Захист прав працівників на охорону праці - Охорона праці <?if()?>- <?endif?> - Реферати - Рефераты по охране труда, БЖД, ГО

Середа, 07.12.2016, 15:23
Вітаю Вас Гість | RSS

Реферати з ЦО, БЖД, охорони праці

Реферати

Головна » Статті » Охорона праці

Захист прав працівників на охорону праці


1.Охорона праці,  як окрема галузь права
Загальна декларація прав людини проголосила право кожно¬го на справедливі та сприятливі умови праці, складовою части¬ною якого є такі умови, які відповідають вимогам безпеки та гігієни.
Право на безпечні та нешкідливі умови праці визнано в Укра¬їні одним з конституційних прав людини і громадянина. Забез¬печення цього права здійснюється за допомогою системи право¬вих, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітар¬но-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що утворюють охорону праці.
У науковій літературі охорона праці розглядається як еконо¬мічна, соціальна та правова категорії. Більше того, охорону пра¬ці як правову категорію розглядають у широкому та вузькому значенні. У широкому значенні під охороною праці розуміють сукупність правових норм, що регулюють увесь комплекс су¬спільних відносин у сфері застосування праці. До них належать також норми, що забороняють необґрунтовану відмову у прий¬нятті на роботу чи незаконне звільнення, що встановлюють мак¬симальну тривалість робочого часу та мінімальну тривалість часу відпочинку тощо. Сукупність норм, що регулюють вста¬новлення безпечних та нешкідливих умов праці з метою запо¬бігання негативному впливу виробничого середовища на життя та здоров'я працівників, розглядають як поняття охорони праці у вузькому значенні.
Наукою трудового права охорона праці розглядається також як інститут трудового права, правовий принцип, елемент трудових правовідносин та система законодавства.
Охорона праці як інститут трудового права є сукупністю пра¬вових норм, що регулюють відносини з охорони життя, здоров'я та працездатності шляхом встановлення безпечних і нешкідли¬вих умов праці. До цього інституту входять норми, що встанов¬люють загальні вимоги охорони праці; профілактичні норми, спрямовані на попередження виникнення виробничого травма¬тизму і професійних захворювань; норми, що встановлюють обо¬в'язки роботодавців та працівників з питань охорони праці; нор¬ми, що містять додаткові заходи охорони праці окремих катего¬рій працівників.
Як правовий принцип трудового права охорона праці відобра¬жає зміст усіх норм трудового права, які своєю сутністю спрямо¬вані на охорону здоров'я та працездатності працівників. У цьому значенні охорона праці є галузевим правовим принципом, ос¬кільки відображає його соціальну спрямованість на захист тру¬дових прав працівників.
Сторони трудового договору наділені комплексом взаємних прав і обов'язків щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці. Тому охорону праці розглядають як елемент трудових правовідносин. Працівники мають право на безпечні та нешкід¬ливі умови праці та охорону здоров'я в процесі професійної дія¬льності. Роботодавець зобов'язаний створити у кожному струк¬турному підрозділі і на кожному робочому місці умови праці, що відповідають вимогам нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці. Цей обов'язок роботодавця є комплексом зобов'я¬зань, встановлених чинним законодавством, колективними та трудовими договорами і угодами.
Законодавством також і на працівника покладаються зобов'я¬зання з охорони праці. Він зобов'язаний знати і виконувати нормативно-правові акти з охорони праці, дотримуватись зо¬бов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним та трудовим договорами, проходити обов'язкові медичні огляди і співпрацювати з роботодавцем в організації безпечних і нешкід¬ливих умов праці. Порушення працівниками зазначених обо¬в'язків вважається дисциплінарним проступком, відповідно ро¬ботодавець має право застосувати до працівника заходи дисцип¬лінарної відповідальності.

2.Система законодавчих актів, що регулюють
охорону праці
Охорону праці розглядають як своєрідну систему законодав¬ства. Найважливіші норми, що регулюють питання охорони пра¬ці, передбачені в Конституції України, КЗпП України та Законі України «Про охорону праці». Україна одна з перших держав на пострадянських теренах прийняла спеціальний закон, що комп¬лексно регулює питання охорони праці. У подальшому його нор¬ми були конкретизовані шляхом прийняття підзаконних норма¬тивно-правових актів, що сформували цілком самостійну гілку у складі кодифікованого трудового законодавства України. Врахо¬вуючи основні міжнародні стандарти у сфері охорони праці, на¬ціональне законодавство встановлює пріоритетність життя та здоров'я працівників над результатами виробничої діяльності роботодавців, право на одержання інформації з питань охорони праці, повну та всебічну поінформованість працівника про наяв¬ні шкідливі і небезпечні умови праці, передбачає систему орга¬нізації управління охороною праці на національному і виробни¬чому рівнях, створення спеціальних служб, що здійснюють комп¬лексне управління охороною праці, запроваджує принципи піль¬гового оподаткування доходів роботодавця, гнучких важелів коригування розмірів страхових внесків роботодавця на загаль¬нообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних ви¬падків і професійних захворювань, застосування штрафних санк¬цій тощо.
Центральне місце у системі законодавства України про охоро¬ну праці займає Закон України «Про охорону праці» від 14 жовт¬ня 1992 р. № 2694-ХП, а Законом України від 21 листопада 2002 р. № 229-ІУ його викладено у новій редакції. Він містить дев'ять розділів, що встановлюють загальні положення з охорони праці, гарантії прав працівників на охорону праці, організацію охорони праці на виробництві, стимулювання охорони праці, дер¬жавне управління охороною праці, державний нагляд і громадський контроль за охороною пращ, відповідальність за порушення законодавства про охорону праці. Окремий розділ присвячено нормативно-правовим актам з охорони праці, який визначає види, порядок опрацювання, прийняття та їх скасування.
За сферою дії нормативні акти про охорону праці поділяються на міжгалузеві та галузеві. До державних міжгалузевих норма¬тивних актів про охорону праці належать акти загальнодержав¬ного користування, дія яких поширюється на всі підприємства, установи, організації незалежно від їх відомчої належності та виду трудових відносин. До державних галузевих нормативних актів про охорону праці належать акти, дія яких поширюється на підприємства, установи, організації, що відносяться до певної галузі економіки.
Особливістю законодавства України про охорону праці є те, що значна частина питань з охорони праці регулюється нормативними актами, прийнятими на конкретному підприємстві, в установі, організації. Порядок їх прийняття встановлюється централізованим законодавством.
За порядком прийняття локальні нормативні акти поділяють¬ся на такі, що приймаються роботодавцем самостійно або за по¬годженням з працівниками підприємства та їх представниками, і такі, що приймаються загальними зборами (конференцією) на¬йманих працівників.
За предметом правового регулювання локальні нормативні правові акти можна поділити на ті, що регулюють, наприклад:
організацію управління охороною праці на виробництві;
забезпечення перспективного і поточного планування з пи¬тань поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середо¬вища;
організацію проведення навчання (інструктажу) з питань охо¬рони праці;
встановлення безпечного виконання робіт і поведінки праців¬ників на території підприємства.
За зовнішньою формою вираження локальні нормативні акти з охорони праці можна поділити на:
положення (наприклад, «Положення про комісію з питань охорони праці», «Положення про службу охорони праці на під¬приємстві»;
правила (наприклад, «Правила внутрішнього розпорядку, які визначають обов'язки персоналу, що працює з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань»);
інструкції (наприклад, «Інструкція про порядок організації та проведення зварювальних та інших вогневих робіт на підпри¬ємстві»);
накази (наприклад, наказ «Про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці») та ін.
Прийняті локальні нормативно-правові акти з охорони праці мають відповідати чинному законодавству України, вимогам державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів, стан¬дартам про оформлення документів, що забезпечує їх правильне розуміння, та повинні враховувати вимоги типових та інших нормативних актів.
До розробки проекту локального нормативного акта про охо¬рону праці залучаються представники працівників — уповнова¬жені трудових колективів з питань охорони праці, представники профспілок, члени комісії з питань охорони праці підприємства, що представляють інтереси найманих працівників. Інформуван¬ня працівників здійснюється не лише на етапі розроблення проек¬ту акта про охорону праці, але й після прийняття акта шляхом ознайомлення всіх працівників з його змістом. На роботодавця покладається обов'язок розповсюдження інструкцій шляхом їх видання (тиражування), придбання у вигляді брошур, односто¬ронніх аркушів, плакатів.
Важливе значення у захисті прав працівників на охорону праці на підприємстві, в установі, організації належить колективному до¬говору.
Зобов'язання сторін колективного договору з питань охорони праці передбачають систему інженерно-технічних заходів, спря¬мованих на забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, їх доведення до нормативних, запобігання виникненню виробни¬чого травматизму і професійних захворювань, зменшення фак¬торів шкідливого впливу на організм працюючих та скорочення кількості робочих місць зі шкідливими та важкими умовами праці, зростання культури виробництва. Такі заходи можуть бу¬ти викладені у вигляді додатка до колективного договору.
Зобов'язання роботодавця полягають у запровадженні ефек¬тивної системи управління охороною праці шляхом створення відповідних служб, які забезпечують комплексне вирішення пи¬тань з охорони праці, усунення причин, що призводять до нещас¬них випадків, у тому числі і виведення з експлуатації будівель та споруд, що перебувають у аварійному стані, проведенні лаборато¬рних досліджень умов праці на їх відповідність встановленим нормативам, стимулюванні запровадження у виробництво еколо¬гічно чистих технологій та створення безпечних умов праці.
Зобов'язання роботодавця включають своєчасне забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям, засобами індивідуального захисту, проведення навчання з питань охорони праці та обо¬в'язкового медичного огляду, забезпечення працівників ліку¬вально-профілактичним харчуванням, молоком, газованою соло¬ною водою, знешкоджуючими і змиваючими засобами, надання інших пільг. Колективний договір може містити зобов'язання, спрямовані на встановлення додаткових пільг в організації охо¬рони праці для окремих категорій працівників, створення на¬лежних умов праці інвалідів, неповнолітніх працівників, поліп¬шення умов праці жінок, їх побутового та медичного обслугову¬вання на виробництві, вивільнення жінок з важких, шкідливих робіт та нічних змін.
Сторони колективного договору можуть передбачити і додаткові пільги та гарантії у сфері охорони праці. Наприклад, гарантії, що надаються для осіб, які беруть безпосередню участь в управ¬лінні охороною праці, уповноваженим найманими працівника¬ми особам з питань охорони праці, членів комісії з питань охоро¬ни праці підприємства. У колективному договорі сторони встановлюють гарантії та пільги у сфері охорони праці на рівні, не нижчому за передбаче¬ний законодавством, хоча можуть передбачити і вищі або додат¬кові гарантії.
Встановлення гарантій захисту прав працівників  на охорону праці у нормативному порядку є однією з умов ефективної реалізації прав громадянина і людини. Законо¬давство України про охорону праці передбачає комплекс гаран¬тій, спрямованих на реалізацію конституційного права на безпеч¬ні і нешкідливі умови праці. Позитивною рисою Закону України «Про охорону праці» є те, що цьому питанню присвячено окре¬мий розділ.
3.Гарантії захисту прав працівників на охорону праці

Законодавство України встановлює загальні гарантії права на безпечні та нешкідливі умови праці, що надаються всім праців¬никам, а також передбачає додаткові гарантії для певних катего¬рій працівників, що зумовлено підвищеними вимогами охорони їх здоров'я. До таких категорій належать працівники, які пра¬цюють у шкідливих і небезпечних умовах праці, неповнолітні особи, жінки, особи з пониженою працездатністю тощо.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про охорону праці» умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Тому у разі включення до його змісту умов, які погіршують пра¬вове становище працівників порівняно із законодавством про охорону праці, вони визнаються недійсними.
Відповідність умов трудового договору чинному законодавст¬ву про охорону праці повинна забезпечуватися і під час його реа¬лізації. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів ви¬робництва, стан засобів колективного та індивідуального захис¬ту, що використовуються працівником, а також санітарно-побу¬тові умови повинні відповідати вимогам нормативних правових актів з охорони праці.
Важливою гарантією захисту права працівника на охорону праці є надання працівнику ін¬формації про умови праці на підприємстві і, зокрема, на робочо¬му місці. Крім загальних питань з охорони праці роботодавець зобов'язаний проінформувати громадянина про наявні на майбут¬ньому робочому місці шкідливі та небезпечні виробничі факто¬ри, які ще не усунено. Водночас роботодавець повинен повідоми¬ти майбутнього працівника про можливі шкідливі, негативні наслідки впливу виробничих факторів на його здоров'я та озна¬йомити його з правом на відповідні пільги і компенсацію за роботу в таких умовах. Причому законодавець визначає форму вико¬наного роботодавцем обов'язку. Особа має бути проінформована роботодавцем під розписку. Оскільки в законодавстві не встанов¬лено виду документа, у якому майбутній працівник розписуєть¬ся про одержання такої інформації, то його форма визначається на конкретному підприємстві, в установі, організації. Цим доку¬ментом може бути спеціальний журнал, окрема розписка. Про¬понується такі записи робити в особовій картці, акті атестації робочого місця.
Обов'язкове інформування працівника про зміни законо¬давства щодо охорони праці та приведення умов праці у відпо¬відність до нього покладається на роботодавця. Таке інформу¬вання здійснюється шляхом проведення навчання з питань охо¬рони праці, наприклад, позапланового інструктажу.
Надання інформації працівникові про стан охорони праці має системний характер. Роботодавець зобов'язаний інформувати працівників під час їх роботи на підприємстві не лише про стан охорони праці, а й про причини аварій, нещасних випадків і професійних захворювань та про заходи, яких вжито для їх усу¬нення та для забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.
Гарантією захисту права працівників на безпечні і нешкідливі умови праці є вико¬нання працівниками лише тих робіт, які не протипоказані їм за станом здоров'я, що забезпечується встановленням законодав¬чих обмежень при укладенні трудових договорів і переведенні працівників на легшу роботу.
Законодавством України передбачено гарантії у випадках ви¬никнення загрози життю і здоров'ю працівників, нестворення роботодавцями відповідних умов праці, що забезпечують їх без¬пеку та гігієну. До таких належать право працівника відмовити¬ся від виконання роботи у разі виникнення виробничої ситуації, що загрожує життю і здоров'ю, право працівника розірвати тру¬довий договір з власної ініціативи, встановлення юридичної від¬повідальності роботодавця за порушення законодавства про охо¬рону праці. Зазначені гарантії відображають зміст одного з дер¬жавних принципів у сфері охорони праці — пріоритету життя і здоров'я працівників та повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці.
Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля (ст. 6 Закону України «Про охорону праці»). Така відмова буде правомірною, якщо працівник негай¬но повідомить про цей факт безпосереднього керівника чи робо¬тодавця. За необхідності факт її наявності підтверджується спе¬ціалістами з охорони праці підприємства за участю представни¬ка профспілки, членом якої є працівник, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового агента з питань охорони праці. У випадку виникнення конфлік¬ту факт її наявності підтверджується відповідним органом дер¬жавного нагляду за охороною праці і представником профспіл¬ки.
Дії працівника, який відмовився від виконання дорученої ро¬боти з дотриманням підстав та порядку відмови, не вважаються порушенням трудової дисципліни. За ним зберігається місце праці, а за час простою, що виник не з його вини, виплачується середній заробіток.
У випадку невиконання роботодавцем зобов'язань щодо ство¬рення безпечних і нешкідливих умов праці, порушення законо¬давства про охорону праці, умов колективного договору з цих питань працівник має право розірвати трудовий договір з влас¬ної ініціативи. Роботодавець зобов'язаний розірвати трудовий договір у строк, визначений працівником. Оскільки звільнення працівника із зазначеної підстави відбувається не з його вини, то працівникові виплачується вихідна допомога. Розмір вихідної допомоги визначається у колективному договорі, але у будь-яко¬му випадку не може бути менший тримісячного заробітку пра¬цівника. У трудову книжку вноситься запис про підставу та при¬чини звільнення працівника.

4.Відповідальність за порушення нормативно-правових актів про охорону праці

Однією з гарантій, що забезпечує право працівника на безпеч¬ні і нешкідливі умови праці, є встановлення юридичної відпо¬відальності за порушення нормативно-правових актів про охоро¬ну праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб ор¬ганів державного нагляду за охороною праці, представників професійних спілок, найманих працівників. У разі вчинення цих правопорушень настає адміністративна, кримінальна, ци¬вільно-правова відповідальність та відповідальність за трудовим правом. Законодавство України про охорону праці передбачає також сплату роботодавцями штрафних санкцій, що зарахову¬ються до Державного бюджету України. Штрафи накладаються за порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці.
Порядок накладення штрафів залежить від виду правопорушень та суб'єктів, які застосовують штрафні санкції. Штрафи накладаються посадовими особами Державного комітету України з нагляду за охороною праці за:
порушення нормативно-правових актів України з охорони праці;
невиконання розпоряджень посадових осіб органів державно¬го нагляду за охороною праці з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.
Такі штрафи накладаються лише за підсумками перевірки стану безпеки і умов праці на конкретному підприємстві, в уста¬нові, організації, що проводяться органами державного нагляду за охороною праці і застосовуються лише повноважними посадо¬вими особами: головою та заступниками голови, начальниками територіальних управлінь і начальниками державних інспекцій Державного комітету України з нагляду за охороною праці. Роз¬міри штрафів цієї групи встановлюються у процентному співвід¬ношенні до величини місячного фонду заробітної плати підпри¬ємства, установи, організації. Незалежно від виду правопору¬шення, негативних наслідків та інших чинників розмір штрафу не може перевищувати п'яти відсотків місячного фонду заробіт¬ної плати.
Застосування штрафів до підприємств, установ, організацій розглядається як один з економічних методів, що стимулює ро¬ботодавця створювати безпечні та нешкідливі умови праці, систему охорони праці, яка зменшує рівень травматизму на вироб¬ництві. Кошти штрафних санкцій спрямовуються на органі¬зацію охорони праці на загальнодержавному, галузевому та регіональному рівнях.

5.Соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві –  гарантія захисту права працівника на охорону праці.


Важливою гарантією, встановленою у Законі України «Про охорону праці», є запровадження соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань, яким карди¬нально змінено основи захищеності працівників на виробництві. В Україні прийнято Закон «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездат¬ності». Ним визначено систему, принципи та види соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професій¬ного захворювання, суб'єкти та об'єкти страхування, порядок відшкодування шкоди, заподіяної застрахованому ушкоджен¬ням його здоров'я.
Характерною рисою цього виду соціального страхування є йо¬го обов'язковість для осіб, які працюють на умовах трудового до¬говору (контракту). Працівники вважаються застрахованими з моменту набрання чинності Закону України «Про загальнообо¬в'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на вироб¬ництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Причому на статус застрахованих осіб-праців-ників не впливає фактичне виконання роботодавцями своїх зобо¬в'язань щодо сплати страхових внесків. Самі працівники не не¬суть жодних витрат на страхування від нещасних випадків.
Соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань здійснюється на засадах соціально¬го партнерства. У його управлінні на паритетних засадах беруть участь представники держави, найманих працівників і роботодавців. На основі цього принципу сформована система управлін¬ня Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Законодавство передбачає важелі впливу на роботодавців з ме¬тою зростання їх зацікавленості у створенні безпечних і нешкід¬ливих умов праці, дотриманні та виконанні нормативно-право¬вих актів про охорону праці. Такий вплив реалізується шляхом коригування розміру страхового внеску роботодавця, що зале¬жить від класу професійного ризику виробництва, встановлених знижок чи надбавок.
Якщо роботодавець постійно порушує нормативні акти про охорону праці, внаслідок чого зростає ризик настання нещасних випадків і професійних захворювань, підприємство може бути віднесене до більш високого класу професійного ризику, і відпо¬відно розмір страхового внеску збільшується. Цей розмір збіль¬шується також шляхом встановлення надбавки за високі рівні травматизму, професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці.
У випадку організації роботодавцем системи управління охо¬роною праці, що забезпечує низький рівень травматизму, профе¬сійної захворюваності, йому надається знижка щодо розміру страхового внеску. Проте роботодавець позбавляється цього пра¬ва, якщо протягом календарного року він був підданий штраф¬ним санкціям за порушення законодавства про охорону праці.
Соціальне страхування від нещасного випадку чи професійно¬го захворювання має цільовий характер використання коштів. Вони спрямовуються на сплату соціальних послуг та виплат, які здійснюються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. До них належать, наприклад, виплати: втраченого заробітку; од¬норазової допомоги; на медичну та соціальну допомогу; за мо¬ральну шкоду; пенсії по інвалідності потерпілому; пенсії у зв'яз¬ку з втратою годувальника; дитині, яка народилася інвалідом  внаслідок травмування на виробництві або професійного захво¬рювання її матері під час вагітності.
Позитивною рисою соціального страхування є направлення коштів на профілактику нещасних випадків. За кошти цього Фонду соціального страхування ведеться пропаганда безпечних та нешкідливих умов праці, організовується створення тематич¬них кінофільмів, радіо- і телепередач, видаються та розповсю¬джуються нормативні акти, підручники, журнали, інша спе¬ціальна література, плакати, пам'ятки з охорони праці, вивча¬ється та поширюється позитивний досвід створення безпечних та нешкідливих умов виробництва, виконуються інші профілак¬тичні роботи.

Література:

1. Закон україни "Про охорону праці” від 21.11.2002р;
2. Закон України "Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23.09.99р.;
3.Г.Гогіташвілі "Системи управління охороною праці”;
4. "Охорона праці” Підручник під ред. К.Ткачука.

Категорія: Охорона праці | Додав: ohranatruda (06.06.2010)
Переглядів: 773 | Теги: Захист прав | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

 


Перша медична допомога при нещасних випадках

Охорона праці та її організація на підприємстві, в установі, організації

Действие электрического тока на организм человека. Освобождение пострадавшего от действия травмирующих факторов. Способы первой помощи

Шляхи досягнення збереження, зміцнення, загартування та фізичного розвитку військовослужбовців.

Характеристика небезпечних промислових факторів об’єктів

Эргономические основы безопасности труда



Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Цівільна оборона [128]
Пожежна безпека [69]
Безпека життєдіяльності [180]
Охорона праці [292]
Пошук
Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Теги
шум (3)
ЗІЗ (2)
313 (1)
дтп (1)
МНС (1)
СИЗ (1)
ЦО (1)
Надіслати СМС
 

Copyright MyCorp © 2016
Створити безкоштовний сайт на uCoz