ПЛАН
1. Політика держави в галузі охорони праці
2. Міжнародно-правове регулювання охорони праці
3. Досвід розвинутих країн у створенні ефективних систем безпеки праці
4. Законодавство з охорони праці в ЄС
Література
1. Політика держави в галузі охорони праці
В нашій державна питанням охорони праці приділяється значна увага. Політика держави в галузі охорони праці базується на принципах:
• пріоритету життя і здоров'я працівників відповідно до результатів виробничої діяльності підприємства і, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;
• комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень, в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;
• соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;
• встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності;
• використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;
• здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
• забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об'єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками та працівниками (їх представниками) при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
• міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організацій роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.
Відповідно до ст. 9 Конституції України діючі міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлені інші правила, ніж ті, які містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди (ст. 3 ЗУ "Про охорону праці"). Таким чином, в Конституції нашої держави і в ЗУ "Про охорону праці" закріплений принцип пріоритету міжнародно-правових норм перед нормами національного законодавства.
Згідно ст. 33 Міністерства й інших центральні органи виконавчої влади в сфері охорони праці, зокрема, мають повноваження брати участь у міжнародному співробітництві й в організації виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, вивчати, узагальнювати й поширювати світовий досвід за даними питанням, обробляти й представляти у встановленому порядку пропозиції щодо удосконалення і поступового наближення діючого законодавства про охорону праці до відповідних міжнародних і європейських норм.
2. Міжнародно-правове регулювання охорони праці
Міжнародна правове регулювання в галузі охорони праці – це встановлена міжнародними договорами (актами) система стандартів щодо регулювання праці, яку держави, що приєдналися до відповідного міжнародного договору, використовують в національному трудовому законодавстві. Суб'єктами міжнародно-правового регулювання праці є ООН та її спеціалізований орган – Міжнародна Організація Праці (МОП). Суб'єктами міжнародно-правового регулювання праці можуть бути різні об'єднання держав: Рада Європи, Європейський Союз, СНД.
МОП покликана вирішувати такі завдання: розробка узгодженої політики та програм, спрямованих на вирішення соціально-трудових проблем; розробка та прийняття міжнародних трудових норм (конвенцій та рекомендацій) для проведення прийнятої політики у життя; допомога країнам - членам МОП у вирішенні проблем зайнятості; розробка програм щодо поліпшення умов праці; розвиток соціального забезпечення; розробка заходів щодо захисту прав таких соціальне вразливих груп трудящих як жінки, молодь, особи похилого віку; сприяння організаціям найманих працівників і підприємців в їхній роботі спільно з урядами щодо врегулювання соціально-трудових відносин.
Україна являється членом МОП з 1954 р. Головним принципом роботи МОП є трипартизм, що означає, що формування майже всіх органів МОП базується на основі трьохстороннього представництва – від урядів, представників працівників і підприємців (роботодавців).
Міжнародне Бюро Праці – постійний орган МОП виконує функції секретаріату, він не є суб'єктом міжнародно-правового регулювання праці, але займається підготовкою конвенцій і рекомендацій МОП і спостереженням за їх застосуванням, збиранням і поширенням інформації щодо міжнародно-правового регулювання умов праці найманих працівників.
Міжнародне Бюро Праці займається підготовкою матеріалів до конференції МОП, надає допомогу державам у виробленні законів на основі рішень Генеральної конференції, видає публікації щодо міжнародно-правового регулювання праці.
Згідно з Статутом МОП одним з головних напрямків діяльності цієї організації є нормотворчість, тобто створення міжнародних трудових стандартів. МОП приймає конвенції та рекомендації, що стосуються різних аспектів праці.
МОП приймає міжнародно-правові акти в сфері праці у таких напрямках: право на працю, заборона примусової праці, право на колективні переговори, умови праці, охорона праці, соціальна співпраця працівників і роботодавців, мирні засоби вирішення трудових конфліктів тощо.
Систематизовані Конвенції і рекомендації МОП утворюють Міжнародний кодекс праці. З 1919 р. МОП прийняла 181 конвенцію і 188 рекомендацій з широкого спектра питань у сфері праці. Це – основні права людини, зайнятість і навчання, умови праці або техніка безпеки і гігієна праці.
Ряд конвенцій присвячений захисту трудових прав у галузі умов і охорони праці. Так, Конвенція №47 про скорочення робочого часу до 40 годин у тиждень (1935 р.) передбачає, що встановлення 40-годинного робочого тижня не тягне за собою якого б не було зменшення заробітної плати. Години, відпрацьовані понад нормальну тривалість робочого часу, Конвенція розглядає як понаднормовані, які допускаються лише в певних випадках і підлягають додатковій оплаті. Аналогічні норми передбачені статтями 50, 62, 64, 65 КЗпП України.
Багато міжнародних актів МОП присвячено забезпеченню прав працівників щодо охорони здоров'я на виробництві. Ці акти вимагають від держав – членів МОП проведення державної політики в галузі безпеки, гігієни праці, створення ефективної системи інспекції праці.
Ряд конвенцій МОП присвячений забороні використання шкідливих хімічних речовин, інші конвенції пов'язані з працею в конкретних галузях господарства (професіях). Так, Конвенції №170 про хімічні речовини (1990 р.), №174 про запобігання значним промисловим аваріям (1993 р.) були прийняті у зв'язку з аваріями в атомній енергетиці.
МОП активно працює в Україні з початку 90-х років. МОП вже здійснила проекти пов'язані з аналізом стану соціальної політики (спільно з ПРООН і Світовим банком), кризового стану ринку праці в Україні (1995 рік), розвитком соціального партнерства. Протягом усього часу МОП надавала і продовжує надавати допомогу Урядові в експертній оцінці законопроектів, ознайомленні урядовців, представників профспілок і роботодавців з міжнародними стандартами статистики праці та її національною систематизацією.
Нині МОП спільно з ПРООН та іншими агенціями здійснює в Україні важливі проекти, які пов'язані з розробкою моделі соціального бюджету, ринком праці та професійним навчанням безробітних, розвитком малого та середнього підприємництва, соціального партнерства і діалогу.
Україна є також членом Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), яка була заснована 7 квітня 1948 року, коли 26 країн-учасниць Організації Об'єднаних Націй, в тому числі й Україна, ратифікували її статут.
Статут ВООЗ визначає, що провідна мета Організації – досягнення усіма людьми такого рівня здоров'я, який давав би їм змогу вести соціально та економічно активне життя. У 1977 році на Всесвітній зустрічі з питань охорони здоров'я ці ідеї було покладено в основу стратегії "Здоров'я для всіх до 2000 року."
Для успішного виконання програми ВООЗ у кожній з країн створено координаційні бюро ВООЗ. В Україні таке бюро створили у 1994 році., що дало змогу впроваджувати середньотермінові програми співробітництва між Урядом України та Європейським регіональним бюро ВООЗ.
3. Досвід розвинутих країн у створенні ефективних систем безпеки праці
Здорові працівники, які працюють у здорових умовах, є найважливішою умовою для підприємства, яке працює постійно та продуктивно. Економічні цілі підприємства не мають бути в конфлікті із проблемами умов праці, навпаки, вони доповнюють одне одного.
Нажаль, останні дослідження умов праці в Європейському Союзі показали, що здоров’я працівників не визнається як фактор продуктивності. Безумовно, зараз мають місце "класичні" загрози для здоров’я – важкі види робіт, роботи під впливом погодних умов тощо, однак виникли і нові проблеми – інтенсифікація робіт, тиск часу, зростання відповідальності та підвищення концентрації, та, з іншого боку, монотонність та соціальна ізоляція. Такий тиск викликає негаразди із здоров’ям, стреси та синдром "згорання", що зменшує мотивацію та спонукає байдужість.
Удосконалення умов праці, включаючи безпеку праці та охорону здоров’я на виробництві, відіграють надзвичайно важливу роль щодо підвищення продуктивності. Європейська Асоціація Національних центрів продуктивності (ЄАНЦП) разом з її членами прагне, через інформаційні зустрічі та консультації, доводити економічну важливість як на макро-, так і на мікрорівні – умов праці для якомога більшої кількості урядових організацій та підприємств. Це потрібно не тільки робітникам, але відіграє свою важливу роль у відкритій конкуренції між підприємствами та економіками.
У західних країнах, починаючи з 90-х років минулого сторіччя, різко міняються підходи до забезпечення безпеки на виробництві. З однієї сторони організаційні фактори в політиці безпеки стають усе більш і більш важливими. З іншої сторони представлення організацій у відношенні безпеки різко змінилися. З'явилися тенденції, коли при оцінці забезпечення безпеки, акцент робиться не на конструктивні особливості машин і механізмів, що саме по собі дуже важливо, а на такі менш відчутні й вимірювані фактори, як організаційна культура, зміна поводження, підвищення відповідальності або прихильність організації визначеним цілям і задачам. В остаточному підсумку це вилилося в розробку на Заході національних стандартів якості, що сформувалися в міжнародні стандарти якості серії ІСО 9000-1994, а недавно – ІСО 9000-2000.
У силу того, що в боротьбу за скорочення втрат і підвищення якості були включені всі структурні підрозділи компаній, у наслідку елементи системи управління якістю, були використані при створенні системи управління навколишнім середовищем (ІСО 14000-1996), а в подальшому така система створюється і для управління охороною праці.
Хоча в більшості закордонних компаній елементи систем управління безпекою вже були встановлені, часто вони були розрізнені і не формували єдину взаємодіючу систему. З урахуванням цього в 1991 році Виконавчий комітет Великобританії з питань безпеки і здоров'я розробив Посібник з ефективного управління професійною безпекою і здоров'ям (HSG65).
Документ HSG65 мав усебічний характер і пропонував ефективну модель розробки систем управління, що попереджають ризик, для багатьох компаній. Проте, даний документ мав лише характер керівництва й адресований він був тим компаніям, які прагнули у своїй роботі відповідати вимогам законодавства в області безпеки.
Прагнучи надати повноваження і керівництво для більш широкого кола персоналу, Британський Інститут Стандартів розробив загальний посібник із упровадження систем управління безпекою і здоров'ям і представив його в керівному документі за назвою BS8800. У даному керівництві були прийняті два різних підходи, один з них – HSG65, а інший, що має міжнародний характер – ІСО 14001. Разом з тим BS8800, як і HSG65, є усього лише керівництвом, і, як наслідок, жоден з його пунктів не носить обов'язкового характеру. З цієї причини вони носять рекомендаційний характер і не можуть служити документом для сертифікації систем управління безпекою.
У цьому зв'язку Британський Інститут Стандартів розробив у співробітництві з ведучими органами по сертифікації різних країн технічні умови OHSAS 18001:1999, відповідно до вимог яких стало можливо проводити оцінку і сертифікацію систем управління безпекою будь-якої організації.
В даний час OHSAS є одним з керівних документів по системам управління промисловою безпекою й охороною праці для компаній багатьох країн світу. Його достоїнство в тому, що OHSAS розроблено з урахуванням сумісності з ІСО 14001 і ІСО 9001.
Підвищення рівня стандартизації й уніфікації нормативної документації в області охорони праці досить актуальні і для нашої країни. Справа в тому, що з оголошенням про намір України вступити у СОТ загострилася проблема приведення українського законодавства і нормативних правових і технічних актів відповідно до міжнародних стандартів. До цього варто додати, що ряд компаній українського бізнесу, що давно й активно працюють на міжнародному ринку, змушені були переходити на системи управління в області якості, навколишнього середовища і безпеки, адекватні міжнародним стандартам.
4. Законодавство з охорони праці в ЄС
Директиви ЄС з питань охорони праці є юридичними інструментами, прийнятими Європейською Радою і Європейським Парламентом. Вони повинні бути перенесені на ґрунт національних юридичних законодавчих основ.
Питання охорони безпеки праці прямо торкається в Європейському договорі з 1987р. Відповідно до розширеного тлумачення охорони безпеки праці законодавчі основи охорони безпеки праці базуються на трьох стовпах:
• Охорона безпеки праці працівників як передбачено Статтею 137 Договору.
• Вільне пересування товарів, як передбачено Статтею 95 Договору.
• Захист навколишнього середовища, що побічно має на увазі охорону безпеки праці працівників, які втягнуті у виробничу діяльність, як передбачено Статтею 175 Договору.
В даний час законодавство ЄС, що відноситься до охорони праці, представлено двома групами:
• Міри, прийняті у виконання основної Директиви ЄЕС 89/391, що містить основні положення про організацію охорони безпеки праці на робочому місці. Вона визначає обов'язки роботодавців і працівників і підкріплена індивідуальними директивами для специфічних груп працівників, робочих місць.
• Додаткові заходи, що містять докладні умови, які прямо не відносяться до основної Директиви, у відношенні різних видів діяльності або специфічних груп підвищеного ризику.
Директиви, які прямо спрямовані на захист працівників і взаємин роботодавець-працівник базуються на Статті 137 Договору і пропонують мінімальні вимоги до охорони праці на виробництві. Принцип мінімальних вимог полягає в тому, що Країни-Члени ЄС повинні як мінімум виконувати умови Директиви. Так, Країна-Член ЄС зобов'язані підвищити рівень захисту, якщо він нижче, ніж вимоги Директиви. Однак, прийняті положення не заважають будь-який Країні-Членові ЄС приймати або вводить більш строгі заходи для охорони праці.
Література
1. Конституція України // Голос України від 27 липня 1996 р. № 138 (1388).
2. Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 року N 2694-XII (ВВР 1992, N 49, ст. 668).
3. Модельный закон об охране труда. Принят на девятом пленарном заседании
Межпарламентской Ассамблеи государств-участников СНГ (постановление № 9-8 от 8 июня 1997 года)
4. Международно-правовое сотрудничество государств-участников Содружества Независимых Государств в области охраны труда // Журнал международного частного права. – 1998. – № 16, 17.
5. Міжнародне законодавство про охорону праці. Конвенції та рекомендації МОП. У 3-х томах. Том 1. Упоряд. Е.М. Теличко. – К.: "Основа", 1997. – 672 с.
6. Основи охорони праці. /під редакцією д.т.н. професора М.П. Купчика, д.т.н. професора М.П. Гандзюка – Київ 2000, стр.410.
7. Сазонов В.В., П’ятигорський З.І. під ред. В.В. Сафонова. Охорона праці. – Дніпропетровськ: Промінь, 1982. – 167 с.
|
