Законодавча та нормативна база України про охорону праці - Охорона праці <?if()?>- <?endif?> - Реферати - Рефераты по охране труда, БЖД, ГО

Середа, 07.12.2016, 15:27
Вітаю Вас Гість | RSS

Реферати з ЦО, БЖД, охорони праці

Реферати

Головна » Статті » Охорона праці

Законодавча та нормативна база України про охорону праці
1. Законодавчі акти, що регулюють охорону праці людини

 

Законодавство України про охорону праці складається із загальних законів України та спеціальних законодавчих актів.

Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці є Конституція України (див. додаток 21); Закон України „Про охорону праці”; Кодекс законів про працю (КЗпП); Закон України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (далі – Закон страхування від нещасного випадку).

Закон України „Про охорону праці” був введений в дію Постановою ВР № 2695-12 від 14.10.92, із змінами від 15.05.96, від 30.06.99, від 21.11.02 року. Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їхнього життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

-         пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

-         комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм та з урахуванням інших напрямків економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

-          соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

-         встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

-          адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану;

-          використання економічних методів управління охороною праці;

-          інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

-         забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони здоров’я,  гігієни та безпеки праці;

-          використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Кодекс законів про працю України введений в дію з 1.07.1972р. проголошує правові засади та гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці; регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ не залежно від форм власності,  виду діяльності й галузевої приналежності.

Правове регулювання охорони праці розглядається у ХІ главі „Охорона праці” та в багатьох статтях інших глав КЗпП України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999р. № 1105 - ХІV регулює взаємовідносини:

-         потерпілих на виробництві, роботодавців і страховика з питань відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю працівника під час виконання ним трудових обов’язків;

-         роботодавців і страховиків з питань усунення шкідливих, важких і небезпечних умов праці.

              Цей закон проголошує:

-         обов’язковий порядок страхування всіх працівників, учнів та студентів навчальних закладів, коли вони набувають професійних навичок, а також добровільне страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно;

-          сплату страхових внесків роботодавцями;

-          формування й витрачання страхових коштів на солідарній основі;

-         економічну зацікавленість суб’єктів страхування в поліпшенні умов та безпеки праці;

-         надання державних гарантій застрахованим громадянам у реалізації їх прав.

Крім загальних законів України, правові відносини у сфері охорони праці регулюються спеціальними законодавчими актами, указами і розпорядженнями Президента України, рішеннями уряду України, нормативним актами міністерств та ін. центральних органів державної виконавчої влади.

Значна робота проводиться з удосконалення законодавчої бази з питань охорони праці, адаптації українського законодавства з охорони праці до вимог Європейського Союзу.

 

2. Державні нормативні акти з охорони праці (ДНАОП)

 

ДНАОП – це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та ін. документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання (міжгалузеві та галузеві).

Міжгалузевий нормативний акт про охорону праці – це ДНАОП загального державного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від відомчої належності та форм власності.

Галузевий нормативно - правовий акт про охорону праці – це НПЛОП, дія якого поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що відносяться до певної галузі.

Вимоги щодо охорони праці регламентуються також державними стандартами України (ДСТУ), будівельними та санітарними нормами і правилами, нормами технічного проектування та ін. нормативними актами, виходячи із сфери їх дії.

Повний перелік чинних нормативних документів з охорони праці в Україні наведено в „Державному реєстрі про охорону праці”, який діє з 1995 р. Зміни у Реєстрі ДНАОП публікуються в журналі „Охрана труда”. Одночасно вони відносяться в банк даних автоматизованого інформаційного фонду ДНАОП.

 

3. Особливості охорони праці жінок, неповнолітніх, та інвалідів.

 
Конституція України (ст. 24) закріпила рівність прав жінки і чоловіка. Разом з тим, законодавство, враховуючи фізіологічні особливості організму жінки, інтереси охорони материнства і дитинства, встановлює спеціальні норми, що стосується  охорони праці та здоров’я жінок.

Відповідно до ст. 174 КЗпП і ст. 10 Закону України „Про охорону праці” забороняється застосування праці жінок в нічний час і надурочно, на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми .

Дозволяється підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни – 7 кг. при чергуванні з іншою роботою (до двох разів на годину) – 10 кг. В обох випадках сумарна маса вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати – 350 кг. з робочої поверхні і 175 кг. з підлоги.

Законодавство України з охорони праці особливу увагу звертає на застосування при необхідності праці неповнолітніх.

Забороняється залучати неповнолітніх до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми підіймання важких речей неповнолітніми затверджені наказом МОЗ України від 22.031996 № 59.

Таблиця 2.2.1

Граничні переміщення, підіймання та переміщення

важких речей неповнолітніми

Календарний вік, років

Граничні норми ваги вантажу (кг)

Короткочасна робота

Тривала робота

юнаки

дівчата

юнаки

дівчата

14

5

2,5

––

––

15

12

6

8,4

4,2

16

14

7

11,2

5,6

17

16

8

12,6

6,3


 Не допускається прийняття на роботу осіб, які не мають шістнадцяти років. Однак, як виняток, можуть прийматися на роботу особи, які досягнули п’ятнадцяти років за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх навчальних закладів для виконання легкої роботи, яка не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процес навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює (ст. 188 КЗпП).

Забороняється залучати неповнолітніх до нічних робіт та робіт у вихідні дні (ст. 192 КЗпП). Усі особи, які не досягнули вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов’язковому медичному огляду. [ст. 191 КЗпП].

Для неповнолітніх, у віці від 16 до 18 років, встановлено скорочений 36-годинний робочих тиждень, а для п’ятнадцятирічних – 24-годинний.

Заробітна плата працівникам, яким не виповнилось вісімнадцяти років, при скороченій тривалості щоденної роботи виплачуться в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи [ст. 194 КЗпП].

Щорічні відпустки неповнолітнім надаються в літній час або, на їх бажання, в будь-яку іншу пору року [ст. 195 КЗпП]. Тривалість такої відпустки один календарний місяць.

Звільнення неповнолітніх з ініціативи власника або упровадженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх [ст. 198 КЗпП].

Останнім часом багато уваги приділяється медичній, соціальній, трудовій реабілітації інвалідів.

 Держава регулює питання охорони праці інвалідів через Закон України „Про соціальну захищеність інвалідів” від 21 березня 1991 року із змінами та доповненнями, ст. 12 Закону України „Про охорону праці” від 21 листопада 2002 року № 229-ІV, та ряду прийнятих правил, стандартів, норм, положень, інструкцій.

Указом Президента України від 13 липня 2001 року затверджена Національна програма професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001-2005 роки, де основним завданням є розробка механізму створення нових та забезпечення робочих місць для осіб з обмеженими фізичними можливостями. Відповідно до чинних норм законодавства власник зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень і пільгові умови праці на прохання інвалідів.

Залучення інвалідів до надурочних робіт у нічний час без їхньої згоди не допускається. При прийнятті на таку роботу осіб з обмеженими фізичними можливостями, слід отримати письмову згоду від них.

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язанні створити для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертизи та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів щодо безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 3 травня 1995 року, робочим місцем інваліда визнається окреме робоче місце або ділянка  виробничої площі на підприємстві (об’єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови праці інваліда.

Робочим місцем інваліда може бути:

1. Звичайне робоче місце, якщо за умови праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування.

2. Спеціалізоване робоче місце інваліда – робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і знань інваліда.

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідальної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введене в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Місцеві органи соціального захисту населення разом із громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їхніх професійних навичок і знань готують пропозиції щодо створення нових робочих місць, у тому числі для роботи з гнучкими формами зайнятості, і передають їх  відділенням Фонду соціального захисту інвалідів і державним центрам зайнятості.

Підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту  інвалідів про створення,  забезпечення соціального захисту інвалідів.

Центри зайнятості та відділення Фонду соціального захисту інвалідів ведуть облік призначених для працевлаштування інвалідів робочих місць, створених понад нормативів, за термінами введення їх у дію, виробничим профілем, умовами та характером роботи.

Підприємствам, які створюють або пристосовують існуючі робочі місця для працевлаштування інвалідів понад встановлений норматив, надається фінансова допомога за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів. Крім того, передбачена надомна праця інвалідів, в тому випадку, коли інваліди не мають змоги працювати на підприємстві відповідно до рекомендацій МСЕК та з урахуванням побутових умов. Місячні завдання інвалідів, які перебувають у трудових відносинах з підприємством і працюють вдома, мають індивідуальний характер і коригуються підприємством з урахуванням результатів праці. Для виконання роботи вдома підприємство забезпечує інвалідів основною і допоміжною сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, інструментами, обладнаннями тощо.

 

4. Міжнародне співробітництво у галузі охорони праці

 

Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці охоплює наступні основні напрямки:

-         вивчення, узагальнення та впровадження світового досвіду організації охорони праці, покращення умов та техніки безпеки, зокрема впровадження міжнародних стандартів системи управління охороною праці (МС СУОП);

-         участь у міжнародних інституціях з соціально-трудових відносин та у роботі їх органів;

-         одержання консультацій зарубіжних експертів та технічної допомоги у питаннях вдосконалення законодавчої та нормативної бази охорони праці;

-         проведення та участь у міжнародних наукових та науково – практичних конференціях та семінарах;

-         підготовка кадрів з охорони праці за кордоном.

Плідне співробітництво налагоджено між Україною та Міжнародною організацією праці (МОП).

МОП була заснована урядами з метою міжнародного співробітництва в справі забезпечення довгострокового миру в усьому світі й знищення соціальної несправедливості шляхом покращення умов праці. Характерною рисою організації і структури МОП є те, що представники підприємців і організацій працюючих приймають участь у роботі разом з представниками урядів різних країн. Створена в 1919 році вона стала в 1946 році першим спеціалізованим закладом ООН. МОП нараховує 175 Держав - членів. За час свого існування МОП прийняла 181 конвенцію і 190 рекомендацій по основним правам в області праці, найма та професійної підготовки, умов праці, соціального забезпечення та охорони праці. Ці документи є результатом детального обговорення відповідних питань на щорічних сесіях МОП. Законотворча діяльність МОП здійснюється шляхом розробки й реалізації конвенцій та рекомендацій, які відповідали б умовам праці, що постійно змінюються.

Конвенції та рекомендації не є актами, що автоматично з’єднують членів МОП, але уряди зобов’язані їх ураховувати своїми національними законодавчими органами. Таким чином, у МОП діє система контролю за застосуванням в Державах – членах Організації конвенцій і рекомендацій. Кожна країна, член МОП, зобов’язана подавати доповіді про застосування на своїй території ратифікованих нею конвенцій, а також інформації про стан законодавства і практики з питань, що порушуються в окремих, не ратифікованих нею конвенціях.

         Україна є членом МОП з 1954 року. Із 181 конвенції, що прийняті на цей час Організацією, Україна ратифікувала 50, серед яких найважливіші нормативні акти що стосуються основоположних прав людини. За фінансової підтримки міжнародних інституцій з 1996 року в Україні реалізується проект МОП „Мобілізація підприємств і працівників на запобігання зловживанням шкідливими речовинами в країнах Центральної та Східної Європи”.

         Налагоджується співробітництво в галузі охорони праці України із Європейським Союзом. Так з 1994 року було укладено угоду про партнерство й співробітництво між Україною та ЄС. Видано низку указів, постанов, спрямованих на створення необхідних правових і організаційних засад для виконання цієї угоди; затверджено Стратегію інтеграції України до ЄС. Серед зазначених заходів центральне місце відведено питанням адаптації національного законодавства до законодавства ЄС.

         Наприклад: директива ЄЕС (Європейського Економічного Співтовариства) 89/391, що співвідноситься із законом України „Про охорону праці” про здійснення заходів щодо поліпшення безпеки і охорони здоров’я найманих працівників під час роботи та 89/654 „Про мінімальні вимоги безпеки і захисту здоров’я на робочих місцях”.

         Перша з них організаційно та за змістом розділів підкреслює, що в  умовах ринкової економіки основою відносин між головними суб’єктами – роботодавцем і працівником – є закон про створення безпечних та нешкідливих умов праці.

         Друга директива містить основні вимоги з охорони праці, що мають бути враховані при організації робочих місць як у виробничих приміщеннях, так і на відкритому повітрі.

         На сьогодні уряди, політики, соціальні партнери, вчені і страхові компанії більшості країн Європи – членів ЄС, приділяють зростаючу увагу пошукам шляхів, що ведуть до посилення охорони праці. Створено Європейський фонд поліпшення умов життя і праці, який є однією з організацій Європейського Союзу.

В рамках програми Tacis здійснюється робота над проектом „Сприяння у забезпечені охорони праці в Україні” (з метою підвищення рівня ефективності). Основні напрямки цього проекту включають: удосконалення нормативної бази в галузі охорони праці (ОП); створення інформаційного центру агітації та пропаганди з питань ОП; відпрацювання механізму економічних розрахунків на підприємстві, спрямованих на створення безпечних і здорових умов праці працюючим.

         В рамках угоди про співробітництво в галузі охорони праці (грудень 1994 року) фахівці України разом із фахівцями інших держав СНД проводять спільну роботу щодо вдосконалення системи стандартів безпеки праці (ССБП).

Категорія: Охорона праці | Додав: ohranatruda (04.10.2011)
Переглядів: 1124 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

 


Надання першої медичної допомоги при запорошуванні очей

Невідкладні роботи, які проводяться в надзвичайних ситуаціях на промислових об'єктах

Правила поведения населения в зоне радиоактивного заражения

Техніка безпеки при будівництві колодязя

Основні причини виробничого травматизму і професійної захворюваності. Заходи щодо їх попередження

Охорона праці Вариант 12



Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Цівільна оборона [128]
Пожежна безпека [69]
Безпека життєдіяльності [180]
Охорона праці [292]
Пошук
Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Теги
шум (3)
ЗІЗ (2)
313 (1)
дтп (1)
МНС (1)
СИЗ (1)
ЦО (1)
Надіслати СМС
 

Copyright MyCorp © 2016
Створити безкоштовний сайт на uCoz