Четвер, 28.03.2024, 23:59
Вітаю Вас Гість | RSS

Реферати з ЦО, БЖД, охорони праці

Реферати

Головна » Статті » Охорона праці

Охарактеризувати організацію та реалізацію головних заходів із забезпечення охорони здоров’я, зазначені в законі №2801-XII

Після аналізу даного нормативно-правового акту №2801-XII від 19.11.1992 «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (далі - ОЗУОЗ) було знайдено чимало пунктів, що не виконуються в повному обсязі або сформульовані не чітко.

Стаття 6 закону ОЗУОЗ передбачає:

- безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище.

Але, незважаючи на це, будуються житла під лініями електропередач, все збільшуються стихійні звалища, переповнюються діючі сміттєві звалища, навколишнє середовище забруднюється промисловими відходами.

- безпечні й здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку.

Проте чимало підприємств використовують застаріле обладнання, що гальмує виробничий процес і, найголовніше, може завдати шкоди працівникам. Також варто зазначити часте недотримання санітарних норм у місцях праці, навчання, відпочинку.

- кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу  охорони  здоров'я.

Але загальновідомо, що віддалені населені пункти фактично не забезпечені необхідною медичною технікою та потерпають від нестачі компетентного медичного штату.

- правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я.
               Незважаючи на це, все ж присутня дискримінація за ознакою інвалідності та дискримінації ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД осіб.
 
               Стаття 7. Гарантії права на охорону здоров'я.
               Держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров'я шляхом:
- організації і проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров'я;
               Проте громадяни часто не мають доступу до спеціальної інформації освітнього характеру, що має на меті сприяння забезпеченню здоров'я, а заходи щодо зміцнення здоров’я проводяться дуже рідко.
               Також стаття 7 зазначає, що держава гарантує встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у галузі охорони здоров’я, проте гарантованого рівня медико-санітарної допомоги та її відповідальності за порушення прав громадян не встановлено ні в ОЗУОЗ, ні в інших нормативно-правових актах.
 
               Стаття 8 про державний захист прав на охорону здоров’я теж не усуває цього недоліку, бо позбавлена будь-якої конкретності.
 
               Розділ 3 є особливо важливим, оскільки регламентує основи організації та управління охороною здоров’я.
               У статті 14 не зовсім чітко зазначено обов’язки, завдання і функції міністерств, відомств та інших центральних органів влади в галузі охорони здоров’я.
               У статті 15 зазначено, що спеціальним уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади в галузі охорони здоров’я є Міністерство охорони здоров’я України, але його компетенції законодавчо не визначено. Те ж саме стосується місцевих органів управління охороною здоров’я.
               Статті 16 і 17 мають регламентувати створення і господарську діяльність закладів охорони здоров’я. У них чітким є лише перелік видів цих закладів: санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та ін.. Зовсім незрозумілим є положення про те, що «заклади охорони здоров’я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців».
               Надзвичайно важливою є стаття 18 про фінансування охорони здоров’я. Вона зазначає, що фінансування «здійснюється за рахунок Державного бюджету України, бюджету АР Крим, бюджетів місцевого та регіонального самоврядування, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством». Проте це положення, а також положення про медичне страхування, залишаються лише декларацією, оскільки бюджетне фінансування охорони здоров’я залишається незадовільним, бо забезпечує лише частину потреба громадян у медичній допомозі, а систему соціального медичного страхування досі не створено.
               Стаття 21 говорить про податкові та інші пільги в галузі охорони здоров’я, але не конкретизує їх, посилаючись на законодавство, якого не існує.
               Стаття 24 про участь громадськості в охороні здоров’я говорить лише про можливості її, але не визначає ні форм, ні методів, ні прав та обов’язків медичної та широкої громадськості у цій справі.
              
               Виключно важливий розділ 4 «забезпечення здорових і безпечних умов життя» у більшій частині статей відзначається декларативністю, проголошуючи лише принципи. Стаття 26 говорить про забезпечення охорони навколишнього природного середовища, проте все збільшується стихійне вирубування лісу, що провокує ерозію ґрунтів, руйнівні паводки у випадку рясних дощів, зникнення середовища проживання тварин.
 
               Розділ 5 має регламентувати діяльність такого важливого розділу охорони здоров’я, як лікувально-профілактична допомога. У статті 33 перераховуються деякі медичні заклади і медичні працівники, що мають надавати лікувально-профілактичну допомогу громадянам, але ніде не дано їх характеристики, не визначено порядку, форм і методів їхньої роботи. Також не пояснено, що значить акредитація медичних закладів і ліцензування мед. працівників, не визначено, ким має бути здійснено ці процедури, коли, як і для чого. Так само не конкретно у статті 34 дано характеристику лікуючого лікаря, не чітко сформульовано його права та обов’язки. І зовсім цинічно звучить положення про те, що «лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом».
               Не відповідає дійсності стаття 36 про направлення хворих на лікування за кордон. Не зазначено, хто, коли, в яких випадках, за який рахунок може скористатися таким правом.
 
               Розділ 12 (стаття 80) присвячено відповідальності за порушення законодавства про охорону здоров’я, проте ні адміністративна, ні кримінальна відповідальність не віднесена до певних порушень окремих законів і зовсім не конкретизована.
 
ВИСНОВКИ:
 
               Аналіз стану здоров’я населення України та діяльності закладів охорони здоров1я свідчить про незадовільну медико-демографічну ситуацію, низьку народжуваність, зростання смертності, від’ємний природний приріст населення, скорочення середньої очікуваної тривалості життя, а також зростання поширеності хвороб. Однією з ключових проблем, що обумовлюють стан охорони здоров’я в Україні є недосконалість нормативно-правових актів, які впливають на створення умов для поліпшення стану здоров’я населення.
               Проаналізувавши закон ОЗУОЗ, можна дійти висновку, що деякі правові норми в галузі охорони здоров’я досі не переглянуті з радянських часів, не відмінені, і тому продовжують діяти постанови урядів та накази міністерств охорони здоров1я СРСР і УРСР, хоча система функціонує зовсім в інших політичних і соціально-економічних умовах.
               Також помітна недосконалість нормативно-правових актів у сфері охорони здоров’я, їх декларативність і неузгодженість між собою та іншими правовими актами. Адже більшість цих принципів, як положено, проголошено в Конституції України, а в законі або в низці законів мають бути унормовані форми і методи їх реалізації.
               На мою думку, однією з основних умов успішного проведення систематизації законодавства України у сфері охорони здоров’я є запровадження нормативно-правового регулювання суспільних відносин на законодавчому рівні, тобто встановлення первинних норм законами України, які мають передбачати обґрунтовані норми і відповідальність певних органів, посадових осіб та громадян за дотримання і виконання їх.
               Передусім мають бути розглянуті та прийняті Верховною Радою України закони «Про фінансування охорони здоров’я», «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування», «Про гарантований державою рівень медичної допомоги», «Про медичну діяльність», «Про заклади охорони здоров’я», «Про забезпечення прав пацієнтів», «Про лікарське самоврядування», «Про управління системою охорони здоров’я», оскільки вони визначатимуть тип вітчизняної системи охорони здоров’я і основи її діяльності, а також внесені необхідні зміни до Конституції України та Основ законодавства України про охорону здоров’я.
               Законодавчим етапом систематизації законодавства України у сфері охорони здоров’я має стати створення на базі прийнятих законів Кодексу законів України про охорону здоров’я (або Медичного кодексу України).
               Також необхідна адаптація законодавства України до законодавства ЄС, яка є також пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу.

Категорія: Охорона праці | Додав: ohranatruda (18.05.2015)
Переглядів: 2163 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

 


ПОЖАРНАЯ ОПАСНОСТЬ ТЕХНОЛОГИЧЕСКОГО ПРОЦЕССА МЕХАНИЧЕСКОЙ ОБРАБОТКИ ДРЕВЕСНЫХ МАТЕРИАЛОВ

Вирішення проблем безпеки праці користувачів ПК в різних країнах світу

Укриття населення в захисних спорудах

Противопожарные мероприятия при производстве огневых работ

Охорона праці за трудовим правом

Ионизирующие излучения, опасность, защита от них



Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Цівільна оборона [128]
Пожежна безпека [69]
Безпека життєдіяльності [180]
Охорона праці [292]
Пошук
Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Теги
шум (3)
ЗІЗ (2)
313 (1)
дтп (1)
МНС (1)
СИЗ (1)
ЦО (1)
Надіслати СМС
 

Copyright MyCorp © 2024
Створити безкоштовний сайт на uCoz