ЗАГАЛЬНІ ПАРАМЕТРИ ВИРОБНИЧОЇ САНІТАРІЇ І ГІГІЄНИ ПРАЦІ - Охорона праці <?if()?>- <?endif?> - Реферати - Рефераты по охране труда, БЖД, ГО

Неділя, 04.12.2016, 19:14
Вітаю Вас Гість | RSS

Реферати з ЦО, БЖД, охорони праці

Реферати

Головна » Статті » Охорона праці

ЗАГАЛЬНІ ПАРАМЕТРИ ВИРОБНИЧОЇ САНІТАРІЇ І ГІГІЄНИ ПРАЦІ
Питання.
1. Закон України „ Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення ”, основні його вимоги щодо організації розміщення виробництва та створення умов праці, що відповідають санітарним вимогам.
2. Поняття, значення і завдання виробничої санітарії.
3. Характеристика фізичних навантажень і їх вплив на працездатність. Організація робіт  із застосуванням ручної праці.
4. Фактори, що визначають санітарно-гігієнічні умови праці. Повітряне середовище та його роль у створенні сприятливих умов праці. Виробничий мікроклімат.
5. Характеристика забруднень робочої зони, методи і засоби оцінки та запобігання дії шкідливих факторів. Санітарно-гігієнічні нормування забруднення. Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин в повітрі робочої зони.
6. Індивідуальні засоби захисту працюючих, їх вибір.
7. Виробнича санітарія і гігієна праці при застосуванні пестицидів і мінеральних добрив, кислот і лугів.
8. Дія шуму, ультразвуку та інфразвуку на організм людини, їх допустимі рівні, методи і засоби оцінки; типові рішення по засобах і методах захисту.
9. Вплив освітлення на здоров’я працюючих, характеристика джерел світла; методи і засоби контролю і оцінки робочого місця; типові рішення по нормалізації освітлення.
10.Дія шкідливих випромінювань на організм людини, їх допустимі рівні. Методи та засоби від шкідливого впливу випромінювань, профілактика захворювань.
11.Вплив вібрацій на організм людини їх допустимі рівні. Методи контролю параметрів вібрацій. Заходи та засоби колективного та індивідуального захисту від вібрацій.
12.Вимоги санітарних будівельних норм до проектування виробничих приміщень, споруд  сільськогосподарського призначення.


1.    ЗАКОН УКРАЇНИ „ПРО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ САНІТАРНОГО ТА ЕПІДЕМІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ НАСЕЛЕННЯ”, ОСНОВНІ ЙОГО ВИМОГИ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ РОЗМІЩЕННЯ ВИРОБНИЦТВА ТА СТВОРЕННЯ УМОВ ПРАЦІ,ЩО ВІДПОВІДАЮТЬ САНІТАРНИМ ВИМОГАМ.
Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” введений в дію Постоновою Верховної Ради України від 24 лютого 1994 року.
Цей Закон регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов’язки
державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації  державної  санітарно-епідемічної служби і здійснення державного санітарно-епідемічного нагляду.
                     Закон забов’язує  підприємства, організації і установи :
-    розробляти і здійснювати санітарні та протиепідемічні заходи;
-    у випадках, передбачених санітарними нормами, забезпечувати лабораторний контроль за виконанням цих норм щодо безпеки використання шкідливих для здоров’я речовин та матеріалів, утворюваних внаслідок їх діяльності викидів, скидів, відходів  та факторів, а також  готової продукції;
-    усувати за поданням відповідних посадових  осіб державної санітарно-епідемічної служби від роботи осіб, які є носіями збудників  інфекційних  захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, а також осіб, які ухиляються від обов’язкового медичного огляду або щеплення проти інфекції, перелік яких встановлюється Міністерством  охорони здоров’я України.
Затвердження норм проектування, проектної та нормативно-технічної документації на будівництво, реконструкцію, введення в експлуатацію нових і реконструйованих виробничих об’єктів, розробка, виготовлення і використання нових машин, механізмів, устаткування, інших засобів виробництва, нових технологій здійснюється за погодженням з державного санітарно-епідеміологічного службою.

2. ПОНЯТТЯ, ЗНАЧЕННЯ І ЗАВДАННЯ ВИРОБНИЧОЇ САНІТАРІЇ.

Виробнича санітарія – це система організаційних, гігієнічних, санітарно-технічних заходів  і засобів, що  запобігають або зменшують дію на працюючих шкідливих факторів.
Гігієна праці – галузь, що вивчає трудову діяльність людини і виробниче середовище, у якому вона відбувається, їх вплив на організм та розробляє  санітарно-гігієнічні заходи, спрямовані на створення сприятливих і здорових умов праці й підвищення її продуктивності.
Особиста гігієна – це комплекс індивідуальних заходів для кожного працівника під час виконання певної роботи на виробництві  і в побуті з метою профілактики можливих захворювань чи отруєнь.
             Головна задача виробничої санітарії – створення здорових і безпечних умов праці, захист працюючих від дії шкідливих виробничих факторів на підставі встановлених гранично допустимих значень виробничих шкідливостей.
Для досягнення цієї задачі   впроваджуються розробки способів заміни елементів виробничого обладнання і технологічних процесів, які здійснюють шкідливий вплив на здоров’я працюючи; заходи по санітарно-технічному захисту, особистій гігієні працюючих і здоровому режиму праці; запобіганню професійних захворювань і отруєнь.
В основу створення здорових умов праці покладені  санітарні норми і правила, в яких встановлені гранично допустимі концентрації, рівні, дози, що гарантує при їх дотриманні підтримку здорових умов праці.

3.ХАРАКТЕРИСТИКА ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ І ЇХ  ВПЛИВ НА ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБІТ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ РУЧНОЇ ПРАЦІ.

Фізична праця, або важкість, тяжкість праці – характеристика трудової діяльності людини, яка визначає ступінь залучення  до роботи м’язів і відображає фізіологічні витрати внаслідок фізичного навантаження.
             Фізична робота може бути динамічною і статистичною.
Оцінка важкості фізичної праці проводиться на підставі обліку показників таких як і фізичне  динамічне навантаження (кг м); маса вантажу, що піднімається та переміщується (кг); стереотипні робочі рухи (кількість за зміну); статичне навантаження (кг с); робоча поза; нахили корпусу (кількість за зміну); переміщення у просторі.
Категорії робіт визначаються на основі енерговитрат організму, напруженості нервового навантаження і виробничого середовища.
Людині для нормального виконання  робіт необхідні певні зовнішні умови: об’єм виробничого приміщення на робочому місці повинен бути не менше 15м3, площа-4,5м2; допустимий склад атмосферного повітря: кисню від 19,5 до 20,95%, вуглекислого газу в приміщенні від 0,1 до 0,2%, на робочих місцях – до 0,5%.
Коли в приміщенні є не більше 9% кисню (при нормальному атмосферному тиску), то може наступити смерть внаслідок кисеневого голодування  тканин організму. Кількість кисню, який споживається працюючим в процесі виконання роботи, знаходиться в прямій залежності від важкості праці.
               Організація робіт з застосуванням ручної праці проводиться з дотриманням гранично допустимих норм піднімання і переміщення вантажів в залежності від полу і віку працюючих.

4. ФАКТОРИ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНІ УМОВИ ПРАЦІ. ПОВІТРЯНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО РОЛЬ У СТВОРЕННІ СПРИЯТЛИВИХ УМОВ ПРАЦІ.

Умови праці – сукупність факторів виробничого середовища і елементів трудового процесу, які впливають на здоров’я, працездатність і психологічний стан працівника при виконанні ним трудових обов’язків.

Фактори, що визначають санітарно-гігієнічні умови праці :

-    мікроклімат робочого місця;
-    склад повітря;
-    виробниче випромінювання;
-    освітленість;
-    виробничий шум і вібрація;
-    санітарно-побутове обслуговування;
-    контакт з водою, мастилами, отруйними речовинами, фарбами, кислотами, лугами  тощо.
Повітряне середовище відіграє важливу роль у житті і виробничій діяльності людини. З повітря органи дихання людини  засвоюють кисень, через повітря відбувається віддача частини теплоти і вологи, що виділяє організм. Із повітрям з робочого місця можна видалити різні шкідливі домішки у вигляді пилу, парів, газів і аерозолів.
Змінюючись під впливом багатьох факторів, повітряне середовище із сприятливого може стати несприятливим (шкідливим) або навіть небезпечним. Тому забезпечення належної чистоти повітря та його нормальне метеорологічних показників є однією з необхідних умов здорової і високопродуктивної праці.

Виробничий мікроклімат.

Мікроклімату виробничих умовах  оцінюється наступними параметрами :
-    температурою повітря;
-    відносною вологістю;
-    швидкістю руху повітря на робочому місці;
-    атмосферним тиском;
-    тепловим випромінюванням (інтенсивністю).
Параметри мікроклімату суттєво впливають на здоров’я, працездатність і продуктивність праці.
Розрізняють оптимальні і допустимі умови праці.
Характерною властивістю організму людини є підтримання постійної температури навколишнього середовища.
Сукупність фізіологічних процесів, обумовлених діяльністю центральної нервової системи, що підтримують температуру тіла на постійному рівні, називається терморегуляцією.
Підвищена температура у виробничому приміщенні викликає різкий перерозподіл крові від внутрішніх органів до шкіри. При цьому змінюється діяльність серцево - судинної системи, пульс стає частішим. Це призводить до  інтенсивного потовиділення, розширення судин шкіри.
Напружена фізична робота у таких умовах призводить до різкого зростання пульсу серця, зниження артеріального тиску, підвищення частоти дихання.
За низьких температур відбувається звуження поверхневих судин м’язів шкіри рук, ніг, обличчя. При цьому звужується кровообіг. Внаслідок переохолодження імунітет організму знижується, При тривалому переохолодженні підвищується ймовірність виникнення таких захворювань, як грип, ангіна, пневмонія, катари верхніх дихальних шляхів та інші.
Рухомість повітря діє одночасно термічно і механічно. Людина починає відчувати швидкість потоку повітря більше 1м/с, але іноді й значно нижче від цього значення швидкості потоків повітря бувають достатніми для нормалізації функції організму людини.
Дослідженнями встановлено, що взимку швидкість  повітряного потоку, що овіває працюючого, повинні бути в межах 0,3 – 0,5 м/с,  а  влітку 0,5 – 1 м/с.
           Шкідливо впливає на здоров’я людини підвищена і понижена  вологість повітря.
При низької вологості  (нижче 40%) людина втрачає вологу через органи дихання і випаровуванням через шкіру. При цьому можуть пересихати і пошкоджуватися слизові оболонки.
При вологості повітря понад 75% підвищується втомленість і утруднюється робота серця.
                    З метою забезпечення сприятливої дії на організм людини показників метеорологічних  умов, вони нормуються.

Оптимальні норми температури, відносної вологості і швидкості руху повітря  у робочій зоні виробничих приміщень.

Сезон

Категорія робіт

Температура  

Відносна вологість ,%

Швидкість руху повітря, м/с, не більше

Холодний і перехідний періоди року   

 

 

 

Теплий період року

Легка – 1       Середньої важкості -2а

Середньої важкості -2б

Важка - 3

Легка – 1

Середньої важкості – 2а

Середньої важкості -2б

Важка - 3

20 – 23

 

18 – 20

 

17 – 19

16 – 18

22 – 25

 

21 – 23

 

20 – 22

18 - 21

40 – 60

 

40 – 60

 

40 – 60

40 – 60

40 – 60

 

40 – 60

 

40 – 60

40 - 60

0,2

 

0,2

 

0,3

0,3

0,2

 

0,3

 

0,4

0,5

 

 


Для постійного контролю мікроклімату у виробничих приміщеннях застосовують різні прилади :
•    температуру визначають за допомогою ртутних або спиртових термометрів;
•    вологість повітря  визначають за допомогою гігрометрів, гігрографів, аспіраційних психрометрів;
•    швидкість руху визначають крильчастим анемометром (від 0,3 до 5 м/с),чашковим анемометром (від 1 м/с до 30 м/с),кататермометром (до 0,3 м/с);
•    атмосферний тиск вимірюють барометром;
•    інтенсивність теплового випромінювання визначають за допомогою актинометра.
Основні заходи по нормалізації параметрів мікроклімату:
-    раціоналізація режиму праці і відпочинку, питного режиму;
-    правильний підбір спецодягу;
-    механізація виробництва;застосування удосконаленого обладнання;
-    опалення робочих приміщень;
-    вентиляція, природнє провітрювання;
-    кондиціонування;
-    теплоізоляція нагрітих поверхонь обладнання тощо.

5. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАБРУДНЕЬ РОБОЧОЇ ЗОНИ,МЕТОДИ І ЗАСОБИ ОЦІНКИ ТА ЗАПОБІГАННЯДІЇ ШКІДЛИВИХ ФАКТОРІВ.САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНІ НОРМУВАННЯ ЗАБРУДНЕННЯ.ГРАНИЧНО-ДОПУСТИМІ КОНЦЕНТРАЦІЇЇ ШКІДЛИВИХ РЕЧОВИН У ПОВІТРІ.

Залежно від умов виробництва повітря робочої зони може забруднюватися різними домішками у вигляді пилу, аерозолів, парів і газів.
Багато пилу виділяється під час обробітку грунту у суху погоду. Якщо при цьому одночасно вносять зріджений аміак, то в повітрі біля агрегату та в місці його внесення, крім пилу містяться й пари цієї речовини.
                    Розрізняють пил органічний і неорганічний.
До органічного належить пил рослинного, тваринного та іншого походження  (борошна, деревини, сінного борошна, продуктів переробки продукції тваринництва).
До неорганічного пилу відносять мінеральний  (кварцевий, силікатний), металевий (залізний, алюмінієвий тощо).
Тривала робота в умовах високої запиленості повітря може спричинити до професійних захворювань легенів – пневмоконіозів.
Внаслідок токсичної і механічної дії пил може викликати захворювання верхніх дихальних шляхів, очей, пилові захворювання шкіри тощо.
                    Хімічні речовини, які проникають в організм людини і викликають в ньому різні порушення або хвороби, називають промисловими отрутами.
В сільському господарстві вони зустрічаються як мінеральні добрива, пестициди, продукти згоряння нафтопродуктів у вигляді вихлопних газів двигунів та інші.
Серед шкідливих речовин, що потрапляють у повітря, є такі, які близькі за хімічними властивостями і характером дії на організм людини : соляна кислота, сірчистий газ, сірководень, аміак, спирти, кислоти, луги, хлоровані вуглеводні та інші.
Токсична дія отруйних речовин викликає отруєння, на інтенсивність якого впливають дози, шляхи проникнення, тривалість дії, стан організму.
                     Для контролю вмісту пилу в повітрі робочої зони застосовують різні методи: масовий, лічильний, фотоелектричний, електричний.
Масовий метод передбачає визначення маси пилу, що міститься в одиниці об’єму повітря.
Лічильним методом фіксують число частинок пилу, що за певний час осідають на скляну пластинку певної площі.
Фотоелектричний метод базується на використанні фотоелемента, джерела світла, яке сфокусоване у спеціальному промені, і гальванометра.
Електричний метод побудований на створенні електростатичного поля, в якому будуть знаходиться частинки пилу досліджуваного повітря.
Запиленість повітря на робочих місцях  визначають за допомогою  аспіратора.
Загазованість повітря шкідливостями визначають за допомогою газоаналізаторів УГ-2, СО; концентрацію пестицидів за допомогою – хроматографів.
В основу створення здорових умов праці покладені санітарні норми і правила, в яких встановлені  гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин.
Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин – це такі їх концентрації у повітрі робочої зони, які при щоденній роботі протягом 8 год. або іншій тривалості, але не більше як 41 год. на тиждень, у віддалені строки життя сучасного й наступних поколінь не можуть спричинити захворювань чи змін у стані здоров’я, виявлених сучасними методами досліджень.
Існують державні норми допустимих рівнів і значень інших шкідливих виробничих факторів, наприклад шуму, вібрацій, різних випромінювань тощо.

Заходи і засоби щодо запобігання дії  шкідливих виробничих факторів:

-    спеціальний режим праці і відпочинку, лікувально-профілактичне харчування;
-    дотримання особистої гігієни;
-    правильний підбір спецодягу та інших засобів індивідуального захисту;
-    вентиляція;
-    дистанційне управління технологічними процесами і їх автоматизація;
-    локалізація місць виділення шкідливостей в робочу зону;
-    заміна пиловидних речовин гранульованими, отрутохімікатів – біологічними препаратами.


6.ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ПРАЦЮЮЧИХ, ЇХ ВИБІР.

Засоби індивідуального захисту працюючих діляться:
1. Засоби індивідуального захисту частин тіла працюючих :
- спецодяг (костюми, комбінезони, халати); спецвзуття; рукавиці;головне вбрання;маски.
2. Засоби індивідуального захисту органів зору :
- захисні окуляри відкриті (О), подвійно відкриті (ОД),закриті з прямою вентиляцією (ЗП),закриті з непрямою вентиляцією (ЗН), герметичні (Г), із світлофільтрами; прозорий наголовний щиток; ручний та наголовний щиток електрозварювальника.
3. Засоби індивідуального захисту органів дихання :
- респіратори :
* протипилові і протиаерозольні : ШБ-1”Лепесток-200”, „Лепесток-40”, „Лепесток-5”, У-2К,  РП-К, Ф-62ШМ, „Астра-2” та інші.
*  протигазові :РПГ-67;
*  універсальні (газопилезахисні) : РУ-60М, „Снежок-ГП”, „”Лепесток-Г”, „Лепесток-Апан”
- протигази :
* промислові фільтруючі протигази з фільтруючими коробками малого габариту з фільтрами і без фільтру марок А, В, КД та великого габариту марок А,В, КД,Г,Е,СО,М.
*  шлангові протигази   ПШ-1, ПШ-2;
*  кисенево - ізолюючі протигази  КИП-8, КИП-10.
Якщо в повітрі приміщень менше 16% кисеню, роботи ведуть в кисенево-ізолюючих  протигазах.
Шлангові протигази застосовують при очищенні вигрібних ям, колодязів.
Промислові фільтруючі протигази різняться  по буквам і кольору фільтруючих коробок, які захищають органи дихання від однієї отруйної речовини.
Фільтруючі коробки захищають марки :
        А – від парів  органічних сполук (ацетону, толуолу, бензину, хлорорганічних пестицидів);
        В -  від кислих парів і газів (сірчистого ангідриду, хлору, сірководню, синильної кислоти, оксидів азоту, хлористого водню);
        КД – від аміаку, сірководню та їх сумішей.
        Г – від парів ртуті, ртутьорганічних пестицидів;
        Е – від миш’яковистого і фосфористого водню;
        СО – від оксиду вуглецю;
        М – від оксиду вуглецю при невеликих концентраціях парів органічних речовин, кислих газів, аміаку, миш’яковистого і фосфористого водню.
4. Засоби індивідуального захисту шкіри рук і обличчя.
- захисні пасти, мазі, миючі засоби, дерматологічні засоби.
Від мінеральних масел, лаків, емалей і нафтопродуктів шкіру захищають пасти ХИОТ-6, ИЄР-1; від розчинів кислот, лугів, солей – пасти ИЄР-1, ИЄР-2.
Потребу в засобах індивідуального захисту по професіям для господарства розраховується по формулі :

П = 12*Р/Сн – Н , де
Р – середньосписочна кількість працівників даної професії; чол..;
Сн - термін носки засобів індивідуального захисту, міс. ;
Н – наявність придатних засобів даного виду в господарстві, шт..
        
6. ВИРОБНИЧА САНІТАРІЯ І ГІГІЄНА ПРАЦІ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ПЕСТИЦИДІВ І МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ, КИСЛОТ І ЛУГІВ.

Пестициди – це засоби боротьби з хворобами і шкідниками сільськогосподарських рослин.
Небезпечні властивості пестицидів оцінюють за токсичністю, ступенем леткості, кумуляції та стійкості.
Токсичність – це здатність препарату порушувати життєдіяльність організму  живої істоти.
До роботи з пестицидами не допускають підлітків до 18 років, чоловіків старше 55 років, вагітних і матерів, що годують немовлят; осіб, які не пройшли медичний огляд, спеціальне навчання і інструктаж з охорони праці.
Усі роботи, пов’язані із застосуванням пестицидів, повинні бути механізованими і виконуватись за допомогою  спеціально призначених для цього апаратури і сільськогосподарської техніки.
Протруюють насіння на бетонному майданчику  під навісом за допомогою спеціальних машин – протруювачів.
Працівників, що працюють на відповідних агрегатах, забезпечують необхідними засобами індивідуального захисту відповідно до існуючих норм.
Уся апаратура має забезпечувати повну герметизацію процесу змішування насіння з препаратом.
Після закінчення робіт, пов’язаних з протруєнням насіння, підлогу обробляють хлорним вапном, а машини знешкоджують промиванням спеціальними розчинами.
Обприскують посіви і різні насадження за допомогою авіаційної техніки, навісних і причіпних тракторних  обприскувачів, а в місцях, де не можна застосовувати наведені технічні засоби, і на невеликих ділянках – за допомогою ранцевих обприскувачів.
Резервуари обприскувачів заповнюють механізованим способом. Кабіни тракторів мають бути абсолютно  справними і герметичними, а механізаторів  слід забезпечити необхідними засобами  індивідуального захисту.
Встановлення норми витрати робочої рідини, перевірку якості розпилювання, герметизацію  з’єднань і люків здійснюють під час роботи агрегату, заправленого водою.
Забороняється усувати різні несправності, особливо очищати розпилювачі в робочому стані агрегату або якщо  система перебуває під тиском.
Обприскування проводять вранці і ввечері за допомогою вентиляторних обприскувачів  при швидкості вітру не більше  3м/с (дрібно крапельне) і штангових тракторних обприскувачів – при швидкості 4м/с (крупно крапельне) і 5м/с  відповідно.
Обпилюють рослини  за допомогою тракторних  обпилювачів і авіації переважно вранці і ввечері . При наземному обпилюванні швидкість вітру не повинна перевищувати  3м/с, а при авіаційному – 2м/с.
Після закінченні  робіт  з пестицидами техніку, що застосували, слід обробити  на спеціальному  майданчику хлорним вапном з наступним промивання водою.
Мінеральні добрива  сипкі азотні й калійні  здатні сильно подразнювати шкіру, слизові оболонки очей і дихальних  шляхів. Водний аміак подразнює слизові оболонки вже при концентрації   у повітрі аміаку 16,1 – 26,6 % за обсягом і температурі повітря  + 18*С аміачно – повітряна суміш  є  вибухонебезпечною.
Перед початком внесення  водного аміаку  тракторист забов’язаний  перевіряти герметичність  судини, справність контрольно-вимірювальних приладів, запобіжного клапану, кріплення насосу-дозатору, розподілювачів, інжекторних трубок.
Агрегат для внесення водного аміаку комплектують  вогнегасниками, бачками з водою на 10л.; тракториста забезпечують  фільтруючим протигазом  з коробкою КД, гумовими рукавичками і фартухом.

До роботи з кислотами і лугами працівників забезпечують необхідними  захисними засобами (окуляри, маски, гумові рукавички, фартухи). Готують водні розчини кислот і лугів у фарфорових посудинах. При цьому кислоту тоненьким струменем доливають у воду і помішують скляною  паличкою.
Лити воду  в кислоту категорично забороняється. Роботи слід виконувати у витяжній шафі при включеній  витяжці. Розлиту кислоту засипають піском, а після  видалення  піску місце посипають вапном або содою, промивають водою і витирають. Розлиті концентровані луги засипають деревною тирсою, а місце, де був розлитий луг, промивають розчином оцтової кислоти. Зливати кислоти і луги  в каналізацію без їх нейтралізації заборонено
Виробничі приміщення, в яких працюють з кислотами і лугами, обладнують гідрантами для швидкого змивання речовини, що випадково  потрапили на шкіру людини. Для промивання очей від лугів треба мати спеціальні бутлі з 2 %- ним розчином  борної кислоти, а для промивання від кислот – бутлі з 2 %- ним розчином натрію гідрокарбонату.

8. ДІЯ ШУМУ,УЛЬТРАЗВУКУ ТА ІНФРАЗВУКУ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ, ЇХ ДОПУСТИМІ РІВНІ, МЕТОДИ І ЗАСОБИ ОЦІНКИ; ТИПОВІ РІШЕННЯ ПО ЗАСОБАХ І МЕТОДАХ ЗАХИСТУ.

Більшість виробничих процесів у сільському господарстві супроводжується дією на працюючих шуму, що виникає при роботі машин, енергетичних установок, приводів тощо.
Шум – сукупність звуків різної інтенсивності і частоти, що виникають внаслідок коливальних процесів і безладно  змінюються протягом часу.
Тривалий шум спричиняє головну біль, захворювання серцево-судинної, нервової системи, втрату слуху.
Механічні коливання у діапазоні частот 16 – 20000 Гц сприймаються органом слуху людини  як звук.
Коливання з частотою менше 16 Гц породжують  інфразвук, а понад 20000 Гц – ультразвук. Ці коливання не сприймаються органами слуху людини, але спричиняють біологічну дію на організм.
За частотою шуми поділяють :
•    низькочастотні – до 380 Гц;
•    середньо частотні – від 380 Гц до 800 Гц
•    високочастотні – понад 800 Гц
Сприйняття звуків органами слуху людини обмежується не тільки частотним діапазоном ( 16 – 20000 Гц ) але і силою, або звуковим тиском.
Мінімальні і максимальні звукові тиски, що сприймаються як звук, називають пороговими.
Нижня межа, де сила звуку сприймається органами слуху, називається  порогом чутності, верхня, де сила звуку викликає больові відчуття органів слуху - больовим порогом.                                                     
За спектром шуму можна визначити рівні звукового тиску на певних частотах, що необхідно при розробці заходів для зниження шуму.
Найбільш несприятливим для органу слуху є шум з частотою 1000 – 4000 Гц. При дуже високих тисках може трапитись пряме руйнування барабанної перетинки (140 Дб).
При тривалій дії шуму підвищених рівнів виникає втомлюваність, загальна слабкість, роздратованість, апатія, послаблення пам’яті, потіння тощо.
                 Вимірюють шумові характеристики шумомірами : ИШВ-1, ШКВ-1, ВШВ-003, ШУМ-М.
Для гарантування шумобезпеки на виробництві існують такі принципи нормування шуму: за граничним спектром шуму, при якому встановлюють гранично допустимі рівні звукового тиску; рівня звуку (ДбА) за шкалою „А” шумоміра, який дає можливість визначити інтегральну оцінку всього шуму.

Засоби і методи захисту від шуму.

1. Архітектурно – планувальні методи :
•    впровадження раціональних акустичних розробок із плануванням будівель і генеральних планів окремих об’єктів;
•    раціональне розміщення обладнання і робочих місць, а також зон і режимів руху транспортних засобів і вантажопотоків.
2. Організаційно – технічні методи :
•    застосування технологічних процесів з низькими рівнями шуму;
•    впровадження дистанційного керування машинами з підвищеними рівнями шуму і дистанційного контролю;
•    удосконалення технології ремонту та обслуговування машин;
•    застосування мало шумних машин і зміна елементів конструкції  машин;
•    дотримання раціональних режимів праці й відпочинку.
3. Акустичні засоби :
•    звукоізоляція (звукоізолюючі огородження будівель і приміщень, кожухи, акустичні екрани, перегородки);
•    звукопоглинання (звукопоглинаюче облицювання, об’ємні поглинаючі шуму);
•    засоби віброізоляції (віброізолюючі опори, пружні прокладки);
•    засоби демпфірування (елементи із сухим, в’язким  та внутрішнім тертям);
•    глушники шуму.
4. Протишумові засоби індивідуального захисту: навушники, шоломи, каски, вкладиші.

9. ВПЛИВ ОСВІТЛЕННЯ НА ЗДОРОВ’Я ПРАЦЮЮЧИХ, ХАРАКТЕРИСТИКА ДЖЕРЕЛ СВІТЛА; МЕТОДИ І ЗАСОБИ КОНТРОЛЮ І ОЦІНКИ РОБОЧОГО МІСЦЯ; ТИПОВІ РІШЕННЯ ПО НОРМАЛІЗАЦІЇ ОСВІТЛЕННЯ.

Недостатнє і надмірне освітлення робочих місць негативно позначається на нервовій системі людей, призводить до перевтоми і зниження продуктивності праці, порушення координації дій, захворювань органів зору та виробничих травм тощо.
Світло є необхідною умовою будь-якого виробництва, а як фізичне явище характеризується рядом показників :
Світловий потік (F) – потужність променевої енергії, оцінена за світловим відчуттям органами зору.
Сила світла (I) – відношення світлового потоку (F) до одиниці простору – тілесного кута (w)
Освітленість (Е) – густина світлового потоку (F) – на освітлювальної поверхні (S), яку визначають із відношення:
E = F / S ;     [лк] – люкс

Орган зору  людини здатний бачити об’єкти при освітленості від 0,1 до 100000 лк. Але освітленість в 1 лк. Не дозволяє виконувати більшість видів робіт.
Видимість будь-якого предмета на робочому місці залежить від  освітленості, і розміру предмета, його яскравості, контрасту з фоном і тривалості експозиції.
            Завдяки яскравості , фону і контрастності людина досить добре розрізняє різні предмети. Негативно на органи зору впливають пульсація освітленості і здатність освітлювальної установки  засліплювати.
Вимоги до виробничого освітлення : достатня і рівномірна освітленість; між об’єктом та фоном – певна контрастність, джерело світла не повинно  засліплювати, світло має бути без пульсації.
Освітлення виробничих приміщень і робочих місць буває :
- природнім;
                                                           - штучним;
                                                           - комбінованим.
Природне освітлення  від напрямку проникнення світла у приміщення буває :
Бокове – через віконні прорізи, верхнє – через спеціальні фон арі або прорізи у стелі та  комбіноване – через віконні прорізи і ліхтарі та отвори в стелі.
Санітарними правилами передбачається природне освітлення залежно від характеру зорової роботи, розмірів об’єктів розпізнання, контрастності і характеристики фону.
Для нормування природного освітлення прийнято коефіцієнт  - е
Категорія: Охорона праці | Додав: ohranatruda (05.09.2010)
Переглядів: 1475 | Коментарі: 3 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 3
3  
11. ВПЛИВ ВІБРАЦІЙ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ, ЇХ ДОПУСТИМІ РІВНІ. МЕТОДИ КОНТРОЛЮ ПАРАМЕТРІВ ВІБРАЦІЙ. ЗАХОДИ ТА ЗАСОБИ КОЛЕКТИВНОГО ТА ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ВІД ВІБРАЦІЙ

Вібрації – це процес поширення механічних коливань у твердому тілі.
Усі сучасні машини, що застосовуються у сільському господарстві, створюють вібрації
За способом передачі на людину вібрації поділяються на загальні, що передаються через опорні поверхні на тіло людини у положенні стоячі або сидячі, і локальні, що передаються через окремі елементи тіла людини (руки, ноги)
Залежно від джерела виникнення вібрацію поділяють на такі категорії :
• транспортна, що діє на операторів рухомих машин і транспортних засобів під час руху по полю, дорогах;
• транспортно – технологічна, що діє на оператора з обмеженим переміщенням лише по підготовлених поверхнях виробничих приміщень, майданчиків;
• технологічна, яка діє на оператора стаціонарних машин або передається на робочі місця, що не мають джерел вібрації.
Найбільш несприятливо діє на організм людини вібрація при резонансних частотах 6 – 8 Гц (перша резонансна частота) і 16 -30 Гц (друга резонансна частота). Починаючи з частот 40 Гц, вібрації особливо небезпечні для організму людини, тому що вони можуть спричинити до механічних пошкоджень або розривів у окремих його органах.
Вібрації можуть викликати зміни у нервовій системі і кісткових тканинах, призводити до зниження гостроти зори і порушувати рівновагу основних нервових процесів – збудження і гальмування, впливати на зміну ритму серцевих скорочень, артеріального і венозного тиску.
Тривала дія вібрації на організм викликає вібраційну хворобу.

Ступінь вібрації на організм людини визначається такими параметрами коливання: частота, зміщення, швидкість, прискорення і тривалість дії.
Для розробки ефективних заходів захисту працюючих від шкідливої дії вібрацій розроблені і затверджені стандарти на допустимі рівні вібрацій і методи розрахунку засобів віброізоляції робочих місць.
Для вимірювання параметрів вібрацій застосовують механічні й електричні прилади : ИШВ – 1, НВА- 1, ШВК-1, ВШВ-003.
Норми для загальної вібрації встановлені з урахуванням джерел виникнення. Затверджені санітарні норми, якими передбачені допустимі рівні локальних вібрацій на органах керування машинами та інші.
Колективні методи включають зниження вібрацій дією на джерело збудження і на шляхах їх поширення.
Засоби вітрозахисту : огороджуючі, віброізолюючі, віброгасячі, вібропоглинаючі, а також на засоби автоматичного контролю, сигналізації та дистанційного керування.

12. ВИМОГИ САНІТАРНИХ БУДІВЕЛЬНИХ НОРМ ДО ПРОЕКТУВАННЯ ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕНЬ, СПОРУД СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ.

Не допускається розміщення сільськогосподарських підприємств, складів і сховищ сільськогосподарської продукції в місцях з рівнем ґрунтових вод менше 1,5 м, а складів мінеральних добрив і пестицидів ближче за 2 км від рибогосподарських водойм.
Усі об’єкти та виробничі комплекси відокремлюють від доріг, житлових і громадських приміщень санітарно – захисними зонами.
Ширина санітарно-захисної зони (м) залежить від ступеня шкідливості виробництва та класу підприємства.
Рух транспорту по території регулюється правилами дорожнього руху і сигнальними знаками.
Територія має бути вирівняна, озеленена і в нічний час – освітлена. ДО всіх будівель по всій їх довжині роблять вільний під’їзд для пожежних засобів.
Усі постійні або тимчасові ями, котловани, криниці, траншеї огороджують, а розміщені в місцях проходу людей – обладнують містками шириною не менше 1м з перилами.
У виробничих приміщеннях необхідно дотримуватися таких вимог: об’єм повітряного простору, що припадає на одного працюючого, повинен становити не менше 15 куб.м, вільна площа підлоги одного робочого місця з одним працюючим – не менше 4,5 кв.м, висота приміщення від підлоги до стелі – не нижче 3,2 м.,
Обладнання треба розміщувати так, щоб ширина проходів була не менше 0,8 м. Проходи і проїзди в майстернях позначають жовтою фарбою на підлозі.
Підлога в приміщеннях має бути рівною, не слизькою, міцною, а в приміщеннях, де роботи виконуються і взимку, - утепленою Вихідні двері і ворота обладнують так, щоб вони відчинялися тільки назовні.

Література.

1. Збірник нормативних документів. Законодавство України про охорону праці.
- К.: 1995 рік, т.3, с.244…276.
2. Гряник Г.Н. Охрана труда и пожарная безопасность. – К.: Вища школа, 1981,
с.42…63; с.80…104; с. 122…124; с. 162…165.
3. Лехман С.Д. Охорона праці. – К.: Урожай, 1994, с. 76…146.
4. Шкрабак В.С. Охрана труда. – Л.: Агропромиздат, 1990, с. 57…117


2  
10. ДІЯ ШКІДЛИВИХ ВИПРОМІНЮВАНЬ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ, ЇХ ДОПУСТИМІ РІВНІ. МЕТОДИ ТА ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ВІД ШКІДЛИВОГО ВПЛИВУ ВИПРОМІНЮВАНЬ, ПРОФІЛАКТИКА ЗАХВОРЮВАНЬ

Інфрачервоні випромінювання викликають підвищення температури тіла, почервоніння і опік шкіри чи тепловий удар.
Джерелами його є сонце, електрична дуга при зварювальних роботах, розплавлений метал, лампи штучного освітлення тощо.
Захист від ІЧ – випромінювання : захисні екрани, козирки, кабіни, теплоізоляція поверхонь, повітряний душ, спецодяг з бавовняної тканини з вогнестійким просочуванням, спецвзуття, рукавиці, захисні окуляри зі склом-світлофільтром жовто-зеленого або синього кольору, захисні маски.
Інтенсивність ІЧ- випромінювання виміряють актинометрами, спектрометрами ИКС-10, ИКС-12, ИКС-14 та інші.
Ультрафіолетове випромінювання (УФ).
Джерела : сонячна радіація, електричне та газове зварювання, плазмові пальники, лампи розжарювання та газорозрядні, лазерні установки.
Інтенсивному опроміненню УФ- променями від сонця піддаються польові робітники, від установок – робітники теплиць.
Захист від ультрафіолетового випромінювання :
Шкіру захищають нанесенням на неї шару мазі, що містить салол, саліцилово – метиловий ефір та інші речовини, які затримують УФ – промені. Очі, обличчя захищають окулярами, щитками із світлофільтрами залежно від виду робіт й інтенсивності випромінювання.
Іонізуючі випромінювання застосовують для визначення спрацювання деталей, якості зварних швів, обробки зерна, в біологічних дослідженнях ,при аналізі грунту тощо.
Вони виникають в результаті самочинного розпаду ядер деяких хімічних елементів (радіоактивних речовин) : радію, торію, урану та інших, здатних спричинити до іонізації навколишнього середовища.
Опромінення може бути зовнішнім, коли джерело радіації знаходиться зовні організму, і внутрішнім, що виникає при надходженні радіаційних речовин із вдихуванням повітря, харчуванні, палінні, із забрудненою водою, інколи через шкіру.
При зовнішньому опроміненні найбільш небезпечні рентгенівські та нейтронні випромінювання з високою проникною здатністю, при внутрішньому – високо іонізуючі випромінювачі.
Радіаційне випромінювання може спричинити ураження окремих ділянок шкіри, тіла або загального захворювання – променевої хвороби.
Засоби захисту від іонізуючого опромінення : віддалення персоналу від джерела на відстань, що послаблює опромінення; обмеження часу роботи з джерелом; захист екранами; запобігання поширенню радіоактивних речовин у навколишнє середовище та потраплянню всередину організму; робота з іонізуючими речовинами в окремих приміщеннях, обладнаних припливно-витяжною вентиляцією; прибирання приміщення щодня вологим або вакуумним способом; застосування дистанційного управління, роботизовано комплекси, копіюючи і координатні маніпулятори, оглядові системи.
Засоби індивідуального захисту : халати, комбінезони, шапочки, окуляри,гумові рукавички, спецбелізна, легке чи гумове взуття.
При наявності у приміщенні газів та аерозолів радіоактивних речовин поверх спецодягу надівають плівковий одяг, пластикові ізолюючі пневмокостюми з примусовою подачею чистого повітря, респіратори, шлангові протигази.
Велике значення для профілактики опромінення має систематичний дозиметричний контроль.


1  
Для нормування природного освітлення прийнято коефіцієнт - е, який визначають із відношення освітленості у певній точці приміщення Ев до освітленості, що створюється світлом від відкритого небосхилу Ез :

е = Ев / Ез * 100 .

Коефіцієнт природної освітленості ( КПО) показує, яку частку зовнішнього дифузного світла ( у відсотках ) становить освітлення у певній точці всередині приміщення, і нормується за характером зорової роботи.
Нормативні значення КПО використовують при розрахунках загальної світло пропускної площі вікон проектованого приміщення.
За значенням світло пропускної площі одного вікна ( стандартна величина ) визначають для виробничого приміщення кількість вікон.
Штучне освітлення виробничих приміщень і робочих місць здійснюють за допомогою спеціальних світильників з газорозрядними лампами або лампами розжарювання.
Залежно від призначення воно буває робоче, аварійне, евакуаційне і охоронне.
Штучне освітлення може бути загальним (рівномірне або локалізоване) і комбінованим (поєднання загального і місцевого).
Нормативними документами надається перевага газорозрядним лампам низького і високого тисків (люмінесцентні метало галогенні, натрієві, ксенонові) по відношенню до ламп розжарювання.
Вимірюють та контролюють освітленість приміщень і робочих місць за допомогою люксметрів Ю-116, Ю-117.
Світильники поділяють залежно від конструкції на :
• відкриті ( лампа не закрита від навколишнього середовища );
• закриті ( лампа закрита);
• вологозахищені (до лампи не може проникати волога повітря );
• пилонепроникні ( лампа закрита спеціальними пилонепроникними ковпаками й ущільненнями);
• вибухонебезпечні (лампа закрита герметичним ковпаком).

Ім`я *:
Email *:
Код *:

 


Джерела негативних факторів побутового походження

Забезпечення пожежної безпеки фотоательє.

Охорона праці на Ратнівському молокозаводі

Запобігання надзвичайних ситуацій та оцінка пожежної обстановки на об’єкті

ПОРУШЕННЯ ПРОЦЕСІВ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗМУ ПРИ БІОЛОГІЧНОМУ ВПЛИВІ РАДІАЦІЇ

Перша медична допомога при нещасних випадках



Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Цівільна оборона [128]
Пожежна безпека [69]
Безпека життєдіяльності [180]
Охорона праці [292]
Пошук
Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Теги
шум (3)
ЗІЗ (2)
313 (1)
дтп (1)
МНС (1)
СИЗ (1)
ЦО (1)
Надіслати СМС
 

Copyright MyCorp © 2016
Створити безкоштовний сайт на uCoz