Поняття хімічної зброї та історія її застосування. Отруйні речовини. Токсини. Фітотоксиканти. Сильнодіючі ядучі речовини. - Цівільна оборона <?if()?>- <?endif?> - Реферати - Рефераты по охране труда, БЖД, ГО

Вівторок, 06.12.2016, 05:53
Вітаю Вас Гість | RSS

Реферати з ЦО, БЖД, охорони праці

Реферати

Головна » Статті » Цівільна оборона

Поняття хімічної зброї та історія її застосування. Отруйні речовини. Токсини. Фітотоксиканти. Сильнодіючі ядучі речовини.
План

1. Поняття хімічної зброї та історія її застосування.
2. Отруйні речовини.
2.1. Отруйні речовини нервово-паралітичної дії
2.2. Шкірнонаривні отруйні речовини
2.3. Речовини загальноотруйної дії
2.4. Задушливі отруйні речовини   
2.5. Психотропні отруйні речовини
2.6. Подразнюючі отруйні речовини
3. Токсини.
4. Фітотоксиканти.
5. Сильнодіючі ядучі речовини.
1. Поняття хімічної зброї і історія її застосування

    За свідченнями німецького історика Ганса Дельбарка, ще під час Кримської війни англо-французькі війська намагались задушити отруйними газами захисників Севастополя. Проте цей підступний план зірвався через невміння правильно використовувати потік вітру.
    На початку Першої світової війни німецька армія наприкінці вересня 1914 р., порушивши угоди Гаазьких конференцій 1899 і 1907 рр., використала артилерійські хімічні снаряди з подразнюючими отруйними речовинами.
    Перше офіційне повномасштабне використання хімічної зброї було здійснене німецькими військами 22 квітня 1915 р. поблизу річки Іпр (Бельгія) проти французьких військ. Хімічна атака була організована наступним чином. На ділянці шириною 6 км вони встановили 6000 балонів, що містили 180 т хлору. Використовуючи сприятливий напрямок вітру, вони скерували отруйні гази на позиції противника. Внаслідок цього в перші години загинуло близько 6 тис. осіб, а 15 тис. зазнали різних ушкоджень.
    Через місяць німці провели газову атаку проти російських військ. Хлором було отруєно 9 тис. чол., з них загинуло 1200.
    У 1916 р. французька армія проти німецьких військ застосувала синильну кислоту як бойову отруйну речовину.
    За час Першої світової війни промисловістю всіх воюючих держав було вироблено близько 180 тис. тонн отруйних речовин, при цьому на полі бою було використано 125 тис. тонн. За період Першої світової війни (1914-1918 pp.) загальна кількість уражених від застосування хімічної зброї становила близько 1300000 осіб.
    Після Першої світової війни під тиском громадської думки в 1925 р. представники 37 держав у Женеві підписали «Протокол про заборону застосування на війні задушливих ядучих або інших подібних газів і бактеріологічних засобів». Цей протокол ратифікували або приєднались до нього більшість країн світу. Проте історія свідчить, що деякі держави неодноразово порушували Женевську угоду. В 1935-1936 pp. Італія у війні з Ефіопією провела 19 хімічних атак, внаслідок яких загинуло 15 тис. осіб із загальної кількості загиблих під час військового конфлікту 50 тис. ефіопів.
    У 1937-1943 pp. японські війська у війні проти Китаю застосовували хімічні і бактеріологічні засоби масового ураження. Протягом Другої світової війни фашистські війська застосовували хімічну зброю як під час бойових дій, так і для масових знищень в’язнів концентраційних таборів у газових камерах (метиловий «циклон А» і етиловий «циклон Б»).
    Під час війни в Кореї (1950-1954 pp.) і В’єтнамі (1963-1975 pp.) американські війська у великих масштабах застосовували хімічну зброю. Тільки у В’єтнамі внаслідок застосування більш як 100 тис. т хімічних речовин постраждали понад 2 млн. осіб. Для дестабілізації природного середовища було скинуто 14 млн. бомб і снарядів, розпорошено 5700 т гербіцидів, близько 23000 т дефоліантів, 17000 т сильнодіючої отруйної речовини діоксану. Хімічними речовинами було отруєно майже 1,5 млн. га території В’єтнаму, при цьому майже на 0,5 млн. га території повністю знищена рослинність, що призвело до серйозних екологічних і генетичних наслідків.
    Хімічну зброю застосовували в Ірано-Іракській війні у 80-х pоках. Після операції «Буря в пустелі» (1991), іракський диктатор Саддам-Хусейн для приборкування повстань в країні, застосувавши хімічну зброю, повністю винищив курдське село з чисельністю жителів понад 5 тис. осіб.
    У січні 1993 р. в Парижі прийнята Міжнародна конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та її знищення. Однак її на землі ще дуже багато, тому не усунута і можливість її застосування. Так, в березні 1995 р. представники релігійної секти Аум Сенрікьо застосували в Токійському метро проти мешканців міста хімічну зброю – газ нервово-паралітичної дії на зразок зарину, внаслідок чого декілька тисяч людей отримали серйозні ураження, 13 осіб загинуло.
    Отже хімічна зброя – це зброя масового ураження, дія якої ґрунтується на використанні бойових токсичних хімічних речовин – бойових отруйних речовин (ОР), токсинів, фітотоксикантів і сильнодіючих ядучих речовин (СДЯР).
    Бойові властивості хімічної зброї:
1) хімічна зброя має здатність вибіркової дії – вражає людей, тварин і рослини без знищення матеріальних цінностей;
2) біохімічний механізм вражаючої дії на живий організм;
3) висока токсичність хімічних речовин, що викликає тяжкі й смертельні ураження;
4) здатність проникати в укриття, сховища, споруди, техніку й вражати людей, які там знаходяться;
5) великі масштаби застосування;
6) довготривалість вражаючої дії отруйних речовин у повітрі й на місцевості;
7) труднощі з визначенням факту застосування ворогом хімічної зброї й типу отруйних речовин;
8) необхідність використання для захисту людей від ураження отруйними речовинами та ліквідації наслідків застосування хімічної зброї великого і різноманітного комплексу спеціальних заходів і засобів (хімічної розвідки, індивідуального й колективного захисту, санітарної обробки, евакуації, антидотів та ін.);
9) застосування хімічної зброї може призвести до серйозних екологічних і генетичних наслідків, для ліквідації яких потрібний тривалий період;
10) величезний негативний морально-психологічний ефект впливу на людей і навколишнє середовище.
    Шляхи проникнення бойових токсичних хімічних речовин в організм людини:
а) через органи дихання;
б) через шкіру й слизові оболонки (очей і носоглотки);
в) через шлунково-кишковий тракт;
г) безпосередньо у кров при пораненнях або порізах.
    Хімічна зброя зберігається і застосовується у вигляді:
1) хімічних боєприпасів:
а) артилерійських хімічних снарядів та мін, обладнаних рідинними й твердими ОР;
б) авіаційних хімічних бомб та касет;
в) ракетних боєголовок;
г) хімічних фугасів, шашок, гранат та набоїв;
2) засоби багаторазового використання (виливні авіаційні пристрої й механічні генератори аерозолю);
3) бінарні хімічні боєприпаси.
    Способи застосування хімічної зброї:
1) вогневі нальоти та прицільний вогонь артилерії і мінометів;
2) залп реактивної артилерії;
3) окремі й групові пуски ракет;
4) одиночне й групове бомбометання;
5) виливання бойових токсичних хімічних речовин із поливальних пристроїв;
6) випуск бойових токсичних хімічних речовин за допомогою аерозольних генераторів;
7) кидання гранат і набоїв;
8) застосування хімічних фугасів.
    Ознаками застосування хімічної зброї є:
1) поява на місцевості туману, диму в момент застосування ОР;
2) у місці вибуху боєприпасів, що містять ОР, з’являється біла чи злегка підфарбована хмара диму, туману або пару;
3) у разі застосування ОР за допомогою авіації за літаком з’являється темна смуга, що швидко розсіюється і осідає на землю;
4) на поверхню землі, рослин, будівель, механізмів ОР осідають у вигляді олійних крапель, плям або потоків;
5) зелена трава змінює свій колів, листя жовкне й буріє;
6) в уражених людей у більшості випадків спостерігається відчуття страху, утруднення дихання, нудота, головний біль та ін.

2. Отруйні речовини

    Отруйними речовинами називаються хімічні речовини, які при бойовому застосуванні або при аварійному потраплянні в атмосферу можуть заражати незахищених людей і тварин, а також повітря, місцевість, споруди, воду, різні предмети і матеріали, що робить їх не придатними для користування і небезпечними при стиканні з ними.
    Для досягнення максимального ефекту ОР переводять у бойовий стан – пару, аерозоль, краплі.
За тактичним призначенням ОР поділяються на:
1) смертельні (тривалість дії до 10 діб, смертність понад 50%);
2) тимчасової дії (тривалість дії від 1 до 5 діб);
3) короткочасові (тривалість дії до декількох годин);
4) подразнюючі.
    До ОР смертельної дії належать: зарин (GB), хлорціан (СК), зоман (GD), табун (GA), іприт (HD), Ві-Ікс (VX), синильна кислота (АС), фосген (CG) і т.д.
    За фізіологічною дією на організм ОР поділяються на:
1) нервово-паралітичні (зарин (GB), зоман (GD); табун (GA), Ві-Ікс (VX));
2) шкірнонаривні (іприт (HD), люїзит (L), азотисті іприти (HN-1, -2, -3));
3) загальноотруйні (хлорціан (СК), синильна кислота (АС));
4) задушливі (фосген (CG), дифосген (DP), сполуки які містять F);
5) подразнюючі (хлорацетофенон (Сі), адамсит (РМ), Сі-Ес (CS), Ci-Ap(CR);
6) психохімічні або психотропні – Бі-Зет (BZ), ЛСД (LCD), Ес-Ен (SN).
    За швидкістю виникнення вражаючої дії ОР бувають:
1) швидкодіючі, які не мають прихованого періоду дії і за кілька хвилин призводять до смерті або до втрати боєздатності чи працездатності (зарин (GB), зоман (GD), синильна кислота (АС), хлористий ціан (СК), Сі-Ес (CS), Ci-Ap (SR));
2) повільнодіючі, що мають прихований період дії і призводять до ураження через деякий час (Ві-Ікс (VX), іприт (HD), фосген (CG), Бі-Зет (BZ)).
    Залежно від тривалості зберігати здатність вражати незахищених людей ОР поділяються на дві групи:
1) стійкі – вражаюча дія зберігається кілька годин або діб (зоман, іприт, VX);
2) нестійкі – вражаюча дія зберігається кілька десятків хвилин після їх потрапляння у навколишнє середовище.
    Стійкість вражаючої здатності ОР залежить від кліматичних та метеорологічних умов.
    Хімічні боєприпаси мають спеціальне забарвлення, маркування і кодування. В армії США вони мають темно-сіре забарвлення, маркування включає тип ОР, модель, шифр та інші відомості.
    Кодування здійснюється за допомогою кольорових кілець:
1) зеленими кільцями позначені боєприпаси, обладнані смертельними ОР:
а) 3 зелених кільця – нервово-паралітичні;
б) 2 зелених кільця – шкірнонаривні;
в) 1 зелене кільце – загальноотруйні та задушливі;
2) червоними кільцями позначені ОР тимчасової дії:
а) 1 червоне кільце – боєприпаси з ОР тимчасової дії;
б) 2 червоних кільця – боєприпаси з ОР, що тимчасово виводять з ладу.
    Важливою характеристикою ОР та інших отрут є токсичність.
    Токсичність ОР – це здатність виявляти вражаючу дію на організм, викликаючи певний ефект ураження – місцеве або загальне. Можливі одночасно місцеве і загальне ураження. Місцеве ураження виявляється в місці контакту ОР з тканинами організму (ураження шкірних покривів, подразнення органів дихання), загальне ураження виникає при потраплянні ОР у кров через шкіру (шкірно-резорбтивна токсичність), органи дихання (інгаляційна токсичність) й раневі поверхні.
    Токсичність характеризується кількістю речовини, яка виявляє вражаючий ефект, і характером токсичної дії на організм.
    Для кількісної оцінки токсичності ОР і токсинів застосовуються певні категорії токсичних доз при різних шляхах проникнення в організм: інгаляційному, шкірнорезорбтивному і через раневі поверхні.
    Токсична доза (токсодоза) ОР – це кількість речовини (доза), яка спричиняє певний токсичний ефект. Токсодоза, що відповідає певному ефекту ураження, приймається:
1) при інгаляційних ураженнях величина токсодози ОР визначається із співвідношення Ct, де С – середня концентрація ОР у повітрі, t – час перебування людини чи тварини в зараженому повітрі;
2) при шкірно-резорбтивних ураженнях – масі рідкої ОР, яка спричиняє певний ефект ураження при потраплянні на шкіру.
    Для характеристики токсичності ОР, що впливає на людину через органи дихання, застосовують такі токсодози:
1) середня смертельна LCt50 (L – від лат. letalis – смертельний) призводить до смерті 50% уражених;
2) середня ICt50 (I – від англ. incapacitating – небоєздатний) виводить зі строю 50% уражених;
3) середня порогова PCt50 (Р – від англ. primary – початковий) викликає початкові симптоми ураження у 50% уражених.
    Інгаляційні токсичні дози вимірюють у грамах (міліграмах) за хвилину (секунду) на кубічний метр або літр (г Ч хв/м3, г Ч с/м3, мг Ч хв/л).
    Ступінь токсичності ОР шкірно-резорбтивної дії оцінюється токсичною дозою LD50. Це середня смертельна токсодоза, яку вимірюють у міліграмах на людину (мг/люд.) або в міліграмах на кілограм маси людини (мг/кг).

2.1. Отруйні речовини нервово-паралітичної дії
    Нервово-паралітичні отруйні речовини (зарин (GB), зоман (GD), табун (GA), Ві-Ікс (VX)) належать до фосфорорганічних сполук, які уражують здебільшого нервову систему організму. В краплинно-рідинному і пароподібному стані вони легко і швидко проникають в організм людини через органи дихання, шкіру, слизові оболонки і травний канал, викликаючи при важкому ступені отруєння спазми кровоносних судин, бронхів легенів і серцевого м’яза.
    Зарин (GB, трилон 144, трилон 46) – безколірна рідина, без запаху. Пароподібний і рідкий зарин легко сорбується пористими матеріалами (тканинами, вовною, деревиною, цеглою, бетоном), вбирається у пофарбовані поверхні й гумовотехнічні вироби. Це створює небезпеку отруєнь у людей, які вийшли із зараженої атмосфери. Відносна токсичність при інгаляції 0,075 мг-хв./л. Перші ознаки ураження – міоз і утруднене дихання – виявляються при концентрації в повітрі 0,0005 мг/л через 2 хв. Шкірно-резорбтивна токсодоза LD50 24 мг/кг, пероральна – 0,14 мг/кг.
    Важкий ступінь отруєння настає при 0,3-0,5 LD50 – ознаки: міоз, слиновиділення, пітливість, спазми кровоносних судин, бронхів, легенів і серцевого м’яза. З’являються задишка, утруднене дихання, біль у грудях, загальна слабкість, блювота, втрачається координація рухів, виникають короткочасні судоми. Зарин має кумулятивні властивості в організмі.
    При появі перших ознак ураження зарином необхідно ввести підшкірно або внутрішньом’язово розчин атропіну, афіну або будаксиму зі шприц-тюбика. Вміст шприц-тюбика, введений не пізніше ніж через 10 хв. після ураження, здатний нейтралізувати одну смертельну дозу ОР. За необхідності ураженому потрібно зробити штучне дихання.
    Надійним захистом від пароподібного зарину є фільтруючий протигаз і захисний одяг. При потраплянні на шкіру рідкого зарину потрібно застосувати індивідуальний протихімічній пакет: обробка через 2 хв. після потрапляння гарантує безпеку у 80% випадків, через 5 хв. – у 30%, а через 10 хв. вона практично вже неефективна. Для дегазації зарину застосовують водні й водно-спиртові розчини парів аміаку, а також розчини перекису водню.
    Зоман (GD) – прозора рідина, може мати колір від солом’яно-жовтого до коричневого із запахом камфори. Обмежено розчиняється у воді до 1,5%, але вода стає непридатною для вживання, легко розчиняється в органічних розчинниках. При температурі -80 °С зоман перетворюється в склоподібну масу. Пористі матеріали зоман вбирають більше, ніж зарин. За характером фізіологічної дії зоман аналогічний зарину, але більш токсичний.
    Всі рекомендації захисту від зарину прийнятні й для захисту від зоману. Для знезаражування зоману на шкірі або одязі потрібно своєчасно зняти краплі тампонами і терміново обробити заражене місце рідиною з індивідуального протихімічного пакета або водно-спиртовим розчином аміаку.
    Для дегазації техніки й поверхні різних предметів застосовують аміачнолужні розчини. Місцевість і об’єкти можна дегазувати суспензіями гіпохлоритів кальцію, а також розчинами лугів.
    Ві-Ікс (VX) – масляниста безколірна рідина, без запаху, погано розчиняється у воді, добре – в органічних розчинах. Проникає крізь одяг і діє на організм через шкіру, газ небезпечний при потраплянні через органи дихання. Прихований період – кілька годин. Має кумулятивні властивості. Перші ознаки ураження: міоз, світлобоязнь, утруднене дихання, біль у грудях, лобі.
    Ві-Ікс легко проникає в пористі матеріали, тканини, рослини, що утруднює його дегазацію. Потім можлива його зворотна дифузія з пор і небезпечне повторне зараження.
    Повний захист від Ві-Ікс забезпечують протигаз і захисний одяг. Дегазація буде ефективною, якщо її провести протягом 5 хв після контакту з ОР. Для знезараження шкіри і одягу можна застосовувати розчини алкоголятів аміноспиртів. Техніку і об’єкти можна дегазувати хлоруючими засобами в неводних розчинах і окислювачами. Як антидоти придатні препарати, рекомендовані для застосування при ураженнях зарином.

2.2. Шкірнонаривні отруйні речовини
    До шкірнонаривних отруйних речовин належать іприт (HD), люїзит (L), який може застосуватись як компонент тактичних сумішей. Для забруднення водних джерел можуть бути застосовані так звані азотисті іприти (HN-1, HN-2, HN-3).
    Іприт (HD) – безколірна масляниста рідина, важча від води, погано розчиняється у воді й добре в органічних розчинниках, паливі та мастильних матеріалах, а також в інших ОР. Організм людини уражають пари, аерозолі й краплі через органи дихання, шкіру, слизові оболонки і шлунково-кишковий канал. ОР має прихований період і кумулятивний ефект.
    Через 2-6 год. після потрапляння на шкіру з’являється почервоніння, а потім утворюються пухирі й виразки залежно від ступеня ураження. Концентрація парів іприту 0,1 г/м уражає очі з втратою зору. Симптоми ураження очей: почервоніння, припухлість, світлобоязнь, відчуття піску в очах, різка болючість, сильна сльозотеча. Резорбуючись зі шкіри, іприт розподіляється кров’ю по всіх органах, концентруючись переважно в легенях, печінці й частково в центральній нервовій системі. Іприт у паро- і туманоподібному стані впливає на органи дихання. Через 4-6 год з’являються пригнічення, кашель, ознаки риніту. Через 3-4 доби починається гнійне запалення слизової оболонки дихальних шляхів і пневмонія. При легких ураженнях через 9-10 діб настає одужання, при важких – через 6-8 діб – смерть.
    Дегазацію іприту на шкірі проводять промиванням 15%-ним водно-спиртовим розчином хлораміну Б, він руйнує іприт не тільки на шкірі, а й частково той, що вже проник у неї. Можна обмивати лужними і мильними розчинами. Уражені очі промивають 0,25% водним розчином хлораміну або 2% розчином двовуглекислого натрію чи борної кислоти. Слизову оболонку рота і носа промивають 0,5% розчином хлораміну або 2-3% розчином двовуглекислої соди.

2.3. Речовини загальноотруйної дії
    Речовини загальноотруйної дії об’єднують хімічні сполуки, різні як за своєю фізіологічною дією, так і за хімічною будовою.
    Як потенційні ОР загальноотруйної дії найбільше значення мають синильна кислота (АС) і хлорціан (СК). Певну небезпеку через високу токсичність несуть гідриди миш’яку і фосфору, окис вуглецю і карбоніли металів.
    Синильна кислота (АС) – безколірна рідина із запахом гіркого мигдалю, необмежено розчиняється у воді, сильна швидкодіюча отрута. Незахищених людей пари синильної кислоти уражають через органи дихання, а також при надходженні в організм з їжею і водою. При концентрації понад 10 г/м3 вражає організм через шкіру.
    Ознаки ураження: гіркота і металевий присмак у роті, нудота, головний біль, задишка, судоми. Смерть настає від паралічу серця.
    Сучасний фільтруючий протигаз надійно захищає органи дихання людини від синильної кислоти, а шкіру – захисний костюм.
    При ураженні людини необхідно застосувати антидот, наприклад, амілнітрит. Роздавлену ампулу з антидотом швидко вводять під лицеву частину протигазу, за необхідності роблять штучне дихання. Додатково до амілнітриту внутрішньовенно вводять метиленову синь у фізіологічному розчині або розчині глюкози, 25-30% розчин тіосульфату натрію, діоксіацетон. Комплексна антидотна терапія дає можливість зняти токсичну дію не менш як десяти смертельних доз синильної кислоти.
    Синильну кислоту, яка потрапила на шкіру, змивають 2% розчином соди або водою з милом. Для дегазації синильної кислоти можна застосовувати водні суспензії, приготовлені з 20% їдкого натру і 10% розчину залізного купоросу (1:2 за об’ємом). Можна обробити синильну кислоту лугом, але при цьому утворюється ціанистий натрій, тому доцільно змішати луг з окислювачем, наприклад.

2.4. Задушливі отруйні речовини
    Задушливі отруйні речовини мають високу леткість, під час вдихання їх специфічно уражується легенева тканина і виникає токсичний набряк легенів. Такі властивості має фосген (CG), дифосген (DP), а також деякі сполуки, які містять фтор. Жодна речовина з цієї групи нині не знаходиться на озброєнні армій провідних країн. Але деякі з них, зокрема фосген, розглядаються як резервні ОР через наявність великих виробничих потужностей.
    Фосген (CG) при температурі понад +8 °С – газ із запахом горілого сіна, важчий від повітря, погано розчиняється у воді, добре – в органічних розчинниках. Це нестійка ОР, заражає тільки атмосферу. Тривалість дії фосгену влітку до 30 хв., взимку – до 3 год. Тривале зараження повітря може бути лише у місцях його застою.
    Фосген уражує легені людини, спричиняючи набряк, подразнює очі й слизові оболонки. Має властивості кумулятивної дії. Основні симптоми ураження: подразнення очей, сльозотеча, запаморочення, загальна слабкість. Прихований період дії 4-5 год., за цей час розвивається ураження легеневої тканини. Потім з’являються кашель, посиніння губ, вух, кінчиків пальців ніг і рук, головний біль, задишка, температура підвищується до 39 °С. Смерть настає через дві доби від набряку легень.
    Токсичність, патогенез і клінічна картина отруєння фосгеном і дифосгеном
аналогічні.
    При дії цих ОР на органи дихання збільшується проникність стінок капілярів, що й призводить до набряку легень.
    Від фосгену органи дихання надійно захищає протигаз. Засоби захисту шкіри не потрібні.
    Всі люди, які потрапили в зону зараження, незалежно від їх суб’єктивного стану, мають бути евакуйовані. Не допускається виведення їх пішки, навіть якщо немає скарг. Необхідна швидка евакуація, тому що одягнутий протигаз внаслідок опору диханню підвищує фізичне навантаження на ураженого, тоді як йому потрібний повний спокій. Рекомендуються зігрівання тіла, гарячий чай, молоко або кава. Для дегазації фосгену і дифосгену придатні розчини аміаку, амінів, лугів. Із приміщення ОР можна видалити вентиляцією.

2.5. Психотропні отруйні речовини
    Психотропні речовини (інкапаситанти) – це синтетичні або природні сполуки, які можуть спричинити у здорових людей аномалії або фізичну нездатність виконання завдань, поставлених перед ними.
    Психотропні речовини діють вражаюче на людей у дуже малих дозах (міліграми-мікрограми на людину), які не виявляються звичайними методами індикації. Вражаючі концентрації психотропних речовин у 10 разів нижчі, ніж у зарину, і у 1000 разів нижчі, ніж у синильної кислоти. Ці ОР спричиняють розумові й психічні аномалії. Такі ураження інколи розглядають як хімічну шизофренію. Деякі психоотрути можуть спричинити порушення координації рухів, тимчасову сліпоту або глухоту, блювоту, різку зміну кров’яного тиску, апатію, млявість, зорові й слухові галюцинації.
    Представниками цієї групи є Бі-Зет (BZ), ЛСД (LCD), Ес-Ен (SN). На озбро-
єнні армії США знаходиться Бі-Зет.
    Бі-Зет (BZ) – тверда кристалічна речовина, не розчиняється у воді, добре –в органічних розчинах. Випускають у вигляді порошку. Вражаючий стан – дрібнодисперсний аерозоль (дим). Бі-Зет уражає людину через органи дихання і шлунково-кишковий канал. Симптоми ураження виникають через 0,5 год. (період прихованої дії): сухість і почервоніння шкіри, розширення зіниць, загальна слабкість, пригнічений стан, порушення контакту з оточенням, втрата орієнтування в часі й просторі, зорові й слухові галюцинації. Тривалість токсичної дії залежить від дози – від кількох годин до доби.

2.6. Подразнюючі отруйні речовини
    До подразнюючих отруйних речовин належать хлорацетофенон (CN), адамсит
(DM), Ci-Ec (CS) і Сі-Ар (CR). Ці ОР уражають чутливі нервові закінчення слизових оболонок очей і верхніх дихальних шляхів. Після ураження з’являються такі симптоми: подразнення верхніх дихальних шляхів, опіки шкіри, печіння та біль в очах і грудях, сльозотеча, нежить, кашель, блювота.
    Зараження ОР місцевості, кормів, продуктів і води залежить від застосованої речовини, яка потрапила після аварії в навколишнє середовище, стану її на момент застосування чи аварійного випадання (газ, пара, аерозоль), а також від характеру місцевості, виду продуктів, кормів і умов, у яких вони знаходилися (склади, поле та ін.). Особливо небезпечне зараження отруйними речовинами, які можуть проникати на певну глибину і тривалий час зберігати вражаючу дію, небезпечну для людей і тварин. У разі випадання небезпечних речовин на лісові насадження, хімічні речовини можуть тривалий час залишатися у кронах, на лісовій підстилці, ґрунті, роблячи небезпечним навколишнє середовище. У листяному лісі й садах значно більше затримується хімічних речовин влітку, ніж взимку. За таких умов будуть уражатися птахи, звірі, сільськогосподарські тварини, небезпечною буде продукція лісового господарства: деревина, гриби, ягоди, сіно.
    Отруйні речовини у паро- і туманоподібному стані добре проникають крізь нещільну тару, мішковину, папір і заражають продукти харчування, фураж. У тваринницьких фермах, інших виробничих приміщеннях й житлових будинках, проникаючи крізь вікна, двері, вентиляційні отвори, димарі, вони можуть застоюватись і бути небезпечними тривалий час. Небезпечним є ураження продуктів, урожаю, кормів і води стійкими ОР влітку.
    Забруднення урожаю, продуктів і кормів залежить від типу ОР, їх стану в час забруднення (пароподібні, рідкі чи тверді), тривалості прямого осідання хімічних речовин, щільності зерна, коренеплодів, умов, в яких вони знаходились (у приміщеннях, відкрито на місцевості, в мішках та ін.).
    Дуже небезпечні стійкі ОР – Ві-Ікс, зоман, зарин, іприт, синильна кислота та деякі СДЯР, які добре сорбуються зерном і кормами й можуть зберігати вражаючу дію до кількох тижнів, а інколи й кількох місяців.
    Харчові продукти, урожай, корми, які були під впливом фосгену, провітрені до повного зникнення запаху ОР, можна використовувати (але після перевірки). Дифосген заражає харчові продукти і корми на нетривалий час, тому їх можна використовувати, але після зникнення запаху і відсутності ОР за результатами аналізу.
    Хлорацетофенон, бромбензилціанід, адамсит, дифенілхлорарсин можуть заразити продукти, урожай і корми лише поверхнево. Після зняття верхнього шару і проведення аналізу їх можна використовувати.
    Багато хімічних речовин в урожаї, кормах і продуктах не залишаються на певній глибині, а поступово проникають глибше. Краплі хімічних речовин можуть проникати глибше у вигляді парів і створювати небезпечне зараження урожаю, продуктів, кормів.
    Тривалий час небезпечним може бути зараження ріллі. Після дощу кірка, яка утворюється, певний час затримує випаровування небезпечних парів, але після її розпушення вражаюча дія небезпечних хімічних парів може стати загрозою для людей і тварин.
    Зараження води залежить від типу хімічної речовини і водойми. Іприт після потрапляння у воду утворює на воді маслянисту плівку. В колодязі, озері, ставку іприт поступово осідає на дно і розкладається, утворюючи нетоксичні речовини. Азотисті іприти (HN-3, HN-2, HN-1) утворюють водорозчинні солі з мінеральними кислотами, які не поступаються за токсичністю найбільш отруйним речовинам. Це створює небезпеку застосування їх як диверсійних отрут для зараження непроточних джерел.
    Зарин зберігає вражаючу дію у воді кілька діб, а Ві-Ікс – кілька місяців. Тривалий час небезпечною залишається вода, заражена синильною кислотою і солями азотного іприту.
    Люїзит розчиняється і розкладається у воді, але утворюються речовини з небезпечним вмістом миш’яку, тому така вода не придатна для використання людьми і тваринами.
    Фосген воду не отруює, а дифосген отруює, але на нетривалий час.
    Синильна кислота і табун воду не заражають. Металеві предмети затримують хімічні речовини тільки своєю поверхнею. Люїзит сприяє, появі іржі, а в краплинно-рідинному вигляді руйнує алюмінієві сплави. Хлорціан при підвищеній температурі руйнує багато металів.

3. Токсини

    Токсинами називають хімічні речовини рослинного, тваринного або мікробного у походження, які мають високі токсичні властивості й можуть уражати організм людини і тварини.
    Основне призначення токсинів – це знищення або тимчасове виведення з ладу людей, а також диверсії в тилу. Для досягнення однакового вражаючого ефекту необхідна бойова концентрація ботулінового токсину в два рази нижча концентрації Ві-Ікс і у шість разів – зарину.
    У бойових умовах для зараження приземного шару атмосфери токсини можна розпилювати у вигляді дрібнодисперсного аерозолю за допомогою авіаційних генераторів-аерозолів, касет або боєголовок ракет з дистанційним підривником. Такі способи використання можуть призвести до зараження токсинами повітря над великими площами і спричинити масові ураження людей і тварин. При витраті ботулінового токсину 5-6 кг/км2 утворюється хмара аерозолю з глибиною поширення до 6км. На цій території концентрація токсину призведе до знищення або виведення з ладу 60% людей, якщо заходи їх захисту не будуть вжиті протягом 1 хв. Вражаюча дія аерозолю зберігається до 12 годин.
    Токсини часто відносять до біологічної зброї. Проте існують вагомі докази належності їх до хімічної зброї, оскільки за хімічним складом вони не відрізняються від хімічних сполук і можуть бути одержані синтетичним шляхом, не життєздатні й за будь-яких умов не можуть розмножуватися, вони не мають інкубаційного періоду, прихований період залежить тільки від дози і шляхів надходження в організм, ураження токсинами не є інфекційним захворюванням, а застосовують їх на основі тих же принципів, що й ОР. Залежно від походження всі токсини поділяють на три групи: фітотоксини – рослинного походження, одержувані від окремих рослин; зоотоксини – тваринного походження, продуковані деякими видами тварин і входять до складу отрути цих тварин, часто з виділенням у навколишнє середовище; мікробні токсини, які виробляються багатьма видами мікроорганізмів і є причиною отруєнь та захворювань.
    Ботуліновий токсин (XR) – продукт життєдіяльності бактерії Clostridium Botulinum. Це сірий порошок без смаку і запаху, сильнодіюча 77 е отрута смертельної дії. Найбільша токсичність – при потраплянні у кров або через рани. Ураження настає після прихованого періоду дії через 2 год. Симптоми: сильна слабкість, нудота і блювота, запаморочення, двоїння в очах, погіршення зору, болі в шлунку, спрага. Через 1-10 діб настає смерть від паралічу серця і дихальних м’язів.
    Для захисту від аерозолю ботулінового токсину застосовують протигази і респіратори. Лікування – симптоматичне, на будь-якій стадії застосовують анти- токсини разом з антибіотиками, пізніше додатково вводяться судинорозширюючі засоби, стимулятори серцевої діяльності й дихального центру.
    Стафілококовий ентеротоксин (PG) продукується бактерією золотистий стафілокок Staphylococcus aureus. Надходить в організм через органи дихання, шлунково-кишковий канал і відкриті рани. Прихований період – від 30 хв. До 6 год. залежно від дози і шляхів надходження в організм. СИМПТОМИ ураження: посилена слинотеча, нудота, блювання, сильний біль у шлунку, слабкість, знижені кров’яний тиск і температура, кривавий пронос.
    Для захисту від аерозолів стафілококового ентеротоксину застосовують протигази і респіратори. Лікування уражених базується на застосуванні методів симптоматичної терапії.
    Із токсинів рослинного походження найбільше воєнне значення має рицин.
    Рицин – це тверда порошкоподібна речовина без запаху, може застосовуватися у вигляді дрібнодисперсного аерозолю. Одержують рицин із насіння рицини. За інгаляційною токсичністю подібний до зарину і зоману. Токсини тваринного походження продукуються деякими видами змій, а також окремими видами членистоногих (скорпіонами, павуками). Ці токсини можуть застосовуватися з диверсійною метою.
    Захистом від токсинів є протигази, респіратори, протипилові ватяно-тканинні маски і пов’язки.
    Дезактивація токсинів може бути досягнута водними розчинами формальдегіду й окисно-хлорними препаратами.

4. Фітотоксиканти

    Фітотоксиканти (від грецьк. phyton – рослина і toxicon – отрута) – токсичні хімічні речовини, призначені для ураження різних видів рослинності. Застосовують у мирний час при інтенсивній технології в сільському господарстві. Залежно від фізіологічної дії і призначення поділяються на гербіциди, арборициди, дефоліанти і десиканти. Фітотоксиканти призначені також для знищення сільськогосподарських культур і лісових насаджень з метою позбавлення країни продовольчої бази і підриву економічного потенціалу.
    Гербіциди (лат. herba – трава, caedo – вбиваю) – органічні й неорганічні хімічні речовини, які застосовують для знищення або пригнічення бур’янів, трав’яної рослинності, злакових і овочевих культур. Як гербіциди можуть застосовуватися: 2, 4-дихлорфеноксіоцтова кислота, 2, 4, 5-Т трихлор-феноксіоцтова кислота, паракват, дикват, піклорам, іоксиніл, какодилова кислота.
    Арборициди – органічні й неорганічні хімічні речовини, які застосовують для знищення кущів і дерев: 2, 4-Д; 2, 4, 5-Т; 2, 3, 6-ТБ; сульфат амонію, паракват, дикват, далапон, тордон, фенурон.
    Дефоліанти (лат. De – видалення, folium – листя) – органічні й неорганічні хімічні речовини, які застосовують для висушування і передчасного опадання листя: бутифос, ендотил, паракват, дикват, фолекс і 2, 4-Д.
    Десиканти (лат. Desicare – висушувати) – органічні й неорганічні хімічні речовини, які можуть застосовуватися для висушування листя і стебел сільсько-господарських культур. Найбільш поширені десиканти: динітрофенол, ендотал, хлорат магнію, пентахлорфенол, арсеніт натрію.
    Більшість з цих препаратів широко застосовують в сільському господарстві для захисту врожаю, але в летальній дозі або для культури, не стійкої до даної речовини, вони можуть знищити всі посіви.
    За вражаючими властивостями є фітотоксиканти універсальної (суцільної) дії, які знищують всі види рослин, і вибіркової дії, що впливають тільки на певні види рослин. За ознаками дії на рослини розрізняють контактні, системні й кореневі фітотоксиканти.
    Неправильне використання хімічних засобів у сільському, лісовому господарствах чи виникнення аварій з викидами у навколишнє середовище аналогічних хімічних речовин потребує: вжиття негайних заходів захисту населення, тварин, дегазації техніки, об’єктів і території.
    На озброєнні деяких країн фітотоксиканти є як табельні. Так, в армії США знаходяться три основних рецептури: «помаранчева», «біла» і «синя». «Помаранчева» рецептура – це масляниста рідина темно-бурого кольору.
    Зберігається в грунті 2-3 місяці. Уражає цукрові буряки, горох, соняшник, помідори, виноград, бавовник. Може застосовуватися для знищення деревної і кущової рослинності. В уражених «помаранчевою» рецептурою з’являється млявість, сонливість, втрата апетиту, нудота, солодкий присмак у роті, сухість і печіння верхніх дихальних шляхів, блювання, пронос, ураження селезінки, кісткового мозку. Сильна токсична дія пояснюється присутністю у препараті діоксину, що спричиняє генетичні зміни в людей.
«Біла» рецептура – це порошкоподібна суміш білого кольору, не горить і не розчиняється в маслах. Застосовується у вигляді водних розчинів з добавкою поверхнево-активних речовин. Основою цієї суміші є піклорам – речовина, високотоксична для цукрових буряків, картоплі, люцерни, соняшнику, бавовни. Уражає людей і тварин, внаслідок її дії з’являються подразнення слизових оболонок, почервоніння обличчя, головний біль, крововиливи на слизови
Категорія: Цівільна оборона | Додав: ohranatruda (19.02.2011)
Переглядів: 1631 | Коментарі: 4 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 4
4  
Сірчана кислота (H2S04) – чиста 100% безколірна масляниста рідина, застигає в кристалічну масу при температурі +10,3 °С. Температура кипіння +296,2 °С (з розкладанням); 95% концентрована – твердне при температурі нижче -20 °С. Щільність 1,92 г/см3.
Туман сірчаної кислоти при концентрації 2,0 мг/м3 подразнює слизові оболонки носа і горла, при 6,0 мг/м3 відмічаються різко виражені неприємні відчуття. Ознаки гострих інгаляційних отруєнь: утруднене дихання, кашель, охриплість. Під час вдиханні сірчаної кислоти високих концентрацій виникає набряк горла, спазм голосових зв’язок, набряк легень, інколи їх опік, блювання, можливий шок, а потім смерть.
Соляна (хлористоводнева) кислота (НСІ) – розчин хлористого водню у воді. Температура кипіння +108,6 °С, щільність 1,18 г/см3 (при концентрації НСІ 35%). Міцна кислота «димить» у повітрі, утворюючи з парами води крапельки туману. Гостре отруєння хлористим воднем (соляною кислотою) супроводжується охриплістю голосу, ядухою, нежитгю, кашлем. Концентрація 50-75 мг/м3 переноситься важко, 75-150 мг/м3 смертельна.
Захист органів дихання від азотної, сірчаної і соляної кислот забезпечують фільтруючі й ізолюючі протигази, а також універсальні респіратори. Для захисту від цих кислот можуть бути застосовані промислові протигази з коробкою В з аерозольним фільтром (коробка пофарбована у жовтий колір з білою вертикальною смугою), а від азотної кислоти з коробкою БКФ (захисний), промислові універсальні респіратори РУ-60МВ. Від азотної і соляної кислот захищають цивільні протигази ЦП-5, ЦП-7 і дитячі.
При концентраціях вище допустимих мають застосовуватися тільки ізолюючі протигази, а для захисту шкіри – костюми з кислотозахисної тканини, захисні прогумовані костюми, гумові чоботи й рукавиці, спеціальні рукавиці для захисту від кислот.
Великий дощ, механічно вимиваючи хімічні речовини з ґрунту й змиваючи їх з поверхні, може за порівняно короткий строк значно знизити щільність зараження. Сніг, який випав на заражену ділянку, створює умови для тривалого зберігання вражаючих властивостей небезпечних хімічних речовин. Підвищення рельєфу перешкоджає руху зараженого повітря, але суттєво не впливає на стійкість зараження. Загальне підвищення місцевості в напрямку руху хмари зменшує глибину поширення парів хімічної речовини. У глибоких видолинках, ярах при вітрі, спрямованому перпендикулярно до них, заражене повітря застоюється. Якщо ж напрямок вітру близький до осі яру, хмара, переміщуючись вздовж нього, проникає на велику глибину.
Якщо хмара зараженого повітря рухається через ліс, то глибина поширення хімічних речовин різко зменшується, так само як і їхня концентрація. У лісі, на полях з високостебловими сільськогосподарськими культурами можуть утворюватися зони тривалого застою хімічних речовин. Таке явище може бути і в населених пунктах: заражене повітря, обтікаючи населений пункт, розсіюється в ньому і може на тривалий час утворювати застій зараженого повітря.
На ґрунті, поверхні будов, споруд, техніці краплі отруйних речовин починають випаровуватися, вбиратися, що, у свою чергу, впливає на тривалість їхньої дії на зараженій ділянці. На твердому грунті випаровування хімічних речовин із зараженої поверхні прискорюється. На пухкому фунті, а також на шпаруватих матеріалах відбувається вбирання або всмоктування небезпечних речовин, що призводить до підвищення їх стійкості. Але одночасно відбувається повільне розкладання хімічних речовин за рахунок взаємодії з вологою (гідроліз), яка завжди є в ґрунті й часто в шпаруватих матеріалах.
Список використаної літератури:

1. Конспект лекцій з дисциплін «Цивільна оборона» та «Безпека життєдіяльності та цивільна оборона» / Авт.: Ачкасов А.Є., Пашков В.І., Ачкасов І.А. –Харків: ХНАМГ, 2009. – 211 с.
2. Цивільна оборона: навч. посіб. Кулаков М.А., Ляпун В.О., та ін. – Харків: НТУ―ХПІ, 2005 – с.363


3  
Аміак (NH3) – безколірний газ із запахом нашатирю (середня густина 0,68 г/см3), при температурі -33 + 35 °С – безколірна рідина, яка при температурі -78 °С твердне. Добре розчиняється у воді, утворюючи лужний розчин. Суміш аміаку з киснем 4:3 вибухає. Горить в атмосфері кисню. Отруйний. Вражаючою концентрацією є 0,2 мг/л при експозиції 360 хв. Смертельною концентрацією є 7 мг/л при експозиції 30 хв.
Аміак небезпечний при вдиханні парів, потраплянні на шкіру й слизові оболонки. У людини аміак при легкому ступені отруєння подразнює слизові оболонки очей – сльозотеча, уражує верхні дихальні шляхи – першіння і печіння у горлі, біль у горлі при ковтанні, чхання. Середній ступінь отруєння викликає задуху, головний біль, нудоту, блювання. При тяжкому ступені отруєння аміаком порушуються дихання, діяльність серцево-судинної системи. Смерть може настати від серцевої недостатності і набряку легень.
Потерпілому необхідно надіти протигаз з коробкою марки КД, М чи ізолюючий протигаз, винести на свіже повітря, зігріти тіло. Провести інгаляцію теплою водою зі вмістом 1-2% розчину лимонної кислоти, рот прополоскати 2% розчином соди або теплою водою. При потраплянні на шкіру й слизові оболонки – промити 2% розчином борної кислоти, при болях очей закапати по 1-2 краплі 1% розчину новокаїну. Опіки шкіри можна промити водою, потім опустити в теплу воду (35-40 °С), після чого накласти стерильну пов’язку або змазати пеніциліновою маззю чи маззю Вишневського. Якщо утруднене дихання, закапати в ніс 2-3% розчин ефедрину (4-5 крапель), поставити гірчичники на шию. Дати пити лужну мінеральну воду типу «Поляна Квасова» або тепле молоко. Потерпілого потрібно терміново госпіталізувати.
Сірчистий ангідрид (S02) – безколірний газ з гострим запахом запаленого сірника, середня густина 1,46 г/cм3, температура кипіння -10,0 °С. Добре розчи- няється у воді, утворюючи сірчану кислоту. Впливаючи на організм, подразнює верхні дихальні шляхи, спричиняє запалення їх слизових оболонок, а також горла й очей. Високі концентрації у повітрі спричиняють задишку, призводять до втрати свідомості й смерті.
Вражаючою концентрацією є 0,4-0,5 мг/л при експозиції 50 хв. Смертельною концентрацією є 1,4-1,7 мг/л при експозиції 50 хв. Потерпілому треба надіти протигаз з коробкою марки В, винести на чисте повітря, дати подихати кисень, промити слизові оболонки 2%-м розчином питної соди. Дегазуючими речовинами є вода (10 т на 1 т S02), розчин лугів (13 т на 1 т S02), 10% аміак.
Сірководень (H2S) – безколірний газ з характерним запахом тухлих яєць, важчий за повітря, у воді малорозчинний, дуже отруйний. Середня густина 1,26 г/см3, температура кипіння +46,0 °С. Пари утворюють з повітрям вибухонебезпечні суміші. Вражаючою концентрацією є 1,6-2,5 мг/л при експозиції 90 хв. Смертельною концентрацією є 10 мг/л при експозиції 90 хв. Подразнює слизові оболонки, спричиняє головний біль, нудоту, блювання, біль у грудях, відчуття задишки, печіння в очах, з’являється металевий присмак у роті, сльозотеча. При появі таких симптомів потерпілого необхідно винести на повітря, очі й слизові оболонки не менше 15 хв. промивати водою або 2%-ним розчином борної кислоти. Дегазуючими речовинами є сірчистий натрій або калій.
Трихлористий фосфор – середня густина 1,53 г/см3, температура кипіння +74,8 °С. Вражаючою концентрацією є 0,015-0,08 мг/л при експозиції 30 хв. Смертельною концентрацією є 0,5 мг/л при експозиції 30 хв. Дегазуючими речовинами є луги, аміак.
Фтористий водень (HF) – середня густина 0,98 г/см3, температура кипіння +19,4 °С. Вражаючою концентрацією є 0,4 мг/л при експозиції 10 хв. Смертельною концентрацією є 1,5 мг/л при експозиції 5 хв. Дегазуючими речовинами є луги, аміак.
Азотна кислота (HN03) – безколірна рідина з температурою плавлення -41,6 °С, кипіння +82,6 °С (з розкладом), щільністю 1,52 г/см3. Концентрована кислота малостійка, під час нагріванні або під дією світла частково розкладається з утворенням двоокису азоту (N02), який надає кислоті бурий колір і специфічний запах. Пари азотної кислоти при легкому отруєнні спричиняють бронхіт, при важкому виникають різка слабкість, нудота, блювання, задишка, кашель, багато пінистого мокротиння, ціаноз губ, обличчя, пальців рук, набряк легень протягом першої доби.

2  
Найбільш поширеними у галузях господарювання і небезпечними є: хлор, аміак, сірчаний ангідрид, сірководень, бензол, фтористий водень, ацетон, уайт-спірит, дихлоретан, бензин, азотна, сірчана, соляна кислота, фосген, синильна кислота та ін.
Хлор (СІ) – зеленувато-жовтий газ із різким запахом, середня густина 1,56 г/см3, температура кипіння -34,6 °С. Отруйний, у 2,5 раза важчий за повітря, добре розчиняється у воді. Суміш із воднем вибухонебезпечна. При тиску 5,7 атм скраплюється в темно-зелену рідину. Випаровуючись в атмосфері, утворює білий туман, стелиться по землі й збирається в долинах, ярах, підвалах. Вражаючою концентрацією є 0,01 мг/л при експозиції 60 хв. Високі концентрації хлору 0,1 + 0,2 мг/л призводять до смерті через 1 год.
Гранично допустима концентрація хлору в повітрі – 1 мг/м. Концентрація хлору 6 мг/м3 призводить до подразнення, концентрація 100 мг/м3 небезпечна для життя. Балон рідкого газу (місткістю 25 л) може утворити в повітрі смертельну концентрацію на площі 2 га. Хлор дуже отруйний для людей. Може проникати з організм через неушкоджену шкіру, через органи дихання і травлення. При легкому ступені отруєння настають почервоніння і свербіння шкіри, подразнення слизових оболонок очей, сльозотеча, ураження верхніх дихальних шляхів: чхання, дертя і печіння в горлі, сухий кашель, різкий біль за грудиною. Середній ступінь отруєння характеризується розладам дихання і кровообігу, серцебиттям, збудженням і задишкою.
При великих отруєннях спостерігається: різке подразнення слизових оболонок, сильні приступи кашлю, печіння і біль у носоглотці, різь в очах, посилення задишки, сльозотеча, посиніння шкіри і слизових оболонок, некоординовані рухи, ниткоподібний пульс, дихання поверхневе, втрата свідомості, судоми, набряк легень, зупинка дихання. При високих концентраціях смерть настає миттєво. На потерпілого необхідно надіти протигаз ЦП-5, ЦП-7 з коробкою марки В або ізолюючий протигаз чи дихальний апарат. Винести з небезпечної зони, за необхідності зробити штучне дихання. Зігріти тіло, промити слизові оболонки і шкіру 2% розчином питної соди або зняти тампоном із ІПП-8, або змити уражену поверхню чистою водою з милом. У пошкоджені очі закапати 1% розчин новокаїну. При отруєнні середнього ступеня дати випити теплого молока із содою або лужної мінеральної води типу «Поляна Квасова», робити інгаляцію з 2% розчином питної води, зігріти тіло, дати вдихати кисень або аміак (нашатирний спирт). Терміново госпіталізувати.
У разі витікання хлору з балона місце витікання необхідно помити водою або вкрити мокрими ганчірками. Утворюється обледеніння і припиняється витікання газу. Якщо витікання не припиняється, можна поставити хомут з прокладкою із гуми, надіти аварійний футляр або занурити у ванну з 10% розчином гіпосульфіту чи вапна. Приміщення звільнити від газу можна, створивши водяну завісу або пустивши в приміщення сірчистий газ, або розпилити з допомогою гідропульту 10% розчин гіпосульфіту. Роботи слід проводити в ізолюючих протигазах. Це стосується і робіт з аміаком.

1  
Основою цієї суміші є піклорам – речовина, високотоксична для цукрових буряків, картоплі, люцерни, соняшнику, бавовни. Уражає людей і тварин, внаслідок її дії з’являються подразнення слизових оболонок, почервоніння обличчя, головний біль, крововиливи на слизових оболонках, підвищення артеріального тиску, судоми. При переході в хронічне ураження розвивається лімфоцитоз, порушення обміну речовин, цироз печінки.
«Синя» рецептура – це 40%-ний розчин натрієвої солі какодилової кислоти (містить до 54% миш’яку). Дуже чутливий до цієї суміші рис. При дозі 50 кг/га відбувається стерилізація грунту. Багато років зберігається в навколишньому середовищі. В організмі людини і тварини ця суміш пригнічує ферменти і окисні процеси в тканинах, спричиняє запалення дихальних шляхів, пронос, судоми, параліч, втрату зору і свідомості. При потраплянні на шкіру і слизові оболонки викликає біль і розвивається некроз.

5. Сильнодіючі ядучі речовини

На об’єктах господарювання є великий асортимент хімічних речовин, токсинних і шкідливих для здоров’я людей, тварин і небезпечних для навколишнього середовища. Ці речовини називають сильнодіючими ядучими рчовинами (СДЯР).
Певні види СДЯР знаходяться у великих кількостях на підприємствах, які їх виробляють або застосовують, на складах, сільськогосподарських об’єктах і підприємствах переробної промисловості, багато їх перевозять транспортом. У воєнний час об’єкти зберігання СДЯР можуть бути зруйновані, в мирний час при виробничих аваріях або стихійних лихах СДЯР можуть потрапити в навколишнє середовище і стати причиною ураження людей, тварин, рослин і зараження навколишнього середовища.


Ім`я *:
Email *:
Код *:

 


ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ НА ВИРОБНИЦТВІ

Охорона праці Вариант 12

Система управління охорони праці на підприємстві

Пожежна безпека

Основні засади соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань

Долікарська допомога при термічних впливах, хімічних опіках, отруєнні, ураженні електричним струмом та блискавкою



Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Цівільна оборона [128]
Пожежна безпека [69]
Безпека життєдіяльності [180]
Охорона праці [292]
Пошук
Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Теги
шум (3)
ЗІЗ (2)
313 (1)
дтп (1)
МНС (1)
СИЗ (1)
ЦО (1)
Надіслати СМС
 

Copyright MyCorp © 2016
Створити безкоштовний сайт на uCoz