Санітарія (від лат. Запііаз – здоров'я) – це практична реалізація розроблених гігієною профілактичних заходів із метою зміцнення й збереження здоров'я людей.
Турбота про здоров'я – найважливіше завдання медичної науки та практичної охорони здоров'я. Його вирішують двома шляхами: профілактичним (зміцнення здоров'я й запобігання захворюванням) та відновним (лікування хворої людини).
Обидва методи боротьби за здоров'я народу й окремої людини запроваджують одночасно, проте першочерговим й ефективнішим, а отже, і пріоритетним у діяльності медичного працівника будь-якого профілю повинен бути профілактичний.
Профілактичний напрям вміщує в собі заходи щодо оздоровлення навколишнього середовища, умов праці і побуту, протиепідемічні дії, організацію мережі лікувально-профілактичних закладів, проведення масових профілактичних оглядів) ранню діагностику, заходи щодо виявлення та усунення передпатологічних станів, запобігання ускладненням, психопрофілактику й диспансеризацію.
Громадська (суспільна) профілактика передбачає „ створення сприятливих умов для збереження здоров'я та працездатності, індивідуальна (особиста) – спрямована на запобігання перевантаженням організму.
Первинна профілактика передбачає запобігання виникненню захворювань, вторинна – розвитку та загостренню хвороби.



У своїй роботі органи і заклади санепідслужби керуються відповідними документами.
Серед них:
1. Законодавчі – Конституція України, Закон про охорону здоров'я, Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».
2. Постанова Кабінету Міністрів «Про державний санітарний нагляд в Україні». У ній ідеться про структуру санітарної організації, її права та обов'язки.
3. Нормативні гігієнічні документи: СанПіН – санітарні правила й норми (видаються Міністерством охорони здоров'я), ДСТУ – державний стандарт України, БНіП – будівельні норми і правила, ГСТ – галузевий стандарт, СТП – стандарт підприємства.
4. Відомчі документи — методичні рекомендації, вказівки, накази, інформаційні листи тощо.
5. Рішення місцевих органів влади із санітарних питань – контроль за їхнім виконанням покладають на санепідслужбу.
Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 04.02.96 р. вміщує 7 розділів [18]: загальні положення;
права й обов'язки громадян, підприємств, установ і організацій щодо забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя; вимоги щодо забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення; державна санітарноепідеміологічна служба; державний санітарно-епідеміологічний нагляд; відповідальність за порушення санітарного законодавства; міжнародні відносини України щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.


У систему державної санітарно-епідеміологічної служби України входять органи, установи і заклади санітарно-епідеміологічного профілю Міністерства охорони здоров'я України, відповідні заклади, частини й підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Національної гвардії України, Служби безпеки України.
Спеціально уповноваженим центральним, органом державної виконавчої влади є Міністерство охорони здоров'я України, яке здійснює контроль і нагляд за дотриманням санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.
На органи і заклади державної санітарно-епідеміологічної служби системи Міністерства охорони здоров'я України покладаються функції спеціально уповноважених відповідних адміністративно-територіальних, транспортних та об'єктових органів державного санітарно-епідеміологічного нагляду.


До установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби відносять:

- Головне санітарно-епідеміологічне управління МОЗ України;
- Управління з медичних проблем аварії на ЧАЕС МОЗ України;
- Центральна санітарно-епідеміологічна станція МОЗ України;
- Кримська республіканська СЕС;
- обласні, міські, районні та районні у містах СЕС, дезстанції;
- Центральна СЕС на залізничному транспорті, СЕС на залізницях, лінійні СЕС на залізницях;
- Центральна СЕС на повітряному транспорті;
- Центральна СЕС на водному транспорті, СЕС басейнів і портів;
- санітарно-карантинні підрозділи;
- спеціалізовані установи та заклади МОЗ для боротьби з особливо небезпечними інфекціями.



Головні напрямки діяльності санітарно-епідеміологічної служби:

1) здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;
2) визначення пріоритетних заходів щодо профілактики захворювань, а також у сарані охорони здоров'я населення від шкідливих впливів чинників навколишнього середовища;
3) вивчення, оцінка й прогнозування показників здоров'я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини, встановлення чинників навколишнього середовища, що шкідливо впливають на здоров'я населення;
4) підготовка пропозицій щодо забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення, запобігання занесенню та поширенню особливо небезпечних (у тому числі карантинних) та небезпечних інфекційних хвороб;
5) контроль за усуненням причин і умов виникнення та поширення інфекційних, масових неінфекційних захворювань, отруєнь та радіаційних уражень людей;
6) державний облік інфекційних та професійних захворювань та отруєнь.



Державний санітарно-епідеміологічний нагляд – це контрольна діяльність органів та закладів державної санітарно-епідеміологічної служби за дотриманням юридичними та фізичними особами санітарного законодавства з метою запобігання, виявлення, зменшення або усунення шкідливого впливу небезпечних чинників на здоров'я людей та застосування заходів правового характеру щодо порушників.

Головні завдання державного санітарного нагляду

Головні завдання державного санітарного нагляду:
1)нагляд за організацією та проведенням органами державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами санітарних та протиепідемічних заходів;
2)нагляд за реалізацією державної політики з питань профілактики захворювань населення, участь у розробці та контроль за виконанням програм, що стосуються запобігання шкідливого впливу чинників навколишнього середовища на здоров'я населення;
3)нагляд за дотриманням санітарного законодавства;
4)проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи, гігієнічної регламентації небезпечних чинників і видача дозволів на їхнє використання.

Форми здійснення державного санітарного нагляду

Різноманітний і широкомасштабний за своїм змістом державний санітарно-епідеміологічний нагляд проводиться у двох формах: запобіжного та поточного санітарного нагляду.
Запобіжний санітарний нагляд проводять від стадії проектування до здачі об'єкта санітарного нагляду в експлуатацію. Він здійснюється на таких етапах:
вибору та відведення земельної ділянки (траси) під будівництво об'єктів;
проектування об'єктів; будівництва або реконструкції об'єктів; приймання в експлуатацію побудованих об'єктів.
Поточний санітарний нагляд здійснюють за об'єктами санітарного нагляду в процесі їхньої експлуатації.
У ньому теж виділяють кілька етапів: здійснення планових поглиблених обстежень об'єктів із наступним санітарним описом і заповненням санітарного паспорта; проведення поточних обстежень із нагляду за облаштуванням, обладнанням і експлуатацією, а також з метою перевірки виконання вимог органів санітарного нагляду; обстеження об'єктів із використанням лабораторно-інструментальних методів досліджень для об'єктивної їхньої оцінки і виявлення впливу на навколишнє середовище й здоров'я людей;
динамічний нагляд за здоров'ям населення; розробка планів оздоровчих заходів і контроль за їхнім виконанням.
Кінцевою метою запобіжного й поточного санітарного нагляду є профілактика захворюваності, запобігання несприятливому впливу середовища на здоров'я населення, створення оптимальних санітарних умов праці, побуту та відпочинку людей.
Державний санітарно-епідеміологічний нагляд здійснюють відповідно до «Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні» вибірковими перевірками дотримання санітарного законодавства за планами органів і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, а також позапланове залежно від санітарної, епідемічної ситуації та за заявами громадян. Результати перевірки оформляють актом, форма й порядок складання якого визначені Головним державним санітарним лікарем України.

---