Вступ
Небезпечні та шкідливі фактори за своїм походженням можуть бути фізичними, хімічними, біологічними, психофізіологічними та соціальними. Фізичні фактори у свою чергу поділяються на механічні, термічні, радіаційні, електромагнітні. У даній роботі розглядаються термічні фактори небезпек життєвого середовища людини.
Актуальність даної теми полягає у тому, що термічний вплив навколишнього середовища на людину забезпечує життєво важливі процеси в її організмі, але за певних умов може негативно впливати на дієздатність людини та може призвести до небезпечних для здоров’я наслідків. Також слід зазначити, що екологічна ситуація на планеті із кожним роком ускладнюється. Діяльність людини може оказувати вплив на стан навколишнього середовища, через що показники температури, вологості, рухливості повітря можуть змінюватися. Саме тому слід розглянути основні термічні фактори та їх вплив на здоров’я та життєдіяльність людини.
Тепловий режим та вологість
При оцінці мікрокліматичних умов житла основне значення має його
температурний режим. Так, взимку оптимальна температура в приміщенні
повинна становити 18-19 °С (для помірного поясу) і 17-18 °С (для
жаркого). Відносна вологість повітря (при температурі повітря 18-20 °С)
має бути в межах 40-60 %. Третій компонент мікроклімату - швидкість руху
повітря, яка в зимову пору року не повинна перевищувати 0,2-0,3 м/с.
У кінцевому підсумку вимоги до мікроклімату в житлових приміщеннях
зводяться до того, щоб людина, вдягнена в легкий одяг і взуття, яка
знаходиться тривалий час в малорухливому стані, не мала неприємних
відчуттів: охолодження чи перегрівання.
Внаслідок неправильної експлуатації житла або через технічні порушення
при його будівництві в житлових приміщеннях виникає вологість. Причини
вологості можуть мати експлуатаційний характер - недостатнє опалення у
зимовий період, перенаселення житла, прання і сушіння білизни, готування
їжі при недостатній вентиляції. Застосування вологоємких будівельних
матеріалів, в'язких розчинів, відсутня або недостатня гідроізоляція,
дефекти покрівлі та ринв, розташування будинку в улоговині, яка погано
освітлюється та провітрюється тощо також сприяють появі вологості.
Підвищення вологості у приміщенні погіршує умови проживання і негативно
впливає на організм людини. Перш за все у приміщенні підвищується
відносна вологість повітря, в результаті чого на стінах, шпалерах,
меблях, підлозі з'являється пліснява, розвиваються бактерії, грибки, які
мають неприємний запах і руйнуються дерев'яні деталі будівлі, меблі.
Особливо це сприяє появі різних захворювань. Крім того, вогкість
підвищує тепловіддачу організму — людина у вологому приміщенні постійно
мерзне. Це призводить до загострення тонзилітів, виникнення ангін,
катарів верхніх дихальних шляхів. Порушення терморегуляції в цілому
сприяє виникненню ревматизму, радикуліту, невралгії, загостренню
туберкульозу.
Особливо небезпечне охолодження для людини, яка спить у вологому
приміщенні.
При появі перших ознак вогкості приміщення треба добре опалювати і
провітрювати, регулярно витирати воду з предметів і стін. Не слід
заставляти вологі стіни меблями, завішувати килимами, заклеювати
шпалерами, тому що доступ повітря до стін закривається. Заклеєна
шпалерами стіна "не дихає", тобто немає обміну між внутрішнім повітрям і
зовнішнім.
Систематичне провітрювання і хороше опалення квартири попереджують появу
вогкості в житлі. Для об'єктивної оцінки ступеня в зволоження стін
визначають вміст води в штукатурці, він не повинен перевищувати 2 %.
Повітряне середовище
Повітряне середовище приміщень оцінюється також за його складом.
Хімічний склад повітря в приміщенні такий же, як і ззовні: приблизно 21 % кисню, 78 % азоту, 0,04 % діоксиду вуглецю, менше 1 % складають озон,
водень, гелій, неон, криптон, радон і аргон, непостійна кількість
водяних парів. При диханні склад повітря змінюється. Видихуване людьми
повітря містить менше кисню і більше діоксиду вуглецю тощо.
У повітрі закритих, недостатньо вентильованих приміщень вміст діоксиду
вуглецю може свідчити про ступінь забруднення середовища продуктами
життєдіяльності людей і про ефективність вентиляції.
В таких умовах погіршується самопочуття і з'являється відчуття нечистого
(спертого) повітря. Ввстановлено, що паралельно із збільшенням кількості
С02 зростає в повітрі вміст і інших продуктів життєдіяльності людей, які
одержали назву антропотоксинів. Понад 30 сполук входять до складу
антропотоксинів: оксид вуглецю, аміак, ацетон, сірководень, вуглеводні,
альдегіди, органічні кислоти, діетиламін, крезол, фенол тощо. Крім
згаданих сполук, в повітря закритих приміщень може надходити більш як
100 летких речовин, які утворюються при розкладанні органічних речовин
на поверхні тіла, одягу, в кімнатному пилу, виділяються із полімерних
матеріалів.
Оскільки в практичних умовах визначити всі фактори, які можуть
забруднювати повітря складно і нераціонально, гігієністи прийняли досить
зручний показник - вміст діоксиду вуглецю, який запропонований ще
М. Петтенкофером і є досить інформативним. Прийнято
вважати: якщо концентрація С02 в повітрі менша 0,07 %, то вентиляцію в
приміщенні можна вважати доброю; до 0,1 % -задовільною, а до 0,15 % -
допустимою лише для короткотривалого перебування (наприклад, у
кінотеатрах).
Для гігієнічної оцінки повітря, крім хімічного складу, має значення й
іонний склад повітря (докладніше в розд. 3). Чим чистіше повітря, тим
більше воно містить легких електровід'ємних іонів.
У закритих приміщеннях легкі іони поглинаються в процесі дихання, а
також пилом, одягом тощо. Тому ступінь іонізації вважається досить
добрим індикатором чистоти повітря. Експериментально підтверджено
негативну дію деіонізованого повітря. У людей з'являються сонливість,
головний біль, підвищується артеріальний тиск, збільшується кількість
недоокислених продуктів у сечі. Для поліпшення якості повітря його
збагачують легкими іонами до рівня 4000-5000 в 1 см3.
Поряд з іншими показниками забруднення повітря є мікроорганізми
(бактерії, спори, цвілеві грибки). Найчастіше вони знаходяться на
поверхні пилинок, з якими переносяться потоками повітря. У повітрі
закритих приміщень може бути значна кількість мікроорганізмів, зокрема
ість мікроорганізмів, зокрема
патогенних.
При кашлі, чханні й при розмові в повітря надходить велика кількість
краплинок слини і слизу, в яких є мікроби. Встановлено, що при чханні
утворюється до 40000 краплинок, здорова людина може виділити в повітря
до 20000 мікробів, а хвора - до 150000. Бризки слини при цьому
розлітаються в повітрі на віддаль до декількох метрів. Тривалість
знаходження краплинок у завислому стані залежить від їх розміру: великі
краплини діаметром до 0,1 мм утримуються в повітрі тільки декілька
секунд, Найдрібніші краплини, внаслідок малої маси, можуть знаходитись в
повітрі у завислому стані декілька годин і переноситися повітряними
потоками на велику відстань.
Звичайно, патогенні мікроби, які є в повітрі, можуть стати причиною
інфекційних захворювань. У розповсюдженні цих хвороб має значення
стійкість патогенних мікроорганізмів до висушування, що визначає
можливість знаходження їх в рідкій або твердій фазі аерозолю.
Розрізняють два способи передачі інфекції через повітря: а)
повітряно-краплинний (кір, кашлюк, грип, дифтерія, скарлатина, менінгіт,
вітряна і натуральна віспа) і б) пиловий (туберкульоз, сибірка, гнійні
Інфекції, натуральна віспа).
З метою попередження бактеріального забруднення повітря і його
негативного впливу проводять ряд профілактичних заходів: вентиляцію
приміщень, вологе прибирання з використанням дезінфі-куючих речовин,
забезпечення достатнього природнього освітлення, ізоляція хворих,
опромінення повітря бактерицидними лампами.
Освітлення та його вплив на здоров'я людини
Серед факторів зовнішнього середовища, які впливають на організм, світло
займає одне з перших місць. Воно діє не тільки на органи зору, а й на
організм в цілому, впливаючи на різноманітні фізіологічні процеси обміну
речовин.
Важливою гігієнічною вимогою до житла є забезпечення його природним і
штучним освітленням. Сонячне проміння має велике біологічне та
психологічне значення, під його впливом прискорюється ріст тканин,
покращується обмін речовин, змінюється хімічний склад крові,
поліпшується самопочуття і робота залоз внутрішньої секреції.
Сонячне світло має бактерицидну дію, ультрафіолетове проміння сприяє
утворенню в організмі вітаміну Д, попереджуючи розвиток рахіту.
Несприятливі умови освітлення погіршують загальне самопочуття, зменшують
фізичну і розумову працездатність.
Ще в 1870 році Ф.Ф. Ерісман пов'язав розвиток короткозорості школярів із
систематичним напруженням органа зору при недостатній освітленості. Крім
цього, виявивши більшу частоту короткозорості й сколіозів (викривлення
хребта) у міських школярів, ніж у сільських, він висловив геніальну
здогадку, що це пояснюється тривалішим перебуванням останніх на свіжому
повітрі, тобто під відкритим небом, під прямими сонячними променями.
Наш український учений О.М. Савельєв блискуче підтвердив цю гіпотезу,
встановивши, що розвиток короткозорості й сколіотичної осанки може бути
зумовлений не тільки прямим впливом факторів зовнішнього середовища
(тривале зорове навантаження, недостатня освітленість робочого місця,
нтаження, недостатня освітленість робочого місця,
невідповідність меблів і зросту), але і побічним впливом порушень
обмінних процесів в організмі, зокрема порушеннями фосфорно-кальцієвого
обміну.
У дітей, які дуже мало часу проводять на свіжому повітрі у світлу пору
доби, розвивається ультрафіолетова недостатність, яка передусім
проявляється зниженням вмісту в крові неорганічного фосфору, зменшенням
сили м'язів. Знижена працездатність м'язів спини, а також м'язів очного
яблука, сприяє розвитку сколіозів і короткозорості.
Дослідниками зареєстрована у 13 % таких школярів сколіотична осанка, у
20 % - короткозорість. Рекомендована О.М.Савельєвим тривалість щоденного
перебування школярів на відкритому повітрі з метою попередження порушень
фосфорно-кальцієвого обміну повинна становити 1,5-2,0 години в проміжку
доби від 10 до 16 години. А у листопаді та грудні доречно для
компенсації явищ недостатності застосовувати штучне ультрафіолетове
опромінення.
Для гігієнічної оцінки природної освітленості найчастіше використовують
світловий коефіцієнт (СК) - співвідношення між площею заскленої поверхні
вікон та площею підлоги.
Застосовують також коефіцієнт природного освітлення (КПО) — відсоткове
відношення освітленості даної точки горизонтальної поверхні всередині
приміщення до одночасної освітленості під відкритим небом. Рідше
використовують кути падіння й отвору та коефіцієнт глибини закладання
приміщення (табл. 3).
Кут падіння світлових променів - це кут між горизонтальною поверхнею
робочого місця і лінією, яка проведена від цієї поверхні до верхнього
краю вікна. Чим вертикальніший напрямок сонячних променів, тим більший
кут І, відповідно, більша освітленість.
Кут отвору визначає величину ділянки небосхилу, що безпосередньо
освітлює досліджуване місце й утворюється шляхом перетину лінії, яка
проведена з нього до верхнього краю вікна, І лінії, що проведена з цього
ж пункту до найвищої точки протилежної будови чи дерева, які видно з
вікна. Чим більший кут отвору, тим більша освітленість. На верхніх
поверхах висотних будинків кут падіння і кут отвору рівні.
Коефіцієнт глибини закладання - це відношення віддалі від верхнього краю
вікна до підлоги, до глибини кімнати (віддалі від вікна до протилежної
стінки). Він характеризує освітленність в глибині кімнати.
Методичні матеріали та література:
1. Ковжога С.О. «Безпека життєдіяльності»
2. Лапін В. М. « Безпека життєдіяльності людини. Навчальний посібник»
3. Березовський А. П. «Курс лекцій з безпеки життєдіяльності»
|
