Вивчення різних аспектів здоров’я як якісної цінності людини та суспільства, вивчення складних взаємозв’язків між чинниками навколишнього середовища та здоров’ям людей є важливим завданням дисципліни "Безпека життєдіяльності”. Здоров’я людей відноситься до числа як локальних, так і глобальних проблем, тобто тих, що мають життєво важливе значення як для кожної людини, кожної держави, так і для всього людства, де спостерігається найбільше загострення суперечностей, що породжуються поточними і очікуваними в майбутньому ситуаціями, де диспропорційні стани досягли або можуть досягти в перспективі катастрофічних наслідків. Нині існує відносно велика кількість різноманітних за напрямком, структурою та змістом визначень поняття "здоров’я”.
Здоров’я - це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад». Таке визначення поняття "здоров’я” є найбільш чітким, зрозумілим і повним і охоплює насамперед біологічні, соціальні, економічні, наукові, етичні аспекти даної проблеми. В системі "людина – здоров’я–середовище” визначається три взаємопов’язані рівні здоров’я - суспільний, груповий та індивідуальний.
Перший рівень - суспільний - характеризує стан здоров’я населення загалом і виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відносин, які існують в суспільстві.
Другий - групове здоров’я, зумовлене специфікою життєдіяльності людей даного трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени.
Третій - індивідуальний рівень здоров’я, який сформовано як в умовах всього суспільства та групи, так і на основі фізіологічних і психічних особливостей індивіда та неповторного способу життя, який веде кожна людина.
Здоров’я потрібно розглядати не в статиці, а в динаміці змін зовнішнього середовища. У цьому відношенні заслуговує на увагу висловлювання: здоров’я визначає процес адаптації. Це не результат інстинкту, але автономна і культурно окреслена реакція на соціальне створену реальність. Адаптація створює можливість пристосуватися до зовнішнього середовища, що змінюється, до росту і старіння, до лікування при порушеннях, стражданнях і мирного очікування смерті.
Виділяють три рівні опису цінності "здоров’я”:
біологічний - початкове здоров’я передбачає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів як наслідок максимуму адаптації.
соціальний – здоров’я є мірою соціальної активності, діяльності ставлення людського індивіда до світу.
особливий психологічний – здоров’я є відсутністю хвороби, але швидше запереченням її, в значенні подолання (здоров’я не тільки стан організму, але і стратегія життя людини).
Усі механізми пристосування людини до навколишнього середовищ характеризують адаптацію, яка включає:
генетичний рівень - генетичний природний вибір, що забезпечує збереження популяції;
фенотиповий рівень - індивідуальне пристосування до нових умов (існування за рахунок ієрархічної системи адаптивних механізмів:
зміни обміну речовин (метаболізму), збереження сталості внутрішнього середовища організму (гомеостазу);
імунітету, тобто не сприйняття організму до інфекційних та неінфекційних агентів і речовин, які потрапляють в організм ззовні, утворюються в організмі під впливом тих чи інших чинників;
регенерації, тобто відновлення структури ушкоджених органів чи тканин організму (загоювання ран тощо);
адаптивних безумовних та умовно-рефлекторних реакцій (адаптивна поведінка).
Ознаки здоров’я:
нормальна функція організму на всіх рівнях його організації, органіці організму в цілому, гістологічних, клітинних та генетичних структур, нормальна поточність типових фізіологічних і біохімічних процесів, які сприяють вираженню та відтворенню;
здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій, участь у соціальній діяльності та суспільно корисній праці;
динамічна рівновага організму і його функцій та чинників навколишнього середовища;
здатність організму пристосовуватися до умов існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюється (адаптація), здатність підтримувати нормальну і різнобічну життєдіяльність зберігати живу основу в організмі;
відсутність хвороби, хворобливого стану або хворобливих змін, тобто оптимальне функціонування організму за відсутності ознак захворювання або будь-якого порушення;
повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя, гармонійний розвиток фізичних і духовних сил організму, принцип його єдності, саморегулювання і гармонійної взаємодії  всіх органів.
Нині медицина має багатий досвід боротьби з хворобами, але немає такого досвіду стосовно зміцнення здоров’я здорових. Не розроблені етичні, психологічні та правові принципи взаємовідносин лікаря і здорової людини. Є епідеміологія хвороб, але немає епідеміології здоров’я. Ми не вміємо визначати та вимірювати рівень здоров’я, кількісно виявляти його динаміку. Необхідно озброїти медицину методикою діагностичного контролю за здоров’ям здорових.
У світі сучасних наукових уявлень здоров’я як соціальне явище, яке має біологічну основу, є складною багатофакторною проблемою і визначається комплексом різних за своїм характером чинників, надзвичайно складно переплетених.


Здоров’я людини залежить від багатьох факторів:
кліматичних умов,
стану навколишнього середовища,
забезпечення продуктами харчування і їх цінності,
соціально-економічних умов, а також стану;
медицини.
Доведено, що приблизно на 50% здоров’я людини визначає спосіб життя. Негативними його чинниками є шкідливі звички, незбалансоване, неправильне харчування, несприятливі умови праці, моральне і психічне навантаження, малорухомий спосіб життя, погані матеріальні умови, незгода в сім’ї, самотність, низький освітній та культурний рівень тощо.
Негативно позначається на формуванні здоров’я і несприятлива екологічна обстановка, зокрема забруднення повітря, води, ґрунту, а також складні природнокліматичні умови (частка цих чинників - до 20%).
Причинами порушення нормальної життєдіяльності організму і виникнення патологічного процесу можуть бути абіотичні (властивості неживої природи) чинники навколишнього середовища. Очевидний зв’язок географічного розподілу низки .захворювань з клімато-географічними зонами, висотою місцевості, інтенсивністю випромінювань, переміщенням повітря, атмосферним тиском, вологістю повітря тощо.
Здоров’ю людини загрожують:
негативні наслідки науково – технічної революції і урбанізації;
антропогенне забруднення природного середовища;
погіршення генетичного фонду популяції;
недостатнє забезпечення продуктами харчування;
нездоровий, ненормальний спосіб життя;
неефективність медичних профілактичних заходів, низька якість медичної допомоги.
На здоров’я людини впливає біотичний (властивості живої природи) компонент навколишнього середовища у вигляді продуктів метаболізму рослин та мікроорганізмів, патогенних мікроорганізмів (віруси, бактерії, гриби тощо), отруйних речовин, комах та небезпечних для людини тварин.
Суттєво на стан здоров’я населення впливають чинники соціального середовища:
демографічна та медична ситуації,
духовний та культурний рівень,
матеріальний стан,
соціальні відносини,
засоби масової інформації,
урбанізація,
конфлікти тощо.
Не меншу загрозу для людства становить антропогенне забруднення природного середовища. Хімічне, радіоактивне та бактеріологічне забруднення повітря, води, ґрунту, продуктів харчування, а також шум, вібрація, електромагнітні поля, іонізуючі випромінювання тощо викликають в організмах людей тяжкі патологічні явища, глибокі генетичні зміни. Це призводить до різкого збільшення захворювань, передчасного старіння й смерті, народження неповноцінних дітей. На фоні дії негативних факторів навколишнього середовища на організм людини виникають такі захворювання, як онкологічні, серцево-судинні хвороби, дистрофічні зміни, алергія, діабет, гормональні дисфункції, порушення у розвитку плоду, пошкодження спадкового апарату клітини.
СОЗ України охоплює підсистеми:
санітарно – профілактичні;
лікувально – профілактичні;
фізкультурно – оздоровчі;
санітарно – курортні;
науково – медичні;
санітарно – епідеміологічні.
Для вирішення проблеми збереження здоров’я та працездатності людини, продовження її життя в масштабах держави створена система охорони здоров’я (СОЗ).