Середа, 18.10.2017, 01:10
Вітаю Вас Гість | RSS

Реферати з ЦО, БЖД, охорони праці

Реферати

Головна » Статті » Охорона праці

Охорона та безпека праці
Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних, лікувально- профілактичних засобів та заходів спрямованих на створення без­печних та нешкідливих умов праці, забезпечення безпеки виробни­чих процесів з метою збереження здоров’я та життя працівників на виробництві.

Основними принципами державної політики в галузі охорони праці є:

пріоритет життя і здоров’я працівників щодо результатів ви­робничої діяльності підприємства;

повна відповідальність роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

обов’язковий соціальний захист працівників, повне відшкоду­вання збитку потерпілим від нещасних випадків на виробни­цтві та професійних захворювань;

використання економічних методів управління охороною праці;

встановлення єдиних нормативів з охорони праці незалежно від форм власності і видів діяльності;

комплексне розв’язання завдань охорони праці на основі на­ціональних програм;

здійснення навчання населення, професійної підготовки і під­вищення кваліфікації кадрів з охорони праці;

узгодження дій роботодавців і представників трудових колек­тивів (профспілок);

міжнародне співробітництво з використанням світового досві­ду організації роботи з поліпшення умов праці і підвищення безпеки праці.

Реалізація цих принципів здійснюється Національною радою з питань безпечної життєдіяльності при Кабінеті Міністрів Укра­їни, Держнаглядохоронпраці, Національним НДІ охорони праці, навчально-методичним центром Держнаглядохоронпраці. Розробле­ні та реалізуються національна, галузеві, регіональні та виробничі програми покращання стану безпеки, гігієни праці виробничого се­редовища. В обласних, районних, міських органах виконавчої влади функціонують служби охорони праці.

До переліку законодавчих актів, що регулюють питання охоро­ни праці на підприємствах і в організаціях входять: Закон України «Про охорону праці»; Кодекс законів про працю України, Закон України «Про колективні договори і угоди», Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричи­нили втрату працездатності», Закон України «Про відпустки», Ко­декс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України; Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», Закон України «Про пенсійне забезпечення».

Поряд з законодавчими актами діяльність з охорони праці регу­люється також постановами уряду України, нормативними актами спеціально уповноважених державних органів нагляду, нормативни­ми та правовими актами міністерств або інших органів державного управління, нормативними актами, розробленими роботодавцями, правилами та стандартами безпеки, будівельними нормами й прави­лами, санітарними нормами й правилами, положеннями і типовими інструкціями з охорони праці, стандартами підприємства з охорони праці.

Нормативно-правові акти з охорони праці — це правила, стан­дарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання. Вони можуть бути міжгалузевими, дія яких поширюється на всі підприємства, ор­ганізації і установи України, та галузевими, дія яких поширюється на всі підприємства галузі незалежно від форм власності.

Закон України «Про охорону праці» є правовою основою, що регулює стосунки між роботодавцем і працівником щодо охорони праці. Цим законом визначаються основні положення щодо реалі­зації конституційного права громадян на охорону їх життя, здоров’я в процесі трудової діяльності на належні, безпечні й здорові умови праці, за участю відповідних органів державної влади регулюються відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлюється єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Дія закону поширюється на юри­дичних і фізичних осіб, які відповідно до чинних законів та законо­давчих актів використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Згідно із законодавством всі працівники мають право, зокрема:

при укладанні трудового договору вимагати від роботодавця проінформувати його під розписку про умови праці та про на­явність на його робочому місці небезпечних і шкідливих ви­робничих факторів, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства та колективного договору;

відмовитись від дорученої роботи, якщо створилась виробни­ча ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують, для виробничого середовища чи дов кілля;

розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо робо­тодавець не виконує цей закон про охорону праці, не дотриму­ється умов колективного договору з цих питань;

якщо за станом здоров’я, відповідно до медичного висновку, працівник потребує надання легшої роботи, роботодавець зобов’язаний перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і в разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати прове­дення навчання працівника з набуття іншої професії відповід­но до законодавства;

на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворю­вання, які спричинили втрату працездатності;

протягом дії трудового договору роботодавець повинен не піз­ніше як за два місяці інформувати працівника про зміни у ви­робничих умовах та в розмірі пільг і компенсацій, включаючи й ті, що надаються йому додатково;

на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов’язаних із забрудненням або здійснюва­них у несприятливих температурних умовах працівникам ви­даються безкоштовно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захис­ту, а також миючі та знешкоджувальні засоби;

роботодавець зобов’язаний забезпечити за власний рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів ін­дивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці та колективного договору;

відшкодування збитку, заподіяного працівникові внаслі­док ушкодження його здоров’я або у разі смерті працівни­ка, яке здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від не­щасного випадку на виробництві та професійного захворю­вання, які спричинили втрату працездатності».

Для забезпечення постійного нагляду за станом здоров’я працю­ючих законом передбачається проведення обов’язкових медичних оглядів працівників певних категорій. Роботодавець зобов’язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього і періодичних медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умова­ми праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

Роботодавець зобов’язаний створити для працюючих у кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно

до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих цим законом.

За законом працівники мають право на навчання (проходження інструктажу), дотримання безпечних методів праці до і в процесі ви­конання своїх виробничих обов’язків. Для цього усі працівники при прийнятті на роботу та в процесі трудової діяльності проходять на підприємстві інструктажі з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків та вивчають правила поведінки при виникненні аварій.

Посадові особи згідно з переліком, затвердженим Держнаглядо- хоронпраці, до початку виконання своїх обов’язків і періодично раз на три роки проходять у встановленому порядку навчання, а також перевірку знань з охорони праці в органах галузевого або регіональ­ного управління охороною праці з участю представників органу дер­жавного нагляду та профспілок. Допуск до робіт осіб, які не пройшли навчання та перевірку знань з охорони праці, забороняється. Питан­ня навчання регулюються «Типовим положенням про навчання з пи­тань охорони праці», затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці від 17.04.1999 р. № 27.

З метою підвищення відповідальності за створення безпечних умов праці закон передбачає державний нагляд та громадський контроль за охороною праці.

Державний нагляд здійснюють:

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

спеціально уповноважений державний орган з питань радіа­ційної безпеки (Державний комітет України з ядерної та ра­діаційної безпеки);

спеціально уповноважений державний орган з питань пожеж­ної безпеки (органи державного пожежного нагляду управлін­ня пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України);

спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці (органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України).

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням зако­нів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором Украї­ни і підпорядкованими йому прокуратурами.

Посадові особи спеціально уповноваженого державного органу з нагляду за охороною праці мають право:

безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об’єкти) виробництва фізичних осіб, які відповідно до зако­нодавства використовують найману працю, та здійснювати в присутності роботодавця або його представника перевірку дотримання законодавства з питань віднесених до їх компе­тенції;

отримувати від роботодавця і посадових осіб письмові чи усні пояснення, висновки експертних обстежень, матеріали та ін­формацію з відповідних питань, звіти про рівень і стан профі­лактичної роботи , причини порушень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення;

видавати в установленому порядку роботодавцям, керівним та іншим посадовим особам юридичних та фізичних осіб, які відповідно до закону використовують найману працю, мініс­терствам та іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної республіки Крим, місцевим дер­жавним адміністраціям та органам місцевого самоврядуван­ня обов’язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків у галузі охорони праці, охо­рони надр, безпечної експлуатації об’єктів підвищеної небез­пеки;

забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів пра­ці, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовин, реалізацію продукції, а також скасовувати або при­пиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення по­рушень, які створюють загрозу життю працюючих;

притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих актів про охорону праці;

надсилати роботодавцям подання про невідповідність окре­мих посадових осіб займаній посаді, передавати матеріали ор­ганам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідаль­ності згідно з законом.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охоро­ну праці здійснюють професійні спілки, їх об’єднання в особі вибор­них органів і представників.

Професійні спілки здійснюють громадський контроль за додер­жанням законодавства про охорону праці, створенням безпечних і не­шкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими видами індивідуального захисту.

У разі загрози життю або здоров’ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших струк­турних підрозділах або на підприємствах чи виробництвах фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману пра­цю у цілому на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров’ю працівників.

У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громад­ський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа.

Для виконання цих обов’язків роботодавець за власний рахунок організовує навчання, забезпечує необхідними засобами і звільняє вказаних осіб з роботи на передбачений колективним договором строк із збереженням за ними середнього заробітку.

Керівники підприємств з охорони праці повинні базуватися на визнанні і забезпеченні пріоритету життя та здоров’я працюючих від­повідно до результатів діяльності установи, повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці. При цьому треба керуються такими основними принципами:

Гарантування безпеки праці, покращення умов роботи.

Відповідальність за охорону праці несе роботодавець.

Функціональні обов’язки з охорони праці, права і відповідаль­ність кожного керівника повинні бути чітко відображені як у поса­дових інструкціях, так і в інструкціях з охорони праці, а також у по­ложеннях, наказах та ін.

Службу з охорони праці необхідно вважати основною службою підприємства, підпорядкованою безпосередньо роботодавцю (ке­рівнику підприємства), за своїм посадовим становищем та умовами оплати праці керівник служби повинен бути прирівняний до осно­вних виробничо-технічних служб підприємства.

Основними завданнями служби охорони праці є:

Створення та забезпечення надійного функціонування системи управління охороною праці на виробництві.

Оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці.

Складання з іншими структурними підрозділами та з проф­спілковим комітетом комплексних заходів щодо досягнення вста­новлених нормативів з охорони праці та виробничого середовища, а також розділу «Охорона праці» у колективному договорі.

Проведення для працівників вступного інструктажу з питань охорони праці.

Консультування й надання методичної допомоги посадовим особам, керівникам підрозділів та іншим працівникам з питань охо­рони праці, правильного застосування положень законодавства про працю і про охорону праці.

Організація:

забезпечення працюючих нормативними актами з охорони пра­ці (законодавчими актами, правилами, стандартами, положен­нями, нормами, інструкціями); проведення паспортизації цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам з охоро­ни праці; підготовки статистичних звітів підприємства; розробки перспективної програми роботи підприємства з охорони праці:

роботи методичного кабінету з охорони праці, пропаганди без­печних та нешкідливих умов праці, облаштування кабінету комп’ютерною технікою та програмним забезпеченням; прове­дення навчання з питань охорони праці посадових осіб у тер­міни, передбачені нормативними актами.

Контроль:

дотримання чинного законодавства та нормативних актів пра­цюючими;

виконання приписів органів державного нагляду, пропозицій профспілок або трудових колективів;

відповідності машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, технологічних процесів нормативним актам з охорони праці;

проведення в установлені терміни інструктажів з охорони пра­ці працівників, які виконують роботи з підвищеною небезпе­кою, та керівних працівників;

забезпечення працівників засобами індивідуального захисту, миючими засобами, додержання працюючими норм і правил виробничої санітарії, забезпечення санітарно-побутовими приміщеннями, наданням працівникам передбачених законо­давством пільг та компенсацій;

використання праці жінок, неповнолітніх та інвалідів згідно з діючим законодавством;

проходження передбачених законодавством обов’язкових ме­доглядів, обслідувань та щеплень;

виконання заходів, наказів, розпоряджень з питань охорони праці.

Служба охорони праці бере участь у:

розслідуванні нещасних випадків;

формуванні фонду охорони праці;

роботі комісії для введення в дію закінчених будівництвом, реконструкцією або технічним переозброєнням об’єктів со­ціального та виробничого призначення, відремонтованого або модернізованого обладнання;

розробці інструкцій, положень, інших нормативних докумен­тів з охорони праці;

роботі постійно діючої комісії з питань атестації робочих місць;

впровадженні у виробництво досягнень науки і техніки, у тому числі ергономіки, прогресивних технологій, сучасних засобів виробництва, індивідуальних і колективних засобів захисту;

розгляду скарг, заяв та листів працюючих з питань охорони праці;

підготовці проектів наказів, розпоряджень з питань охорони праці;

розгляді фактів наявності виробничих ситуацій, небезпечних для життя чи здоров’я працюючих, у випадках відмови вико­нувати ту чи іншу роботу з цих причин.

Враховуючи соціальну функцію підприємства щодо працюючих, законодавчих вимог, його економічних стимулів, кінцевою метою підприємства поряд з виробництвом повинне бути безпечне вироб­ництво, яке відповідає вимозі — «спочатку безпека виробництва, а потім виробництво».

До основних причин виробничого травматизму і профзахворюва- ності належать:

організаційні:

відсутність або неякісне проведення навчання з охорони праці;

порушення вимог інструкцій, стандартів, норм, правил;

невиконання заходів щодо охорони праці;

порушення технологічних регламентів роботи і виконання ре­монтів;

відсутність контролю та недостатній технічний нагляд;

технічні:

недосконалість технологічних процесів;

несправність виробничого устаткування та його конструктив­ні недоліки;

несправність механізмів та інструменту;

недосконалість або відсутність загороджень, запобіжних при­строїв, засобів блокування або сигналізації;

санітарно-гігієнічні:

підвищений вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони;

недостатнє чи нераціональне освітлення;

підвищені рівні шуму, вібрацій, випромінювань;

незадовільні мікрокліматичні умови;

порушення правил особистої гігієни;

психофізіологічні:

хворобливий стан, помилкові дії внаслідок перевтоми, викли­кані важкістю та напруженістю роботи;

монотонність праці;

необережність через розсіяння уваги;

невідповідність психофізіологічних чи антропометричних да­них працівника використовуваній техніці чи виконуваній ро­боті.

Усунення та попередження причин виробничого травматизму і професійної захворюваності здійснюється технічними та організа­ційними заходами.

Технічні заходи передбачають заходи з техніки безпеки та вироб­ничої санітарії, які можуть усунути перелічені вище причини вироб­ничого травматизму та профзахворюваності або суттєво зменшити їх вплив.

Організаційні заходи, в свою чергу, повинні усунути перелічені вище організаційні причини виробничого травматизму та профзах- ворюваності, які є в наявності на підприємстві.

Аналіз виробничого травматизму та профзахворюваності дозво­ляє виявити причини і встановити закономірності їх виникнення.

На основі аналізу розробляються заходи та засоби щодо профі­лактики виробничого травматизму і профзахворюванності.

Аналіз виробничого травматизму і профзахворюванності здій­снюється на основі таких методів, як: статистичний, топографічний, монографічний, економічний метод анкетування, метод експертних оцінок.

Статистичний метод дозволяє за первинними документами (зві­тами, актами, журналами реєстрацій) групувати випадки за виділе­ними ознаками по підприємствах, по професіях, цехах, робочих міс­цях, обладнаннях, по стажу, віку, причинах травматизму і т. ін.

Рівень травматизму характеризують: показником частоти трав­матизму, показником тяжкості травматизму, показником непрацез­датності.

Ці показники дозволяють вивчати динаміку травматизму, порів­нювати ці показники з іншими галузями, підприємствами, цехами.

Монографічний метод полягає в комплексному детальному об­стеженні цеху, технологічного процесу, основного та допоміжного об­ладнання, трудових прийомів, засобів індивідуального захисту, умов виробничого середовища, метеорологічних умов в приміщенні, освіт­лення, загазованості, запиленості, шуму, вібрацій, випромінювань, при­чин нещасних випадків, що сталися раніше на даному робочому місці.

Топографічний метод використається для встановлення наочнос­ті і виділення місць з підвищеною небезпекою на планах місцевості чи підприємства, цеху і т. ін., що дозволяє звернути на ці місця осо­бливу увагу, виявити причини, що викликали нещасні випадки, по­точні та перспективні заходи щодо запобігання нещасних випадків для кожного об’єкта.

Для нормального функціонування необхідно щоб тепло, що ви­діляється організмом людини повністю відводилось у навколишнє середовище. Порушення теплового балансу може призвести до пере­грівання або переохолодження організму, зменшення працездатнос­ті, втрати свідомості, смерті.

Величина тепловиділення організмом людини залежить від сту­пеня фізичного напруження за певних кліматичних умов і становить від 85 (у стані спокою) до 500 Дж/с (важка робота).

Параметри мікроклімату суттєво впливають на продуктивність праці та виробничий травматизм. Якщо при 10°С продуктивність праці становить 0,8 від продуктивності праці при температурі 18°С, то при температурі 33°С вона зменшується до 0,5.

Параметри мікроклімату на робочих місцях у виробничих при­міщенням повинні відповідати вимогам ДСН 3.3.6.042-99.

Основним нормативним документом, що визначає параметри мі­кроклімату приміщень, є ГОСТ 12.1.005-88, який регламентує допус­тимі показники температури, вологості руху повітря в робочій зоні залежно від теплової характеристики виробничого приміщення, ка­тегорії робіт за ступенем важкості та періоду року.

Комфортні метеорологічні умови не гарантують необхідну чисто­ту повітря виробничих приміщень. Внаслідок виробничої діяльності у повітряне середовище надходять різноманітні шкідливі речовини.

Шкідливими є речовини, що при контакті з організмом людини за умови порушення вимог безпеки можуть призвести до виробничої травми, професійного захворювання або розладів у стані здоров’я, які можна визначити сучасними методами як у процесі праці, так і у від­далені строки життя нинішнього і наступних поколінь працівника.

Питання створення безпечних та нешкідливих умов праці є невід’ємною складовою частиною виробничої діяльності усіх посадо­вих осіб підприємства.

Керівник підприємства несе відповідальність за стан умов праці, безпеку виробничих процесів, життя та здоров’я працівників, дотри­мання вимог чинного законодавства про охорону праці.

По галузях виробництва, цехах, підрозділах питання створення безпечних та нешкідливих умов праці покладається на керівників галузей, цехів, підрозділів, головних спеціалістів, які повинні забез­печити раціональне планування та організацію виробничих процесів, встановити оптимальні режими праці та відпочинку працівників, за­безпечити дотримання прав працівників на охорону праці.

Питання охорони праці на підприємствах і в організаціях регу­люються колективним договором, який укладається між адміністра­цією підприємства в особі керівника товариства та профспілковою організацією в особі голови профспілкового комітету, що представ­ляє інтереси трудового колективу. У договорі регулюються питання організації виробництва, нормування та оплати праці, встановлення пільг, компенсацій, надбавок, грошових допомог, соціальних гаран­тій працівникам, встановлюється тривалість робочого часу та відпо­чинку працівників, тривалість відпусток, соціальне страхування пра­цівників, зобов’язання адміністрації забезпечити на робочих місцях безпечні та нешкідливі умови праці, дотримання вимог чинного за­конодавства, плануються заходи по поліпшенню умов праці, підви­щення рівня безпеки виробничих процесів, на які передбачаються відповідні кошти. Ці заходи включають забезпечення працівників спецодягом та спецвзуттям, проведення медичних оглядів працівни­ків, придбання нормативних документів, плакатів з охорони праці, обладнання та ремонт санітарно-побутових приміщень, обладнання та реконструкція систем освітлення, вентиляції, кондиціонування приміщень, обладнання кімнат відпочинку, встановлення захисних огороджень.

Важливим питанням організації охорони праці на підприємстві є проведення навчання з питань охорони праці. У Законі України "Про охорону праці» визначено, що усі працівники при прийнятті на робо­ту та під час роботи на підприємстві повинні проходити навчання та перевірку знань з охорони праці. Осіб, які не пройшли навчання до ро­боти не допускають. Відповідальність за організацію та проведення на­вчання покладається на керівника підприємства. Види та порядок про­ведення навчання з охорони праці встановлено Типовим положенням про навчання з питань охорони праці, що затверджене наказом Держ- наглядохоронпраці 17.02.1999 р., на основі якого на кожному підпри­ємстві розробляють Положення про навчання з охорони праці, в яко­му визначають види та порядок проведення навчання на підприємстві.

На підприємстві проводять такі види навчання: навчання посадо­вих осіб та спеціалістів, спеціальне навчання працівників, які вико­нують роботи підвищеної небезпеки, навчання працівників у формі інструктажів з охорони праці та стажування працівників на робочому місці.

Для перевірки знань з питань охорони праці у посадових осіб та працівників, які виконують роботи підвищеної небезпеки на підпри­ємстві наказом керівника створюється постійно діюча комісія, яку очолює заступник керівника підприємства в обов’язки якого входять питання організації охорони праці на підприємстві. У склад комісії включають керівників основних виробничих та технічних служб під­приємства, інженера з охорони праці, голову профспілкового комі­тету та викладачів, які проводили навчання. Перевірку знань у поса­дових осіб здійснюють обов’язковою участю представника державної інспекції по нагляду за охороною праці. Перевірка здійснюється у формі іспиту, усним опитуванням, складанням протоколу. Усі члени комісії повинні обов’язково пройти навчання і перевірку знань з охо­рони праці і мати відповідні посвідчення.

Посадові особи та спеціалісти, які організовують та управляють виробничими процесами періодично раз на три роки, а також перед виконанням посадових обов’язків, проходять навчання і перевірку знань нормативних актів з питань охорони праці.

Працівники підприємства, які виконують роботи підвищеної без­пеки повинні пройти перед початком виконання роботи спеціальне навчання правилам безпеки при виконанні цих робіт та перевірку знань і періодично раз на рік проходити перевірку знань правил без­печного виконання робіт.

З працівниками підприємств та організацій проводиться також навчання у формі інструктажів з охорони праці — вступного, первин­ного, повторного, позапланового, цільового.

Вступний інструктаж проводять з усіма працівниками, яких при­ймають на роботу.

Інструктаж проводить фахівець з охорони праці. Проведен­ня його реєструють у Журналі реєстрації вступного інструктажу з обов’язковими підписами особи, яку проінструктували, та особи, яка інструктувала.

Первинний інструктаж проводять з працівником, який вперше поступає на нове робоче місце чи починає виконувати нову роботу, або переведенням з іншого з іншого підрозділу. Інструктаж прово­диться безпосереднім керівником робіт. Працівника ознайомлюють з робочим місцем, машинами, обладнанням та ін.

Повторний інструктаж проводять керівники робіт з усіма пра­цівниками періодично раз у шість місяців, а на роботах підвищеної небезпеки — раз у три місяці, за програмою первинного з метою по­новлення знань працівників.

Позаплановий інструктаж проводять керівники робіт при пору­шенні працівником вимог нормативних актів з охорони праці, тру­дової дисципліни; при перерві у виконанні роботи більше, як на 60 днів, а для робіт підвищеної небезпеки — 30 днів; при зміні машин, обладнання; на вимогу органів держнагляду.

Цільовий інструктаж проводять при виконанні працівниками разових робіт, що не пов’язані з трудовими обов’язками, та робіт, на які видається дозвіл чи наряд-допуск. Проводить його безпосередній керівник робіт.

З працівниками, які вперше починають виконувати роботу на но­вому робочому місці проводять стажування на робочому місці, що пе­редбачає виконання роботи під наглядом досвідченого працівника не менше 2-15 робочих змін. По завершенні стажування керівник робіт перевіряє знання у працівника і дає дозвіл на самостійне виконання роботи.

Важливим питанням охорони праці є нормування робочого часу та відпочинку працівників. Кодексом Законів України про працю ви­значено, що тривалість робочого часу у працівників не може переви­щувати 40 годин на тиждень, а на роботах із важкими та шкідливими умовами праці не більше 36 годин. Для осіб віком від 16 до 18 ро­ків — 36 годин на тиждень. Робочий тиждень — п’ятиденний з дво­ма вихідними днями. Для відпочинку та прийняття їжі працівникам надається перерва після перших чотирьох годин від початку роботи тривалістю до двох годин. Тривалість перерви у робочий час не вклю­чається. Робота у вихідні дні та понад встановлену тривалість робо­чого дня забороняється, але при виробничій необхідності за згодою працівника та профспілкової організації дозволяється використову­вати понаднормові роботи, які оплачуються в підвищеному розмірі чи додаються дні до відпустки.

Для відпочинку працівникам надається щорічна основна та до­даткова оплачувані відпустки. Тривалість відпустки згідно Закону України «Про відпустки» не може бути меншою 24 календарних днів, а для осіб до 18 років — 31 календарний день. Додаткова відпустка надається за роботу у шкідливих умовах праці в середньому до 7 ка­лендарних днів.

Для виконання роботи працівником безкоштовно забезпечують спеціальним одягом, взуттям, миючими засобами.

З метою оцінки стану здоров’я, визначення придатності праців­ника до виконання певних видів робіт, запобігання розвитку профе­сійних захворювань, підприємство організовує медичні огляди. По­передній медогляд проводиться при прийнятті працівника на роботу з метою визначення придатності його до виконання певного виду роботи. Періодичні медогляди проводять періодично на роботах із шкідливими та важкими умовами праці щорічно. Для водіїв медо­гляд проводиться щоденно перед рейсом. Для належного санітарно- побутового забезпечення на підприємстві обладнують санітарно- побутові приміщення поблизу робочих місць. Це роздягальні, душові, туалети, кімнати відпочинку.

Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною діяльнос­ті посадових осіб та працівників підприємства.

Пожежною безпекою називається такий стан об’єкта, при якому з встановленою вірогідністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі і вплив на людей небезпечних факторів пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей. Для додержан­ня пожежної безпеки підприємство повинно бути забезпечене такими первинними засобами пожежогасіння як вогнегасники ручні, ящи­ки з піском місткістю 1 м3, укомплектовані ручними лопатами, по­кривала войлочні, ломи, багри, сокири, пожежні щити, стенди тощо. Кількість первинних засобів пожежогасіння відповідає «Типовим правилам пожежної безпеки». На підприємстві повинні бути також установки автоматичного пожежогасіння, призначені для автоматич­ного виявлення і тушіння пожежі на початковій стадії з одночасною подачею сигналу пожежної тривоги. Ними захищають приміщення, в яких зберігаються пальне, цінне обладнання, сировина.

Відповідальність за забезпечення пожежної безпеки несе голова правління, а у виробничих підрозділах — керівники підрозділів.

Література
Економіка праці Червінська Л.П.
Матеріали сайту otipb.at.ua
Економіка праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 300 с.
Категорія: Охорона праці | Додав: ohranatruda (13.05.2012)
Переглядів: 871 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

 


Професійні захворювання та їх наслідки

ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ НА ВИРОБНИЦТВІ

Техника безопасности на уроках химии

Положення Закону України „Про Цивільну оборону України"

Цивільна оборона контрольна робота варіант 14

Основні причини виробничого травматизму і професійної захворюваності. Заходи щодо їх попередження



Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Цівільна оборона [128]
Пожежна безпека [69]
Безпека життєдіяльності [180]
Охорона праці [292]
Пошук
Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Теги
шум (3)
ЗІЗ (2)
313 (1)
дтп (1)
МНС (1)
СИЗ (1)
ЦО (1)
Надіслати СМС
 

Copyright MyCorp © 2017
Створити безкоштовний сайт на uCoz