В наслідку аварій (руйнувань) хiмiчно небезпечних об’єктів може створитися складна хімічна обстановка з виникненням вогнища хімічного ураження.
(демонструється таблиця "Вогнище ураження СДОР”).
У вогнищі хімічного ураження СДОР розрізняють район аварії й зону розповсюдження зараженого повітря в уражаючих концентраціях.
Район аварії – це площа, яка заражується безпосередньо під час розливу (викиду) СДОР.
Зона розповсюдження зараженого повітря утворюється за рахунок поширення первинної та вторинної хмар.
Первинна хмара утворюється в результаті миттєвого (1–3 хвилини) переходу в атмосферу стиснутих і зріджених газів, вторинна хмара – в результаті випаровування розлитих з підстильної поверхні зріджених газів та токсичних рідин при температурі їх кипіння вище навколишнього середовища.
В хімічному вогнищі СДОР можуть знаходитися у газоподібному, пароподібному, аерозольному і крапельно-рідкому станах. Висота поширення хмари отруйної речовини не перевищує, як правило, 25–30 м. Зона зараження твердо дисперсними частинками не перевищує 1–3 км, рiдкими 5–10 км, а у газоподiбному стані – від 1-го до 35-го км.
Зона хімічного зараження характеризується рухомістю меж. Концентрація СДОР у зараженому повітрі постійно змінюється.
Рухомість зони хімічного зараження залежить від руху повітряних потоків по вертикалі й горизонталі. В умовах, коли приземний шар повітря (висотою до 2 м) холодніший верхніх шарів атмосфери (інверсія) і вітер слабкий (1–2 м/сек), заражена хмара характеризується стабільністю і може поширюватись на значні відстані. В тих випадках, коли температура повітря в приземному шарі (до 20–30 м) постійна (ізотермія) або коли температура нижнього шару повітря вища за температуру верхніх шарів (конвекція) і швидкість вітру близько 3–7 м/сек, глибина розповсюдження зараженої хмари незначна. Найбільша стабільність зони хімічного зараження СДОР спостерігається вночі, раннім ранком, у хмарну погоду, коли стан атмосфери стійкий. Окремі узгір’я можуть перешкоджати поширенню зараженої хмари. В населених пунктах, як правило, концентрація парів і стійкість СДОР буде вища, ніж на відкритій місцевості. По прямих міських вулицях можливе розповсюдження з повітряним потоком високих концентрацій СДОР, в той час, як на сусідніх перпендикулярно розташованих вулицях, СДОР можуть бути у значно менших концентраціях.
Найважливiшими показниками, що визначають розмiри i характер вогнища ураження є концентрацiя токсичної речовини в приземному шарi повітря на зараженій територiї та тривалість впливу отрути на органiзм людини. Як правило, поблизу зруйнованого об’єкта, концентрації отрути досить високі і перевищують смертельні в десятки разів.
Однією з характерних особливостей вогнищ ураження СДОР є те, що їх можна передбачити, так як дислокація ХНО і типи наявних СДОР відомі.
Площi району аварiї i можливого поширення первинної та вторинної хмар СДОР на топографiчних картах прийнято позначати суцiльною лiнiєю синього кольору. Усерединi район аварії зафарбовують жовтим кольором, а позначення – наносять чорним. З навітряної вiд джерела СДОР сторони роблять синiм кольором напис: в чисельнику – тип СДОР, в знаменнику – дата й час виникнення вогнища. Район аварiї окреслюється радiусом Ra, який визначає площу кола, в рамках якого хмара СДОР володiє найбiльшим уражаючим впливом. Радiус району аварiї залежить вiд виду СДОР та умов його зберiгання (використання) i може досягати 0,5–1,0 км.
Медико-тактична характеристика вогнищ хімічного ураження СДОР визначається сукупністю різних факторів, які впливають на організацію медичного забезпечення. До інтегральних показників медико-тактичної характеристики вогнищ хімічного ураження СДОР відносяться стійкість СДОР на місцевості та швидкість їх дії на організм.
По аналогiї з бойовими отруйними речовинами, СДОР подiляють на стiйкi i нестiйкi. До перших вiдносять сполуки з температурою кипiння вище 1400 С (сірчана кислота, діоксин та ін.), а до нестiйких – із низькими температурами кипiння, нижче 1400 С (аміак, хлор, акрилонітрил та ін.). Нестiйкi СДОР заражають мiсцевiсть на хвилини, десятки хвилин. Стiйкi можуть зберігати уражаючу дiю вiд кількох годин до кiлькох тижнiв i мiсяцiв, створюючи несприятливу екологiчну обстановку (дiоксин). Певно, що на стiйкiсть СДОР буде впливати багато факторiв: кiлькiсть СДОР на об’єктi у момент аварiї, метеоумови, характер мiсцевостi тощо.
За швидкістю розвитку уражаючої дiї СДОР подiляють на швидкодiючi та сповільненої дії. При ураженнi першими (аміак, сірковуглець, бензол, толуол, акрилонітрил та ін.) картина iнтоксикацiї розвивається швидко, протягом першого часу. При ураженні речовинами сповільненої дії (бромметил, сірчана кислота, азотна кислота та ін.) симптоми інтоксикації виникають через одну годину і більше.
Вогнища ураження СДОР у залежностi вiд тривалостi зараження мiсцевостi та часу виникнення перших симптомів отруєння, розподiляють на 4 види:
I – вогнище ураження нестiйкими речовинами швидкої дiї (аміак, хлор, бензол, толуол, соляна кислота, сірковуглець, сірководень, акрилонітрил);
II – вогнище ураження нестiйкими речовинами сповільненої дії (бромметил, бромбензол, ацетальдегід, етиленхлоргідрин, етиленоксид);
III – вогнище ураження стiйкими речовинами швидкої дії (хлорсульфонова кислота, олеум, діметилформамід, 2,4-динітрофенол);
IV – вогнище ураження стiйкими речовинами сповільненої дії (сірчана кислота, фторацетат натрію, рицин, діоксин).
Крім того, виділяють ще напівстійкі вогнища ураження СДОР швидкої (мурашина та оцтова кислоти, фурфурол) та сповільненої (азотна кислота, оксиди азоту, в холодну сиру погоду – бромметил) дії.
Особливостi вогнищ ураження утворених речовинами швидкої дiї:
– одномоментне (протягом хвилин, десяткiв хвилин) ураження значної кiлькостi людей;
– швидке наростання iнтоксикацiї з перевагою тяжких уражень;
– дефiцит часу для надання медичної допомоги;
– необхідність проведення негайної евакуацiї уражених із вогнища.
Особливостi вогнищ ураження утворених речовинами сповiльненої дiї:
– послідовне, протягом декількох годин виникнення санітарних утрат;
– необхiднiсть проведення заходiв для активного виявлення уражених серед постраждалих;
– наявнiсть деякого резерву часу для ліквідації наслідків аварії;
– евакуацiя уражених з вогнища здійснюється по мiрi їх виявлення (у декiлька рейсiв).
У стiйких вогнищах ураження тривалий час (бiльш 1-ї години) зберiгається небезпечність отруєння. Особовий склад у вогнищі застосовує засоби захисту органів дихання, а в районі аварії – засоби захисту шкіри, проводить часткову й повну санітарну обробку, заражені об`єкти підлягають дегазації.
В нестійких вогнищах особовий склад застосовує тільки засоби захисту органів дихання. При цьому необхідно підкреслити, що різні ділянки вогнища хімічного ураження СДОР за концентрацією токсичних речовин у повітрі дуже відрізняються. Безпосередньо в районі аварії та на близькій відстані від нього концентрації СДОР вищі ніж такі на інших ділянках вогнища у десятки та сотні разів. У зв’язку з цим, потрібно пам’ятати, що застосування фільтруючих протигазів можливе тільки в атмосфері, яка вміщує не менше 16 об.% вільного кисню і не більше 0,5 об.% токсичної речовини, а марок промислових протигазів СО та М - відповідно 18 та 0,5.
До засобів індивідуального захисту шкіри належать ізолюючі та фільтруючі плащі й костюми (комбінезони), які також поділяються на загальновійськові та спеціальні.
Засоби індивідуального захисту обираються в залежності від фізико-хімічних властивостей СДОР, концентрації, часу перебування в зоні аварії. Існують спеціальні таблиці для вибору засобу індивідуального захисту в залежності від наведених показників.
До засобів колективного захисту належать сховища. Сховищами користуються у випадку наявності труднощів здійснення евакуації великої кількості людей за короткий період. Найбільш ефективною є евакуація, яка проведена до підходу первинної хмари.
Під час аварій на хімічно небезпечних підприємствах не виключається одночасне поширення кількох токсичних агентів, які можуть утворюватися як результат вторинних хімічних реакцій, спричинених аварією. При цьому, токсичний ефект може посилюватись (синергізм), послаблятися (антагонізм) або сумуватись (адитивна дія).
В медико-тактичному вiдношеннi вогнища ураження СДОР характеризуються: раптовiстю, швидкiстю i масовiстю виникнення уражень; зараженням навколишнього середовища; наявнiстю комбiнованих уражень (iнтоксикацiя СДОР та опiк; iнтоксикацiя СДОР і механiчна травма та iн.).
При 100% забезпеченнi людей засобами захисту і своєчасному їх застосуванні число уражених не перевищить 3–6%, що буде визначатись тiльки технiчною несправнiстю засобiв захисту.
При поширенні СДОР найбiльшi концентрацiї будуть спостерігатись при проходженнi первинної хмари. Вони обумовлюють і найбiльшу кiлькiсть уражених.
В аварiях, якi мали мiсце, зареєстровані такі показники тяжкості уражень (Мешков В.В., 1991): тяжкоураженi – 5%; ураженi середньої тяжкостi – 35%; легкоураженi – 60%. Проте, вважається, що для оперативних розрахункiв структури втрат серед незахищеного населення у вогнищi СДОР необхідно виходити із таких показникiв: 35% смертельних, 40% тяжкого i середнього ступенів, 25% легкоуражених, хоча їх коливання можливе у великому дiапазонi.
Досвiд лiквiдацiї наслiдкiв хiмiчних катастроф свiдчить, що контингент важкоуражених, насамперед, формується серед осiб, якi знаходяться поблизу вiд епiцентру аварiї, де створюється надзвичайно високi концентрацiї токсичних речовин. Тільки негайна (в перші хвилини) допомога таким ураженим може врятувати їм життя.
В iнших зонах ураження переважає контингент з легкою та середньою тяжкiстю отруєння. Через декiлька годин пiсля аварiї, за рахунок подальшого розвитку iнтоксикацiї, питома вага важкоуражених зростає. В цих умовах спецiалiзована токсикологiчна допомога повинна бути забезпечена протягом перших 1–3 годин з моменту виникнення аварiї. Реально в умовах надзвичайних ситуацій з динамічним уражаючим фактором це неможливо. В перші години може бути надана перша лікарська і, частково, невідкладна кваліфікована терапевтична допомога. Близько 50% тяжкоуражених будуть знаходитися в термінальних станах (потребують реанімаційної допомоги), решта цієї групи та уражені середнього ступеню тяжкості потребують інтенсивної терапії.
З метою характеристики екологічного впливу СДОР застосовують поняття "довгочасне" вогнище хімічного ураження СДОР. Це вогнище, що утворюється такими сильнодіючими отрутами, які спроможні на тривалий час (тижні, місяці) заражати біосферу (джерела води, планктон, грунт, рослинність) і, таким чином, складати в певному районі на довгий час несприятливу санітарно-гігієнічну обстановку.
Таким чином особливiстю хiмiчних аварiй (руйнувань) є висока швидкiсть формування та дiї уражаючих факторiв, що викликає необхiднiсть прийняття оперативних заходiв медичного захисту. В зв’язку з цим захист особового складу частин i підрозділів медичної служби органiзовується завчасно, а при виникненнi аварiй проводиться у мiнiмально короткi строки.
|
