Серед травм, які виникають в осередках ураження надзвичайних ситуацій, може бути велика кількість ран – ударів, розтрощувань, різаних, колотих, рваних та інших.
     Раною називають всяке порушення цілості шкірних і слизистих оболонок організму людини, при цьому найбільше ушкоджуються – м’язи, кості, внутрішні органи.
Признаками рани є: вхідні шляхи для попадання в організм людини мікроорганізмів збудників інфекцій і, крім того, постійне джерело роздратувань, які оказують пагубну дію на пораненого.
Перша допомога при пораненнях повинна забезпечувати зупинку кровотечі, закриття рани пов’язкою, нерухомість (іммобілізацію) для забезпечення спокійного положення пошкодженої частини тіла.
Тимчасова зупинка кровотечі є одною із самих важних завдань при рятуванні уражених і при значних кровотечах проводиться у першу чергу.
При зовнішній кровотечі  кров виливається на поверхню шкіри. Розрізнюють наступні види кровотечі і способи її тимчасової зупинки:
капілярна кровотеча, коли кров повільно сочиться із пошкоджених судин; зупиняється накладанням давлючої пов’язки;  
венозна кровотеча, коли із рани витікає безперервно струмінь темночервоної крові; зупиняють його шляхом придання підвищеного стану пошкодженої частини тіла і накладання тугої давлючої пов’язки; при пошкодженні великих вен кровотечу зупиняють накладанням джгута;
артеріальна кровотеча, коли із рани витікає ярочервона кров; зупиняють її пальцевим притискуванням артерії до прилягаючої кістки, накладанням давлючої пов’язки, джгута або закрутки. Кровотеча із малих артерій може бути зупинена накладанням давлючої пов’язки: на рану накладають декілька шарів стерильної марлі або бинта, потім шар вати, і все це щільно прибинтовують.     
Найбільш швидко зупинити кровотечу можна за допомогою пальцевого притискування кровоносної судини до прилеглої кістки; особливо цей спосіб придатний при ранах голови, обличчя та шиї.  При кровотечах із ран голови притискують скроневу артерію попереду вуха, на рівні брові; при кровотечах із ран обличчя або губ притискують нижню щелепну артерію по середині нижньої  щелепи напроти малого корінного зуба;  кровотечу із ран голови і обличчя можна зупинити, крім того, шляхом притискування одної із сонних артерій, збоку від гортані, до шийних хребців.
Кровотечу із плечової артерії можна зупинити, вдавлюванням тугого валика із вати у під пахову впадину. Кровотечу із ран на нозі зупиняють шляхом притискування стегнової артерії  всередині пахового згину. Сильну артеріальну кровотечу із ран на кінцівках зупиняють також накладанням вище рани джгута або закрутки. Пальцеве притискування при цьому використовується тільки як допоміжний спосіб при накладанні джгута (закрутки) або при його перекладанні.
Джгут може бути ґумовим або із тканини. Ґумовий джгут являє собою товсту еластичну ґумову трубку або стрічка довжиною до 1,5 м з ланцюжком і крючком на кінцях або без них. Перед накладанням такого джгута під нього обов’язково підкладається м’яка підстилка із ткані, вати або марлі. Джгут беруть за середину, злегка розтягують і обертають їм кінцівку так, щоби наступні обороти розташувалися рядом з першими і з’являлася широка давлюча поверхня; кінці джгута скріплюють за допомогою крючка і ланцюжка, при їх відсутності зав’язують.
Джгут із тканини – бавовнянопаперова стрічка шириною 3-4 см і довжиною біля 1 м з приєднаними до одного її кінця закрутки і пряжки, накладають на кінцівку своєю подвійною частиною, у декілька шарів намотують на кінцівку (шари стрічки повинні лежати один на одному), потім вільний кінець стрічки  продівується у пряжку, можливо туге натягування і закріплюється за допомогою закрутки.
При відсутності джгута можна використовувати підручні засоби (вірьовка, косинка, бинт та інше), за допомогою яких накладається закрутка. Вона повинна кільцем охвачували кінцівку так, щоби під неї вільно проходили чотири пальці; після чого, підсунути паличку під закрутку, її закручують до зупинки кровотечі.
Важливо правильно накладати джгут і закрутку. При правильному стані їх кінцівка нижче коліна біліє, пульс пропадає і зупиняється кровотеча. Недостатньо туго накладений джгут (закрутка)  не зупиняє кровотечу;  від здавлювання вен створюється застій крові, від чого кінцівка синіє і набрякає, а кровотеча збільшується. Однак неможливо джгут (закрутку) накладати надто туго: сильне перетягування кінцівки викликає стійке порушення чутливості і руху кінцівок скоро після накладання його і може привести до омертвіння кінцівки.
Необхідно особливо підкреслити то, що джгут або закрутка накладається не більше ніж на 1,5-2 г, а у холодний час і при променевих (радіаційних) ураженнях – не більше як на 1 г, інакше може виникнути омертвіння кінцівки. Час накладання джгута або закрутки обов’язково повинен бути відмічений на папірці, який підкладають під джгут (закрутку), або на самій пов’язці.
Якщо з моменту накладання джгута або закрутки пройшло більше 12 годин, то необхідно послабити джгут (закрутку) –до появи рожевого кольору кінцівки і відновлення чутливості. Роблять це повільно, з тим щоби у випадку відновлення кровотечі  тік крові не виштовхнув кров’яний згусток, який появився у рані. Опісля 5-10 хвилин після повного розслаблення джгута (закрутки) і не відновлювання кровотечі можна рахувати його зупиненим. При цьому, однак, розслаблений джгут (закрутку) не знімають. При відновленні кровотечі використовують пальцеве притискування судини або підняття кінцівки; можна також використати знову джгут (закрутку), але накладати його слід на нове місце.
Зупинка кровотечі із ран кінцівок їх згинанням у суглобах з наступною фіксацією є другим надійним способом. В область суглобного згинання попередньо кладуть валик із марлі або вати.
Транспортування хворих з зупиненою кровотечею необхідно обережно без поштовхів і різких рухів щоби не викликати наступну кровотечу.
Для захисту рани від можливого ураження бактеріями отруйними або радіоактивними речовинами на неї накладають пов’язку; пов’язка також сприяє зупинці кровотечі і утримує пошкоджений орган в зручному спокійному стані. 
На рану звичайно кладуть кусок стерильної марлі або бинта, потім шар вати і закріпляють пов’язку за допомогою бинта. Бинт, як правило, розмотують зліва направо так, щоби кожний шар щільно ложився один на другий і прикривав половину ширини попереднього шару. Щоби бинт не сповзав і не розмотувався, на початку і в кінці бинтування роблять закріплювальні ходи, бинтування проводять від найбільш вузької частини тіла до більш широкої (знизу вверх); щоби не було кишень, при бинтуванні кінцівок роблять перегинання бинта після одного або декілька шарів.
Для накладання пов’язки зручно користуватися індивідуальним перев’язочним пакетом, який складається із бинта, двох ватномарлевих подушечок, чохла і булавки. Розкрив пакет, виймають бинт і подушечки так, щоби не торкатися їх внутрішньої поверхні руками; подушечки накладають внутрішньою поверхнею на рану, а при наскрізних пораненнях – на вхідний і вихідний отвір, і потім прибинтовують їх; кінець бинта закріпляють булавкою.
Для накладання пов’язок,  закруток  і створення покою пошкодженій кінцівці може бути також використана коинка. Якщо відсутня зовнішня кровотеча, а потерпілий відчуває різку слабкість, головокружіння, втрачає свідомість, шкіряні покрови у нього бліді, то це повинно нагадувати про можливу внутрішню кровотечу. При такій  кровотечі  необхідна термінова лікарняна  допомога,  для  забезпечення  її проводиться термінова доставка  потерпілого в медичний заклад. Щоби не допустити при цьому знекровлення  мозку потерпілого, рекомендується покласти його на носилки з піднятими вверх кінцівками. При надані першої допомоги в  осередку ураження не дозволяється промивати рану, очищати із неї чужорідні тіла і торкатися руками, оскільки цим можна ускладнити пошкодження і викликати зараження рани. З метою боротьби з інфекцією раненим дають протибактеріальний засіб № 1 із аптечки АІ2 – 5 таблеток, які запиваються водою, і через 6  годин ще 5 таблеток
При бинтуванні області суглобів стопи і кисті використовують восьми подібні пов’язки (називаються так тому, що при їх накладанні бинт весь час немов обрамляє цифру "8”).
При бинтовані рани, розташованій на грудях або на спині, використовують так звану хрестоподібну пов’язку, а при ранені плечового суглоба треба примінять подібну на колосся пов’язку.
Пов’язки у вигляді косиночки використовується при рані плечового суглоба.
На підборіддя, ніс, потилицю і лоб накладають пов’язку подібну на пращу. Для її виготовлення беруть кусок широкого бинта довжиною біля 1 м і з кожного кінця розрізають по довжині, середню частину залишають цілою. При невеликих ранах замість пов’язок можна використовувати наклейки.
При накладанні пов’язки потерпілого слід посадити або положити, тому що навіть при невеликих пошкодженнях, під впливом нервового збудження, болі, може наступити короткочасна втрата свідомості – памороки.
Накладання пов’язок при проникаючих ранах живота і грудей мають деякі особливості. Так, при проникаючій рані живота із рани можуть випадати нутрощі. Вправляти їх заборонено, це може зробити тільки хірург при операції. Таку рану слід закрити стерильною марлевою салфеткою і забинтувати живіт, але не сильно, щоби не здавити нутрощі, які випали.
При проникаючій рані грудної клітини, повітря зі свистом засмоктується в рану, а при видиху – з шумом виходить із неї.  Таку рану необхідно закрити як можливо скоріше. Для цього на рану кладуть декілька шарів марлі, товстий шар вати і закривають її куском клейонки, компресним папером, проґумованою оболонкою індивідуального пакету або іншим, який не пропускає повітря, матеріалом, після чого туго забинтовують.

НАДАННЯ ПЕРШОЇ ДОПОМОГИ ПРИ ПЕРЕЛОМАХ, ОПІКАХ, ШОКЕ, ПАМОРОКАХ ТА ІНШИХ НЕСЧАСТНИХ ВИПАДКАХ


Допомога при переломах, ударах і вивихах. Переломами називають порушення цілості кісток. При переломах  кісток кінцівок міняється їх форма у порівнянні зі здоровою, з’являється різка біль у місці перелому, особливо коли нею рухати. Переломи бувають відкриті і закриті; відкритий перелом супроводиться порушенням шкіряного покрову.
При переломах потерпілому необхідно забезпечити спокій і нерухомість поламаної кістки. Це зменшить біль, яка може бути причиною шоку і попередить можливі ускладнення за рахунок вторинного поранення кровоносних судин і м’яких тканин. При відкритих переломах на рану спочатку накладають пов’язку. Одяг і взуття при переломах знімають, для цього їх іноді розрізають по швам.
Іммобілізацію поламаної кінцівки як правило проводять за допомогою стандартних шин які накладають на зовнішню і внутрішню поверхні. Шини повинні обов’язково захвачувати два сусідніх суглоба між якими знаходиться ушкоджена кістка. При накладанні шин на оголену поверхню їх необхідно обкласти ватою або іншим м’яким  підручним матеріалом, після закріпити бинтом, рушником, косинками, ремінцями та іншими. При відсутності стандартних шин у якості шин можна використовувати підручні тверді предмети (дошки, куски фанери, палиці і так далі) або прибинтовують зламану ногу до здорової, а поламану руку, зігнуту у лікті – до тулуба. Після іммобілізації ушкодженій кінцівці необхідно придати найбільш зручний стан; руку після накладання шини підвішують на косинці.
Надання першої допомоги при ударах заключається в змазуванні області удару настойкою йоду і накладання давлючої пов’язки. Кінцівці після удару необхідно придати піднятий стан і забезпечити повний спокій.
Ураженим, у яких є удари з розтрощеними м’язами і великими кровозливаннями у м’які ткані кінцівок, обов’язково проводять шинування кінцівок (для полегшення евакуації).
При вивихах необхідно накласти тугу пов’язку або шину. У випадку ушкодження хребта ураженого необхідно обережно покласти на щит, двері, дошку і т.д. і терміново доставити у лікувальний медичний заклад.
У уражених, що знаходяться у завалах, можуть бути здавлені кінцівки або інші частини тіла. Після того як уражених визволять із завалу, вони деякий час можуть чуствувати себе задовільно, але потім на здавлених місцях починається набряк, шкіра становиться синюшною і на ній з’являються пухирі, наповнені кров’янистою рідиною; загальний стан ураженого значно погіршується, порушується обмін крові і функціонування нирок (майже до повного припинення сечі), наступає омертвіння ушкоджених тканин, появляються великі рани. Такого роду потерпілих з самого початку необхідно рахувати важко пораненими (незважаючи на уявний задовільний стан на перший час після визволення із завалу), після накладання їм пов’язок і шин необхідно доставляти у лікувальні медичні заклади.

Допомога при опіках, обмерзаннях, шоку, памороках. В осередках ураження внаслідок надзвичайних ситуацій велика кількість уражених може отримати опіки, обмерзання, шок, втратити свідомість.

     Опіки – це ушкодження, які викликані дією високої температури (полум’я, гарячий пар, кип’яток, напалм) або їдких хімічних сполук (сильні кислоти, луги та інші). Розпізнають опіки наступних ступенів:
1 ступеня, коли на місці опіку є почервоніння і відчувається біль;
     2 ступеня, коли на місці опіку з’явилися пухирі;
3 ступеня, який характеризується омертвінням усіх шарів шкіри;
4 ступеня, коли уражена не тільки шкіра, але і ткані: сухожилля, м’язи, кістки.
Опіки площею більш 1/3 поверхні тіла небезпечні для життя людини.
Надання першої медичної допомоги складає, поперед усього, у гасінні одягу на потерпілому (облити водою, а якщо її нема, накинути на потерпілого ковдру, піджак або пальто та інші, щоби закінчити доступ кисню). Потім частину тіла, яка має опіки, звільнити від одягу. Якщо потрібно, одяг розрізають, частини одягу, які пристали до тіла, не зривають, а обрізають навколо і залишають на місці. Зрізати і розривати пухирі неможливо. При значних опіках після зняття одягу потерпілого краще всього завернути чистою простинею, прийняти заходи проти шоку і направити в лікувальний заклад.
При опіках окремих частин тіла шкіру навколо опіку необхідно протерти спиртом,  одеколоном, водою, а на місце опіку накласти суху стерильну пов’язку. Змазувати поверхню опіку жиром або якоюнебудь маззю не потрібно.
При невеликих опіках 1 ступеню на почервонілу шкіру необхідно накласти марлеву салфетку, змочену спиртом. На перший час печія і болісність декілька підвищиться, але скоро біль стихне, а почервоніння зменшиться.
При опіках 2, а тим паче 3 і 4 ступеню потерпілого, після надання йому першої допомоги, необхідно терміново відправити у лікувальний заклад. Перша медична допомога при опіках від світового випромінювання оказується так, як і при звичайних опіках.
При великих опіках часто розвивається шок. При таких опіках обов’язково проводять протишокові заходи. Потім для боротьби з інфекціями використовують антибіотики (протибактеріальний засіб №1 із аптечки АІ2, біоміцин, пеніцилін та інші. Всім потерпілим необхідно у великій кількості давати пиття  4-5 л у перші дві доби. Для цього приготовляють підсолену воду (1-0,5 чайної ложки повареної солі і стільки харчової соди на 1 л води), дають її теплою або гарячою невеликими порціями.
При низькій температурі може настати пошкодження тканин. Залежно від пошкодження розрізняють: примерзання, обмороження, замерзання. Ці пошкодження виникають в результаті одноразової чи багаторазової дії низької температури на органи людини, особливо в сиру, холодну погоду.
Примерзання виявляються у вигляді синьо багрових плям, що набувають фіолетового відтінку. Допомога полягає в змазуванні йодною настойкою ураженої ділянки та накладанні зігрівального компресу.
Обмороження першого ступеня характеризується почервонінням з відтінком синюшності, набряклістю шкіри, жаром у тілі і болем. Допомога – розтерти побілілу ділянку чистим сукном чи хустинкою змоченою у горілці, спирті, одеколоні, змазати жиром та накласти пов’язку.
При обмороженні другого ступеня шкіра має багровий колір з пухирями. Допомога – накладання сухої стерильної пов’язки, розтирання заборонено.
При обмороженні третього і четвертого ступеня настає відносно поверхневе та глибинне омертвіння тканини. Необхідна термінова медична допомога.
Замерзання настає при тривалій дії холоду на весь організм. Подавати допомогу слід обігріванням, розтиранням тіла, наданням ванни з температурою води до 20 градусів, потрохи збільшуючи її до 3035 градусів.
      Шок – складна реакція організму на больові роздратування від різних травм. Виникає головним чином при тяжких ранах, переломах і опіках, які супроводжуються кровотечею і великою втратою крові, переляку, перевтомою, променевим ураженням, інфекційними захворюваннями.
Розрізняють дві фази шоку. Перша фаза збудження: уражений неспокійний, стогне, кидається, пульс у нього напружений. Ця фаза коротка і швидко переходить у другу – пригнічення: блідість, холодний піт, дихання поверхневе, кров’яний тиск падає, наступає стан заціпеніння (уражений може і не втрачати свідомість, але ні нащо не реагує або реагує слабо).

Для профілактики шоку або коли він наступив необхідно: зупинити кровотечу; накласти шину (якщо поламана кінцівка); використати протибольовий засіб із аптечки АІ2 або її аналогів (засіб вводиться уколом у м’язи, у невідкладних випадках через одяг) або дати морфін, анальгін, у крайньому випадку 100-150 г горілки; тепло накрити потерпілого, дати теплої (гарячої), краще підсоленої води (1-0,5 чайної ложки повареної солі і стільки харчової соди на 1 л води), чаєм або кофе; з усіма заходами обережності доставити у медичний заклад.

     Непритомність (памороки)   стан, який розвивається внаслідок нервового потрясіння, переляку, великої втрати крові. Признаки непритомності: різка блідість, холодний піт, послаблення серцевої діяльності, втрата свідомості.
Для надання допомоги потрібно розстібнути у потерпілого комір, зняти ремінець, винести його га відкрите місце, куди вільно поступає свіже повітря. Ноги потерпілого необхідно підняти вище голови. Внаслідок цього поліпшується кровообіг мозку і в більшості випадків потерпілий приходить до свідомості. Якщо непритомність глибока і свідомість не повертається, ураженому необхідно дати понюхати нашатирний спирт, збризнути груди і обличчя холодною водою.
Допомога при уражені електричним струмом. Нерідко можливі випадки ураження людей електричним струмом внаслідок стихійних лих, виробничих аварій і в биту, а також при проведенні пошуковорятувальних і невідкладних аварійновідновлювальних робіт.
Людину, яка попала під напругу, необхідно як можливо швидко звільнити від джерела струму – виключити струм вимикачем, зняти запобіжники або перерубати провід, наприклад, сокирою з сухою дерев’яною ручкою.
Якщо потерпілий лежить на землі, то його можна відділити від електричного проводу сухою палицею, дошкою; іноді потерпілого можна відтягнути від  предмету, який проводить струм, взявши його за сухий одяг, уникаючи при цьому тіла потерпілого. Якщо струм проходить через тіло потерпілого в землю, необхідно перервати подавання струму.
Після того, як потерпілий буде звільнений від джерела струму, йому негайно надається допомога: робиться якщо це необхідно – штучне дихання, на місця опіків накладаються пов’язки.
Допомога утопленику. Утопленику, якого витягнули із води, якщо у нього відсутнє дихання необхідно зробити штучне дихання. У порядку підготовки до цього необхідно виконати наступне: спочатку видаліть воду з дихальних шляхів, для чого потерпілого покладіть грудьми собі на коліно так, щоб голова висіла вниз і декілька разів натисніть на грудну клітину долонями, що буде сприяти швидкому видаленню води.
Якщо в роті є слиз, блювотні маси, пісок, потрібно очистити порожнину рота. Коли вода перестає виділятися з рота і носа, потерпілого покладіть на спину, підклавши спочатку валик з одягу під поперек, і починайте робити штучне дихання до появи ознак життя.
Допомога при сонцевому ударі. Внаслідок перегрівання організму і надмірного припливу крові до голови спостерігається тимчасова втрата свідомості. Ознаки сонячного удару: почервоніння обличчя, висихання шкіри, нудота, часта блювота. Пульс ледве відчутний. Потерпілого перенести у тінь або накрити голову, придати тілу наполовину сидяче положення, розстібнути комірець, грудну клітину та голову змочити холодною водою. При необхідності зробити штучне дихання. При необхідності звернутися за допомогою до медичного працівника.
Допомога при харчових отруєннях. Харчове отруєння найбільш часто випадає при вживанні недоброякісних продуктів, головним чином?  М’яса, риби, консервів, грибів тощо. Найбільш вразливими є центральна нервова система, органи травлення, серцевосудинна система. Загальні ознаки отруєння: головний біль, блювота, підвищення температури, пронос, слабкість, судороги. Захворювання починається через 2-12 годин після отруєння.
Перша допомога при отруєннях: негайно промити шлунок, дати послабляюче, зробити очисну клізму, дати багато питва. Після чого постраждалим необхідно надати термінову кваліфіковану медичну допомогу.
Допомога при інфекційних захворюваннях. Інфекційні хвороби людей – це захворюваність хвороботворними мікроорганізмами (бактеріями, вірусами, рикетсіями, грибками) та виробленими ними токсинами і яка передається від хворої людини або тварини здоровій людині. Інфекційні хвороби проявляються в виді епідемічних осередків. Характерними інфекційними захворюваннями є: чума, туляремія, бруцельоз, сибірська виразка, холера, ботулізм, натуральна віспа, сап, орнітоз, висипний тиф, енцифаломіоліт, жовта лихоманка, кишкові та ряд інших захворювань.
Всі інфекційні захворювання людей розподіляються на 4 групи: кишкові інфекції, інфекції дихальних шляхів, кров’яні інфекції, інфекції зовнішніх покровів.  
З метою попередження розповсюдження інфекційних захворювань і ліквідації осередку, який виникнув, проводиться комплекс ізоляційних обмежувальних заходів, що називаються карантином або обсервацією, які передбачають виконання визначених правил.
Неможливо без спеціального дозволу покидати місце проживання. Без крайньої необхідності не виходьте з дому, уникайте місць великого скупчення людей. Два рази на добу вимірюйте температуру собі і членам сім’ї. Якщо вона підвищилася, і почуваючи себе погано, вам необхідно ізолювати себе від навколишніх в окремій кімнаті або відгородитися ширмою. Терміново повідомте про захворювання медичний заклад. В окремих випадках інфекційних захворювань дійте у відповідності з рекомендаціями територіальних органів охорони здоров’я.
Після госпіталізації хворого зробіть в квартирі дезинфекцію: постіль і посуд треба прокип’ятити на протязі 15 хвилин в 2 % розчині соди, після чого посуд вимийте гарячою водою, а постіль пропрасувати, кімнату та інші приміщення почистити, вимити і провітрити. Знайте, що простими і надійними методами дезинфекції є кип’ятіння і прасування гарячою праскою.
НАДАННЯ ПОТЕРПІЛОМУ ШТУЧНОГО ДИХАННЯ

     Штучне дихання виконується сумісно з непрямим масажем серця при  всіх нещасних випадках: ураженнях електрострумом, тяжких травмах, отруєннях, захлинаннях водою та інших, якщо настала клінічна смерть. При наданні допомоги однією людиною 3-5 вдихань, 5-8  надавлювань поперемінно. Найбільш ефективними способами штучного дихання рахуються способи "із рота в рот” і "із рота в ніс”.
Головним показником необхідності надання допомоги є реакція зіниці ока на світло. При настанні біологічної смерті – зіниця розширена на величину райдужної оболонки і не реагує на світло. Штучне дихання продовжувати довго, інколи протягом двохчотирьох годин. Припиняють його, коли потерпілий починає дихати самостійно, ритмічно, безперервно. Якщо після відновлення дихання воно знову припиняється, штучне дихання необхідно відновити.
Якщо у потерпілого нема пульсу і розширені зіниці, то це означає, що призупинилася серцева діяльність. Її  можна відновити за допомогою непрямого масажу серця і штучного дихання. Масаж серця роблять так: ритмічно, різкими поштовхами, надавлюють м’якими частинами долоні обох рук на нижню третину груді; вдавлюючи груди на 3-4 см, руки швидко знімають, щоби груди швидко випрямилися. Ритм таких дій – 60-80 надавлювань за хвилину. Штучне дихання необхідно промінювати через кожні 5-8 здавлювань грудної клітини. Обі процедури зручно виконувати разом з іншою людиною; виконуються вони до відновлення серцевої діяльності і природного дихання у потерпілого.
Надання заходів першої допомоги потерпілому можливо не тільки там, де сталося ураження, а і в автомобілі (поїзді і т.д.) при доставці потерпілого у лікувальний медичний заклад. Тільки при появі явних прикмет біологічної смерті – трупних плям, дубіння м’язів (спочатку дубіють м’язи нижньої щелепи, потім все з більшим трудом розгинаються суглоби) – надання допомоги слід рахувати безкорисною.
НАДАННЯ ПЕРШОЇ МЕДИЧНОЇ І ДОЛІКАРСЬКОЇ ДОПОМОГИ ПРИ УРАЖЕННЯХ РАДІОАКТИВНИМИ І СИЛЬНОДІЮЧИМИ ОТРУЙНИМИ РЕЧОВИНАМИ

    Джерелами радіаційного ураження є потоки гаммавипромінювань і нейтронів, а також альфа, бета і гаммавипромінювання радіоактивних речовин. Ступінь ураження визначається дозою іонізуючого опромінювання – кількістю енергії, яка поглинається 1 см3 середовища. Шкідлива дія іонізуючого випромінювання виникає в результаті виникнення при вторинних хімічних реакціях, які окислюють радикали і перекис водню, що викликає глибокі зміни білків, ферментів та інших речовин, порушення нормального функціонування систем і органів людини, що приводять до виникнення променевої хвороби.
    Променева хвороба може розвиватися як при зовнішньому опромінюванню організму, коли джерело радіації знаходиться зовні (в перші хвилини, години після радіаційної аварії, обумовлені продуктами радіоактивного ділення і наведеної активності), так і при внутрішньому опромінюванні – від попадання радіоактивних речовин всередину організму людини.
    Тяжкість променевої хвороби залежить від величини дози опромінювання, яку людина отримала за певний відрізок часу, а також стану організму до опромінювання. Сильна втома, хвороби, травми, опіки підвищують чутливість організму до дії радіоактивних випромінювань. Гостра променева хвороба розвивається після однократного або повторного опромінювання всього (більшої частини) організму значними дозами радіації у відносно короткий відрізок часу. Хронічна променева хвороба розвивається після протяжного або багатократного опромінювання організму невеликими дозами радіації. За тяжкістю розпізнають чотири ступеня гострої променевої хвороби: 1 ступінь (легка), 2 ступінь (середня), 3 ступінь (тяжка) і 4 ступінь (надто важка).
    Променева хвороба 1 ступеню виникає при отримані людиною дози від 100 до 300 р і характеризується слабко вираженими признаками: загальною слабкістю, легкою нудотою, короткочасним головокружінням, підвищеною пітливістю.
    Променева хвороба 2 ступеню виникає при отримані людиною дози опромінювання 200300 р і характеризується більш чітко вираженими признаками: загальною слабкістю, нудотою, короткочасним головокружінням, підвищеною пітливістю, блювотою і спрагою.
    Променева хвороба 3 ступеню виникає при дозах опромінювання більше 300 р і характеризується: головними болями, загальною слабкістю, нудотою, багатократною блювотою, головокружінням, спрагою, сухістю і гіркотою у роті.
    Променева хвороба 4 ступеню виникає при дозах опромінювання більше 600 р і в більшості випадків наступає смертельний кінець. Первинна реакція проявляється через півгодини після опромінення і, характеризується більш чітко вираженими признаками, ніж променева хвороба 3 ступеню.
    З метою профілактики від захворювань променевою хворобою і захисту від дії радіонуклідів необхідно з моменту отримання повідомлення про радіоактивне зараження негайно приступити до проведення йодної профілактики. Для цієї мети на протязі семи днів кожний день приймайте по одній таблетці (0,25 г) йодистого калію. Можна використати йодистий калій із колективних аптечок, аптечки індивідуальної АІ2 або її аналогу. Йодну настойку можна приготувати самому: трип’ять крапель розчину йоду на стакан води. При вході в зону радіаційного забруднення необхідно прийняти 6 таблеток радіозахисного засобу № 1 за один прийом і запити водою. При тривалому опромінюванню через 4-5 годин прийняти ще 6 таблеток.
    Для зменшення ступеню ураження людей, що підверглися зараженню радіоактивними речовинами, проводиться часткова або повна санітарна обробка. Мета санітарної обробки – видалити радіоактивні речовини з шкіряних покровів людини і засобів захисту, одягу і взуття.
    При появі прикмет захворювання променевою хворобою необхідно прийняти таблетку етаперезину із аптечки АІ2, через 3-4 години  за вказівками лікаря необхідно систематично приймати антибіотики (тетрациклін, біоміцин) або сульфаніламіди (фталазол, етазол). Якщо радіоактивні речовини попали всередину організму, приймають заходи щодо їх виведення. Для цього вводять у шлунок адсорбенти, які мають здатність до виводу РР і не допускають їх всмоктуванню у кров. Через 15-20 хвилин після прийому адсорбенту необхідно провести промивку шлунку потерпілого. Після промивання потерпілому знову необхідно дати адсорбент або соляне послаблююче.
    Питання подальшого лікування ураженого радіоактивними речовинами вирішує лікар. Однак треба враховувати, що хворим променевою хворобою протипоказані фізичне навантаження і переохолодження. Їх треба перевозити на транспорті без тряски і переносити на носилках.   

     Загальні принципи надання медичної та долікарської допомоги при отруєннях СДОР включають:
припинення дії отрути на організм людини;
виведення отрути, яка всмокталася в організм людини; знешкодження отрути в організмі за допомогою медикаментозних засобів;
усунення деяких проявів отруєння організму людини, що викликані дією отрути.