В Україні у 2011 році зафіксовано 618 смертей на виробництві, всього з початку року було травмовано 7700 працівників.
Про це 14 грудня, заявила начальник управління організації державного нагляду Держгірпромнагляду України Наталія Ємельянова.
"За 11 місяців ми маємо результат роботи - 618 загиблих на виробництві. Це менше, ніж у минулі роки - в 2009-му, 2008-му, але, на жаль, значно більше, ніж у 2010 році", - зазначила вона.
   
    Відповідно до Закону України „Про охорону праці"  власник
повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків,
професійних захворювань і аварій згідно з ДНАОП 0.00-4.03-98 „Положення
про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і
аварій на підприємствах, в установах і організаціях". Дія цього
Положення поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм
власності, що діють на території України, всіх громадян (в тому числі
іноземців та осіб без громадянства), які є власниками цих підприємств
або уповноваженими ними особами, а також на громадян, які виконують на
цих підприємствах роботу за трудовим договором (контрактом), проходять
виробничу практику або залучаються до роботи з інших підприємств.
Усі причини виробничого травматизму і професійної захворюваності
поділяють на такі основні групи: організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні, психофізіологічні, економічні.
Організаційні причини: відсутність або неякісне проведення навчання
та інструктажів з питань охорони праці; порушення вимог інструкцій,
правил, норм, стандартів; порушення технологічних регламентів, правил
експлуатації устаткування, транспортних засобів, інструменту; недостатній технічний нагляд за небезпечними роботами; недостатній контроль
або його відсутність; невиконання заходів щодо охорони праці.
Технічні причини: неспрацьованість виробничого устаткування; недосконалість технологічних процесів; конструктивні недоліки устаткування; недосконалість або відсутність технічних засобів безпеки тощо.
Санітарно-гігієнічні причини: підвищений (вище гранично допустимої концентрації) вміст у повітрі робочих приміщень шкідливих речовин;
підвищений рівень шуму, вібрації; недостатнє освітлення робочих місць;
незадовільні мікрокліматичні умови; наявність різноманітних випромінювань вище допустимих значень; порушення правил особистої гігієни
тощо.
Психофізіологічні причини: монотонність праці; помилкові дії працівника внаслідок втоми через надмірну важкість виконуваної роботи;
напруженість роботи; необережність; невідповідність психофізіологічних
чи антропометричних даних працівника використовуваній техніці; незадоволення роботою; несприятливий психофізіологічний клімат у колективі тощо.
Економічні причини: низький заробіток; порушення економічних методів стимулювання праці й ін.

2. Розслідування та облік професійних захворювань
Професійне захворювання – патологічний стан людини, обумовлений
роботою і пов’язаний з надмірним навантаженням організму або несприятливою дією шкідливих виробничих факторів. Вперше виявлені профзахворювання підлягають розслідуванню. Перелік професійних хвороб затверджує Кабінет Міністрів України. Зв’язок профзахворювання з
умовами праці визначається на основі клінічних даних і санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, яка складається санітарно-епідеміологічною службою за участю представників підприємства (спеціалістів), первинної організації профспілки, членом якої є хворий, або уповноваженої найманими працівниками особи, якщо хворий не є членом профспілки, та робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування за місцезнаходженням підприємства.
Санітарно-гігієнічна характеристика видається на запит керівника лікувально-профілактичного закладу, що обслуговує підприємство, або
спеціаліста з професійної патології.
Діагноз на професійне захворювання та його зв’язок з впливом шкідливих  виробничих факторів і трудового процесу має право встановлювати спеціалізований лікувально-профілактичний заклад, а направлення хворого до цього закладу здійснює головний спеціаліст з професійної патології міста, області.
У спірних випадках для остаточного вирішення питання про наявність професійного захворювання особа направляється до інституту медицини праці Академії медичних наук. У разі незгоди хворого або роботодавця з рішенням цього спеціалізованого закладу воно може бути оскаржено в судовому порядку.
Після встановлення діагнозу протягом 3-х діб спеціалізований лікувально-профілактичний заклад надсилає повідомлення за формою П-3
роботодавцю та керівнику підприємства, шкідливі виробничі фактори на
якому призвели до захворювання, установі державної санітарно-епідеміологічної служби, робочому органу виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування за місцезнаходженням підприємства.
Власник, отримавши повідомлення, протягом 10 робочих днів організовує роботу комісії з розслідування професійного захворювання. До
складу комісії входить представник санітарно-епідеміологічної служби
(голова комісії), представники лікувально-профілактичної установи, підприємства, профспілкової організації або уповноваженого трудового колективу, якщо потерпілий не є членом профспілки. Комісія проводить
розслідування випадку професійного захворювання. Власник зобов’язаний надавати допомогу в роботі комісії і забезпечувати якісне і своєчасне розслідування та підготовку необхідних матеріалів.
Комісія дає гігієнічну оцінку умовам праці хворого, складає акт розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4, в
якому пропонуються заходи з нормалізації умов праці, а також зазначаються особи, які не виконали відповідних вимог законодавства про охорону праці і про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення.
Акт за формою П-4 затверджує головний державний санітарний лікар області (міста, району). Він складається у 6 примірниках протягом 3-х діб після закінчення розслідування та надсилається роботодавцем потерпілому, лікувально-профілактичному закладу, робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування та первинній організації профспілки або уповноваженій найманими працівниками особі, якщо потерпілий не є членом профспілки.
Примірник акта форми П-4 надсилається також установі державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство, для аналізу і контролю за виконанням заходів. На підставі цього акта складається карта форми П-5, яка зберігається протягом 45 років у цій установі та МОЗ.
Примірник акта разом з іншими матеріалами розслідування залишається на підприємстві та зберігається 45 років.
Роботодавець зобов’язаний у п’ятиденний строк після закінчення
розслідування причин професійного захворювання розглянути його матеріали та видати наказ про заходи щодо запобігання професійним захворюванням й у письмовій формі інформувати установу державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство, про їх
виконання.
Реєстрація та облік профзахворювань ведеться в журналі на підприємстві, у робочому органі виконавчої дирекції Фонду соціального страхування та в установах державної санітарно-епідеміологічної служби, на підставі актів форми П-4, у лікувально-профілактичних закладах на підставі медичної карти амбулаторного хворого, діагнозу хвороби, встановленого під час обстежень у стаціонарі.
У разі виявлення кількох професійних захворювань потерпілий реєструється в журналі один раз із зазначенням усіх діагнозів. До цього журналу також вносяться дані про працездатність кожного потерпілого, в
якого виявлено професійне захворювання.
Контроль за своєчасністю й об’єктивністю розслідування причин професійних захворювань, документальним оформленням, виконанням запропонованих заходів комісією здійснюють установи санітарно-епідеміологічної служби, робочі органи виконавчої дирекції фонду соціального страхування, профспілки та уповноважені найманими працівниками особи відповідно до їх компетенції.

3. Розслідування та облік аварій
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 1998 р. за № 923 на підприємстві повинен бути розроблений і затверджений план попередження надзвичайних ситуацій. У плані розглядаються можливі аварії, надзвичайні ситуації техногенного, природного походження; прогнозуються наслідки, визначаються заходи з їх попередження, терміни виконання.
Одночасно розробляються плани (інструкції) ліквідації аварій, надзвичайних ситуацій, визначаються дії посадових осіб, працівників підприємств, установ, які будуть ліквідовувати ці аварії.
Аварії поділяються на дві категорії.
До першої категорії належать аварії, при яких: загинуло більше 5 або травмовано більше 10 людей; відбулось викидання в санітарно захисну зону підприємства отруйних, радіоактивних, біологічно небезпечних речовин, концентрація яких стосовно навколишнього середовища зросла в 10 разів і більше; зруйновано будівлі або основні конструкції об’єкта, що створило загрозу для життя і здоров’я працівників цеха або дільниці.
До другої категорії належать аварії, внаслідок яких загинуло менше
5 або травмовано від 4 до 10 людей, зруйновано будівлі, споруди  або основні конструкції об’єкта, що створило загрозу для життя і здоров’я працівників цеха або дільниці.
Про випадок аварії терміново повідомляють керівника робіт, іншу посадову особу на підприємстві, які у свою чергу доводять до відома власника, особу, що керує зміною. Власник терміново зобов’язаний ввести до дії план ліквідації аварії, вжити заходів зі спасіння потерпілих, надання їм медичної допомоги, недопущення розповсюдження аварії, визначити границі небезпечної зони та перекрити доступ людей до цієї зони.
Власник зобов’язаний терміново повідомити про аварію місцеві органи Держпромгірнагляду, відомство, до сфери управління якого належить підприємство (для підприємств з державною формою власності), місцевий орган виконавчої влади, прокуратуру, штаб з надзвичайних ситуацій, відповідні профспілкові органи, а в разі травмування або загибелі працівників – також відповідний робочий орган виконавчої дирекції.
Фонду соціального страхування. Розслідування аварій, що спричинили
нещасні випадки, проводиться згідно з порядком розслідування нещасних
випадків із зазначенням в акті форми Н-5 категорії аварій.
Розслідування аварій без нещасних випадків проводиться комісією,
яка створюється наказом міністерства або іншого центрального органу
виконавчої влади, якщо аварія належить до першої категорії; якщо ж аварія належить до другої категорії – наказом керівника органу, до сфери управління якого належить підприємство, або розпорядженням місцевого органу виконавчої влади по узгодженню з відповідним органом Держпромгірнагляду й МНС. Головою комісії призначається представник органу, до сфери якого належить підприємство, або представник місцевого
органу виконавчої влади.
Розслідування аварій може здійснюватись і за спеціальним рішенням Кабінету Міністрів України.
Комісія зобов’язана протягом 10 робочих днів розслідувати аварію,
скласти акт за формою Н-5, визначити збитки.
На основі акта комісії власник видає наказ, в якому затверджуються
заходи з попередження подібних аварій, визначаються винні особи, що
порушили відповідні нормативні акти.
Технічне оформлення матеріалів розслідування аварії проводить підприємство, де сталася аварія. Керівник підприємства в п’ятиденний термін після закінчення розслідування надсилає матеріали розслідування їх прокуратурі та органам, представники яких брали участь у розслідуванні.
Перший примірник акта розслідування аварії, внаслідок якої не сталося нещасного випадку, зберігається на підприємстві до завершення термінів здійснення заходів, визначених комісією з розслідування, але не менше
двох років.
Облік аварій першої та другої категорій ведуть підприємства й органи державного управління з охорони праці та органи державного нагляду за охороною праці з реєстрацією у журналі реєстрації аварій.
Контроль та нагляд за своєчасним й об’єктивним розслідуванням,
документальним оформленням та обліком аварій, здійсненням заходів
щодо усунення їх причин покладається на органи державного управління
з охорони праці та органи державного нагляду за охороною праці.

4. Аналіз і прогнозування травматизму та професійних захворювань

Виробничий травматизм характеризується сукупністю травм і нещасних випадків на виробництві. Для аналізу виробничого травматизму використовують такі методи:  
1)         статистичний метод, якій базується на вивченні травматизму за документами (звітами, актами, журналами реєстрації). Для оцінки рівня травматизму розраховують показники його частоти (Пчт) та важкості (Пвт): Пчт = А ∙ 1000 / Т; Пвт = Д / А, де А – кількість випадків травматизму за звітний період, Т – середня чисельність працівників за списками, Д – кількість днів непрацездатності. Показник непрацездатності (Пнт) – це число людино-днів непрацездатності, що припадає на 1000 працівників: Пнт = 1000 ∙ Д / Т Ці показники дозволяють вивчати динаміку травматизму на підприємстві, порівнювати її з іншими підприємствами;
2)         монографічний метод, який полягає в детальному обстеженні всього комплексу умов праці, технологічного процесу, обладнання робочого місця, прийомів праці, санітарно-гігієнічних умов, засобів колективного та індивідуального захисту тієї чи іншої дільниці виробництва. За цим методом поглиблено розглядають всі обставини нещасного випадку, у разі необхідності виконують відповідні дослідження та випробування;
3)         топографічний метод, за яким на плані цеху (підприємства) позначаються місця, де сталися нещасні випадки. Це дозволяє наочно бачити найбільш небезпечні ділянки виробництва, які вимагають ретельного обстеження та профілактичних заходів;
4)         економічний метод, який полягає у вивченні та аналізі збитків, спричинених виробничим травматизмом;
5)         метод анкетування, для якого складаються анкети для опитування працівників підприємства. На підставі анкетних даних розробляють профілактичні заходи щодо попередження нещасних випадків;
6)         метод експертних оцінок, який ґрунтується на експертних висновках (оцінках) умов праці, виявленні відповідності технологічного обладнання, пристосувань, інструментів, технологічних процесів вимогам стандартів та ергодинамічним вимогам, що висуваються до машин, механізмів, обладнанням тощо.

5. Колективні та індивідуальні засоби захисту від дії небезпечних і шкідливих факторів виробничого середовища

Для попередження нещасних випадків і уникнення травматизму під час виконання різних робіт, а також запобігання виникненню професійних захворювань у працівників передбачені організаційні і технічні заходи захисту. До організаційних заходів належать:
-          раціональна організація праці;
 -          планування заходів щодо охорони праці, проведення навчання, страхувань, інструктажів;
 -          організація планово-попереджувального ремонту небезпечного устаткування;
-          пропаганда безпеки праці;
-          висвітлення проблем охорони праці, фактів і причин травматизму й аварій у засобах масової інформації тощо. Технічні заходи захисту мають на меті підтримку вимог санітарії і техніки безпеки. Засоби захисту від небезпечних та шкідливих факторів виробництва поділяють на колективні й індивідуальні: До засобів колективного захисту належать:
-          технічні засоби безпеки, призначені для захисту людей від дії механічних факторів (огороджувальні, гальмівні та блокувальні пристрої, пристрої дистанційного керування, автоматичного контролю і сигналізації; запобіжні засоби та знаки безпеки);
 -          засоби нормалізації повітряного середовища приміщень і робочих місць (вентиляція, кондиціювання, опалення тощо);
-          засоби нормалізації освітлення приміщень і робочих місць (джерела світла, освітлювальні прилади і т.д.);
-          засоби захисту від іонізуючих, ультрафіолетових, інфрачервоних, електромагнітних лазерних та інших випромінювань (огородження, герметизація, автоматичний контроль і т. д.);
-          засоби захисту від шуму і вібрації (звукоізоляція, віброізоляція, огородження тощо);
-          засоби захисту від враження електричним струмом (захисне заземлення, занулення тощо). Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) призначені для убезпечення одного працюючого і можуть стосуватися як галузі техніки безпеки (наприклад, спеціальний одяг, взуття, шоломи, бронежилети, які захищають від травм), так і до галузі виробничої санітарії (респіратори, протигази, спеціальні окуляри, маски, що захищають від шкідливих виробничих факторів). Обидві категорії способів захисту передбачають запобігання чи зменшення впливу на працюючих шкідливих і небезпечних виробничих факторів. Засоби індивідуального захисту застосовуються в тому випадку, якщо безпеку роботи не можна забезпечити конструкцією і розміщенням устаткування, організацією робочого процесу, архітектурно-планувальними рішеннями, засобами колективного захисту і т.п. У ст. 8 Закону України «Про охорону праці» зазначено, що «на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, в особливих температурних умовах, у забрудненому середовищі працівникам і службовцям безкоштовно видається спецодяг, спецвзуття та інші засоби індивідуального захисту». Засоби індивідуального захисту поділяються на основні та допоміжні.
До основних засобів індивідуального захисту належать:
1)         засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори). Протигази за принципом дії поділяються на фільтруючі (ГП-4, ГП-7, ЕО-16) та ізолюючі (ИП-4, ИП-5, КИП-8, АСВ-2). Фільтруючі протигази забезпечують захист в умовах обмеженого вмісту шкідливих речовин. Їх не застосовують у випадку наявності у повітрі малої концентрації кисню. Ізолюючі протигази застосовують під час аварії та великих викидів шкідливих речовин в атмосферу. Респіратори застосовують для захисту організму від пилу, парів, аерозолів, шкідливих газів. Вони поділяються на протипилові (ШБ-1 «Лепесток»), протигазові (РПГ-67) та універсальні (РУ-60);
2)         засоби захисту слуху від інтенсивного шуму – навушники та заглушки. Навушники знижують високочастотний шум на 40 дБ, а вушні заглушки, вкладиші – на 25 дБ;
3)         засоби захисту очей – захищають очі від твердих частинок, бризок лугів і кислот, іскор, різних видів випромінювання. Для цього застосовують спеціальні окуляри, вибір яких залежить від виду робіт;
4)         засоби захисту голови і обличчя (маски, щитки, капелюхи, каски, шоломи) – захищають від падаючих предметів, стружки, інших фізичних і хімічних факторів. Маски, щитки і капелюхи використовуються при ремонтних цілях, каски – на завантажувально-розвантажувальних роботах загального призначення, а шоломи і сфери – на роботах спеціального призначення;
5)         засоби захисту шкірного покриву (спеціальний одяг) – видаються працівникам для захисту тіла від забруднення, механічних впливів, води, кислот, лугів, підвищених або понижених температур, радіоактивних речовин, нафти, жирів, для захисту від біологічних факторів. Спеціальний одяг обирається відповідно до класифікації його захисних можливостей.   Це можуть бути захисні костюми, куртки (бронежилети), комбінезони, халати, фартухи, плащі тощо;
6)         засоби захисту ніг – спеціальне взуття, призначене для захисту від дії вібрації, іонізуючого випромінювання, статичної електрики тощо. Обирається залежно від його захисних можливостей. Для зовнішніх робіт під час холодного та перехідного періоду року використовується валяне взуття, а для робіт з використанням кислот, лугів – гумові чоботи. Під час роботи у вогких, холодних умовах одягають утеплені гумові чоботи. До спецвзуття відносять також шкіряні та кирзові чоботи, напівчоботи (напівчеревики), бахіли тощо;
7)         засоби захисту рук від механічних пошкоджень, опіків, холоду та інших небезпечних і шкідливих факторів (рукавиці, рукавички, напальники, дерматологічні засоби (мазі, креми)). Залежно від виду робіт матеріалом, з якого виготовлюють засоби захисту, може бути вовна, льон, шкіра, шкіряний замінник, гума тощо;
8)         засоби запобігання враженню електричним струмом : діелектричні рукавички, боти, чоботи, калоші, виготовлені зі спеціальної діелектричної гуми. Допоміжні захисні засоби призначенні для захисту персоналу від падіння з висоти (запобіжні пояси та страхові канати), для безпечного піднімання на висоту (драбини, кігті).