посіб. /. – К. : КНЕУ, 2005. – 215 с.

8. Купчик М.П., Гандзюк М.П , Степанець І Ф, Вендичанський В.Н., Литвиненко А.М., Іваненко. О. В. Основи охорони праці. - К.: Основа, 2000. - 416 с.

9. Про охорону праці:  Закон України від 14 жовтня 1992 р. // ВВР України. – 1992. – № 49. – Ст. 668.

10. Про затвердження Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів: Наказ Держгірпромнагляд від 18.06.2007 № 132// Офіційний вісник України, 2007.- № 50, / № 64, с. 68 (ДІ) /, с. 221, ст.. 2055.

11. Про затвердження Правил будови і безпечної експлуатації ліфтів:
Наказ Держгірпромнагляд від 01.09.2008 № 190//Офіційний вісник України, 2008.-№ 78, с. 201, ст.. 2647.

 12. Ткачук  К.Н., Халімовський М.О. Основи охорони праці: підруч.– К.: Основа, 2008. – 448 с.

Категорія: Охорона праці | Додав: ohranatruda (05.01.2015)
Переглядів: 637 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

 


Розрахункова робота з дисципліни „Основи охорони праці” Тема. Розслідування нещасного випадку на підприємстві Варіант №5

Громадський контроль з охорони праці

Пожежна безпека

Нормативна база БЖД

Травматизм на виробництві та його соцально-економічні наслідки

Атестація робочих місць



Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Цівільна оборона [128]
Пожежна безпека [69]
Безпека життєдіяльності [180]
Охорона праці [292]
Пошук
Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Теги
шум (3)
ЗІЗ (2)
313 (1)
дтп (1)
МНС (1)
СИЗ (1)
ЦО (1)
Надіслати СМС
 

Copyright MyCorp © 2016
Створити безкоштовний сайт на uCoz