1.Історія розвитку ергономіки й психології безпеки на підприємстві
2.Психофізіологічна сутність і структура трудової діяльності
Список використаної літератури

Вступ

На заводах періоду індустріальної цивілізації (який закінчився, як відомо, не так уже й давно) працівник був частиною монотонного, повторюваного процесу. Будь-які зміни були, як правило, заздалегідь передбачувані. Метою менеджменту була нейтралізація спроб співробітників досягти диференціації в процесі послідовного досягнення результатів або демонстрації певної якості роботи. Працівники виконували чітко поставлені завдання. Якщо хтось ішов з роботи, заміна перебувала дуже швидко, і знову прибулий одержував точно такі ж завдання, як його попередник. Думки не враховувалися, прояв індивідуальності не заохочувався. Строга відповідність сформованим стереотипам цінувалося дуже високо. На жаль, таку картину ми спостерігаємо й сьогодні в багатьох (особливо не мультинаціональних) компаніях, і не тільки в Україні. Вимір і аналіз результатів роботи й самої роботи як процесу був дуже простий: кількість, якість і швидкість роботи оцінювалися залежно від обсягу зробленої продукції, кількості браку й часу виробництва.
Аналогічно дуже просто аналізували й оцінювали роль робочого місця. Якщо зміни в ньому сповільнювали виробництво - вони вважалися поганими, якщо збільшували - гарними.
Внесок індивідуальності в бізнес визначає її цінність для компанії. Ціль менеджменту - стимулювати активність і професіоналізм для поліпшення бізнесів-процесів і результатів бізнесу.
Оскільки заміна цінного співробітника є складною (а іноді й нерозв'язною) проблемою протягом тривалого часу, виникає нове завдання менеджменту - утримання таких співробітників.
З іншого боку, аналіз роботи інтелектуального персоналу повинен ґрунтуватися більше на якісних показниках, чим на механічних і сухих вимірах, що застосовувалися при оцінці робочих заводів періоду індустріальної цивілізації. Сьогодні аналіз діяльності співробітника повинен бути прив'язаний до загальних результатів бізнесу, таким як прибутковість, доля ринку й, безсумнівно, задоволеність клієнта.
Таким чином, оцінка роботи інтелектуального персоналу є важливим і в той же час проблемним компонентом аналізу робочого простору. Люди, зайняті інтелектуальною працею, у своїй роботі часто залежать від співробітництва зі своїми колегами, без чого досягнення позитивного результату неможливо. Вони повинні разом аналізувати проблеми й створювати оригінальні рішення. Вони вимагають гнучкості й мобільності для виконання широкого спектра різних завдань. Задоволення всіх цих потреб дуже тісно пов'язане з робітничим середовищем, організація якого має величезний вплив на якість і швидкість роботи.Сучасний бізнес вийшов на якісно новий рівень конкурентної боротьби. Тому все більша кількість компаній аналізують, як організація й дизайн робочого простору впливають на кінцевий результат, тобто на прибуток.
Подібний аналіз будується на дані науки про функціональні можливості людини, що виявляє можливості оптимальних умов для праці, як фізичного так і інтелектуального, вивчаючої проблеми виникаючої в системі «людин - знаряддя праці - предмет праці - виробниче середовище» і ставлячий своїми завданнями оптимізацію трудової діяльності людини - ергономіки.
Історія розвитку ергономіки й психології
безпеки на підприємстві

Офіційно термін «ергономіка» (гречок. Ergon - робота й nomus - закон) був прийнятий в Англії в 1949 році, коли група англійських учених поклала початок оргнізації Ергономічного Дослідницького Суспільства. У СРСР в 20-і роки передбачався термін «ергологія», але в цей час як назва даної науки й використається термін, запропонований в Англії.
Наукове вивчення трудової діяльності зв'язують із ім'ям американського інженера Ф. Тейлора і його учнів. У результаті їхніх досліджень була створена й впроваджена у виробництво концепція інженерного проектування методів роботи й покладений початок ергономіці, хоча тейлоризм розглядав людину як частина машини або як додаток до неї.
Подальший розвиток виробництва викликало необхідність обліку психологічної сторони процесу праці. Тому були досліджені психологічні властивості людини в процесі праці: сприйняття, пам'ять, мислення, здатність концентрувати увага й ін., а також розроблені деякі психодиагностичні методи відбору робочої сили для реалізації певних трудових процесів. Виконані дослідження склали наступний важливий етап у становленні ергономіки й сприяли все більшому пристосуванню машини до людини.
Наприкінці XIX і на початку XX століть у промислово розвинених країнах миру (США, Англії, Німеччини, Японії й ін.) організуються спеціальні лабораторії, кафедри й інститути, що вивчають вплив трудових процесів і виробничого середовища на організм людини. У цей час бурхливо розвивалися психологія, фізіологія й гігієна праці. Результати досліджень цих наук знайшли своє застосування в промисловому виробництві - як, наприклад, концепція методів роботи інженерного проектування Ф.Тейлора на заводах Форда при організації конвеєрного виробництва.
Російські вчені сформулювали в 20-З0-і роки принципово інший підхід до організації праці - проектування й створення технічних засобів і технологічних процесів, що забезпечують людині нормальні умови роботи, охорону праці й здоров'я працюючих. Вони запропонували створити нову наукову дисципліну - ергологію (навчання про роботу людини) або ергонологію (навчання про закони роботи). Однак ця ідея не була здійснена, і СРСР в області цих розробок був "успішно” відсунутий на другі позиції у світовій ергономічній науці.
До 40-х років нашого сторіччя в багатьох областях техніки, фізіології, біології, психології й інших наук були досягнуті видатні успіхи, використані в роки другої світової війни для створення зброї й складної військової техніки, у якій продуктивність системи "людина-машина” була обмежена можливостями людини, а не машини. Цей новий підхід до рішення проблем зажадав залучення до спільної роботи фахівців різного профілю: інженерів, анатомів, фізіологів і психологів.
Після Другої світової війни почалися роботи з узагальнення досягнутого досвіду й застосуванню його до рішення індустріальних проблем. Важливим кроком у цьому напрямку було утворення в 1949 р. в Англії Ергономічного науково-дослідного суспільства. Так виникло об'єднання вчених суміжних наукових дисциплін для спільної роботи з рішення загальних проблем у проектуванні ефективної трудової діяльності людини, що використає в процесі роботи технічні засоби й системи. Для позначення нової наукової області був використаний термін "ергономіка” уперше запропонований ще в 1857 р. польським натуралістом Войтехом Ястшембовським, що опублікував роботу "Нариси по ергономії, або науці про працю, заснованої на закономірностях науки про природу”.
Назва "ергономіка” було обрано у зв'язку з тим, що нова область знань не належала повністю ні до однієї з відомих наук. Нова наукова дисципліна виникла в результаті двох одночасно діючих процесів: диференціації й інтеграції наукових знань. Диференціація знайшла відбиття у виділенні ергономіки з науки про трудову діяльність людини, а інтеграція - у використанні областей знань, суміжних із трудовою діяльністю людини. Таким чином, ергономіка розвивається в тісному контакті з іншими науками. Ці міждисциплінарні зв'язки носять двосторонній характер, збагачуючи взаємодіючі науки.
Насамперед, необхідно помітити, що ергономіка опирається на комплекс базових дисциплін (але дисциплін надзвичайно різнорідних), які не піддаються безпосередньому стикуванню один з одним (мал. 1.).

Крім того, варто виділити міждисциплінарні зв'язки ергономіки із групами суспільних, природних і технічних наук. Взаємозв'язок із суспільними дисциплінами проявляється в тім, що в основі теоретичних положень ергономіки лежить подання про працю як особливій фундаментальній сфері людської діяльності, розуміння того, що вона не зводиться до сукупності чисто механічних операцій, а являє собою форму реалізації й розвитку здатностей індивіда як особистості. З естественнонаучными дисциплінами ергономіка зв'язана обліком фізіологічних, біофізичних, біомеханічних, психологічних закономірностей трудової діяльності. Взаємозв'язок ергономіки з технічними науками обумовлена тим, що вона виникла на базі сучасної техніки й тих різноманітних вимог, які технічні засоби пред'являють до взаємодіючого з ними людині.
Виникнення ергономіки - це процес взаємопроникнення декількох наук, при якому й відбувається міждисциплінарний комплексний підхід до вивчення трудової діяльності.
Однак спочатку ергономіка розвивалася повільно. Це було пов'язано з тим, що ергономічні рекомендації припускали внесення змін у вже існуючі технічні системи (коррективный етап розвитку ергономіки). Рішення проблеми полягало в тім, щоб виробити відповідні рекомендації до створення системи (проективний етап розвитку ергономіки).
Науково-технічна революція сприяла розвитку ергономіки в США, Японії, ФРН, Англії й інших промислово-розвинених країнах. Про це свідчать численні публікації, створення спеціальних щомісячників, підготовка кадрів в області ергономіки.
Сучасні дослідження оцінки соціально-економічної ефективності впровадження ергономіки підтверджують, що ергономічні заходи дають від 2 до 5% підвищення продуктивності праці. В усьому світі дизайн і ергономіка вважаються вигідною, прибутковою сферою додатка засобів. Найбільша авіабудівельна компанія "Боинг” у США витрачає на ергономічні дослідження й профілактику захворювань у своїх робітників у три рази більше засобів, чим на закупівлю "літаючого” металу алюмінію, залучаючи до рішення виникаючих проблем кращих фахівців з фізіології праці й ергономіці. На дійсному етапі практично всі середні й великі промислові підприємства економічно розвинених країн мають у своєму штаті фахівців з ергономіки.
У той же час стала звичної основна термінологія, використовувана в ергономіці, хоча в ній широко застосовуються терміни суміжних дисциплін: фізіології, психології, анатомії, системотехніки й ін. Гарне знання мови дисципліни є основою для її успішного вивчення й застосування.
Знання людських факторів дозволяє формулювати вимоги до професійного відбору й навчання персоналу, технічним засобам підготовки, узгодженню зовнішніх засобів трудової діяльності й способів її здійснення. Збільшується роль людських, факторів стосовно до завдань проектування, створення й використання технічно складних виробів культурно-побутового призначення (радіоапаратура, магнітофони, телевізійна техніка й ін.).
Однією з найважливіших завдань ергономіки є оптимізація умов праці, для чого вивчаються можливості й особливості різних категорій індивідів з метою обліку отриманих результатів при проектуванні встаткування робочих місць. У тому числі ергономіка здобуває все більше значення й у рішенні комплексної проблеми реабілітації осіб, тією чи іншою мірою утративших працездатність.
Ергономіка покликана вирішувати ряд проблем, пов'язаних з оцінкою точності, надійності й стабільності роботи, впливу психічної напруженості, стомлення, емоційних факторів і особливостей нервово-психічної організації.
Велике значення має створення ергономічного забезпечення наукової організації й безпечних умов праці. Із цією метою повинна вироблятися розробка ергономічних норм і вимог, а також ергономічної оцінки якості промислової продукції. В ергономіці використаються наступні основні методологічні принципи.
Принцип єдності свідомості й діяльності. Він означає, що свідомість і діяльність не протилежні один одному, але й не тотожні, а утворять єдність. Свідомість утворить внутрішній план діяльності, її програму. Саме у свідомості утворяться динамічні моделі й образи дійсності, що дозволяють орієнтуватися людині в навколишнім середовищі й забезпечувати успішність досягнення цілей діяльності.
Принцип гуманізації праці означає, що провідна, творча роль у процесі праці належить людині. При рішенні таких найважливіших практичних питань, як підвищення продуктивності, ефективності і якості праці ергономіка виходить, насамперед, з вимог, пропонованих людиною до техніки, з його можливостей і особливостей діяльності. Протилежним йому є принцип симпфликації (спрощення), при реалізації якого прагнуть до максимального спрощення діяльності людини, вихолощуванню з її всіх творчих елементів, а сама людина зводить до придатка машини, залишаючись виконавцем лише механічних дій і рухів.
Принцип активного оператора. Відповідно до цього принципу при визначенні ролі людини дуже важливо, щоб оператор здійснював активні дії, мав своє особисте відношення до виконуваних дій, активно прагнув до мети. Це пов'язане з тим, що при пасивній позиції оператора його перехід до активних дій вимагає значної витрати сил, однак ефективність його діяльності при цьому може виявитися невисокою, що спостерігається, наприклад, у роботі машиніста. При активній же позиції оператора ефективність його діяльності досягає більше високого значення, а його психофізіологічні витрати виявляються меншими. Тому необхідно вже на стадії проектування визначити характер майбутньої діяльності й рівень активності оператора.
Принцип проектування діяльності. Проект діяльності повинен виступати як основа рішення всіх інших завдань побудови СЧМ. При розробці СЧМ поряд з технічними пристроями повинна проектуватися діяльність оператора, що буде користуватися цими пристроями. У свою чергу, ці пристрої повинні розроблятися на основі й з урахуванням проекту майбутньої діяльності оператора. Таким чином, до технічних пристроїв потрібно підходити як до засобів свідомої діяльності людини-оператора.
Принцип послідовності й безперервності обліку вимог ергономіки. Облік ергономічних вимог повинен пронизувати всі етапи існування: проектування, виробництва й експлуатації. Реалізація даного принципу на практиці означає впровадження системи ергономічного забезпечення на всіх етапах її існування.
Принцип комплексності. Уже в самому визначенні ергономіки як наукової дисципліни передбачається реалізація даного принципу. Він забезпечує комплексне вивчення людини (групи людей) у конкретних умовах його (їх) діяльності, пов'язаної з використанням машин. Це досягається розвитком міждисциплінарних зв'язків ергономіки, взаємодією її з іншими науками про людину й техніка. Основою для практичної реалізації розглянутих принципів є застосування системного підходу, що утворить методологічну базу ергономіки. Ідеї системного підходу визначають багато вихідних установок і теоретичні положення ергономіки: прагнення до цілісного розгляду людино-машинних систем, системно-динамічний погляд на їхню структуру, включення діяльності людини в предмет наукового розгляду, тенденція до наукового синтезу різних аспектів дослідження, прагнення виявити можливі наслідки діяльності людини. Застосування системного підходу до СЧМ дозволяє виявити різні характеристики зв'язку людини й машини в конкретних умовах їхньої взаємодії. Складність цього полягає в тім, що людина-оператор, будучи сам складною специфічною системою, функціонує в більше складній системі, що складається з ряду підсистем зі складними взаємозв'язками між ними й своїми внутрішніми протиріччями. Таким чином, системний підхід дозволяє по-новому ставити й вирішувати багато завдань ергономіки. Методологічне значення має також ряд теоретичних положень, розроблених або безпосередньо в ергономіці, або в суміжні з нею дисциплінах і органічно ввійшли в її склад: розходження коррективной і проективної ергономіки; гіпотеза ієрархічної організації діяльності оператора; гіпотеза оперативного образа й ін.
2.Психофізіологічна сутність і структура трудової діяльності

З позицій ергономіки трудова діяльність розглядається як процес перетворення інформації й енергії, що відбувається в системі "людин - знаряддя праці - предмет праці - навколишнє середовище". Отже, ергономічні дослідження рекомендації повинні ґрунтуватися на з'ясуванні закономірностей психічних і фізіологічних процесів, що лежать в основі певних видів трудової діяльності, із предметом праці й навколишнім фізико-хімічним і психологічним середовищем.
В останні роки багато нових ідей виникло зі зв'язку з розглядом трудової діяльності як процесу взаємодії людини з машиною й більше складними системами керування. Деякі із цих ідей конструктивні в змісті переходу від якісних до структурно-кількісних подань у розробці теорії діяльності . Значний внесок у розуміння психофізіологічного змісту трудової діяльності внесли дослідження з фізіології праці.
Діяльність - це реалізація особистісних властивостей людини. Ці властивості мають також певну структуру, розглянуту в теоріях особистості. Навколишнє середовище й сама діяльність можуть приводити до зміни стану людини. Процес тривалості регулюється не тільки внутрішніми, але й зовнішніми факторами, до яких відносяться взаємодіючий суб'єкт (або колектив) і сам предмет праці. Як взаємодіючий компонент діяльності може виступати й знаряддя праці, якщо воно ставиться до класу автоматичних пристроїв. У більше формалізованому виді трудову діяльність можна представити як динамічну структуру, що здійснює перетворення інформації й енергії.
Працююча людина має трудову мету, тобто суб'єктивну модель стану предмета праці, у яку необхідно перевести цей предмет з вихідного стану за допомогою трудових - інформаційних і енергетичних впливів. Ці впливи людин може здійснювати безпосередньо на предмет праці або через проміжний пристрій - знаряддя праці. При цьому людина сприймає інформацію через сигнали від предмета праці, проміжного пристрою й середовища. Ціль праці в людини формується на основі мотивів, потреб, установок (своїх або одержуваних ззовні).
Сприймана інформація, що витягає з пам'яті, перетвориться по одному з тих типів переробка інформації людиною: прямого замикання (пряма, закріплена асоціативний зв'язок, автоматизований дія), репродуктивного мислення (ухвалення рішення шляхом покрокового перетворення інформації з відомих правил), Продуктивного (або творчого) мислення. За допомогою цих перетворень формується прогнозований результат трудового впливу й програма (план, стратегія) дій для його досягнення.

ВИСНОВОК

Істотний вплив на характер протікання процесів, сприйняття, мислення, відтворення відомостей (енграм) у пам'яті роблять активаційні впливи, обумовлені рівнем пильнування, емоційним і вольовим напругам, функцією уваги. В основі інформаційних і енергетичних перетворень, що представляють собою суть трудового впливу на предмет праці, лежать фізико-логічні процеси. У цілому вся описана функціональна структура являє собою систему "людин - знаряддя праці - середовище".
Предметом праці не обов'язково може бути об'єкт зовнішнього миру. Людина здатна здійснювати перетворення інформації, що мають зміст трудового впливу, цілком у сфері суб'єктивного відбиття, створюючи "духовний продукт". Діяльність, спрямовану на об'єкти зовнішнього миру, називають предметною, або екстериозованою, а спрямовану на перетворення й формування власних енграм (тобто подань, образів, понять, планів) - інтериозованою. У чистому виді ці типи діяльності практично не зустрічаються. Мова може йти тільки лише про істотну перевагу одного з них.
Специфіка взаємин людини із предметом праці через проміжний пристрій визначається головним чином тим, які свої функції як перетворювача інформації й енергії людин передав цьому пристрою. Розрізняють два типи систем "людина - знаряддя праці - середовище": із проміжними пристроями у вигляді простих знарядь праці; у вигляді машин.
При роботі із простими знаряддями праці весь потік інформації, необхідний для керування впливом на предмет праці, перетворить людина й він, таким чином, у всіх відносинах і в будь-який момент здійснює й контролює процес впливу. Машина в аспекті, що цікавить нас, є перетворювачем інформації, а не тільки енергії, тобто вона частково без участі людини формує командні сигнали й регулює вплив. У результаті принципова особливість роботи людини з машиною полягає в неповному контролі з його боку за процесом, що протікає, впливу на предмет праці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Алексєєв С.В., Усенко В.Р. Гігієна праці. М: Медицина, - 2004.
Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник. Ч.2 /Е.А. Різьбярів, В.Б. Носов, Е.П. Пишкина, Е.Г. Щербак, Н.С. Чверткин /За редакцією Е.А. Резчикова. М.: МГИУ, - 2002.
Іванов Б.С. Людина й середовище перебування: Навчальний посібник, М.: МГИУ, - 2002.
Охорона праці в машинобудуванні: Підручник /За редакцією Е.Я. Юдина й С.В. Белова, М. - 2003.
Курочкин А.С. Організація виробництва. Учебн. допомога. - К.: МАУП, 2001.
Сачко Н.С. Теоретичні основи організації виробництва. - Мн.: Дизайн ПРО, 1997.
Зайцев Н.Л. Економіка промислового підприємства: Підручник; 2-е вид., перероб. і доп. - М.: ИНФРА-М, 1998.