Законодаваство з охорони праці - Охорона праці <?if()?>- <?endif?> - Реферати - Рефераты по охране труда, БЖД, ГО

Неділя, 04.12.2016, 11:05
Вітаю Вас Гість | RSS

Реферати з ЦО, БЖД, охорони праці

Реферати

Головна » Статті » Охорона праці

Законодаваство з охорони праці
ПЛАН
Вступ
1. Поняття охорони здоров'я на виробництві та її правове забезпечення
2. Основні законодавчі акти з охорони праці
3. Порушення вимог законодавства про охорону праці
Висновки
Список використаної літератури

Вступ
Верховна Рада України 14 жовтня 1992 року ухвалила Закон «Про охорону праці», який має велике соціально-економічне значення, оскільки стосується життєвих інтересів майже 30 мільйонів громадян України.
У своєму розвитку охорона праці пройшла великий історичний шлях, але інтенсивного розвитку набула з початком машинного виробництва, яке поруч з полегшенням праці, підвищенням її продуктивності становило небезпеку для життя і здоров'я працюючих.
Науково-технічний прогрес поряд з благами приніс людству, на жаль, і численні лиха. Людина — творець науково-технічного прогресу — стала його заручником. Так, щорічно в Україні у процесі суспільного виробництва травмується майже 35 тис. осіб, з них близько 1,4 тис. гине. На підприємствах 40 % робітників працює в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам та нормативно-правовим актам про охорону праці.
Головною метою охорони праці є створення на кожному робочому місці безпечних умов праці, безпечної експлуатації обладнання, зменшення або повна нейтралізація дії шкідливих і небезпечних виробничих факторів на організм людини і, як наслідок, зниження виробничого травматизму та професійних захворювань.
Важливе місце в охороні праці належить саме законодавчому регулюванню охорони праці. Останнім часом створюється національне законодавство про охорону праці. Здійснюється заходи щодо використання в ньому конвенцій і рекомендацій МОП, директив Європейського Союзу, налагоджується більш тісні контакти з питань нормотворчої діяльності з Росією, Німеччиною, Великобританією, іншими країнами.
1. Поняття охорони здоров'я на виробництві та її правове забезпечення
Конституція України до числа соціальних прав включає право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49), належні, безпечні й здорові умо­ви праці (ст. 43). Відповідно до ст.12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права кожна людина має право на медичну допомогу та медичний догляд у разі хвороби. Серед основних трудових прав працівників ст. 2 Кодексу законів про працю України вказує на право на здорові та безпечні умови праці. Ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров'я закріплює право на охорону здоров'я, що передбачає серед інших право на безпечні й здорові умови праці.
Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяль­ності, не завдавати шкоди здоров'ю населення й окремих осіб (ст. 5 Основ законодавства України про охорону здоров'я). Зазначаючи необхідність створення безпечних і здоро­вих умов праці в процесі трудової діяльності працівників, наукова та навчальна література з трудового права завжди користувалася терміном "охорона праці". При цьому термін "охорона праці" вживається в двох значеннях: широкому й вузькому. Як вказує B.I. Прокопенко, в широкому розумінні до поняття "охорона праці" відносяться "ті гарантії для пра­цівників, що передбачають усі норми трудового законодавства" (Прокопенко B.I. Трудове право України: Підручник. - X.: Фірма "Консум", 1998. - С. 360). У широкому значенні під охороною праці розуміється сукупність правових норм, що охоплюють увесь комплекс питань застосування праці й приналежних до різних інститутів трудового права (трудового договору, робочого часу і часу відпочинку та ін.). До них належать норми, які забороняють необгрунтовану відмову в прийнятті на роботу, обмежують переведення та звільнення працівників, встановлюють граничну тривалість робочого часу, регламентують час відпочинку, та багато інших, спрямованих на створення сприятливих загальних умов трудової діяльності.
Терміном "охорона праці" у вузькому розумінні завжди визначалося створення для працівників здорових та безпечних умов праці. Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. в ст. 1 так визначає охорону праці: "Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі роботи". Виходячи зі змісту закону та інших зазначених вище нормативно-правових актів, більш доцільно, на нашу думку, замість терміна "охорона праці" у вузькому розумінні вживати термін "охорона здоров'я працівників на виробництві", оскільки фактично метою таких заходів є саме охорона здоров'я працівника, збереження його працездатності на виробництві під час виконання трудових обов'язків.
Останнім часом вимоги з охорони здоров'я часто не дотримуються підприємствами різних організаційно-правових форм, які використовують працю найманих працівників. Чимало керівників підприємств безвідповідально ставляться до обов'язків щодо створення здорових і безпечних умов праці, часто розглядають ці питання як другорядні.
Такий стан охорони здоров'я на виробництві пояснюється передусім важким економічним становищем держави, а також іншими об'єктивними і суб'єктивними причинами, які полягають у зносі основних виробничих фондів, у тому, що немає зацікавленості власників у поліпшенні умов і безпеки праці, в некомпетентності більшості персоналу в питаннях охорони здоров'я, в низькій трудовій і технологічній дисципліні, в недостатній ролі органів нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю й охорону здоров'я у процесі праці. В умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, працює понад 3,4 млн чоловік. Забезпеченість працюючих засобами індивідуального захисту не перевищує 40—50%. Щорічні виплати на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю працюючих, сягають 400 млн грн. Особливу тривогу викликає зростання кількості аварій з груповими нещасними випадками. Під час аварій у 2006 p. було травмовано 712 працівників, з-поміж яких 279 — смертельно.
В Основних напрямах соціальної політики йдеться про необхідність реформування системи охорони праці, основною метою якої є істотне зниження рівня виробничого травматизму і професійних захворювань, зменшення чинників шкідливого впливу на організм працюючих і вивільнення працівників з шкідливих і важких умов праці. Хоча у Основних напрямах і вживається традиційний термін "охорона праці", але по суті мова йде про охорону здоров'я та працездатності працівників.
Для цього передбачається: завершити формування системи управління охороною праці на регіональному і виробничому рівнях для підприємств, установ, організацій усіх форм власності, видів діяльності; здійснити перегляд законодавчих і нормативних актів з питань охорони праці з урахуванням вимог нормативних актів Європейського Союзу; прийняти законодавчі акти про об'єкти підвищеної небезпеки і про безпеку промислової продукції; перейти до територіально-галузевого принципу здійснення державного нагляду за охороною здоров'я в процесі праці; забезпечити стабільне фінансування заходів щодо питань охорони здоров'я тощо. На жаль, деякі з цих заходів так і залишаються на папері.
Найважливіші норми щодо охорони здоров'я працівників на виробництві закріплені в Законі України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 p. (Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №49. - Ст. 668), у трьох главах КЗпП (глава XI "Охорона праці", глава XII "Праця жінок", глава XIII "Праця молоді"), а також у підзаконних актах — положеннях, правилах, інструкціях, актах соціального партнерства, локальних нормативно-правових актах.
Права громадян, у тому числі працівників, закріплені у відповідних нормативно-правових актах, може бути реалізовано тільки за умови, якщо в нормативному порядку будуть встановлені для цього необхідні гарантії.
Закон України "Про охорону праці" передбачає цілий ряд гарантій прав громадян на охорону праці як при укладенні трудового договору, так і під час роботи на підприємстві.
Чинне законодавство передбачає систему гарантій щодо охорони здоров'я працівників на виробництві. Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні й здорові умови праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.
Основи законодавства України про охорону здоров'я розглядають охорону здоров'я як загальний обов'язок усіх підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян, які зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності (ст. 5 Основ). З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, високого рівня працездатності встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов'язаних з діяльністю людей. Власники і керівники підприємств, установ і організацій зобов'язані забезпечити виконання техніки безпеки, виробничої санітарії, інших вимог охорони праці, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей (ст. 28 Основ). При укладенні трудового договору громадянин повинен бути проінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих чинників, про можливі наслідки їх впливу на здоров'я і про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах. Забороняється укла­дення трудового договору з громадянином, якому згідно з медичним висновком протипоказана запропонована робота за станом здоров'я.

2. Основні законодавчі акти з охорони праці
Основним законом, що гарантує право громадян на безпечні та нешкідливі умови праці, є Конституція України. У Конституції проголошено, що громадяни України мають право на працю, яку вони вільно обирають, або на яку погоджуються.
Роботодавець (власник підприємства) зобов'язаний забезпечити нешкідливі умови праці відповідно до вимог безпеки і гігієни праці.
Держава створює умови для повної зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії та роду трудової діяльності, здійснює програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки робітників.
Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах щодо охорони праці, а саме:
• Кодексі законів про працю;
• Законі «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»;
• Законі «Про охорону праці»;
• Законі «Про пожежну безпеку»;
• Законі «Про охорону здоров'я»;
• Законі «Про охорону навколишнього природного середовища»;
• Законі «Про колективні договори і угоди»;
• Законі «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»;
• Законі «Про поводження з радіоактивними відходами»;
• Законі «Про дорожній рух».
Закон України «Про охорону праці»
Закон України «Про охорону праці» — це самостійна гілка в законодавстві України про працю. Закон визначає основні положення конституційного права громадян на охорону життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці, а також встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
Дія закону поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форми власності та видів діяльності (далі — підприємство), фізичних осіб, які, відповідно до законодавства, використовують найману працю, та на всіх громадян, які працюють за наймом.
Закон не відмінив жодної з діючих норм і дозволив:
• створити органи управління охороною праці та систему органів нагляду за охороною праці;
• створити власну нормативну базу з охорони праці;
• забезпечити гласність з питань охорони праці;
• ввести економічні важелі управління охороною праці;
• визначити роль колективних договорів;
• увести нові інститути управління і нагляду за охороною праці на підприємстві (уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці);
• розпочати підготовку дипломованих спеціалістів з охорони праці. Розглянемо основні принципи державної політики в галузі
охорони праці:
« пріоритет життя і здоров'я працюючих, відповідальність роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці;
• комплексне вирішення завдань охорони праці на основі створення національної програми поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
• соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди потерпілим від нещасних випадків, профзахворювань;
• встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності;
• організація навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працюючих з питань охорони праці.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»
Цей Закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.
Завданнями страхування від нещасних випадків є такі:
• здійснення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням;
• відновлення здоров'я та працездатності потерпілих па виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;
• відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.
Дія Закону поширюється на осіб, які працюють за умовами трудового договору на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності, а також на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно.
Гарантом забезпечення прав у страхуванні від нещасних випадків на виробництві для всіх застрахованих є держава.
Кодекс законів про працю
Кодекс законів про працю України — основний закон національного трудового законодавства.
Законодавство про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності.
Працівники реалізують право на працю укладанням трудового договору на підприємстві, в установі тощо.
Працівники мають право на:
• відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки;
• здорові й безпечні умови праці;
• матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, у разі хвороби, втрати працездатності, а також матеріальну допомогу в разі безробіття;
• об'єднання в професійні спілки;
• вирішення колективних трудових конфліктів.
Умови договорів про працю, які порушують чинне законодавство України про працю, вважаються недійсними.
Закон України «Про охорону здоров'я населення»
Цей Закон визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи охорони здоров'я населення в Україні.
За Конституцією України кожен громадянин України має право на охорону здоров'я. Це право передбачає:
• життєвий рівень, необхідний для підтримання здоров'я людини;
• безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;
• безпечні та здорові умови праці, навчання, побуту і відпочинку;
• кваліфіковану медико-санітарну допомогу, до якої входить також вільний вибір лікаря та медичної установи;
• матеріальну компенсацію за втрачене здоров'я.
Закон України «Про пожежну безпеку»
Закон визначає правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України. Забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон наголошує, що забезпечення пожежної безпеки підприємств покладається на їх керівників.
Власники підприємств зобов'язані:
• розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки;
• забезпечувати дотримання протипожежних вимог, стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов державного пожежного нагляду;
• організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки. У загальноосвітніх, професійних і вищих навчально-виховних
закладах організовується вивчення правил пожежної безпеки на виробництві та в побуті, а також дій у разі пожежі.
Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»
Завданням законодавства про охорону навколишнього середовища є встановлення відносин у галузі охорони, використання та відновлення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідація негативного впливу господарської діяльності на довкілля.
Закон передбачає підвищення екологічної культури населення, а також підготовку кваліфікованих спеціалістів через обов'язкову освіту і виховання у сфері охорони навколишнього природного середовища в навчально-виховних закладах.
Кожен громадянин України має право на:
• безпечне для його життя і здоров'я навколишнє природне середовище;
« отримання екологічної освіти;
• участь у роботі громадських екологічних об'єднань. Державний контроль у сфері охорони довкілля здійснюють Ради депутатів, Міністерство екології та _природних ресурсів і Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Громадський контроль за охороною навколишнього природного середовища здійснюється громадськими інспекторами.
Нагляд за дотриманням вимог законодавства здійснює Генеральний прокурор України.
Закон регулює також використання природних ресурсів. Для фінансування заходів з охорони довкілля створено державний і регіональний фонди охорони навколишнього природного середовища за рахунок:
• штрафів за забруднення довкілля;
• штрафів за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища;
• добровільних внесків підприємств та окремих громадян.
У законі визначено заходи щодо забезпечення екологічної безпеки, а також природні території та об'єкти, що підлягають окремій охороні (природно-заповідний фонд, курортні та лікувально-оздоровчі зони тощо).
Порушення законодавства України про охорону довкілля тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, кримінальну відповідальність.
Законодавство України про охорону навколишнього природного середовища складається з цього Закону, а також із земельного, водного, лісового кодексів, законодавства про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону та використання рослинного і тваринного світу.
Схематично подано законодавчу базу з охорони праці:

3. Порушення вимог законодавства про охорону праці
Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином — суб’єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого, — карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.
Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки,— карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи .займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого.
Основним безпосереднім об’єктом злочину є конституційне право людини і громадянина на безпечні умови праці. Додатковим обов’язковим об’єктом виступає здоров’я особи.
Потерпілим від злочину може бути особа, яка має постійний або тимчасовий зв’язок з даним підприємством, установою, організацією чи з виробничою діяльністю громадянина — суб’єкта підприємницької діяльності, тобто учасник виробничого процесу.
Визнання особи потерпілим не залежить від того, перебуває особа в трудових відносинах з об’єктом, де стався нещасний випадок на виробництві, чи пов’язана з ним Іншими відносинами — адміністративними (учні, студенти-практиканти, відряджені), цивільно-правовими. Водночас не можуть визнаватися потерпілими від цього злочину особи, не пов’язані з даним виробництвом, зокрема представники контролюючих органів, громадяни, які випадково опинилися на території підприємства, установи, організації, де з ними стався нещасний випадок, замовники продукції чи послуг, особи, ^які мешкають поблизу підприємства. Заподіяння шкоди таким особам у зв’язку з діяльністю виробничого підрозділу залежно від конкретних обставин справи дає підстави кваліфікувати вчинене як злочин у сфері службової діяльності, злочин проти життя та здоров л особи, проти довкілля.
Об’єктивна сторона характеризується: 1) діянням (дією або бездіяльністю); 2) наслідками у вигляді шкоди здоров’ю (ч. 1 ст. 271 і або загибелі людей чи Іншими тяжкими наслідками (ч, 2 ст. 271). 3) причинним зв’язком між діянням і наслідками, а також 4) місцем вчинення злочину
Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці шляхом дії полягає у вчинках, які заборонені відповідними правилами (наприклад, вказівка про проведення певних робіт у шкідливих для здоров’я умовах чи з використанням неналежного обладнання, інструментів). Переважно цей злочин характеризується бездіяльністю, що має місце при невиконанні дій, які особа повинна була вчинити відповідно до існуючих нормативних вимог (наприклад, незабезпечення індивідуальними засобами захисту, відсутність контролю за проведенням робіт і дотриманням , при цьому правил безпеки праці підлеглими працівниками, допуск до роботи осіб, які не мають відповідної підготовки чи не проінструктовані з питань охорони праці).
Під законодавчими та іншими нормативно-правовими актами про охорону праці, вимоги яких порушуються при вчиненні цього злочину, слід розуміти Закон України "Про охорону праці”, КЗП. інші закони України, міжнародні договори, укази Президента України, постанови КМ, відомчі нормативно-правові акти (інструкції, положення, правила), а також нормативні акти підприємств (накази, розпорядження керівників підприємств, установ, організацій з питань охорони праці), ст. 271 охоплюється порушення так званих загальних правил охорони праці — тих, які стосуються всіх працівників і спрямовані на попередження заподіяння шкоди будь-яким особам, пов’язаним з виробництвом. Порушення спеціальних правил безпеки (які стосуються виконання робіт з підвищеною небезпекою, діють на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах, ядерної або радіаційної безпеки) цією статтею не охоплюються і, за наявності підстав, потребують кваліфікації за ст. ст. 272-274.
Оскільки диспозиція ч. 1 ст. 271 сконструйована як бланкетна, то при застосуванні цієї статті слід встановлювати не лише те, які саме нормативно-правові акти порушено при вчиненні цього діяння, а й конкретно визначити, вимоги яких саме статей, пунктів, параграфів не дотримано винним, а також розкрити суть допущеного порушення.
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є місце його вчинення. Ним є місце, де здійснюється виробництво,— підприємство, установа, організація або підприємницька діяльність громадянина — суб’єкта такої діяльності. Про поняття такого місця див. коментар до ст. 272
Наслідки у вигляді шкоди здоров’ю потерпілого мають місце при заподіянні особі легкого або середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Про поняття таких тілесних ушкоджень див, коментар до ст., ст. 122, 125. Аналогічні порушення за відсутності передбачених ст 271 наслідків тягнуть адміністративну відповідальність за ч. 2 ст 41 або за ст. 93 КАП.
Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого,
Суб’єкт злочину спеціальний. Крім загальних ознак суб’єкта злочину, він наділений ще й спеціальними ознаками, а саме: 1) є службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином — суб’єктом підприємницької діяльності. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК; 2) несе спеціальні обов’язки а охорони праці. Такі обов’язки покладаються на службових осіб спеціальними наказами адміністрації, посадовими інструкціями, випливають із займаної посади чи в зв’язку із попередньою діяльністю. Наприклад, такі обов’язки має керівник підприємства, який особисто взявся керувати виконанням певних робіт. Громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності несуть обов’язки з охорони праці найнятих ними працівників на підставі закону.
Порушення вимог законодавства про охорону праці службовими особами, на яких не покладено спеціальні обов’язки по охороні праці, чи службовими особами, які працюють у невиробничій сфері (в освіті, науці, медицині), за наявності підстав слід кваліфікувати за відповідними статями розділу XVII Особливої частини КК. Якщо ж такі порушення допущено рядовими працівниками (не службовими особами), то вони, за наявності відповідних наслідків та інших обов’язкових ознак, можуть бути кваліфіковані за статтями про злочини проти життя та здоров’я особи.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується, як правило, складною формою вини: до самого порушення вимог законодавства про охорону праці особа ставиться умисно (інколи — необережно), а до його суспільне небезпечних наслідків — тільки необережно.

Поняття загибель людей означає смерть хоча б однієї особи. До інших тяжких наслідків належить заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження.
До інших тяжких наслідків не належить заподіяння матеріальної шкоди незалежно від її розміру (якщо порушення вимог законодавства про охорону праці супроводжується виробничими аваріями), оскільки зі змісту відповідних нормативних актів випливає, що вони спрямовані на охорону лише особи, її життя та здоров’я. Заподіяння шкоди майнового характеру має отримувати самостійну кримінально-правову оцінку.
При встановленні наявності причинного зв’язку слід мати на увазі, що в ряді випадків нещасні випадки на виробництві можуть бути викликані порушеннями правил безпеки чи інших вимог охорони праці самими потерпілими (використання заборонених знарядь праці чи прийомів виконання певних робіт для їх полегшення чи прискорення). Це може вказувати на відсутність причинного зв’язку між діяннями службової особи чи громадянина — суб’єкта підприємницької діяльності і шкодою, яка настала внаслідок цього. Водночас злочин, передбачений ст. 271, має місце і у вказаних випадках, якщо службова особа чи підприємець були зобов’язані контролювати виконання робіт і попередити порушення виконавців робіт.
Висновки
Отже, поняття «охорона праці» визначено статтею 1 Закону України «Про охорону праці». Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі праці.
Головною метою охорони праці є створення на кожному робочому місці безпечних умов праці, безпечної експлуатації обладнання, зменшення або повна нейтралізація дії шкідливих і небезпечних виробничих факторів на організм людини і, як наслідок, зниження виробничого травматизму та професійних захворювань.
Створення безпечних і здорових умов праці сприяє підвищенню її продуктивності та зниженню собівартості продукції. Підвищення продуктивності відбувається за рахунок зниження стомлюваності працюючих протягом робочого часу, його раціонального використання. Собівартість продукції знижується при зменшенні витрат на компенсацію втрат робочого часу в зв'язку з тимчасовою або стійкою непрацездатністю, а також при зниженні витрат на оплату пільг за роботу в несприятливих умовах.
У Законі «Про охорону праці» вперше в історії України економічні заходи управління охороною праці зведені до рангу державної політики. Цим Законом у суспільстві стверджуються принципово нові взаємовідносини, що базуються на економічному механізмі управління умовами праці — формуванні у власника (роботодавця) економічної зацікавленості у здійсненні заходів щодо поліпшення умов праці.
Список використаної літератури
1. Закон України "Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р.
2. Винокурова Л.Е., Васильчук М.В., Гаман М.В. Основи охорони праці: Підручник. – К., 2001.
3. Денисенко Г.Ф. Охрана труда. – М., 1995.
4. Єлисєєв А.Г. Охорона праці. – К., 1995.
5. Прокопенко B.I. Трудове право України: Підручник. - X.: Фірма "Консум", 1998.
6. Севастьяновым., Штефанов Б. И. Охрана труда. Труд женщин. Труд молодежи. — М., 1990.
7. Шептулина Н.Н. Охрана труда работников, занятых на работах с неблагоприятными условиями труда / / Трудовое право. — 1998.
8. Ярхо А.А. Законодательство об охране труда. — М 1988.-112 с.
Категорія: Охорона праці | Додав: ohranatruda (02.12.2011)
Переглядів: 354 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

 


Охорона праці та її організація на підприємстві, в установі, організації

Профілактика травматизму

Обеспечение безопасности при угрозе урагана

Особливості впливу електричного струму на організм людини

Антропогенне забруднення повітря закритих приміщень

Запобігання надзвичайних ситуацій та оцінка пожежної обстановки на об’єкті



Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Цівільна оборона [128]
Пожежна безпека [69]
Безпека життєдіяльності [180]
Охорона праці [292]
Пошук
Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Теги
шум (3)
ЗІЗ (2)
313 (1)
дтп (1)
МНС (1)
СИЗ (1)
ЦО (1)
Надіслати СМС
 

Copyright MyCorp © 2016
Створити безкоштовний сайт на uCoz