Основи охорони праці Варіант № 20 IV курс НСТИТУТ ТУРИЗМУ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ - Охорона праці <?if()?>- <?endif?> - Реферати - Рефераты по охране труда, БЖД, ГО

Субота, 03.12.2016, 03:17
Вітаю Вас Гість | RSS

Реферати з ЦО, БЖД, охорони праці

Реферати

Головна » Статті » Охорона праці

Основи охорони праці Варіант № 20 IV курс НСТИТУТ ТУРИЗМУ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ
1.Виробничі умови праці. Елементи, що визначають умови на робочих місцях,їх характеристика. Методика аналізу виробничих умов праці.
2.Харакиеристика складових системи попередження пожеж на підприємстві.

1)   Розглядаючи умови праці, слід звернути увагу на те, що вони поділяються на соціально-економічні, які розглядаються у широкому розумінні і характеризують відношення до них суспільства, а також виробничі, або умови праці безпосередньо на робочих місцях, тобто у вужчому розумінні.
        Вчені Науково-дослідного інституту праці (НДІ праці) визначили умови праці як складне об’єктивне суспільне явище, яке формується в процесі виробничої діяльності під впливом взаємопов’язаних факторів соціально-економічного, техніко-організаційного та природно-кліматичного характеру, що суттєво впливають не тільки на здоров’я, працездатність людини та її ставлення до праці, на продуктивність праці та інші економічні результати виробництва, а й на рівень життя, всебічний розвиток людини.
      В навчальному посібнику «Экономика труда и социально-трудовые отношения» умови праці визначаються як сукупність взаємопов’язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних чинників конкретної праці, обумовлених розвитком продуктивних сил суспільства, які визначають стан виробничого середовища і вплив на здоров’я і працездатність людини.
      ГОСТ 19605-74 «Організація праці. Основні поняття, терміни і визначення» трактує умови праці як «сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров’я та працездатність людини в процесі праці».
      Праця, а відповідно умови й охорона праці є реаліями різних систем: з одного боку, «людина—машина (технологічний процес)», «людина—середовище», «людина—машина (технологічний процес)—середовище», а з іншого — «людина—колектив—суспільство», «людина—суспільство—природа».
          Для перших трьох систем умови праці розглядаються стосовно робочого місця, дільниці, цеху, виробництва, а останніх двох — у межах підприємства, галузі, реґіону. В рамках цих систем створення нормальних умов праці полягає в забезпеченні сприятливої обстановки на робочих місцях за рахунок скорочення або усунення важких фізичних робіт у небезпечних та аварійних умовах, зниження в межах розумного інтенсивності праці, монотонності, нервової напруги, що створюють небезпеку для здоров’я працівників. Щодо вищого рівня, умови праці нині пов’язують з такою системою, як «людина—суспільство—природа», тобто соціоекосистемою (включає і штучно створене людиною середовище, в якому відбувається трудова діяльність). Ця система розвивається не за природними чи суспільними, а за притаманними лише їй соціоекологічними законами. Саме в нинішній економічній ситуації з’являється необхідність у комплексному розв’язанні проблем поліпшення умов та охорони праці й навколишнього середовища з метою подолання дедалі частіших протиріч між людиною, результатами її праці та середовищем існування. Взаємозв’язок згаданих вище систем вказує на те, що розв’язання проблем умов та охорони праці повинно мати комплексний та системний підхід, який би враховувався під час виконання першочергових завдань на виробництві. При цьому поряд із такими факторами формування умов праці, як нормативно-правові, соціально-економічні, технічні, організаційні, потрібно враховувати техногенні та природно-екологічні чинники. Це пов’язано з посиленням в останні роки у виробництві техногенної небезпеки і зростанням екологічної напруженості в середовищі життєдіяльності людини.
        Слід зазначити, що умови праці на всіх рівнях виробництва потребують цілеспрямованого і системного управління, що зумовлює утворення відповідного механізму зворотного впливу, тобто впливу на розвиток організації праці, техніки та технології. Водночас, коли за основу розвитку матеріального виробництва обирається остання складова системи «умови праці—організація праці—техніка і технологія», то це призводить не лише до поглиблення існуючих протиріч в умовах праці, а й можливого виникнення нових. За даними Держнаглядохоронпраці України, кожний третій виробничий проект, кожна третя одиниця устаткування, кожне четверте підприємство, яке вводиться в експлуатацію, мають серйозні недоліки у сфері умов і охорони праці. Близько 760тис. машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів експлуатуються, не відповідаючи вимогам безпеки та гігієни праці, а понад 22тис. виробничих будівель і споруд є аварійними. Майже 22тис. неповнолітніх і жінок працюють в умовах, що не відповідають вимогам охорони й безпеки праці.
        За останні 30 років на виробництві травмовано близько 4млн чол. У середньому постраждав кожен третій працівник виробничої сфери. Втрати робочого часу при цьому становили 95млн людино-днів. Іншими словами, близько 15тис. чол. щоденно не виходили на роботу. Нині на виробництві щоденно травмується 200осіб, із них 30 залишаються інвалідами, 22 одержують професійні захворювання, а згинуть.
        Отже, стан людського фактора (здоров’я, ставлення до праці) залежить від якості виробництва, обладнання, технології, виробничих приміщень, умов праці. Проблеми «амортизації» людського фактора (передчасне й інтенсивне зношення) вимагають теоретичних розробок і практичних заходів щодо умов праці.
        Особливу увагу слід звернути на забезпечення сприятливих умов праці, виділяючи умови праці як об’єкт управління.
      Поліпшення умов праці вимагає організації цілеспрямованих дій, що забезпечують певні економічні й соціальні результати.
      У процесі праці людина виступає активною складовою виробництва. Своєю особистою діяльністю вона регулює і контролює обмін речовин між собою і природою. Тобто діяльність людини має регулюючий характер щодо функціонування елементів виробництва. Якщо людина є суб’єктом управління, а засоби і предмети праці виступають як об’єкти управління, то й формування умов праці значною мірою залежить від людини і є об’єктом управління.
      Управління умовами праці — це безперервний процес здійснення організаційно-технічних, соціально-економічних та інших заходів, спрямованих на збереження здоров’я працівників, зменшення впливу несприятливих і шкідливих факторів на організм людини.
      Однією з головних вимог до управління умовами праці є підхід як до системи, що стосовно соціально-економічного управління означає прийняття рішень на основі комплексного вивчення взаємозв’язку всіх елементів об’єкта, що управляється. З урахуванням особливостей управління умовами праці цей підхід припускає багатоаспектність розв’язання проблем, складність, комплексність їх взаємозв’язків, ієрархічний характер управління, безліч критеріїв вибору рішень, обмеженість ресурсів і можливостей у розв’язанні всіх проблем, пов’язаних зі створенням сприятливих умов праці, варіантність використання ресурсів. Термін «система» охоплює широке коло понять. В управлінні під системою розуміють визначену сукупність чи комбінацію певної кількості взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів або частин, що утворюють комплексне єдине ціле. Як систему можна розглядати біологічні (всі живі організми), механічні (різні машини й технічні пристрої) й соціальні системи (окремі підприємства, трудові ресурси, умови праці тощо). Якщо розглядати об’єкт управління, а в нашому випадку це умови праці, можна встановити сукупність взаємодіючих підсистем і елементів, загальну модель яких показано нижче. Усі наведені підсистеми тісно взаємопов’язані. Якщо впливати на одну з них, наприклад, на підсистему доцільної праці, то змінюється стан усіх підсистем, і навпаки. В процесі вивчення умов праці як об’єкта управління утворюється складна взаємодія, що охоплює сфери дослідження різних систем і наук.
      Формування економічних зв’язків умов праці в матеріальному виробництві.
      У практичній діяльності фахівці підприємств мають справу зі складним об’єктом управління, де спільна праця людей, знаряддя, предмети праці, економіка й організація праці поєднуються в часі й просторі, утворюючи певний виробничий процес, у результаті якого випускають певну продукцію і відбуваються зміни в умовах праці.
      Вивчення особливостей управління в матеріальному виробництві дало змогу виявити систему взаємопов’язаних нормативно-правових, техніко-організаційних, соціально-економічних, природно-екологічних і техногенних чинників, що визначають умови праці. Вони залишаються постійними за будь-якого способу виробництва й форм власності, змінюються лише характер, форма та спрямованість їх впливу на формування умов праці. Тож, сутність умов праці виявляється лише при розкритті внутрішньої єдності й підпорядкуванні складових елементів, які беруть участь у процесі праці, в їх взаємодії й взаємозумовленості. Вона розкривається при послідовному переході від одиничного до загального, у вияві шляхом розгляду чинників і елементів, що формують умови індивідуальної, а потім суспільної праці.
      Необхідно знати, який вплив на умови праці справляють загальні та специфічні економічні закони. Планомірне використання законів уможливлює визначення певного кола завдань, яке потрібно виконати в прогнозно-плановому періоді, виявити чинні стимули, що спонукають до створення сприятливих і безпечних умов праці, розв’язати протиріччя, досягти окреслення цілей.
      Закон відповідності виробничих відносин рівню та характеру розвитку продуктивних сил взаємопов’язаний з умовами праці таким чином: рівень розвитку продуктивних сил визначається ступенем розвитку техніко-організаційних чинників, що формують умови праці, а рівень виробничих відносин — соціально-економічними чинниками. Можливості планового управління умовами праці завжди обмежені, оскільки вони зумовлюються розвитком продуктивних сил. Вони є рушієм технічного прогресу. Протиріччя продуктивних сил і виробничих відносин і його розв’язання шляхом приведення обох елементів у відповідність — джерело та рушій суспільного прогресу, який надає специфічну спрямованість процесу вдосконалення управління умовами праці за допомогою використання соціально-економічних чинників.
      Форма власності визначає характер управління умовами праці через розв’язання протиріч як усередині виробничих сил, так і продуктивних сил, і виробничих відносин. А відтак умови праці та формування ринкових відносин поліпшуються шляхом відновлення розвитку виробничих сил. Вияв дії закону економії часу і зростання продуктивності праці лише підсилює протиріччя в умовах праці. Дія закону відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил взаємопов’язана і взаємообумовлена з дією закону зростання продуктивності праці, тому що завдяки розвитку продуктивних сил суспільство скорочує необхідні затрати праці на виготовлення предметів особистого і суспільного використання.
      Головними критеріями вдосконалення речових елементів продуктивних сил є технічні та економічні. При цьому технічні критерії, виявляючись в органічному поєднанні конструктивності й технологічності об’єкта, знаходять свою конкретно-історичну визначеність через економічні критерії.
      Особливість управління умовами праці полягає в тому, що до неї входять як базові виробничі (другорядні, проміжні), так і надбудовані (третинні, що виходять на поверхню) відносини. В цьому розумінні управління умовами праці є соціально-економічною категорією.
      Конкретні управлінські форми виконують подвійну функцію, що свідчить про наявність прямих і зворотних зв’язків системи економічних законів із механізмом управління умовами праці. З одного боку, завдяки наявності конкретних управлінських форм, закони прямо впливають на управління, як на сукупність перенесених виробничих відносин, що перебувають у проміжних і поверхневих прошарках економічної діяльності. З іншого боку, ці форми, як складові частини механізму управління, виконують роль зворотних зв’язків законів з управлінням, тобто саме через них людина своєю діяльністю впливає на зміну умов реалізації економічних законів у процесі управління умовами праці.
      Отже, метою управління є сукупність діалектично взаємопов’язаних і взаємозумовлених інтересів працівників і суспільства, спрямованих на задоволення потреби в праці та її ефективному використанні, збереження або підтримку здоров’я тих, хто працює. Загальними завданнями управління умовами праці є такі: забезпечення повної реалізації конституційного права та обов’язків громадян працювати, права на безпечні й здорові умови праці (ст.43 Конституції України); підвищення ефективності на основі поліпшення стану безпеки, гігієни праці й виробничого середовища згідно з національною програмою. Вказані цілі взаємопов’язані й цілковито відповідають вимогам, що стосуються їх формування як об’єкта управління. Вони відображають інтереси громадян, а також суспільства загалом і зумовлені дією об’єктивних економічних законів, а їх змістова основа відповідає меті виробництва.
      Особливу увагу слід звернути на класифікацію факторів, що впливають на формування умов праці.
      Згідно з методикою науково-дослідного інституту праці (НДІ праці) виділяють три групи чинників, що впливають на формування умов праці
  * Соціально-економічні фактори
  * Техніко-організаційні фактори
  * Природні фактори
  * нормативно-правові
  * економічні
  * соціально-психологічні
  * суспільно-політичні
  * предмети та продукти праці
  * засоби праці
  * технологічні процеси
  * організація виробництва, праці та управління
  * географічні
  * біологічні
  * геологічні

Умови праці:
  * санітарно-гігієнічні
  * психофізіологічні
  * естетичні
  * соціально-психологічні
  * технічні

Вплив умов праці на здоров’я та працездатність людини:
  * на ставлення до праці та задоволеність працею
  * на ефективність праці та інші економічні показники
  * на рівень життя і розвиток людини

Класифікація факторів формування умов праці, елементи умов праці та напрямки впливу умов праці на працівника.
Перша група — соціально-економічні фактори, дія яких обумовлює характер умов праці.
Серед них виділяються підгрупи:
а) нормативно-правові;
б) соціально-психологічні;
в) економічні;
г) суспільно-політичні.
Друга група — техніко-організаційні фактори, що впливають на формування умов праці на робочих місцях, дільницях, цехах.
Серед них виділяються такі підгрупи:
а) предмети та продукти праці;
б) засоби праці;
в) технологічні процеси;
г) організаційні форми виробництва, праці та управління.

Третя група — природні фактори, дія яких не лише обумовлюється особливостями природного середовища, а й передбачає додаткові вимоги до устаткування, технології, організації виробництва та праці.
Серед них виділяються такі підгрупи:
а) географічні (кліматичні зони);
б) біологічні;
в) геологічні.

Слід знати, що включає кожна група і підгрупа чинників.
Розглядаючи умови праці, виділяють такі елементи умов праці, які безпосередньо визначать ці умови на робочих місцях:
1. Санітарно-гігієнічні, які характеризують виробниче середовище під впливом предметів та засобів праці, а також технологічних процесів (промисловий шум, вібрація, промисловий пил, випромінювання, токсичні речовини тощо).
2. Психофізіологічні, що обумовлені процесом праці (фізичне навантаження, нервово-психічна напруга, робоча поза та ін.).
3. Естетичні, які сприяють формуванню позитивних емоцій у працівника (художньо-конструктивне рішення робочого місця, освітлення, функціональна музика тощо).
4. Соціально-психологічні, які характеризують взаємовідносини в трудовому колективі (соціальний клімат).
5. Технічні (рівень механізації праці).
Відповідно до прийнятої класифікації (гігієнічна класифікація праці №413786), умови і характер праці за ступенем шкідливості і небезпечності поділяють на оптимальні, допустимі, а також шкідливі та небезпечні.
Слід знати, які умови і характер праці вважаються оптимальними, шкідливими та небезпечними.
Регламентують умови праці санітарні норми.
Виділяють таку класифікацію санітарних норм:
за призначенням: проектування промислових підприємств, організація технологічних процесів, санітарного стану підприємств, техніки безпеки та виробничої санітарії, норми для окремих видів виробничих шкідливостей;
за обов’язковістю застосування: обов’язкові та рекомендовані;
в залежності від впливу умов праці на організм людини: оптимальні й допустимі;
в залежності від сфери застосування: загальні та галузеві;
в залежності від терміну дії: постійні та тимчасові.

Вивчаючи умови праці, слід ознайомитися з нормативними документами з умов праці.
Обладнання робочих місць та умови праці на цих місцях мають відповідати вимогам нормативних документів:
— розміри та обладнання виробничих приміщень повинні відповідати вимогам СН 245-71 (Санитарные нормы проектирования промышленных предприятий) і ОНТП-24-86 (Общесоюзные нормы технологического проектирования), а допоміжних — СниП2.09.04-82 (Строительные нормы и правила), наприклад:
для забезпечення нормальних умов праці санітарні норми встановлюють на одного працюючого: обсяг виробничого приміщення не менше 15м3, площу — не менше 4,5м2. На підприємствах передбачаються кабінети психофізіологічного розвантаження, приміщення для виконання фізичних вправ, санітарно-побутові приміщення;
— метеорологічні умови (температура, відносні вологість та рухомість повітря) в робочій зоні мають відповідати вимогам ГОСТ12.1.005-88;
— концентрація шкідливих речовин у повітрі робочої зони (газо-, паро- або пилоподібних) не повинна перевищувати гранично допустимі концентрації, встановлені ГОСТ12.1.005-88;
— параметри виробничого освітлення (коефіцієнт природної освітленості, освітленість, показники освітленості мають відповідати вимогам СНиП П-4-79;
— рівні шуму та вібрації не повинні перевищувати допустимих значень, встановлених ГОСТ12.1.003-83 і Санітарними нормами допустимих рівнів шуму на робочих місцях — для шуму та ГОСТ12.1.012-78 — для вібрації;
— рівні звукового тиску ультразвуку не повинні перевищувати допустимих значень по ГОСТ12.1.001-83, а інфразвуку — СН22-74-80;
— щільності потоку енергії інфрачервоних та ультрафіолетових випромінювань не мають перевищувати допустимих значень, встановлених ГОСТ12.1.005-88 і Санітарними нормами мікроклімату виробничих приміщень — для інфрачервоних випромінювань;
— рівні лазерних випромінювань не мають перевищувати гранично допустимі значення по СНиП2392-81.
Чинні санітарно-гігієнічні норми для робочих місць наведені у книжці «Справочник по охране труда на промышленных предприятиях» (К.Н.Ткачук, Д.Ф.Иванчук, Р.Н.Сабарко, А.Г.Степанов. — К.: Техніка, 1991. — 285с.).
Слід зазначити, що санітарні норми широко застосовуються при аналізі умов праці і запровадженні заходів з їх поліпшення. Аналізуючи умови праці, визначають індекс відповідності фактичних умов нормативним за формулою:
індекс відповідності фактичних умов праці нормативним,
де Уф — фактичне значення елемента умов праці;
Ун — нормативне значення елемента умов праці.
Особливе значення набуває оцінка умов праці й визначення ступеня шкідливості та небезпечності умов праці.
Студентам слід ознайомитися з методикою інтегральної бальної оцінки важкості праці.
Згідно з цією методикою розроблено таблицю з критеріями бальної оцінки санітарно-гігієнічних та психофізіологічних елементів умов праці. Кожному елементу присвоюється бал від 1 до 6 залежно від кількісного його значення, що відповідає кількості категорій важкості праці . Так, один бал отримають ті елементи, значення яких відповідають стандартам або нижчі від санітарних норм і гранично допустимих рівнів (концентрацій), два бали — які відповідають гранично допустимим рівням (концентраціям). Більш високі бали диференціюються в залежності від величини перевищення норми або кратності перевищення гранично допустимого рівня (концентрації). Наприклад, трьома балами оцінюється промисловий пил, рівень якого перевищує гранично допустимий і дорівнює 5 мг/м3, а шістьма балами — пил, рівень якого сягає понад 30 мг/м3.
Фактичні показники елементів виробничого середовища встановлюються шляхом безпосередніх вимірювань за допомогою відповідної апаратури.
Загальна інтегральна оцінка важкості праці визначається за формулою:
інтегральна оцінка важкості праці балів,
де Хопр — визначальний елемент, який отримав найвищу оцінку, найбільше балів;
EХі — середня арифметична сума всіх біологічно значимих елементів без врахування Хопр;
n — загальна кількість факторів.
Виходячи з інтегральної оцінки визначається категорія важкості.
Таблиця 2.1
Категорія важкості праці

Оцінка умов праці на основі визначення важкості праці дозволяє віднести реальні умови праці, що мають місце на виробництві, до сприятливих чи несприятливих, а також може бути застосована на підприємстві як основа розробки системи пільг та компенсацій за несприятливі умови.
Слід також ознайомитися з типовою методикою оцінки умов праці, за якою фактичний стан умов праці визначається на робочих місцях, де виконуються роботи, передбачені галузевим переліком робіт з важкими та шкідливими умовами, особливо важкими й особливо шкідливими на основі гігієнічної класифікації факторів. Оцінка проводиться за даними атестації робочих місць і спеціальних інструментальних замірів, які відображаються в карті умов праці на робочих місцях .
Ступінь шкідливості факторів виробничого середовища та важкості праці визначається в балах (від 1 до 3) за гігієнічною класифікацією праці .
Кількість балів по кожному фактору проставляється в карті умов праці. При цьому для оцінки впливу даного фактора на умови враховується час його дії протягом зміни.
Хфак = Хст * Т,
де Хст — ступінь шкідливості фактора, або важкості праці;
Т — відношення часу дії даного фактора до тривалості зміни.
Хфак, бал.
Розмір доплати до тарифної ставки
Шкідливі і важкі умови
до 2 х 2.1—4.0 4.1—6.0
4 8 12
Особливо шкідливі та особливо важкі умови
6.1—8.0 8.1—10.0 понад 10
16 20 24
У сучасних умовах неабиякого значення набуває атестація робочих місць. Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992р. за №442 визначено Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці   і Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці .
Слід ознайомитися з цими документами.
Атестація робочих місць за умовами праці — це комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних чинників, що впливають на здоров’я і працездатність працівників у процесі трудової діяльності.
Атестація робочих місць передбачає:
комплексну оцінку чинників виробничого середовища і характеру праці та відповідність їх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам;
виявлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;
санітарно-гігієнічне дослідження чинників виробничого середовища, визначення ступеня важкості і напруженості трудового процесу на робочому місці;
установлення ступеня шкідливості і небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;
обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими) умовами праці;
визначення (підтвердження) права працівників на пільги;
аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
Після проведення атестації за даними лабораторно-інструментальних досліджень комісія складає Карту умов праці на кожне робоче місце , яка включає оцінку чинників виробничого середовища і трудового процесу; гігієнічну оцінку умов праці; оцінку технічного та організаційного рівня.
Ця Карта містить оцінку таких факторів виробничого і трудового процесу:
— шкідливих хімічних речовин від 1 до 4 класу небезпеки включно;
— пилу;
— вібрації;
— шуму;
— інфразвуку;
— ультразвуку;
— неіонізуючого випромінювання різних діапазонів;
— мікроклімату в приміщенні (температури повітря, швидкості руху повітря, відносної вологості, інфрачервоного випромінювання);
— температури зовнішнього повітря влітку та взимку;
— атмосферного тиску;
— біологічних факторів (мікроорганізмів, білкових препаратів, природних компонентів організму від 1 до 4 класу небезпеки включно);
— важкості праці (динамічної роботи, статичного навантаження);
— робочої пози;
— напруженості праці (уваги, напруженості аналізаторних функцій, емоційної та інтелектуальної напруженості, одноманітності);
— змінності.

На підставі Карти умов праці та Показників факторів виробничого середовища, важкості і напруженості трудового процесу працівникові встановлюється та чи інша пільга за роботу в несприятливих умовах.
Так, право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 мають працівники, на робочих місцях яких на підставі проведення атестації цих місць виявлено шкідливі та небезпечні фактори ІІІ класу:
1) не менше двох факторів 3 ступеня або
2) одного чинника 3 ступеня і трьох чинників 1 чи 2 ступеня або
3) чотирьох факторів 2 ступеня або
4) наявності в повітрі робочої зони хімічних речовин гостроспрямованої дії 1 чи 2 класу небезпеки.
Право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 мають працівники, на робочих місцях яких на підставі проведення атестації робочих місць виявлено шкідливі та небезпечні фактори ІІІ класу:
1) одного фактора 3 ступеня або
2) трьох факторів 1 і 2 ступеня або
3) чотирьох чинників 1 ступеня.
За результатами атестації складаються переліки:
робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджено право на пільги та компенсації, передбачені законодавством;
робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, на яких пропонується встановити пільги та компенсації за рахунок підприємства;
робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно здійснити першочергові заходи щодо їх поліпшення.
Слід звернути увагу на те, що охорона здоров’я працівників, забезпечення безпечних умов праці, ліквідація професійних захворювань і виробничого травматизму є однією з основних турбот уряду України. Це виявляється в комплексі економічних, технічних, санітарно-гігієнічних і правових заходів, спрямованих на прискорення технічного прогресу, автоматизацію та механізацію виробничих процесів, заміну ручної праці машинами, подальше поліпшення умов праці.
Разом з тим, рівень розвитку техніки поки ще не може забезпечити створення в усіх випадках і всім працівникам належних умов праці, що виключають вплив шкідливих умов праці на людський організм. Тому для таких працівників законодавством передбачено різні пільги та компенсації.
Серед цих пільг — лікувально-профілактичне харчування (ЛПХ) для працівників, які зайняті на роботах з особливо шкідливими умовами праці, з метою зміцнення їхнього здоров’я і попередження професійних захворювань.
Витрати, пов’язані з безплатною видачею ЛПХ працівникам, мають здійснюватися за рахунок собівартості продукції, а в бюджетних організаціях — за рахунок асигнувань з бюджету.
Працівникам, зайнятим на певних роботах з шкідливими умовами праці, передбачено видачу молока. Основна мета видачі молока — підвищення опору організму людини несприятливим факторам виробничого середовища.
Працівникам, які зайняті на роботах із шкідливими умовами праці, надається додаткова відпустка до основної   і встановлюється скорочений робочий день згідно зі Списком виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в(на) яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день.
Доплати за несприятливі умови праці можуть здійснюватися і шляхом підвищення тарифних ставок та посадових окладів; надбавок до ставок і окладів; врахування дійсного стану умов праці при їх встановленні.
Розглянемо, як здійснюється оплата за несприятливі умови праці.
Традиційний підхід до побудови тарифної системи передбачає використання кількох рівнів тарифних ставок першого розряду, що було введено в тарифну систему 1986 року і в різних модифікаціях застосовується багатьма підприємствами. Зокрема, за умови праці передбачалися різні рівні тарифних ставок залежно від умов праці. У більшості ж галузей відхилення умов праці компенсується встановленням доплат.
З прийняттям Законів України «Про підприємства в Україні», «Про оплату праці» встановлені раніше обмеження з боку держави щодо застосування доплат і надбавок втратили чинність. Так, Законом України «Про підприємства в Україні» (стаття 19), що набув чинності з 1 квітня 1991 р., передбачено, що підприємство самостійно встановлює форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників.
Закон України «Про оплату праці» (стаття15) конкретизує цю норму та передбачає, зокрема, що умови запровадження й розміри надбавок, доплат, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (реґіональними) угодами.
Компенсаційні доплати за умови праці, що відхиляються від нормальних, включають доплати:
за роботу у важких, шкідливих та особливо важких і шкідливих умовах праці;
за інтенсивність праці;
за роботу в нічний час;
за перевезення небезпечних вантажів.

Конкретні розміри доплат за умови праці визначаються на основі атестації робочих місць і оцінки фактичних умов зайнятості робітників на цих місцях.
На підприємствах установлюють розміри доплат: від 4% до 24% тарифної ставки (посадового окладу).
Робота в нічний час оплачується в підвищеному розмірі, не нижче 20% від суми, встановленої в тарифній ставці (окладі) за кожну годину роботи в нічний час.
Власник за свої кошти (з прибутку) може додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) додаткові пільги та компенсації, які не передбачені чинним законодавством (відпустки більшої тривалості, надбавки за особливі умови праці, додаткові перерви, безплатні обіди).
Слід зазначити, що застосування на виробництві застарілих технологій та матеріалів, нестача технічних засобів захисту працюючих і відповідних коштів у підприємств для оптимізації умов праці спричиняють надання майже третині працівників промисловості, будівництва, транспорту, сільськогосподарського виробництва пільг та компенсацій за роботу в шкідливих і важких умовах праці. Щорічно витрати на ці потреби становлять в середньому понад 700 млн.грн.

2.       Вогонь супроводжує людину на всьому шляху розвитку цивілізації. Коли люди спочатку навчилися користуватися вогнем, а потім видобувати його, їхні можливості збільшились багаторазово. Так було відкрито, що вогонь може зберігати від псування продукти харчування, очищати поля від бур'янів, отримувати метал. Вогонь допоміг людині розселитися на планеті, забезпечивши потрібне тепло в різних кліматичних умовах. Опанування вогнем було необхідним чинником для виникнення й життя сім'ї. Він збирає навколо себе людей, вміщує об'єднувальну та очищувальну силу. Вміння користуватися вогнем дало людині почуття незалежності від циклічної зміни тепла та холоду, світа і темряви.
Вогонь є важливим емоційним символом. З оголеними головами люди дивляться на вічний вогонь біля пам'ятників загиблим, кожні чотири роки спостерігають естафету запаленого від сонячних променів олімпійського вогню, поети оспівують вогонь любові.
Робота двигунів внутрішнього згоряння, польоти літаків та космічних кораблів стали можливими завдяки опануванню та вмілому використанню могутньої сили вогню.
В той же час всім відомий дуалізм природи дії вогню на людину та середовище її помешкання. Вогонь, що вийшов з-під контролю, здатний викликати значні руйнівні, а також смертоносні наслідки. До таких проявів вогняної стихії належать пожежі.
Пожежа - це процес неконтрольованого горіння поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується у часі і просторі
Пожежа супроводжується знищенням матеріальних цінностей, створює загрозу життю та здоров'ю людей, довкіллю.
Проблема пожеж стає глобальною за своїми масштабами, зачіпляє не тільки національні, але й міжнародні інтереси. Катастрофа на Чорнобильській АЕС, тривалі пожежі нафтових об'єктів Іраку як наслідок війни у Перській затоці, горіння великих лісних масивів переконує нас у цьому.
Щорічно на Землі виникає близько 7 мільйонів пожеж!
Згідно з прогнозами, зробленими на основі пожежної статистики, у світі протягом року може загинути на пожежах 225 тис. чоловік, 2 млн. 250 тис. чоловік - отримати каліцтво, 4,5 млн. - тяжкі опікові травми.
Основними напрямками забезпечення пожежної безпеки є усунення умов виникнення пожежі та мінімізація її наслідків.
Пожежа виникає за одночасної наявності трьох основних умов:
  * Окислювач
  * Горюча речовина
  * Джерело запалювання

Горюча речовина разом з окислювачем (головним чином киснем повітря) утворюють горюче середовище.
Варто запам'ятати вищенаведений "трикутник вогню", бо на ньому базуються основні напрямки попередження пожеж та способи пожежегасіння. Тому, якщо ми видалимо, унеможливимо, заблокуємо будь-яку з цих трьох умов, то пожежі не буде.
Запобігання пожежі досягається:
  * попередженням утворення горючого середовища
  * попередженням утворення в горючому середовищі або внесення до нього джерел запалювання
Основними причинами пожеж є:
  1. Необережне поводження з вогнем.
  2. Порушення правил монтажу та експлуатації електроустаткування і побутових електроприладів.
  3. Порушення правил монтажу та експлуатації приладів опалення і теплогенеруючих установок.
  4. Підпали.
  5. Пустощі дітей з вогнем.
  6. Несправність виробничого устаткування.
З наведених вище причин щорічно виникає приблизно 90% від загальної кількості пожеж в державі.
Усім відома істина, що пожежу легше попередити, ніж потім її гасити є актуальною постійно. Тому забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців. Якщо пожежна безпека не забезпечується на необхідному рівні, то крім підвищення імовірності виникнення пожежі, це викликає відповідні дії з боку органів державного пожежного нагляду, які можуть досить негативно вплинути, зокрема, на ведення бізнесу. До таких дій можна віднести відмову у видачі дозволу на початок роботи або оренду приміщень, штрафні санкції, призупинення експлуатації приміщень, споруд, устаткування, об'єктів тощо. Тому необхідно знати хоча б основні вимоги, організаційні та інженерно-технічні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки на своїх об'єктах, зокрема ті, від яких безпосередньо залежить безпека людей, власності та видача дозволу.
Загальна схема попередження пожеж на діючих об'єктах виглядає так:

Відповідно до Правил пожежної безпеки в Україні основними організаційними заходами щодо забезпечення пожежної безпеки є:
  * визначення обов'язків посадових осіб щодо забезпечення пожежної безпеки;
  * призначення відповідальних за пожежну безпеку окремих будівель, споруд, приміщень, дільниць тощо, технологічного та інженерного устаткування, а також за утримання і експлуатацію наявних технічних засобів протипожежного захисту;
  * встановлення на кожному підприємстві (установі, організації) відповідного протипожежного режиму;
  * розробка й затвердження загальнооб'єктової інструкції про заходи пожежної безпеки та відповідних інструкцій для всіх вибухопожежонебезпечних та пожежонебезпечних приміщень, організація вивчення цих інструкцій працівниками;
  * розробка планів (схем) евакуації людей на випадок пожежі;
  * встановлення порядку (системи) оповіщення людей про пожежу, ознайомлення з ним всіх працюючих;
  * визначення категорій будівель та приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою відповідно до вимог чинних нормативних документів, встановлення класів зон за Правилами улаштування електроустановок;
  * забезпечення територій, будівель та приміщень відповідними знаками пожежної безпеки, табличками із зазначенням номера телефону та порядку виклику пожежної охорони;
  * створення та організація роботи пожежно-технічних комісій, добровільних пожежних дружин та команд.
В першу чергу на кожному підприємстві (об'єкті) з урахуванням його пожежної небезпеки наказом необхідно призначити відповідальних за пожежну безпеку, визначити обов'язки посадових осіб щодо забезпечення пожежної безпеки та встановити відповідний протипожежний режим.
Конкретні особи з числа керівництва об'єкту та персоналу призначаються відповідальними за пожежну безпеку окремих будівель, споруд, приміщень, дільниць тощо, технологічного та інженерного устаткування, а також за утримання і експлуатацію технічних засобів протипожежного захисту.
Керівник (власник), делегуючи свої повноваження, визначає своїм наказом осіб відповідальних за пожежну безпеку. Методологія підготовки такого наказу полягає в тому, щоб жоден квадратний метр території та приміщень об'єкта, жодна виробнича чи технологічна операція, порушення регламенту якої може призвести до виникнення пожежонебезпечної або вибухопожежонебезпечної ситуації, не залишились без відповідальної за пожежну безпеку особи.
Основними напрямками роботи осіб, відповідальних за пожежну безпеку є:
Забезпечення необхідною інформацією, підготовка і розробка документів (наказів, інструкцій, планів евакуації на випадок пожежі тощо). Ведення документації. |
Розробка та виконання протипожежних заходів. |
Створення та організація роботи добровільних пожежних дружин та пожежно-технічних комісій. |
Організація та проведення протипожежних інструктажів. Практичне відпрацювання планів евакуації, дій у разі пожежі з персоналом об'єкта. |
Аналіз виявлених порушень вимог пожежної безпеки, а також загорянь і пожеж, що мали місце. |
Організація та підтримання протипожежного режиму. |
Придбання, експлуатація, утримання, перевірка технічних засобів і систем протипожежного захисту. |
Вивчення та впровадження позитивного досвіду, сучасних технологій забезпечення пожежної безпеки. |
Взаємодія з пожежною охороною та іншими організаціями щодо забезпечення пожежної безпеки. |

Протипожежний режим - це комплекс встановлених норм поведінки людей, правил виконання робіт та експлуатації об'єкта (виробу), спрямованих на забезпечення його пожежної безпеки. Цих норм і правил мають дотримуватися усі працівники та відвідувачі.
Протипожежний режим встановлюється переважно такими внутрішніми документами, як накази та інструкції.
В ході встановлення відповідного протипожежного режиму посадовим особам на кожному об'єкті з урахуванням умов його пожежної небезпеки слід визначити:
  * можливість (місце) паління, застосування відкритого вогню, побутових нагрівальних приладів;
  * порядок проведення тимчасових пожежонебезпечних робіт (у тому числі зварювальних);
  * правила проїзду та стоянки транспортних засобів;
  * місця для зберігання і допустиму кількість сировини, напівфабрикатів та готової продукції, які можуть одночасно розміщуватися у виробничих приміщеннях і на території (у місцях зберігання);
  * порядок прибирання горючого пилу й відходів, зберігання промасленого спецодягу та шмаття, очищення повітроводів вентиляційних систем від горючих відкладень;
  * порядок відключення від мережі електрообладнання у разі пожежі;
  * порядок огляду й закриття приміщень після закінчення роботи;
  * порядок проходження посадовими особами навчання й перевірки знань з питань пожежної безпеки, а також проведення з працівниками протипожежних інструктажів та занять з пожежно-технічного мінімуму з призначенням відповідальних за їх проведення;
  * порядок організації експлуатації, обслуговування наявних технічних засобів протипожежного захисту (протипожежного водопроводу, насосних станцій, установок пожежної сигналізації, автоматичного пожежогасіння, димовидалення, вогнегасників тощо);
  * порядок проведення планово-попереджувальних ремонтів та оглядів електроустановок, опалювального, вентиляційного, технологічного та іншого інженерного обладнання;
  * дії працівників у разі виявлення пожежі;
  * порядок збору членів ДПД та відповідальних посадових осіб у разі виникнення пожежі, виклику вночі, у вихідні й святкові дні.
Забезпечення пожежної безпеки є досить складним соціально-економічним завданням, спрямованим на запобігання пожежам у всіх сферах діяльності людини та ліквідацію пожеж у випадку їх виникнення з мінімальними наслідками. Впровадження нових технологій, розвиток економіки постійно становлять нові проблеми перед системою забезпечення пожежної безпеки, функції якої доповнюються та розширюються, змінюючи тим самим структуру завдань щодо забезпечення її ефективності. Що таке "пожежна безпека" у сучасному розумінні? Розглянемо основні (базові) поняття.

Категорія: Охорона праці | Додав: ohranatruda (14.12.2011)
Переглядів: 670 | Коментарі: 5 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 5
5  
Аналіз пожежної небезпеки є основою для розробки усіх видів протипожежних заходів. Тому повнота, своєчасність та якість його проведення істотно впливають на загальний протипожежний стан й організацію пожежно-профілактичної роботи.
Оскільки повністю виключити, в силу відомих причин, імовірність виникнення пожежі неможливо, то необхідно використовувати стратегію обмеження її наслідків, яка досягається такими заходами:
* забезпеченням потрібної вогнестійкості будівель та споруд;
* забезпеченням своєчасної евакуації людей та відповідності чинним нормам шляхів евакуації;
* створенням умов для ефективного гасіння пожежі;
* обмеженням поширення пожежі;
* своєчасною ліквідацією горіння.
Перераховані заходи реалізуються через систему забезпечення протипожежного захисту.
Обмеження поширення пожежі за межі її осередку забезпечується:
* улаштуванням протипожежних відстаней між будівлями та спорудами;
* улаштуванням протипожежних перешкод;
* встановленням гранично допустимих за техніко-економічними розрахунками площ протипожежних відсіків та секцій, а також поверховості будівель та споруд;
* улаштуванням аварійного відключення та перемикання установок та комунікацій;
* використанням засобів, що запобігають або обмежують розлив і розтікання рідин під час пожежі;
* використанням вогнеперешкоджуючих пристроїв в устаткуванні;
* локалізацією пожежі вогнегасними речовинами, автоматичними установками пожежогасіння, а також шляхом утворення розривів горючого середовища випалюванням, вибуховими речовинами, розбиранням (видаленням) горючого матеріалу.
Комплекс організаційно-технічних, економічних заходів, норм пожежної безпеки повинен забезпечувати впровадження сучасних ефективних заходів та засобів, а також підтримування пожежної безпеки на необхідному рівні.
Цей комплекс включає в себе такі основні заходи:
* організацію пожежної охорони відповідного виду (згідно з Законом України "Про пожежну безпеку" в нашій державі існують чотири види пожежної охорони: державна, відомча, місцева та добровільна);
* облік та аналіз даних про пожежі та збитки від них;
* паспортизацію речовин, матеріалів, виробів, технологічних процесів, будівель та споруд об'єктів в напрямку забезпечення пожежної безпеки;
* збирання, систематизацію та аналіз даних (вітчизняних та зарубіжних) про досвід та перспективні вирішення питань щодо забезпечення пожежної безпеки;
* організацію навчання працюючих правилам пожежної безпеки за місцем роботи та населення за місцем проживання;
* розробку та реалізацію норм і правил пожежної безпеки, інструкцій про заходи поводження з пожежонебезпечними речовинами та матеріалами, про дотримання протипожежного режиму та порядок дій людей у разі пожежі;
* облік та аналіз витрат на забезпечення пожежної безпеки, фінансування відповідних заходів; матеріально-технічне забезпечення систем запобігання пожежам та протипожежного захисту;
* розробку прогнозів та планів забезпечення пожежної безпеки, контроль та координацію їх виконання;
* виготовлення та застосування наочних засобів протипожежної пропаганди щодо забезпечення пожежної безпеки;
* нормування чисельності людей на об'єкті за умовами безпеки їх у разі пожежі;
* встановлення порядку зберігання речовин та матеріалів, гасіння яких неприпустиме тими самими засобами залежно від їх фізико-хімічних та пожежонебезпечних властивостей;
* розробку заходів щодо дій адміністрацій об'єктів, робітників, службовців та населення у разі пожежі та організації евакуації людей;
* забезпечення необхідної кількості, розміщення та обслуговування пожежної техніки, яка має забезпечити ефективне гасіння пожежі та бути безпечною для природи і людей;
* залучення громадськості та широких верств населення до питань забезпечення пожежної безпеки.

4  
Горючі гази мають здатність проникати через незначні нещільності та тріщини. Тому їх зберігають у герметичних посудинах і апаратах. Але в разі пошкоджень або порушень правил експлуатації останніх, гази можуть виходити у навколишнє середовище і утворювати з повітрям пожежовибухонебезпечні суміші.
Усередині апаратів гази можуть утворювати горюче- та вибухонебезпечне середовище, коли вони досягають вибухонебезпечних концентрацій при певних співвідношеннях з киснем повітря.
Під час аналізу пожежовибухонебезпеки технологічного устаткування необхідно також оцінювати можливість утворення вибухонебезпечного середовища при параметрах стану, відмінного від нормального.
Аналіз пожежної небезпеки у спрощеному вигляді будівель, приміщень, технологічного устаткування, об'єкта взагалі має дати відповіді на питання: де, за яких умов і яким чином може виникнути пожежа і як буде проходити її подальший розвиток або від чого, що і як може загорітися і до чого це призведе. Тобто аналіз пожежної небезпеки являє собою прогноз виникнення пожежі та її наслідків. Під час аналізу обґрунтовується економічна доцільність протипожежних заходів. При цьому необхідно пам'ятати, що ЕКОНОМІЯ НА БЕЗПЕЦІ ВЖЕ НЕБЕЗПЕЧНА.
Кінцевою метою аналізу пожежної небезпеки буде максимально можливе виключення потенційних джерел запалювання, зведення до мінімуму горючого середовища, встановлення такого рівня протипожежного режиму, при якому можливість виникнення пожежі та масштаби її наслідків будуть найменші.
Методика аналізу пожежної небезпеки зводиться до виявлення та оцінки:
* потенційних та наявних джерел запалювання;
* умов формування горючого середовища;
* умов виникнення контакту джерел запалювання та горючого середовища;
* умов та причин поширення вогню в разі виникнення пожежі;
* наявності та масштабів імовірної пожежі, загрози життю і здоров'ю людей, навколишньому середовищу, матеріальним цінностям;
* рівня працездатності систем протипожежного захисту та протипожежної стійкості кожної ділянки та об'єкта в цілому;
* порушень протипожежного режиму, норм і правил пожежної безпеки.
Для здійснення обгрунтованих прогнозів щодо виникнення та розповсюдження пожеж необхідно спиратися на статистичний аналіз пожеж, особливо тих, що виникають на споріднених об'єктах. Робота із статистичними даними дає змогу накреслювати ефективні заходи запобігання аналогічним пожежам.
Можна порадити такі напрямки виявлення умов виникнення пожежі та порушень протипожежного режиму:
* несправність технологічного устаткування (передчасний вихід з ладу, неякісний повсякденний огляд, несправність контрольно-вимірювальних приладів та несвоєчасність проведення планово-профілактичних ремонтів);
* порушення правил улаштування та експлуатації електроустановок, строків їх ремонту та замірів опору ізоляції електропроводів;
* порушення правил експлуатації вентиляційних систем (наявність пошкоджень, несвоєчасність очищення та ремонту);
* порушення технологічного регламенту з вини обслуговуючого персоналу, в разі поломок контрольно-вимірювальних приладів, неякісного догляду;
* порушення правил пожежної безпеки під час ремонту технологічного устаткування (неповне зливання легкозаймистих та горючих рідин, непровадження продування та пропарювання ємностей інертним газом та парою, використання сталевого інструменту, здатного до іскровисікання, та ін.);
* застосування відкритого вогню (при використанні факелів, паяльних ламп, під час розведення багать, порушенні режиму куріння і т.ін.);
* порушення режиму проведення вогневих робіт (електрогазозварювальних, фарбувальних, малярних, при розігріванні бітуму, смол, мастик);
* підтікання та розлив легкозаймистих та горючих рідин, вихід газів при несправностях тари, апаратів, трубопроводів та газопроводів);
* порушення строків очищення виробничого устаткування, фарбувальних камер;
* порушення режиму збору та вилучення сміття та інших горючих відходів;
* порушення правил експлуатації систем опалення і вентиляції;
* порушення в утриманні шляхів евакуації, засобів оповіщення про пожежу;
* порушення протипожежних відстаней, утримання шляхів під'їзду до будівель і споруд;
* порушення правил зберігання пожежовибухонебезпечних речовин і матеріалів;
* несправність або відсутність систем протипожежного захисту та первинних засобів пожежогасіння, зовнішнього та внутрішнього протипожежного водопостачання;
* невідповідність вимогам норм шляхів евакуації;
* інші порушення.

3  
Крім вищенаведених основних джерел запалювання, існують також й інші джерела, які, хоч рідко, але зустрічаються, що не дає підстави виключати їх під час аналізу пожежної небезпеки.
Трапляються випадки, коли сонячні промені, що концентруються за допомогою оптичних приладів, утворюють досить потужні теплові джерела, здатні викликати займання цілих груп горючих речовин і матеріалів.
До групи інших джерел запалювання слід віднести підпали, які ніде і ніколи не можна виключати і про які красномовно свідчить кримінальна статистика.
Як вже зазначалося, горюче середовище є обов'язковою передумовою виникнення пожежі. Пожежі або вибухи в будівлях та спорудах можуть виникати або через вибух устаткування, що в них знаходиться, або внаслідок пожежі чи вибуху безпосередньо в приміщенні, де використовуються горючі речовини та матеріали. Залежно від агрегатного стану та ступеня подрібненості речовин, горюче середовище може утворюватися твердими речовинами, легкозаймистими та горючими рідинами, горючим пилом та горючими газами.
Тверді горючі речовини, що зберігаються у приміщеннях та на складах, застосовуються у технологічному процесі, утворюють разом із повітрям стійке горюче середовище. Вони, як правило, не ізолюються від кисню повітря і можуть горіти безпосередньо у будівлях, приміщеннях, машинах та апаратах. Прикладами можуть бути паперові та книжкові фабрики, деревообробні комбінати, швацькі підприємства, склади та квартири.
При проведенні аналізу пожежної небезпеки такого середовища слід враховувати кількість матеріалів, інтенсивність та тривалість можливого горіння.
Легкозаймисті та горючі рідини знаходять застосування у багатьох технологіях. З метою прискорення хімічних реакцій за участю цих рідин можуть штучно створюватися високі температури, підвищений тиск або вакуум, що обов'язково повинно враховуватись під час аналізу пожежної небезпеки. Необхідно детально вивчати причини утворювання горючого середовища такого роду на усіх стадіях технологічного процесу: зливання, наливання, перекачування рідин, а також усередині апаратів, трубопроводів, сховищ.
Виникнення пожежонебезпечного горючого середовища усередині апаратів з легкозаймистими та горючими рідинами можливе за наявності пароповітряного простору та температури у діапазоні температурних меж спалахування.
При обробці ряду твердих речовин (деревини, бавовни, ін.) утворюється горючий пил, який перебуває у зваженому стані в повітрі або осідає на будівельних конструкціях, машинах, устаткуванні. При цьому як у першому, так і в другому випадку пил знаходиться в повітряному середовищі.
Таким чином, у суміші з повітрям горючий пил утворює горюче середовище підвищеної небезпеки, а також може вибухати.
Горюче середовище у приміщеннях виникає в разі виходу пилу через нещільності апаратів та трубопроводів, а всередині апаратів та трубопроводів - коли співвідношення горючого пилу з повітрям складає вибухонебезпечну концентрацію.
Під час аналізу пожежної небезпеки технологій, в яких спостерігається утворення горючого пилу, слід додатково встановлювати його походження (органічний чи неорганічний), розмір частинок (ступінь здрібнення) та умови його займання та горіння (в окремих випадках - і вибуху).

2  
Джерелом запалювання може бути таке нагріте тіло (у випадку примусового запалювання) чи такий екзотермічний процес (при самозайманні), які здатні нагріти деякий об'єм горючої суміші до визначеної температури, коли швидкість тепловиділення (за рахунок реакції горючої суміші) дорівнює чи перевищує швидкість тепловідводу із зони реакції. При цьому потужність та тривалість теплового впливу джерела повинні забезпечувати підтримання критичних умов протягом часу, необхідного для розвинення реакції з формуванням фронту полум'я, здатного до подальшого самостійного поширення.
До основних груп джерел запалювання належать:
* відкритий вогонь;
* розжарені продукти горіння та нагріті ними поверхні;
* тепловий прояв електричної енергії;
* тепловий прояв механічної енергії;
* тепловий прояв хімічних реакцій;
* тепловий прояв сонячної, ядерної енергій, інші джерела запалювання.
Пожежна небезпека відкритого вогню (полум'я) зумовлена інтенсивністю теплового впливу (густиною теплового потоку), площею впливу, орієнтацією (взаємним розташуванням), періодичністю й часом його впливу на горючі речовини.
Відкрите полум'я небезпечне не тільки при безпосередньому контакті з горючим середовищем, але й при його опромінюванні.
У побуті відкритий вогонь використовується для опалення, нагрівання, приготування їжі та, в окремих випадках, для освітлення.
На промислових підприємствах у багатьох випадках відкритий вогонь застосовується згідно з умовами технологічного процесу: вогневі печі та топки, факели для спалювання газів, паяльні лампи, газові різаки та інше. Слід особливо зазначити, що відкритий вогонь має достатню температуру та запас теплової енергії, які спроможні викликати горіння усіх видів горючих речовин і матеріалів. Тому головним захистом від даних джерел запалювання є ізоляція від можливого зіткнення з ними горючих речовин.
Велика кількість пожеж виникає внаслідок несправностей та порушень правил експлуатації електротехнічних, електронагрівальних приладів, пристроїв та устаткування. В більшості випадків такі пожежі виникають як результат коротких замикань в електричних ланцюгах; перегріву та займання речовин і матеріалів, розташованих у безпосередній близькості від нагрітого електроустаткування; струмових перевантажень проводів та електричних машин; великих перехідних опорів тощо.
Пожежонебезпечне підвищення температури внаслідок перетворення механічної енергії у теплову спостерігається в разі:
* ударів твердих тіл (з виникненням або без виникнення іскор);
* поверхневого тертя тіл під час їх взаємного переміщення;
* стиснення газів та пресування пластмас;
* механічної обробки твердих матеріалів різальними інструментами.
Ступінь нагрівання тіл та можливість появи при цьому джерел запалювання залежить від умов переходу механічної енергії в теплову.
Проходження хімічних реакцій із значним виділенням теплової енергії містить у собі потенційну небезпеку виникнення пожежі або вибуху тому, що виникає можливість неконтрольованого розігрівання реагуючих, новоутворюваних чи тих, що знаходяться поряд, горючих речовин. Існує також велика кількість таких хімічних сполук, які в контакті з повітрям чи водою, а також в разі взаємодії можуть стати причиною виникнення пожежі.

1  
СИСТЕМА ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ - це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання пожежі та збиткам від неї.
ПОЖЕЖОБЕЗПЕКА ОБ'ЄКТА - стан об'єкта, за якого з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей небезпечних факторів пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.
РІВЕНЬ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ - кількісна оцінка попереджених збитків у разі можливої пожежі.
Основними напрямками забезпечення пожежної безпеки є усунення умов виникнення пожежі та мінімізація її наслідків.
З правової точки зору, термін "пожежна безпека" можна розглядати як стан захищеності особи, майна, об'єкта, населеного пункту, регіону, держави від пожеж.
Ймовірність виникнення пожежі (вибуху) в пожежонебезпечному об'єкті визначають на етапах його проектування, будівництва й експлуатації.
Для оцінки ймовірності виникнення пожежі (вибуху) на діючих підприємствах або об'єктах, що будуються, будівлях, спорудах необхідно мати статистичні дані про час існування різних ПОЖЕЖОВИБУХОНЕБЕЗПЕЧНИХ ПОДІЙ, тобто таких подій, реалізація яких призводить до утворювання горючого середовища й виникнення джерела запалювання.
Ймовірність виникнення пожежі (вибуху) в об'єктах, що проектуються, визначають на підставі показників надійності елементів об'єкта (складових частин), що дозволяє розрахувати ймовірність різних ситуацій у виробничому устаткуванні, системах контролю й керування, а також в інших пристроях, що складають об'єкт, які призводять до реалізації пожежовибухонебезпечних подій.
Аналіз пожежної небезпеки полягає у визначенні наявності горючих речовин і можливих джерел запалювання, ймовірних шляхів розповсюдження пожежі й необхідних засобів пожежогасіння.
У багатьох місцях, де ми мешкаємо, працюємо, навчаємося, відпочиваємо, горюче середовище присутнє постійно, й суто пожежонебезпечне джерело тепла є єдиним фактором, який слід виявити й усунути з метою запобігання пожежі. Звідси випливає особлива важливість ретельного вивчення умов появи й методів запобігання виникненню пожежонебезпечних теплових джерел.
Теплові джерела запалювання вельми різноманітні. Наприклад, навіть звичайний графин з водою, залишений на підвіконні, може зіграти роль оптичної лінзи, у фокусі якої опиниться спалима портьєра.

Ім`я *:
Email *:
Код *:

 


Порядок видачі і оформлення наряду

Процес горіння

Разработка модели действия руководящего состава при чрезвычайных ситуациях

СОБЛЮДЕНИЕ ТРЕБОВАНИЙ ОХРАНЫ ТРУДА И МЕР БЕЗОПАСНОСТИ ПРИ ВЫПОЛНЕНИИ РАБОТ ПО ТЕХНИЧЕСКОМУ ОБСЛУЖИВАНИЮ И РЕМОНТУ АВТОМОБИЛЬНОЙ ТЕХНИКИ

Контрольная работа Вариант 12

Охорона праці на Ратнівському молокозаводі



Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Цівільна оборона [128]
Пожежна безпека [69]
Безпека життєдіяльності [180]
Охорона праці [292]
Пошук
Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Теги
шум (3)
ЗІЗ (2)
313 (1)
дтп (1)
МНС (1)
СИЗ (1)
ЦО (1)
Надіслати СМС
 

Copyright MyCorp © 2016
Створити безкоштовний сайт на uCoz