ПОГОРІЛЕЦЬ А.М.
Терміном "охорона праці" у вузькому розумінні завжди визначалося
створення для працівників здорових та безпечних умов праці. Закон
України "Про охорону праці" від 14жовтня 1992 р. в ст. 1 так визначає
охорону праці: "Охорона праці - це система правових,
соціально-економічних, організаційно-технічних і
лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження
здоров'я і працездатності людини в процесі роботи". Виходячи зі змісту
закону та інших нормативно-правових актів, більш доцільно, на нашу
думку, замість терміна "охорона праці" у вузькому розумінні вживати
термін "охорона здоров'я працівників на виробництві",оскільки фактично
метою таких заходів є саме охорона здоров'я працівника, збереження його
працездатності на виробництві під час виконання трудових обов'язків.
Останнім часом вимоги з охорони здоров'я часто не дотримуються
підприємствами різних організаційно-правових форм, які використовують
працю найманих працівників. Чимало керівників підприємств
безвідповідально ставляться до обов'язків щодо створення здорових і
безпечних умов праці, часто розглядають ці питання як другорядні.
Пільги та переваги, передбачені законодавством про працю, підірвали
конкурентоздатність жіночої робочої сили на ринку праці. Утримувати
працівників, які мають багато пільг, власнику або уповноваженому ним
органу невигідно, а примусити підприємців брати жінок на роботу в
сучасних умовах практично неможливо. Робота ж жінок поза домашнім
вогнищем викликана економічною необхідністю якщо не самій утримувати
себе і свою сім'ю, то принаймні бажанням допомогти чоловікові здобувати
необхідні, хоч мінімальні засоби до існування, оскільки не завжди сім'я
має змогу прожити за винагороду, яку отримує чоловік.
Вимушене суміщення сімейних обов'язків з роботою на виробництві не
проходить безслідно. Найвідчутнішим негативним наслідком фактичного
подвійного навантаження жінки є хронічна перевтома, що призводить до
зниження продуктивності її праці на виробництві.
Держава намагається не допускати застосування праці жінок на важких
роботах і на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці.
Не дозволяється використання праці жінок на підземних роботах і
гірничодобувній промисловості та на будівництві підземних споруд, за
винятком жінок, які займають керівні пости і не виконують фізичної
роботи; жінок, які зайняті санітарним та побутовим обслуговуванням;
жінок, які проходять курс навчання та допущені до стажування у підземних
частинах стажування; жінок, які повинні спускатися час від часу у
підземні частини підприємств для виконання нефізичних робіт.
Конституція України, у ст. 24 проголошує рівність прав і свобод жінок
з чоловіками. З метою фактичного забезпечення рівноправності, з
урахуванням особливостей жіночого організму, трудовим законодавством
передбачено спеціальні правила охорони праці жінок, пільги і додаткові
гарантії їх трудових прав. Охорона праці жінок являється важливим
інститутом трудового права, котрий диференціює цілий комплекс правових
норм у регулюванні взаємовідносин працівників - жінок з роботодавцем з
додержанням специфіки жіночої праці. Оскільки остання часто-густо
взаємообумовлюється особливостями становища жінки у сім'ї та
суспільстві. Не випадково охороні праці жінок присвячено значний об'єм
правового матеріалу в системі цілісної підгалузі - "Охорона праці".
Слід зауважити, що в науковій юридичній літературі мало уваги
приділяється цій проблемі, що виявляється вагомим аргументом у
необхідності розкриття теми даної.
Отже, охорона праці - це система збереження життя і здоров'я
працівників у процесі трудової діяльності, що включає правові,
соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні,
лікувально-профілактичні, реабілітаційні та інші заходи.
Охорона праці жінок являється важливим інститутом трудового права,
котрий диференціює цілий комплекс правових норм у регулюванні
взаємовідносин працівників - жінок з роботодавцем з додержанням
специфіки жіночої праці.
Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм
заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей
віком до трьох років, а одиноким матерям - за наявності дитини віком до
чотирнадцяти років або дитини-інваліда. При відмові у прийнятті на
роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган
зобов'язаний повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова у
прийнятті на роботу може бути оскаржена у судовому порядку.
У зв'язку з вагітністю і пологами жінкам надаються соціальні
відпустки. Їх тривалість становить 70 календарних днів до родів і 56 -
після родів. У разі ненормальних родів або народження двох або більше
дітей відпустка після родів надається тривалістю 70 календарних днів. http://udau.edu.ua
| 
