Охорона та безпека праці - Охорона праці <?if()?>- <?endif?> - Реферати - Рефераты по охране труда, БЖД, ГО

Середа, 07.12.2016, 15:23
Вітаю Вас Гість | RSS

Реферати з ЦО, БЖД, охорони праці

Реферати

Головна » Статті » Охорона праці

Охорона та безпека праці
Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних, лікувально- профілактичних засобів та заходів спрямованих на створення без­печних та нешкідливих умов праці, забезпечення безпеки виробни­чих процесів з метою збереження здоров’я та життя працівників на виробництві.

Основними принципами державної політики в галузі охорони праці є:

пріоритет життя і здоров’я працівників щодо результатів ви­робничої діяльності підприємства;

повна відповідальність роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

обов’язковий соціальний захист працівників, повне відшкоду­вання збитку потерпілим від нещасних випадків на виробни­цтві та професійних захворювань;

використання економічних методів управління охороною праці;

встановлення єдиних нормативів з охорони праці незалежно від форм власності і видів діяльності;

комплексне розв’язання завдань охорони праці на основі на­ціональних програм;

здійснення навчання населення, професійної підготовки і під­вищення кваліфікації кадрів з охорони праці;

узгодження дій роботодавців і представників трудових колек­тивів (профспілок);

міжнародне співробітництво з використанням світового досві­ду організації роботи з поліпшення умов праці і підвищення безпеки праці.

Реалізація цих принципів здійснюється Національною радою з питань безпечної життєдіяльності при Кабінеті Міністрів Укра­їни, Держнаглядохоронпраці, Національним НДІ охорони праці, навчально-методичним центром Держнаглядохоронпраці. Розробле­ні та реалізуються національна, галузеві, регіональні та виробничі програми покращання стану безпеки, гігієни праці виробничого се­редовища. В обласних, районних, міських органах виконавчої влади функціонують служби охорони праці.

До переліку законодавчих актів, що регулюють питання охоро­ни праці на підприємствах і в організаціях входять: Закон України «Про охорону праці»; Кодекс законів про працю України, Закон України «Про колективні договори і угоди», Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричи­нили втрату працездатності», Закон України «Про відпустки», Ко­декс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України; Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», Закон України «Про пенсійне забезпечення».

Поряд з законодавчими актами діяльність з охорони праці регу­люється також постановами уряду України, нормативними актами спеціально уповноважених державних органів нагляду, нормативни­ми та правовими актами міністерств або інших органів державного управління, нормативними актами, розробленими роботодавцями, правилами та стандартами безпеки, будівельними нормами й прави­лами, санітарними нормами й правилами, положеннями і типовими інструкціями з охорони праці, стандартами підприємства з охорони праці.

Нормативно-правові акти з охорони праці — це правила, стан­дарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання. Вони можуть бути міжгалузевими, дія яких поширюється на всі підприємства, ор­ганізації і установи України, та галузевими, дія яких поширюється на всі підприємства галузі незалежно від форм власності.

Закон України «Про охорону праці» є правовою основою, що регулює стосунки між роботодавцем і працівником щодо охорони праці. Цим законом визначаються основні положення щодо реалі­зації конституційного права громадян на охорону їх життя, здоров’я в процесі трудової діяльності на належні, безпечні й здорові умови праці, за участю відповідних органів державної влади регулюються відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлюється єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Дія закону поширюється на юри­дичних і фізичних осіб, які відповідно до чинних законів та законо­давчих актів використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Згідно із законодавством всі працівники мають право, зокрема:

при укладанні трудового договору вимагати від роботодавця проінформувати його під розписку про умови праці та про на­явність на його робочому місці небезпечних і шкідливих ви­робничих факторів, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства та колективного договору;

відмовитись від дорученої роботи, якщо створилась виробни­ча ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують, для виробничого середовища чи дов кілля;

розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо робо­тодавець не виконує цей закон про охорону праці, не дотриму­ється умов колективного договору з цих питань;

якщо за станом здоров’я, відповідно до медичного висновку, працівник потребує надання легшої роботи, роботодавець зобов’язаний перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і в разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати прове­дення навчання працівника з набуття іншої професії відповід­но до законодавства;

на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворю­вання, які спричинили втрату працездатності;

протягом дії трудового договору роботодавець повинен не піз­ніше як за два місяці інформувати працівника про зміни у ви­робничих умовах та в розмірі пільг і компенсацій, включаючи й ті, що надаються йому додатково;

на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов’язаних із забрудненням або здійснюва­них у несприятливих температурних умовах працівникам ви­даються безкоштовно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захис­ту, а також миючі та знешкоджувальні засоби;

роботодавець зобов’язаний забезпечити за власний рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів ін­дивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці та колективного договору;

відшкодування збитку, заподіяного працівникові внаслі­док ушкодження його здоров’я або у разі смерті працівни­ка, яке здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від не­щасного випадку на виробництві та професійного захворю­вання, які спричинили втрату працездатності».

Для забезпечення постійного нагляду за станом здоров’я працю­ючих законом передбачається проведення обов’язкових медичних оглядів працівників певних категорій. Роботодавець зобов’язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього і періодичних медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умова­ми праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

Роботодавець зобов’язаний створити для працюючих у кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно

до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих цим законом.

За законом працівники мають право на навчання (проходження інструктажу), дотримання безпечних методів праці до і в процесі ви­конання своїх виробничих обов’язків. Для цього усі працівники при прийнятті на роботу та в процесі трудової діяльності проходять на підприємстві інструктажі з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків та вивчають правила поведінки при виникненні аварій.

Посадові особи згідно з переліком, затвердженим Держнаглядо- хоронпраці, до початку виконання своїх обов’язків і періодично раз на три роки проходять у встановленому порядку навчання, а також перевірку знань з охорони праці в органах галузевого або регіональ­ного управління охороною праці з участю представників органу дер­жавного нагляду та профспілок. Допуск до робіт осіб, які не пройшли навчання та перевірку знань з охорони праці, забороняється. Питан­ня навчання регулюються «Типовим положенням про навчання з пи­тань охорони праці», затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці від 17.04.1999 р. № 27.

З метою підвищення відповідальності за створення безпечних умов праці закон передбачає державний нагляд та громадський контроль за охороною праці.

Державний нагляд здійснюють:

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

спеціально уповноважений державний орган з питань радіа­ційної безпеки (Державний комітет України з ядерної та ра­діаційної безпеки);

спеціально уповноважений державний орган з питань пожеж­ної безпеки (органи державного пожежного нагляду управлін­ня пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України);

спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці (органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України).

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням зако­нів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором Украї­ни і підпорядкованими йому прокуратурами.

Посадові особи спеціально уповноваженого державного органу з нагляду за охороною праці мають право:

безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об’єкти) виробництва фізичних осіб, які відповідно до зако­нодавства використовують найману працю, та здійснювати в присутності роботодавця або його представника перевірку дотримання законодавства з питань віднесених до їх компе­тенції;

отримувати від роботодавця і посадових осіб письмові чи усні пояснення, висновки експертних обстежень, матеріали та ін­формацію з відповідних питань, звіти про рівень і стан профі­лактичної роботи , причини порушень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення;

видавати в установленому порядку роботодавцям, керівним та іншим посадовим особам юридичних та фізичних осіб, які відповідно до закону використовують найману працю, мініс­терствам та іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної республіки Крим, місцевим дер­жавним адміністраціям та органам місцевого самоврядуван­ня обов’язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків у галузі охорони праці, охо­рони надр, безпечної експлуатації об’єктів підвищеної небез­пеки;

забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів пра­ці, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовин, реалізацію продукції, а також скасовувати або при­пиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення по­рушень, які створюють загрозу життю працюючих;

притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих актів про охорону праці;

надсилати роботодавцям подання про невідповідність окре­мих посадових осіб займаній посаді, передавати матеріали ор­ганам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідаль­ності згідно з законом.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охоро­ну праці здійснюють професійні спілки, їх об’єднання в особі вибор­них органів і представників.

Професійні спілки здійснюють громадський контроль за додер­жанням законодавства про охорону праці, створенням безпечних і не­шкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими видами індивідуального захисту.

У разі загрози життю або здоров’ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших струк­турних підрозділах або на підприємствах чи виробництвах фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману пра­цю у цілому на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров’ю працівників.

У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громад­ський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа.

Для виконання цих обов’язків роботодавець за власний рахунок організовує навчання, забезпечує необхідними засобами і звільняє вказаних осіб з роботи на передбачений колективним договором строк із збереженням за ними середнього заробітку.

Керівники підприємств з охорони праці повинні базуватися на визнанні і забезпеченні пріоритету життя та здоров’я працюючих від­повідно до результатів діяльності установи, повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці. При цьому треба керуються такими основними принципами:

Гарантування безпеки праці, покращення умов роботи.

Відповідальність за охорону праці несе роботодавець.

Функціональні обов’язки з охорони праці, права і відповідаль­ність кожного керівника повинні бути чітко відображені як у поса­дових інструкціях, так і в інструкціях з охорони праці, а також у по­ложеннях, наказах та ін.

Службу з охорони праці необхідно вважати основною службою підприємства, підпорядкованою безпосередньо роботодавцю (ке­рівнику підприємства), за своїм посадовим становищем та умовами оплати праці керівник служби повинен бути прирівняний до осно­вних виробничо-технічних служб підприємства.

Основними завданнями служби охорони праці є:

Створення та забезпечення надійного функціонування системи управління охороною праці на виробництві.

Оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці.

Складання з іншими структурними підрозділами та з проф­спілковим комітетом комплексних заходів щодо досягнення вста­новлених нормативів з охорони праці та виробничого середовища, а також розділу «Охорона праці» у колективному договорі.

Проведення для працівників вступного інструктажу з питань охорони праці.

Консультування й надання методичної допомоги посадовим особам, керівникам підрозділів та іншим працівникам з питань охо­рони праці, правильного застосування положень законодавства про працю і про охорону праці.

Організація:

забезпечення працюючих нормативними актами з охорони пра­ці (законодавчими актами, правилами, стандартами, положен­нями, нормами, інструкціями); проведення паспортизації цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам з охоро­ни праці; підготовки статистичних звітів підприємства; розробки перспективної програми роботи підприємства з охорони праці:

роботи методичного кабінету з охорони праці, пропаганди без­печних та нешкідливих умов праці, облаштування кабінету комп’ютерною технікою та програмним забезпеченням; прове­дення навчання з питань охорони праці посадових осіб у тер­міни, передбачені нормативними актами.

Контроль:

дотримання чинного законодавства та нормативних актів пра­цюючими;

виконання приписів органів державного нагляду, пропозицій профспілок або трудових колективів;

відповідності машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, технологічних процесів нормативним актам з охорони праці;

проведення в установлені терміни інструктажів з охорони пра­ці працівників, які виконують роботи з підвищеною небезпе­кою, та керівних працівників;

забезпечення працівників засобами індивідуального захисту, миючими засобами, додержання працюючими норм і правил виробничої санітарії, забезпечення санітарно-побутовими приміщеннями, наданням працівникам передбачених законо­давством пільг та компенсацій;

використання праці жінок, неповнолітніх та інвалідів згідно з діючим законодавством;

проходження передбачених законодавством обов’язкових ме­доглядів, обслідувань та щеплень;

виконання заходів, наказів, розпоряджень з питань охорони праці.

Служба охорони праці бере участь у:

розслідуванні нещасних випадків;

формуванні фонду охорони праці;

роботі комісії для введення в дію закінчених будівництвом, реконструкцією або технічним переозброєнням об’єктів со­ціального та виробничого призначення, відремонтованого або модернізованого обладнання;

розробці інструкцій, положень, інших нормативних докумен­тів з охорони праці;

роботі постійно діючої комісії з питань атестації робочих місць;

впровадженні у виробництво досягнень науки і техніки, у тому числі ергономіки, прогресивних технологій, сучасних засобів виробництва, індивідуальних і колективних засобів захисту;

розгляду скарг, заяв та листів працюючих з питань охорони праці;

підготовці проектів наказів, розпоряджень з питань охорони праці;

розгляді фактів наявності виробничих ситуацій, небезпечних для життя чи здоров’я працюючих, у випадках відмови вико­нувати ту чи іншу роботу з цих причин.

Враховуючи соціальну функцію підприємства щодо працюючих, законодавчих вимог, його економічних стимулів, кінцевою метою підприємства поряд з виробництвом повинне бути безпечне вироб­ництво, яке відповідає вимозі — «спочатку безпека виробництва, а потім виробництво».

До основних причин виробничого травматизму і профзахворюва- ності належать:

організаційні:

відсутність або неякісне проведення навчання з охорони праці;

порушення вимог інструкцій, стандартів, норм, правил;

невиконання заходів щодо охорони праці;

порушення технологічних регламентів роботи і виконання ре­монтів;

відсутність контролю та недостатній технічний нагляд;

технічні:

недосконалість технологічних процесів;

несправність виробничого устаткування та його конструктив­ні недоліки;

несправність механізмів та інструменту;

недосконалість або відсутність загороджень, запобіжних при­строїв, засобів блокування або сигналізації;

санітарно-гігієнічні:

підвищений вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони;

недостатнє чи нераціональне освітлення;

підвищені рівні шуму, вібрацій, випромінювань;

незадовільні мікрокліматичні умови;

порушення правил особистої гігієни;

психофізіологічні:

хворобливий стан, помилкові дії внаслідок перевтоми, викли­кані важкістю та напруженістю роботи;

монотонність праці;

необережність через розсіяння уваги;

невідповідність психофізіологічних чи антропометричних да­них працівника використовуваній техніці чи виконуваній ро­боті.

Усунення та попередження причин виробничого травматизму і професійної захворюваності здійснюється технічними та організа­ційними заходами.

Технічні заходи передбачають заходи з техніки безпеки та вироб­ничої санітарії, які можуть усунути перелічені вище причини вироб­ничого травматизму та профзахворюваності або суттєво зменшити їх вплив.

Організаційні заходи, в свою чергу, повинні усунути перелічені вище організаційні причини виробничого травматизму та профзах- ворюваності, які є в наявності на підприємстві.

Аналіз виробничого травматизму та профзахворюваності дозво­ляє виявити причини і встановити закономірності їх виникнення.

На основі аналізу розробляються заходи та засоби щодо профі­лактики виробничого травматизму і профзахворюванності.

Аналіз виробничого травматизму і профзахворюванності здій­снюється на основі таких методів, як: статистичний, топографічний, монографічний, економічний метод анкетування, метод експертних оцінок.

Статистичний метод дозволяє за первинними документами (зві­тами, актами, журналами реєстрацій) групувати випадки за виділе­ними ознаками по підприємствах, по професіях, цехах, робочих міс­цях, обладнаннях, по стажу, віку, причинах травматизму і т. ін.

Рівень травматизму характеризують: показником частоти трав­матизму, показником тяжкості травматизму, показником непрацез­датності.

Ці показники дозволяють вивчати динаміку травматизму, порів­нювати ці показники з іншими галузями, підприємствами, цехами.

Монографічний метод полягає в комплексному детальному об­стеженні цеху, технологічного процесу, основного та допоміжного об­ладнання, трудових прийомів, засобів індивідуального захисту, умов виробничого середовища, метеорологічних умов в приміщенні, освіт­лення, загазованості, запиленості, шуму, вібрацій, випромінювань, при­чин нещасних випадків, що сталися раніше на даному робочому місці.

Топографічний метод використається для встановлення наочнос­ті і виділення місць з підвищеною небезпекою на планах місцевості чи підприємства, цеху і т. ін., що дозволяє звернути на ці місця осо­бливу увагу, виявити причини, що викликали нещасні випадки, по­точні та перспективні заходи щодо запобігання нещасних випадків для кожного об’єкта.

Для нормального функціонування необхідно щоб тепло, що ви­діляється організмом людини повністю відводилось у навколишнє середовище. Порушення теплового балансу може призвести до пере­грівання або переохолодження організму, зменшення працездатнос­ті, втрати свідомості, смерті.

Величина тепловиділення організмом людини залежить від сту­пеня фізичного напруження за певних кліматичних умов і становить від 85 (у стані спокою) до 500 Дж/с (важка робота).

Параметри мікроклімату суттєво впливають на продуктивність праці та виробничий травматизм. Якщо при 10°С продуктивність праці становить 0,8 від продуктивності праці при температурі 18°С, то при температурі 33°С вона зменшується до 0,5.

Параметри мікроклімату на робочих місцях у виробничих при­міщенням повинні відповідати вимогам ДСН 3.3.6.042-99.

Основним нормативним документом, що визначає параметри мі­кроклімату приміщень, є ГОСТ 12.1.005-88, який регламентує допус­тимі показники температури, вологості руху повітря в робочій зоні залежно від теплової характеристики виробничого приміщення, ка­тегорії робіт за ступенем важкості та періоду року.

Комфортні метеорологічні умови не гарантують необхідну чисто­ту повітря виробничих приміщень. Внаслідок виробничої діяльності у повітряне середовище надходять різноманітні шкідливі речовини.

Шкідливими є речовини, що при контакті з організмом людини за умови порушення вимог безпеки можуть призвести до виробничої травми, професійного захворювання або розладів у стані здоров’я, які можна визначити сучасними методами як у процесі праці, так і у від­далені строки життя нинішнього і наступних поколінь працівника.

Питання створення безпечних та нешкідливих умов праці є невід’ємною складовою частиною виробничої діяльності усіх посадо­вих осіб підприємства.

Керівник підприємства несе відповідальність за стан умов праці, безпеку виробничих процесів, життя та здоров’я працівників, дотри­мання вимог чинного законодавства про охорону праці.

По галузях виробництва, цехах, підрозділах питання створення безпечних та нешкідливих умов праці покладається на керівників галузей, цехів, підрозділів, головних спеціалістів, які повинні забез­печити раціональне планування та організацію виробничих процесів, встановити оптимальні режими праці та відпочинку працівників, за­безпечити дотримання прав працівників на охорону праці.

Питання охорони праці на підприємствах і в організаціях регу­люються колективним договором, який укладається між адміністра­цією підприємства в особі керівника товариства та профспілковою організацією в особі голови профспілкового комітету, що представ­ляє інтереси трудового колективу. У договорі регулюються питання організації виробництва, нормування та оплати праці, встановлення пільг, компенсацій, надбавок, грошових допомог, соціальних гаран­тій працівникам, встановлюється тривалість робочого часу та відпо­чинку працівників, тривалість відпусток, соціальне страхування пра­цівників, зобов’язання адміністрації забезпечити на робочих місцях безпечні та нешкідливі умови праці, дотримання вимог чинного за­конодавства, плануються заходи по поліпшенню умов праці, підви­щення рівня безпеки виробничих процесів, на які передбачаються відповідні кошти. Ці заходи включають забезпечення працівників спецодягом та спецвзуттям, проведення медичних оглядів працівни­ків, придбання нормативних документів, плакатів з охорони праці, обладнання та ремонт санітарно-побутових приміщень, обладнання та реконструкція систем освітлення, вентиляції, кондиціонування приміщень, обладнання кімнат відпочинку, встановлення захисних огороджень.

Важливим питанням організації охорони праці на підприємстві є проведення навчання з питань охорони праці. У Законі України "Про охорону праці» визначено, що усі працівники при прийнятті на робо­ту та під час роботи на підприємстві повинні проходити навчання та перевірку знань з охорони праці. Осіб, які не пройшли навчання до ро­боти не допускають. Відповідальність за організацію та проведення на­вчання покладається на керівника підприємства. Види та порядок про­ведення навчання з охорони праці встановлено Типовим положенням про навчання з питань охорони праці, що затверджене наказом Держ- наглядохоронпраці 17.02.1999 р., на основі якого на кожному підпри­ємстві розробляють Положення про навчання з охорони праці, в яко­му визначають види та порядок проведення навчання на підприємстві.

На підприємстві проводять такі види навчання: навчання посадо­вих осіб та спеціалістів, спеціальне навчання працівників, які вико­нують роботи підвищеної небезпеки, навчання працівників у формі інструктажів з охорони праці та стажування працівників на робочому місці.

Для перевірки знань з питань охорони праці у посадових осіб та працівників, які виконують роботи підвищеної небезпеки на підпри­ємстві наказом керівника створюється постійно діюча комісія, яку очолює заступник керівника підприємства в обов’язки якого входять питання організації охорони праці на підприємстві. У склад комісії включають керівників основних виробничих та технічних служб під­приємства, інженера з охорони праці, голову профспілкового комі­тету та викладачів, які проводили навчання. Перевірку знань у поса­дових осіб здійснюють обов’язковою участю представника державної інспекції по нагляду за охороною праці. Перевірка здійснюється у формі іспиту, усним опитуванням, складанням протоколу. Усі члени комісії повинні обов’язково пройти навчання і перевірку знань з охо­рони праці і мати відповідні посвідчення.

Посадові особи та спеціалісти, які організовують та управляють виробничими процесами періодично раз на три роки, а також перед виконанням посадових обов’язків, проходять навчання і перевірку знань нормативних актів з питань охорони праці.

Працівники підприємства, які виконують роботи підвищеної без­пеки повинні пройти перед початком виконання роботи спеціальне навчання правилам безпеки при виконанні цих робіт та перевірку знань і періодично раз на рік проходити перевірку знань правил без­печного виконання робіт.

З працівниками підприємств та організацій проводиться також навчання у формі інструктажів з охорони праці — вступного, первин­ного, повторного, позапланового, цільового.

Вступний інструктаж проводять з усіма працівниками, яких при­ймають на роботу.

Інструктаж проводить фахівець з охорони праці. Проведен­ня його реєструють у Журналі реєстрації вступного інструктажу з обов’язковими підписами особи, яку проінструктували, та особи, яка інструктувала.

Первинний інструктаж проводять з працівником, який вперше поступає на нове робоче місце чи починає виконувати нову роботу, або переведенням з іншого з іншого підрозділу. Інструктаж прово­диться безпосереднім керівником робіт. Працівника ознайомлюють з робочим місцем, машинами, обладнанням та ін.

Повторний інструктаж проводять керівники робіт з усіма пра­цівниками періодично раз у шість місяців, а на роботах підвищеної небезпеки — раз у три місяці, за програмою первинного з метою по­новлення знань працівників.

Позаплановий інструктаж проводять керівники робіт при пору­шенні працівником вимог нормативних актів з охорони праці, тру­дової дисципліни; при перерві у виконанні роботи більше, як на 60 днів, а для робіт підвищеної небезпеки — 30 днів; при зміні машин, обладнання; на вимогу органів держнагляду.

Цільовий інструктаж проводять при виконанні працівниками разових робіт, що не пов’язані з трудовими обов’язками, та робіт, на які видається дозвіл чи наряд-допуск. Проводить його безпосередній керівник робіт.

З працівниками, які вперше починають виконувати роботу на но­вому робочому місці проводять стажування на робочому місці, що пе­редбачає виконання роботи під наглядом досвідченого працівника не менше 2-15 робочих змін. По завершенні стажування керівник робіт перевіряє знання у працівника і дає дозвіл на самостійне виконання роботи.

Важливим питанням охорони праці є нормування робочого часу та відпочинку працівників. Кодексом Законів України про працю ви­значено, що тривалість робочого часу у працівників не може переви­щувати 40 годин на тиждень, а на роботах із важкими та шкідливими умовами праці не більше 36 годин. Для осіб віком від 16 до 18 ро­ків — 36 годин на тиждень. Робочий тиждень — п’ятиденний з дво­ма вихідними днями. Для відпочинку та прийняття їжі працівникам надається перерва після перших чотирьох годин від початку роботи тривалістю до двох годин. Тривалість перерви у робочий час не вклю­чається. Робота у вихідні дні та понад встановлену тривалість робо­чого дня забороняється, але при виробничій необхідності за згодою працівника та профспілкової організації дозволяється використову­вати понаднормові роботи, які оплачуються в підвищеному розмірі чи додаються дні до відпустки.

Для відпочинку працівникам надається щорічна основна та до­даткова оплачувані відпустки. Тривалість відпустки згідно Закону України «Про відпустки» не може бути меншою 24 календарних днів, а для осіб до 18 років — 31 календарний день. Додаткова відпустка надається за роботу у шкідливих умовах праці в середньому до 7 ка­лендарних днів.

Для виконання роботи працівником безкоштовно забезпечують спеціальним одягом, взуттям, миючими засобами.

З метою оцінки стану здоров’я, визначення придатності праців­ника до виконання певних видів робіт, запобігання розвитку профе­сійних захворювань, підприємство організовує медичні огляди. По­передній медогляд проводиться при прийнятті працівника на роботу з метою визначення придатності його до виконання певного виду роботи. Періодичні медогляди проводять періодично на роботах із шкідливими та важкими умовами праці щорічно. Для водіїв медо­гляд проводиться щоденно перед рейсом. Для належного санітарно- побутового забезпечення на підприємстві обладнують санітарно- побутові приміщення поблизу робочих місць. Це роздягальні, душові, туалети, кімнати відпочинку.

Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною діяльнос­ті посадових осіб та працівників підприємства.

Пожежною безпекою називається такий стан об’єкта, при якому з встановленою вірогідністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі і вплив на людей небезпечних факторів пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей. Для додержан­ня пожежної безпеки підприємство повинно бути забезпечене такими первинними засобами пожежогасіння як вогнегасники ручні, ящи­ки з піском місткістю 1 м3, укомплектовані ручними лопатами, по­кривала войлочні, ломи, багри, сокири, пожежні щити, стенди тощо. Кількість первинних засобів пожежогасіння відповідає «Типовим правилам пожежної безпеки». На підприємстві повинні бути також установки автоматичного пожежогасіння, призначені для автоматич­ного виявлення і тушіння пожежі на початковій стадії з одночасною подачею сигналу пожежної тривоги. Ними захищають приміщення, в яких зберігаються пальне, цінне обладнання, сировина.

Відповідальність за забезпечення пожежної безпеки несе голова правління, а у виробничих підрозділах — керівники підрозділів.

Література
Економіка праці Червінська Л.П.
Матеріали сайту otipb.at.ua
Економіка праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 300 с.
Категорія: Охорона праці | Додав: ohranatruda (13.05.2012)
Переглядів: 697 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

 


ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВО О БЕЗОПАСНОСТИ И ГИГИЕНЕ ТРУДА В СТРАНАХ ЗАПАДА

Отравляющие вещества. Их поражающее действие на людей, животных, растения, продукты питания, корма и водоисточники.

Порядок проведения аттестации рабочих мест по условиям труда и ведение документации по их классификации и нормированию

Изложить основные положения плана ликвидации аварий в угольных шахтах.

Правове регулювання БЖД

ДЕРЖАВНИЙ НАГЛЯД І ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ОХОРОНОЮ ПРАЦІ



Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Цівільна оборона [128]
Пожежна безпека [69]
Безпека життєдіяльності [180]
Охорона праці [292]
Пошук
Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Теги
шум (3)
ЗІЗ (2)
313 (1)
дтп (1)
МНС (1)
СИЗ (1)
ЦО (1)
Надіслати СМС
 

Copyright MyCorp © 2016
Створити безкоштовний сайт на uCoz