Вступ.
Проблема створення безпечних і нешкідливих умов праці в Україні існува¬ла, можно сказати, завжди, про що свідчить статистика нещасних випадків: ще 10 років тому на виробництві щорічно травмувалося 125 тис. працівників, з них гинуло майже 3 тис. - відповідно в 2 і 1,5 рази більше, ніж тепер.
Проте, справжній стан охорони праці та рівень виробничого травматизму на той час замовчувались. Це не тільки породжувало благодушність та безвідпо-відальність керівників усіх рівнів щодо підвищення безпеки праці, але й шко-дило формуванню свідомого ставлення людей до особистої безпеки та безпеки оточуючих.
З цих причин багато важливих невідкладних наукових і виробничих зав-дань з питань умов і безпеки праці зовсім не вирішувалось або вирішувалося частково, з великим запізненням. Наслідками такого становища стали:
•    -відставання від світових досягнень на 15-20 років вітчизняної науки з пи-тань охорони праці;
•    -зростання в 5-8 разів рівня виробничого травматизму порівняно з такими ж показниками в інших промислове розвинених країнах;
•    -перевищення майже в 2 рази в розрахунку на одного працюючого витрат на пільги і компенсації за роботу в шкідливих умовах над витратами на профі¬лактику нещасних випадків і професійних захворювань.
У теперішній час в Україні здійснюються суспільно-політичні та соціально-економічні реформи. Наша країна переживає етап відмирання централізовано-розподільних форм господарювання і народження економічних відносин в сфері праці, притаманних соціально-ринковій моделі державного управління. При цьому, природно, змінюються ролі і функції основних суб'єктів підприємницької діяльності: держави, роботодавця і працівника. Цей процес неминуче охоплює і охорону праці - невід'ємну частину будь-якого виробництва.
-Розвиток науки і техніки, збільшуючи безпеку життєдіяльності людини в цілому, привів до появи цілого ряду нових проблем.
По-перше – зростання ступеня ризику травматизму та загибелі людей при взаємодії зі складними технічними системами на виробництві, транспорті, побуті. Так, в СССР число померлих від нещасних випадків у працездатному віці, від отруєнь та травм: 1980 р. – 175; 1985 – 144 на 100 000 мешканців.
Україна:
 
Причини травматизму та загибелі людей:
-    недбальство з боку людини
-    незнання наслідків своєї діяльності
-    небезпечні фактори виробництва та навколишнього середовища
-    конструктивні недоліки техніки, засобів відображення інформації, органів керування машинами та механізмами.
По-друге – зростання числа випадків технологічних катастроф ( на АЕС, хімічних і др. виробництвах), зумовлене зниженням реальної надійності пристроїв, зроблених людиною та помилками  персоналу під час експлуатації.
По-третє – істотне збільшення антропогенного навантаження та навколишнє середовище від життєдіяльності людини досягло граничного рівня. Так з 1960р. по 1960 рік кількість стихійних лих на Землі зросла в два рази і продовжує зростати.
По-четверте – досягнення потенційної ефективності технічних систем неможливе з декількох причин:
-    неузгодженість рівня розвитку та підготовки людини з особливостями техніки;
-    неузгодженість людини з параметрами обладнання, що особливо з’являється за умов дефіциту часу, інформації та дії зовнішніх факторів;
-    низький рівень відповідальності людей за результати своїх дій;
-    відсутність зацікавленості у досягненні найвищих результатів.
Ці проблеми потрібно вирішувати комплексно на основі вивчення принципів взаємодії людини і техніки, людини і виробництва.

1. Законодавча та нормативна база України про охорону праці.
    Сучасний стан виробництва, зміна пріоритетів в економіці і охороні праці відображені в Законі України «Про охорону праці», прийнятий Верховною Радою України 14 жовтня 1992 року і введений в дію з 24.10.92 р. Він визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону  їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Закон складається з 8 розділів і має 49 статей.
    Розділи:
1. Загальні положення.
 2. Гарантії прав громадян на охорону праці.
3. Організація охорони праці на виробництві.
4. Стимулювання охорони праці.
5. Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці.
6. Державне управління охороною праці.
7. Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці.
8. Відповідальність працівників за порушення Законодавства про охорону праці.
    На виконання вимог Закону і забезпечення комплексного управління охороною праці на державному рівні створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення при Кабінеті Міністрів України та Державнй комітет України по нагляду за охороною праці. Діє також Національний НДІ охорони праці та Науково-інформаційний і навчальний центр охорони праці цього Комітету. З липня 1994 р. видається науково-виробничий журнал «Охорона праці».
     Крім Закону про «Охорону праці» законодавчими актами, що визначають основні положення з охорони праці, є загальні закони України, а також спеціальні законодавчі акти, які приймаються або затверджуються іншими державними органами і КМ України, Державним комітетом України по нагляду за охороною праці, Міністерством охорони здоров’я України, Міненергетики України та іншими відомствами.
Загальні закони – Конституція України, Кодекс Законів про працю України та Закон України «Про охорону праці».
Спеціальні законодавчі акти – це міжгалузеві та галузеві акти про охорону праці. Це Державні стандарти системи стандартів безпеки праці, Будівельні норми та правила, Санітарні правила, Правила будови електроустановок, ПТЕ електроустановок споживачів, норми радіаційної безпеки і т. д.

2. Державне управління охороною праці.
    Органи державного управління охороною праці, які здійснюють керівництво:
1.    Кабінет Міністрів України
2.    Державний Комітет України по нагляду за охороною праці
3.    Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади
4.    Місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів
    Кабінет Міністрів є вищим державним органом, що
•    здійснює державне управління охороною праці в країні;
•    забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
•    затверджує Національну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища;
•    визначає функції загальних та галузевих міністерств щодо охорони праці та
•    визначає  порядок створення і використання фондів охорони праці.
Для реалізації системи державного управління охороною праці при КМ створена Національна Рада з питань безпечної життєдіяльності населення.
    Державний Комітет України по нагляду за охороною праці (Держгір промнагляд):
-    безпосередньо реалізує державну політику щодо охорони праці та здійснює комплексне управління охороною праці в країні;
-    розробляє і контролює виконання національної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
-    координує роботу міністерств та інших органів державної влади, місцевої адміністрації та об’єднань підприємств у галузі охорони праці;
     Міністерство праці України:
-    здійснює державну експертизу умов праці;
-    визначає порядок та здійснює контроль за якістю та своєчасністю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам з охорони праці;
-    бере участь у розробці нормативних актів з охорони праці.
    Міністерство охорони здоров’я України:
-    розробляє гігієнічно обґрунтовані нормативи показників шкідливих факторів на робочих місцях та у межах робочої зони;
-    опрацьовує санітарні норми щодо нормативів та методик визначення показників шкідливих факторів;
-    проводить контроль виконання вимог гігієни;
-    розробляє методику проведення атестації робочих місць.
     Інші міністерства та центральні органи влади:
-    проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці;
-    розробляють і реалізують комплексні заходи поліпшення умов і охорони праці;
-    здійснюють методичне керівництво;
-    фінансують опрацювання і перегляд нормативних актів;
-    організовують і контролюють навчання і перевірку знань з охорони праці.
     Місцеві державні адміністрації та Ради народних депутатів:
-    проводять роботу з охорони праці в межах підпорядкованої території;
-    забезпечують проведення державної політики щодо охорони праці;
-    формують програми
-    здійснюють контроль за додержанням нормативних актів.
-    
3.Організація охорони праці на виробництві
    Власник зобов’язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих Законодавством про охорону праці.
    З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління охороною праці, для чого:
-    створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які вирішують конкретні питання охорони праці;
-    розробляє за допомогою профспілок комплексні заходи для досягнення нормативів з охорони праці ;
-    забезпечує усунення причин, що привели до нещасних випадків, визначених комісіями за підсумками розслідування;
-    проводять лабораторне дослідження умов праці;
-    здійснює контроль за дотриманням умов праці, роботою механізмів;
-    пропагує безпечні методи праці.
Власник зобов’язаний:
-    проводити медичні огляди (за кошти підприємства) при прийнятті на роботу, періодично для тих, хто зайнятий на важких і шкідливих виробництвах і щорічно для осіб до 21 року віку;
-    відсторонити тих, хто ухиляється від медичного огляду без збереження заробітної платні;
-    проводити навчання;
-    фінансувати заходи по охороні праці;
Для цього створюється фонд охорони праці. Ці кошти використовуються тільки на заходи, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві. Кошти фонду охорони праці не оподатковуються. Кошти галузевих і державних фондів охорони праці ідуть на національні програми, НД і КР, що використовуються в межах цих програм.
Витрати на охорону праці, що передбачаються в державному і місцевому бюджетах, виділяють окремим рядком.
Служба охорони праці на підприємстві
Типове положення затверджує Державний комітет України по нагляду за охороною праці.
До 50 чоловік працюючих функції служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. Спеціалісти служби охорони праці з порушень видають приписи, які обов’язкові до виконання посадовами особами підприємства. Припис може скасувати тільки керівник.
    Проектування, реконструкція підприємств та засобів виробництва проводяться тільки при умовах виникнення вимог щодо охорони праці. Фінансування будівництва тільки після проведення експертизи. Нове підприємство – власник повинен одержати дозвіл від органів державного нагляду за охороною праці на початок його роботи.
    Комісія з питань охорони праці підприємства.
Коли на підприємстві 50 і більше працюючих, то за рішенням трудового колективу може створюватись комісія з питань охорони праці, яка складається з працівників:
-    власника
-    профспілок
-    спеціалістів з безпеки, гігієни праці
-    представників інших служб
Рішення комісії мають рекомендаційний характер.
Інформація. Власник зобов’язаний інформувати про стан охорони праці на підприємстві.
Добровільні об’єднання громадян, працівників і спеціалістів з охорони праці. Вони можуть діяти відповідно до Законодавства.

4.Колективний договір
Колективний договір передбачає створення і забезпечення працівникам спеціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні не нижче норм законодавства, а також заходи для досягнення норм гігієни праці та виробничого середовища, запобігання випадкам виробничого травматизму, при захворюваннях і аваріях.

5. Навчання з питань охорони праці.
    Сы працывникі  при прийняті на роботу і в процесі роботи проходять на підприємстві інструктаж (навчання) з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків. На роботах з підвищеною небезпекою – попереднє спеціальне навчання і раз на рік перевірку знань. Посадові особи згідно з переліком Держгірпромнагляду до початку виконання своїх обов’язків і раз в три роки навчання і перевірку знань з охорони праці. У разі незадовільних знань з охорони праці повторне навчання. На прохання працівника може бути призначено додатковий інструктаж з питань охорони праці. Міносвіти України організовує вивчення основ охорони праці в усіх навчальних закладах системи освіти, а також підготовку та підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці за програмами, погодженими з Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.

6. Система триступеневого контролю з охорони праці на підприємстві.
Перша ступінь:
Кожний день:
-    керівник відповідної дільниці (майстер, начальник дільниці, начальник зміни)
-    громадський інспектор по охороні праці
На початку робочого дня, а в необхідності і на протязі дня. По виявлених недоліках підприємства і відповідальні за виконання (як правило зразу виконання). Результати перевірки записуються в журнал першої ступені контролю. Кожний день керівник дільниці повинен доповісти начальнику цеху за ТБ.
    Друга ступінь:
    Два рази в місяць:
-    начальник цеху
-    старший громадський інспектор
-    керівник технічної служби цеху
-    інженер відділу охорони праці підприємства
-    медпрацівник, закріплений за цехом.
Результати перевірки в журналі другого ступеня, якщо зберігається в начальника цеху.
Комісія намічає міроприємства, а начальник цеху – виконавця або звертається до вищого керівництва. Кожний місяць начальник цеху і інженер по охороні праці інформують колектив. 1 раз в місяць начальник цеху повинен відчитатись і перед керівником підприємства.  
    Третя ступінь:
    За рік 4 рази:
По графіку окремі підрозділи, можна комісії.
-    керівник або головний інженер
-    голова комітету профспілки
-    заступник головного інженера по ТБ
-    голова комісії по охороні праці
-    керівник технічних служб
-    керівник нагляду за будівлями
-    начальник пожежної охорони
-    керівник медичної служби
-    позаштатні технічні інспектори ТБ.
Робота оформлюється актом і в недільний срок розглядається в керівника за участю голови профкому. Проведення засідань оформлюється протоколом і міроприємств. В необхідних випадках видається наказ.

7. Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці.
    Законодавством гарантується право громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності. Для реалізації цих прав створена система система органів, що здійснюють державний нагляд зо охороною праці. Сюди відносяться:
1.    Державний комітет України по нагляду за охороною праці (Держгірпромнагляд).
2.    Органи державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки Міністерства охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України.
3.    Органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх прав України.
4.    Органи та заклади санітарно – епідеміологічної служби МОЗ України.
Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Держгірпромнагляд України утворено постановою КМ України від 27.01.1993 р. №62 «Про питання нагляду за охороною праці» на базі Державного комітету України по нагляду за безпечним веденням робіт у промисловості і гірничому нагляду. Протягом 1993 р. Держгірпромнагляд прийняв від технічної інспекції праці профспілок, а також відповідних міністерств, відомств функцію державного нагляду за охороною праці в галузях народного господарства з усього комплексу проблем, за винятком специфічних питань, що стосуються гігієни праці, пожежної, ядерної, радіаційної безпеки і належать до компетенції інших органів державного нагляду за охороною праці. Держгірпромнагляд здійснює нагляд за виконанням заходів, що забезпечують безпечне обслуговування електричних і тепловикористовуючих установок (до 1 січня 1994 р. ці функції виконувались органами державного енергетичного нагляду Міненергетики України).
У складі Держгірпромнагляд створено на місцях ряд територіальних управлінь та підпорядкованих їм інспекцій, що діють за галузевим принципом або видами нагляду.
Основні повноваження:
-    безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки дотримання законодавства про охорону праці. Документи всі від власника можуть вимагати.
-    приписи для усунення порушень
-    зупиняти дію цехів, дільниць, підприємств до усунення порушень
-    притягати до адміністративної відповідальності
-    подання про невідповідність окремих посадових осіб
-    передавати документи до прокуратури
Власник повинен створити умови для роботи органів. Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці несуть відповідальність за виконання покладених на них обов’язків згідно з Законодавством.
Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють:
-    трудові колективи через обраних ними уповноважених
-    професійні спілки – в особі своїх виборних органів і представників.
Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці мають право на своєму підприємстві виконання вимог щодо охорони праці і вносити обов’язкові до розгляду власником пропозиції по усуненню виявлених порушень нормативних актів з безпеки і гігієни праці. Для виконання цього власник за свій рахунок організовує навчання і звільняє уповноваженого з питань охорони праці від роботи на передбачений колективним договором строк із збереженням середнього заробітку. Уповноважені діють відповідно до типового положення, затвердженого Держгірпромнаглядом.
Профспілки здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про охорону праці, створення безпечних і нешкідливих умов праці, належного виробничого побуту для працівників і забезпеченням їх засобами колективного та індивідуального захисту.
Профспілки мають право безперешкодно перевіряти стан умов і безпеки праці на виробництві, виконання відповідних програм і зобов’язань колективних договорів, вносити власникам, державним органам управління подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.