Природне середовище - біосфера, зовнішня оболонка Землі, яка охоплює частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфе¬ри, що взаємозв'язані складними біогеохімічними циклами міграції речовин і енергії.
Людина давно живе не в «природі», а мешкає в середовищі, антропо¬генно зміненому, трансформованому під впливом своєї діяльності. В життєвому циклі людина і навколишнє середовище утворюють постійно діючу систему «людина — довкілля».
Розглядаючи безпеку людини як поняття, що стосується сутності люд¬ського життя, сфери її діяльності і взаємозв'язків з навколишнім середови¬щем, ми повинні розглянути таке поняття, як «середовище», в якому живе і діє людина.
• Гідросфера (грец. hydro - вода, sphaira - куля) — це водяна оболонка Землі. До надземної частини гідросфери, що вкриває 70% поверхні Земної кулі, належать океани, моря, озера, ріки, а також льодовики, в яких вода перебуває у твердому стані. Основна части¬на води (понад 80%) перебуває у глибинних зонах Землі — в її мантії. Підземна частина гідросфери охоплює грунтові, підґрунтові, напірні й безнапірні води, тріщинні води і води карстових порожнин у лег¬корозчинних гірських породах (вапняках, гіпсах тощо).
Усі форми водних мас переходять одна в одну у процесі перетворення. Вода у біосфері перебуває у безперервному русі, бере участь у геологічному та біологічному кругообігах речовин.
Вода є основою існування життя на Землі. Для величезної кількості живих організмів, особливо на ранніх етапах розвитку біосфери, вода була середовищем зародження та розвитку. Б
ез води неможливий фотосинтез, який відбувається в зелених рослинах і лежить в основі біологічного кругообігу речовин на нашій планеті.
Вода — своєрідний мінерал, який забезпечує існування живих організмів на Землі. Живі організми на 60— 98% складаються з води і всі їхні життєві функціональні процеси пов'язані з водою. Обмін речовин в організмах можливий лише за наявності води, бо майже всі хімічні, колоїдно-хімічні та фізіологічні процеси відбуваються у водних розчинах органічних, та неорганічних речовин або за обов'язкової участі в них води. Процеси травлення і засвоє¬ння їжі у травному каналі та синтез живої речовини в клітинах організмів відбуваєть¬ся виключно у рідкому середовищі. Втрата організмом лише 10—20% води веде до його загибелі. Без води людина може прожити не більше п'яти діб.
Без води не може існувати й людська цивілізація, бо вода використо¬вується людьми не лише для пиття, а й для забезпечення своїх санітарно-гігієнічних та господарсько-побутових потреб. Вода використовується у промисловості, побуті, сільському господарстві, як джерело енергії.
Багато джерел і водоймищ мають лікувальне призначення.
Але для більшості людських потреб придатна не будь-яка вода, а прісна — з вмістом мінеральних солей до 1 г/л. Незважаючи на величезні обсяги гідросфери (16млрд м3 води), прісні води становлять менше 3%. її об'єму. Доступною для використання є лише невели¬ка частка прісних вод, що зосереджена у прісноводних озерах, водосховищах, річках та підземних водоносних горизонтах.
Світовий океан — неперервна водна оболонка Землі, що оточує мате¬рики й острови. Площа Світового океану становить 361 млн км3, або 71 % земної поверхні. В ньому зосереджено понад 1370 млн км3 води, тобто 96,5% об'єму гідросфери. У Світовому океані виділяють його скла¬дові частини — океани, моря, затоки, протоки, На Землі умовно виділяють 4 океани:
— Тихий — складає майже половину площі Світового океану (178,7 млн км2) і понад половини його об'єму (740 млн км3);
— Атлантичний — складає приблизно 1/4 частину Світового океану за площею (91,6 млн км2) і об'ємом (330 млн км3);
— Індійським — складає дещо більше 1/5 частини Світового океану за площею (76,2 млн км2) і об'ємом (283 млн км3);
— Північний Льодовитий — складає лише 1/25 частину Світового океану за площею (14,7 млн км2) і 1/75 його частину за об'ємом (18 млн км3).
Деякі дослідники виділяють п'ятий — Південний океан, що омиває береги Антарктиди.
Море — частина океану, відділена від нього суходолом, підводними узвишшями або островами. Розрізняють внутрішні, окраїнні, міжостровні моря. В Атлантиці є море без берегів — Саргасове (його межами є течії).
Затока — частина океану або моря, що далеко заходить в сушу. В деяких випадках назва «затока» історично закріпилося за водоймами, які за їх гідрологічним режимом вірніше було б називати морями (Мек¬сиканська, Гудзонова, Перська затоки).
Протока — відносно вузький водний простір, що розділяє ділянки суші І з'єднує водні басейни абб їх частини.
Води Світового океану перебувають в постійному русі. Види руху: вітрові хвилі, течії, припливи і відпливи, цунамі.
Вітрові хвилі — коливальні рухи водної поверхні. Звичайна висота вітрових хвиль — до 4 м, рідше — до 6-7 м. Відзначено випадки, коли штормові вітри піднімали у відкритому океані хвилі висотою 20-30 м і більше.
Океанічні течії — горизонтальні переміщення величезних мас води у певному напрямку і на великі відстані. Причиною течій здебільшого бувають постійні вітри. Розрізняють теплі течії, температура води яких вища від температури оточуючих океанічних вод (Гольфстрім, Куросіо та ін.), і холодні течії — із температурою води, нижчою ніж у океаніч¬них водах (Лабрадорська, Бенгельська та ін.).
Припливи і відпливи — періодичні коливання рівня води в океанах і морях, що спричиняються силами притяжіння Місяця і Сонця. Макси¬мальний приплив — 18 м (у затоці Фанді, біля берегів Північної Аме¬рики).
Цунамі — хвилі, утворювані в океані внаслідок сильних підводних землетрусів! Швидкість цунамі — до 800 км/год, висота хвиль біля бе¬регів може сягати 15-30 м.
Складовою частиною гідросфери є води суходолу, які поділяються на поверхневі і підземні.
Поверхневі води — води суходолу, що постійно або тимчасово знахо¬дяться на земній поверхні в рідкому або твердому стані у формі водних об'єктів (водних потоків, водойм), а також скупчень льоду і снігу (льодо¬виків, снігового покриву).
Ріка —природний водний потік, що тече у розробленому ним заг¬либленні — річищі. Річище ріки, що постійно заповнене водою, е час¬тиною річкової долини — заглиблення, яке потік води створював ти¬сячі, мільйони років, розмиваючи гірські породи. Головна ріка з усіма притоками утворює річкову системі/. Територія, з якої ріка та її прито¬ки збирають воду, називається басейном ріки, межа між басейнами сусідніх рік — вододілом. Виділяють такі види живлення рік: дощове, снігове, підземне, льодовикове. Зміни рівня води в річці визначають її режим. Режим, ріки насамперед залежить від клімату.
Найдовша ріка в світі — Ніл (6671 км), найповноводніша — Амазонка (се¬редня витрата води в гирлі становить 200 тис. м3/с). Головна ріка України — Дніпро — має довжину 2201 км і витрату води в гирлі близько 2 тис. м3/с.
Ріки є джерелом прісної води для промисловості, сільського господар¬ства, водопостачання населених пунктів, використовуються також для одержання електроенергії (на них працюють тисячі ГЕС), як транспортні шляхи, місця рибальства, відпочинку, туризму, спортивних змагань.
Озеро — водойма, що утворилася в замкненому природному заглиб¬ленні на поверхні суходолу. Озерні улоговини можуть мати різне поход¬ження. Виділяють тектонічні озера (Каспійське море, Байкал та ін.), льодовикові (озера Фінляндії, Канади), загатні (Синевир у Карпатах), кратерні (Кроноцьке на Камчатці), карстові (Світязь), лиманні (Ялпуг) та ін. Озера поділяються за водним режимом на стічні — з прісною водою та безстічні — з солоною.
Озера використовуються як шляхи сполучення, джерела водопоста¬чання, місця відпочинку та рибальства. З солоних озер добувають сіль (кухонну, глауберову), магній та іншу мінеральну сировину. Видобува¬ють також лікувальну грязь.
Болота — надмірно зволожені ділянки суходолу Із шаром торфу не менше 0,3 м. Низинні болота виникають у місцях близького залягання 14
або виходу на поверхню підземних вод. Таких боліт багато в Поліссі, на заплавах рік, по берегах озер. Верхові болота характерні для тайги, тун¬дри,— вони лежать на вододілах, не пов'язані з підземними водами і живляться тільки атмосферними опадами.
Болота регулюють стік рік, зволожують атмосферне повітря, є місця¬ми мешкання багатьох видів тварин і рослин. На болотах розробляють торф, що використовується як добриво, паливо і хімічна сировина.
Льодовики —природні скупчення льоду на земній поверхні. Займають площу 16,2 млн. км2 — територію Антарктиди, Гренландії, багатьох арк¬тичних островів, а також високогірних районів, що лежать вище снігової лінії. Гірським льодовикам належить важлива роль у живленні рік посуш¬ливих районів світу. Льодовики — один із головних ресурсів прісної води.
Підземні води — води, що знаходяться в порах і пустотах гірських порід верхньої частини земної кори. Під землею вода може знаходитися у всіх агрегатних станах. Підземні води утворюються в основному за рахунок про¬сочування вглиб атмосферних опадів під час дощів або танення снігу і льоду.
Підземні води за умовами залягання можуть бути поверхнево-ґрун¬товими (містяться в проміжках між часточок ґрунту), ґрунтовими (за¬лягають у першому від поверхні землі водотривкому шарі) і міжпластовими (залягають між двома водотривкими шарами і досить часто бува¬ють напірними, або артезіанськими). Особливий вид джерел, що фонта¬нують, — гейзери.
Підземні води різноманітні за хімічним складом (прісні, слабо- або сильномінералізовані) та температурою (холодні або термальні).
Підземні води регулюють стік рік, є рельєфоутворюючим чинником, забезпечують рослини вологою і розчиненими мінеральними речовинами: Людина використовує підземні води як джерело водопостачання. Термальні води дають теплову енергію, мінеральні і радіоактивні води використову¬ються в медицині. З підземної ропи одержують йод, солі, різні метали.
Забезпеченість річковою водою України дуже мала. Цей дефіцит річкової води доводиться надолужувати використанням підземних вод, яких у нашій країні чималий запас. Головним джерелом річкової води в Україні є Дніпро, а також Дністер, Півден¬ний Буг, Тиса] Прут, малі річки (їх налічується понад 63000).
Не всяка прісна вода може використовуватись людьми. До якості води висуваються певні вимоги залежно від галузей її використання. Найбільш жорсткими є вимоги до якості питної води та води у водой¬мищах, що використовуються для розведення риби. Вода повинна відпо¬відати санітарним вимогам — гранично допустимим нормам (ГДН) вмісту тих чи інших компонентів, що забезпечують склад і властивості води. Така вода повинна бути безпечною щодо бактеріального складу, не¬шкідливою за вмістом і складом розчинених хімічних речовин. В основі гігієнічного нормування якості питної води лежить відповідність її сані¬тарним нормам безпеки в епідеміологічному, патафізіологічному і ток¬сикологічному відношеннях, а також — естетичним вимогам (нормаль¬ної реакції людини). Якщо джерела водопостачання не відповідають нор¬мам, їх заздалегідь очищують від бактерій, позбувають зважених часток. Проте є такі забруднення, які усунути неможливо, тому така вода для використання непридатна.
Показники хімічного складу води визначаються нормами вмісту — гранично допустимими концентраціями (ГДК) речовин, які з'яви-лися у природній воді внаслідок промислового, сільськогосподарсь¬кого і комунально-побутового забруднення. ГДК обмежують загальну мінералізацію води, вміст хімічних речовин, загальну жорсткість І рН.
Наша планета Земля є стиснутою з полюсів кулею — геоїдом. Будова Землі неоднорідна. Вона складається з трьох оболонок — земної кори, мантії та ядра, де різко змінюються швидкості пружних сейсмічних хвиль, викликаних землетрусами або штучними вибухами.
Товща земної кори під ложем океану досягає 5—12 км, у рівнинних регіонах — 30—40 км, а під горами — 50—70 км, Мантія Землі простягається нижче земної кори до глиби¬ни 2950 км від поверхні, ядро Землі — до її центру; тобто глибини 6371 км. Відповідно з глибиною зростає тиск і щільність гірських порід, підвищується а температура. Вважа¬ють, що температура ядра Землі не перевищує 5000'С. Джерела внутрішньої теплової енергії Землі ще недостатньо з'ясовані. Головними зник вважають радіаційний розпад елементів та перерозподіл матеріалу за щільністю в мантії, який супроводжується ви¬діленням значної кількості тепла.
Література:
• Фізична географія. Підручник. – К., 2000.
• БЖД. – Львів, 2001.
|
