Вступ
Важливою умовою життєдіяльності людей є праця, тобто діяльність, спрямована на створення матеріальних цінностей. Праця становить єдність двох функцій: засобу до життя і сферу ствердження особи. Перша з цих функцій знаходить своє відображення в орієнтуванні працівника на зміст праці, її відповідність його внутрішнім запитам, моральне задоволення роботою.
Загальновідомо, що економічне зростання автоматично ще не веде до збалансованого економічного і соціального розвитку. Зміни, що відбуваються у структурі зайнятості й попиту на робочу силу, як і до становища працівника на робочому місці, умов його праці, ставлять підвищені вимоги до безпеки праці. Особливо потерпають від цього ті групи працюючих, що вже перебувають у невигідному становищі: жінки, працівники похилого віку, неповнолітні.
Мова в роботі йтиме про охорону праці неповнолітніх. Актуальність цієї теми в тому, що на ринку праці молодь – категорія багаточисельна. Її готовність до виробничої праці є життєво важливою складовою успішного економічного розвитку суспільства в майбутньому.
Значущість цього ресурсу невпинно зростає. В той же час, ті, кому крім молодості та амбіційності, здебільшого, немає, що запропонувати роботодавцю, відчувають гостру потребу в особливій увазі з боку суспільних та державних структур.
Виходячи з цього, метою даної курсової роботи є дослідження та аналіз стану виконання державної політики по охороні праці неповнолітніх.
Загальна характеристика охорони праці
Проведення соціально-економічних реформ в нашій країні привело до активного розвитку різних форм власності господарських суб’єктів, що, в свою чергу, відбилося на трудових відносинах між робітником та працедавцем.
Відомо, що охорона праці тісно пов’язана із станом економіки, технічним станом виробництва та сферою соціальної підтримки в державі. На цьому несприятливому фоні проблеми, пов’язані з охороною праці, вирішуються повільно. Охорона праці молоді потребує належної уваги з боку держави.
Взагалі, охорона праці – це система забезпечення безпеки життя і здоров’я працівників в процесі трудової діяльності ,що включає правові, соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні, лікувально-профілактичні, реабілітаційні та інші заходи, що формують організаційно-правовий механізм реалізації конституційного права громадян на працю [1; ст.43] в умовах, що відповідають вимогам безпеки та гігієни.
Система охорони праці робітника включає права:
а) на робоче місце, захищене від впливу шкідливих чи небезпечних виробничих факторів, які можуть викликати виробничу травму, професійне захворювання або зниження працездатності;
б) на відшкодування шкоди, завданої йому травмою, професійним захворюванням або іншим пошкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків;
в) на отримання достовірної інформації від роботодавця чи державних або суспільних органів про стан умов і охорони праці на робочому місці працівника, про існуючий ризик пошкодження здоров’я, а також про прийняття міри по його захисту від впливу шкідливих або небезпечних виробничих факторів;
г) на відмову без будь-яких наслідків для нього від виконання робіт у випадку виникнення безпосередньої небезпеки для його життя і здоров’я до усунення цієї небезпеки;
д) на забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту у відповідності з вимогами законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці за рахунок коштів роботодавця;
е) на професійну перепідготовку у випадку призупинення діяльності або закриття підприємства, цеху, участку або ліквідації робочого місця внаслідок незадовільних умов праці, а також у випадку втрати працездатності у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням;
ж) на звернення із скаргою у відповідні органи державної влади, а також в профспілки та інші представницькі органи у зв’язку з незадовільними умовами охорони праці;
з) на участь в перевірці і розгляді питань, пов’язаних з покращенням умов охорони праці;
и) на проведення інспектування органами державного нагляду та контролю або суспільного контролю умов охорони праці, в тому числі за запитом працівника на його робочому місці;
к) на його навчання щодо безпечних методів і засобів праці за рахунок коштів роботодавця, та інші.
2. Охорона праці неповнолітніх: права, норми виробітку, відпустки.
2.1. Права неповнолітніх у трудових відносинах.
Згідно ст. 187 КЗпП, неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України. Умови праці неповнолітніх на виробництві повинні відрізнятися від умов праці дорослих працюючих. Це пояснюється як фізіологічними особливостями організму підлітків, який тільки формується, так і відсутністю у більшості з них відповідної професії і спеціальності. Саме ці обставини і визначили відмінність правового регулювання їх праці, хоч за загальним правилом на неповнолітніх повністю поширюється законодавство про працю, а їх права щодо трудового договору прирівнюються до прав повнолітніх працюючих. У той же час в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці їм надаються пільги.
З метою охорони здоров’я неповнолітніх ст.188 КЗпП не допускає прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. Як виняток, можуть прийматись на роботу особи, які досягли п’ятнадцяти років при письмовій згоді одного з батьків або особи, що їх замінює. Усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення ними двадцяти одного року, щороку підлягають обов’язковому медичному оглядові. Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний за свої кошти організовувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу неповнолітніх) та щорічного обов’язкового медичного огляду до досягнення ними 21 року.
Для прийняття на роботу молоді місцеві органи державної виконавчої влади визначають в межах Закону України „Про зайнятість населення” квоту робочих місць[3; ст.5]. Ці місця використовуються для направлення на виробництво осіб, які закінчили загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб молодше 18 років.
Відмова у прийнятті на роботу і професійне навчання особам, направленим в рахунок броні, забороняється. Така відмова може бути оскаржена у судовому порядку.
Праця молоді віком до 18 років на важких роботах і на роботах з шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах заборонена.
На кожному підприємстві, в установі, організації має вестися спеціальний облік працівників, які не досягли віку 18 років, із зазначенням їх дати народження. Це робиться з метою дотримання наданих їм прав та контролю за умовами праці молоді на підприємствах, в організаціях, установах з боку органів нагляду та контролю.
Ст. 199 КЗпП встановлює, що батьки, усиновителі і піклувальники неповнолітнього, а також державні органи та службові особи, на яких покладено контроль за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, коли продовження його чинності загрожує здоров'ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси. Такі особи, державні органи і посадові особи зобов’язані подати докази про неможливість продовження трудового договору неповнолітнього у зв’язку з загрозою здоров’ю неповнолітнього або порушенням законних інтересів неповнолітнього на даному підприємстві, в установі, організації.
2.2. Роботи, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх.
Забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Список таких робіт затверджено Наказом Міністерства охорони здоров’я України №46 від 31 березня 1994 р. (Перелік важких робіт і робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх).
В ст.190 КЗпП передбачена заборона залучення неповнолітніх до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Такі норми містяться в Наказі Міністерства охорони здоров’я України №59 від 22 березня 1996 р., яким, зокрема, передбачається, що:
- до тривалої роботи по підійманню та переміщенню важких речей підлітки до 15 років не допускаються;
- робота неповнолітніх з вантажами не повинна становити більше 1/3 робочого часу;
- вага окремого вантажу, який можуть підіймати та переміщувати неповнолітні, не повинна перевищувати наведені нижче граничні норми.
Календарний вік, роки Граничні норми ваги вантажу (кг)
Короткочасна робота Тривала робота
Юнаки Дівчата Юнаки Дівчата
14 5 2,5 – –
15 12 6 8,4 4,2
16 14 7 11,2 5,6
17 16 8 12,6 6,3
Під короткочасною роботою визнається 1-2 підняття та переміщення вантажу протягом однієї години роботи. Якщо здійснюється більше двох піднять та переміщень протягом однієї години робочого часу, то це вважається тривалою роботою по підняттю та переміщенню вантажів.
Докладене м’язове зусилля при утриманні або переміщенні вантажу з використанням засобів малої механізації не повинно перевищувати граничної норми ваги більш як на 3 хвилини, подальший відпочинок – не менше 2 хвилин.
Згідно з нижченаведеною схемою визначено сумарну вагу вантажу, що означає суму ваги вантажу за певну кількість його підйомів (переміщень).
Рівнем робочої поверхні вважається робочий рівень стола, верстата, конвеєра тощо.
Відстань переміщення вантажу вручну не повинна перевищувати 1 м.
Календарний вік, роки Сумарна вага вантажів (кг), що підіймаються (переміщуються) при виконанні роботи
З рівня робочої поверхні З підлоги
Юнаки Дівчата Юнаки Дівчата
14 10 5 7 3,5
15 48 12 24 6
16 160 40 80 20
17 272 72 130 32
Крім того, ст.192 КЗпП закріплює гарантію дотримання встановленої законом тривалості робочого часу для неповнолітніх. Вона забороняє використовувати працю осіб, що не досягли вісімнадцяти років на надурочних і нічних роботах, а також на роботах у вихідні дні навіть при згоді неповнолітнього або за надзвичайних умов. Оскільки для неповнолітніх осіб передбачено встановлення скороченої тривалості робочого часу, вбачається недопустимим залучати цих осіб до чергування та режиму роботи з ненормованим робочим днем.
2.3. Норми виробітку для неповнолітніх.
Часові норми виробітку для неповнолітніх є загальними, що застосовуються для дорослих робітників. Але скорочена тривалість робочого часу для неповнолітніх залежно від віку не тягне за собою зменшення розміру оплати праці. Тому заробітна плата неповнолітнім виплачується в такому самому розмірі, як і працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.
Якщо неповнолітні допущені до відрядних робіт, їх праця оплачується за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників.
Але при цьому слід враховувати, що для робітників віком до вісімнадцяти років норми виробітку встановлюються виходячи з норм виробітку для дорослих робітників пропорційно скороченому робочому часу для осіб, які не досягли віку вісімнадцяти років.
Для неповнолітніх і для молодих робітників після 18 років, якщо вони поступають на підприємство, в організацію після закінчення загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних навчальних закладів чи курсів, а також для тих, які пройшли навчання безпосередньо на виробництві, затверджуються знижені норми виробітку[10;ч.2 ст.193 ].
2.4. Відпустки неповнолітніх працівників.
Щорічні відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років надаються у зручний для них час (ст.195 КЗпП). Тривалість такої відпустки становить 31 календарний день. У перший рік роботи щорічна основна відпустка неповнолітнім надається за їх заявою до настання шестимісячного строку безперервної роботи на даному підприємстві, в організації, установі.
Робочий рік, на відміну від календарного, відраховується з першого робочого дня фактичної роботи. Наприклад, якщо працівник приступив до виконання своїх трудових обов’язків 10 червня 2002 року, то його робочий рік становить період з 10 червня 2002 року до 10 червня 2003 року.
Наступні відпустки надаються неповнолітньому згідно з графіками, складеними на підприємстві, в організації, установі, погодженими з профспілковим комітетом, і з урахуванням бажання неповнолітнього. Про конкретний період надання щорічних відпусток повідомляється працівникові не пізніше, ніж за два тижні до встановленого графіком строку, а заробітна плата за час відпустки повинна бути виплачена працівникові за три дні до початку відпустки.
Забороняється ненадання щорічної відпустки протягом робочого року, а також заміна відпустки грошовою компенсацією особам до 18 років.
2.5. Робочий час неповнолітніх працівників.
Робочий час – це обов’язкова міра праці, тривалість якої регламентована законом та виданими на його основі іншими нормативними актами. Згідно ст. 51 КЗпП скорочена тривалість робочого часу встановлюється для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому пункту 1 ст.51 для осіб відповідного віку.
Що стосується заробітної плати неповнолітніх, то при скороченій тривалості робочого часу виплачується в такому ж розмірі, як і працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.
Праця працівників, допущених до відрядних робіт, оплачується за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю роботи дорослих працівників.
Оплата учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємства можуть встановлювати учням доплати до заробітної плати.
Список використаної літератури:
1. Конституція України – К., 1996.
2. Закон України "Про відпустки” від 15 листопада 1996р. //ВВР. – 1997.– №2
3. Закон України „Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р. //ВВР. –1991. – №14.
4. Закон України "Про колективні договори та угоди” від 1 липня 1993 р. //ВВР. – 1993. – №36.
5. Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.97. //ВВР. – 1997. – №18.
6. Закон України "Про оплату праці” від 1 травня 1995 р. // ВВР. – 1995. – №17.
7. Закон України „Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24.01.95. //ВВР. – 1995. – №1.
8. Закон України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 05.02.93. //ВВР. – 1993. – №5.
9. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / відп. ред. О.П.Товстенко. – К.: Юрінком Інтер, 2000.
10. Кодекс законів про працю України: Науково-практичний коментар. – Х.: Консум, 2003.
|
