З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров'я на підприємствах, в установах і організаціях різних форм власності повинні встановлюватися єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти, технічні умови і промислові зразки обов'язково погоджуються з органами охорони здоров'я в порядку, встановленому законодавством. Власники і керівники підприємств, установ та організацій зобов'язані забезпечити в їх діяльності виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони здоров'я, передбачених законодавством, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей.
      Власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі й на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих чинним законодавством. З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління охороною здоров'я, для чого створює на підприємстві підрозділи, які традиційно іменуються службою охорони праці. Діє ця служба на підставі Типового положення, затвердженого наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці. Для нормального функціонування системи управління охороною здоров'я власник зобов'язаний розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях. Ці правила повинні відповідати основним вимогам, встановленим державними міжгалузевими і галузевими нормативними актами про охорону праці.
      1. Основні поняття, що застосовуються в галузі гігієни праці.

      Визначення основних понять, що застосовуються в галузі гігієни праці, наведені в Гігієнічному класифікаторі праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу. Гігієнічна класифікація праці призначена для гігієнічної оцінки умов та характеру праці на робочих місцях з метою:
          - контролю умов праці працівників на відповідність діючим санітарним правилам і нормам, гігієнічним;
          - атестації робочих місць за умовами праці;
          - встановлення пріоритетності в проведенні оздоровчих заходів;
          - розробки рекомендацій для профвідбору, профпридатності;
          - санітарно-гігієнічної експертизи виробничих об'єктів;
          - санітарно-гігієнічної паспортизації стану виробничих та сільськогосподарських підприємств;
          - застосування заходів адміністративного впливу при виявленні санітарних правопорушень, а також для притягнення винуватців до дисциплінарної та карної відповідальності;
          - вивчення зв'язку стану здоров'я працюючого з умовами його праці (при проведенні епідеміологічних досліджень здоров'я, періодичних медичних оглядів);
          - складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці;
          - розслідування випадків професійних захворювань та отруєнь;
          - встановлення рівнів професійного ризику для розробки профілактичних заходів та обґрунтування заходів соціального захисту працюючих.
      Гігієна праці – галузь профілактичної медицини, що вивчає умови та характер праці, їх вплив на здоров'я, функціональний стан людини, розробляє наукові основи гігієнічної регламентації факторів виробничого середовища і трудового процесу, практичні заходи, спрямовані на профілактику шкідливої і небезпечної їх дії на працюючих.
      2. Класифікація факторів виробничого середовища й умов праці

      Умови праці – сукупність факторів трудового процесу і виробничого середовища, у якому здійснюється діяльність людини.
      Шкідливий виробничий фактор – фактор середовища і трудового процесу, вплив якого на працюючого за певних умов може викликати професійне захворювання, тимчасове або стійке зниження працездатності, підвищити частоту соматичних і інфекційних захворювань, призвести до порушення здоров'я нащадків.
      Шкідливими виробничими факторами є:
      - фізичні фактори: температура, вологість, швидкість руху повітря, теплове випромінювання; неіонізуючі електромагнітні поля і випромінювання; електростатичні поля, постійні магнітні поля, електромагнітні випромінювання радіочастотного діапазону, електромагнітні випромінювання оптичного діапазону; іонізуючі випромінювання; виробничий шум, ультразвук, інфразвук; вібрація; освітлення – природне, штучне (недостатня освітленість, пряма і відбита сліпуча блискість, пульсація освітленості);
      - хімічні фактори: речовини хімічного походження, деякі речовини біологічної природи, що отримані хімічним синтезом, та/або для контролю яких використовуються методи хімічного аналізу;
      -   біологічні фактори: мікроорганізми-продуценти, живі клітини і спори, що містяться в препаратах, патогенні мікроорганізми;
      - фактори трудового процесу, який характеризується фізичним динамічним навантаженням, масою вантажу, що піднімається і переміщується, загальним числом стереотипних робочих рухів, розміром статичного навантаження, робочою позою, переміщенням в просторі;
      - напруженість праці: характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника; інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи.
      Небезпечний виробничий фактор – фактор середовища і трудового процесу, що може бути причиною гострого захворювання, раптового різкого погіршення здоров'я або смерті. Залежно від кількісної характеристики рівнів і тривалості дії окрем шкідливі виробничі фактори можуть стати небезпечними.

      3. Класифікація умов праці

      Залежно від співвідношення рівнів небезпечних і шкідливих факторів і гранично припустимих рівнів умови праці по ступеню шкідливості й небезпеки діляться на чотири класи:
      1 клас – оптимальні умови праці – такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих факторів встановлені для мікроклімату і факторів трудового процесу. Для інших факторів за оптимальні умовно приймаються такі умови праці, за яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення.
      2 клас – допустимі умови праці – характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.
      3 клас – шкідливі умови праці – характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство.
      Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості можливих змін в організмі працюючих поділяються на 4 ступені:
      1 ступінь (3.1) – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, які, як правило, викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступної зміни, перерві контакту з шкідливими факторами) та збільшують ризик погіршення здоров'я;
      2 ступінь (3.2) – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання виробничо-обумовленої захворюваності, появи окремих ознак або легких форм професійної патології (як правило, без втрати професійної працездатності), що виникають після тривалої експозиції (10 років та більше);
      3 ступінь (3.3) – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які призводять, окрім зростання виробничо-обумовленої захворюваності, до розвитку професійних захворювань, як правило, легкого та середнього ступенів важкості (з втратою професійної працездатності в період трудової діяльності);
      4 ступінь (3.4) – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку важких форм професійних захворювань (з втратою загальної працездатності);
      4 клас – небезпечні (екстремальні) – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

    4. Основні гігієнічні характеристики шкідливих речовин і методи контролю їх вмісту на робочих місцях

      Основними гігієнічними характеристиками шкідливих речовин є: гранично допустима концентрація (ГДК), гранично допустимий викид (ГДВ), токсодоза, середня смертельна токсодоза й середня смертельна доза.
      Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони – це максимальні концентрації, які в межах установленого робочого часу (не більше 40 годин на тиждень) і всього робочого стажу не можуть викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я у віддалений термін життя дійсного й наступного поколінь.
      При більшій (ніж 8-годинна) тривалості зміни у кожному конкретному випадку можливість виконання роботи повинна бути погоджена з закладами (установами) державної санітарно-епідеміологічної служби. Дотримання гігієнічних нормативів не виключає порушень стану здоров'я в осіб з підвищеною чутливістю.
      Залежно від особливостей дії на організм шкідливих речовин для них встановлюються ГДК двох типів: максимальна разова ГДК та середньозмінна ГДК.
      Контроль за вмістом шкідливих речовин у повітрі робочої зони проводиться відповідно до вимог Загальних санітарно-гігієнічних вимоги до повітря робочої зони.
      Вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони підлягає систематичному контролю для попередження можливості перевищення гранично припустимих: максимально разової ГДК, середньозмінної ГДК (при наявності відповідного нормативу). Відбір проб повітря повинен проводитися в зоні подиху при характерних виробничих умовах.
      Для кожної виробничої ділянки повинні бути визначені речовини, які можуть виділятися в повітря робочої зони. При наявності в повітрі декількох шкідливих речовин контроль повітряної зони допускається проводити по найнебезпечнішим і характерним речовинам, які установлюються органами державного санітарного нагляду.
      Контроль дотримання максимально разової ГДК проводиться на найбільш характерних робочих місцях. При наявності ідентичного обладнання або виконанні однакових операцій контроль проводиться вибірково на окремих робочих місцях, розташованих у центрі й по периферії приміщення.
      При можливому надходженні в повітря робочої зони шкідливих речовин з гостронаправленим механізмом дії повинен бути забезпечений безперервний контроль із сигналізацією про перевищення ГДК. В інших випадках контроль проводиться періодично. Його періодичність установлюється залежно від класу небезпеки шкідливої речовини: для I класу – не рідше 1 разу в10 днів, II класу – не рідше 1 разу на місяць, III й IV класів – не рідше 1 разу у квартал.
      Залежно від конкретних умов виробництва періодичність контролю може бути змінена за узгодженням з органами державного санітарного нагляду. При встановленій відповідності вмісту шкідливих речовин III, IV класів небезпеки рівню ГДК допускається проводити контроль не рідше 1 разу в рік.

      5. Основні гігієнічні вимоги до мікроклімату на робочих місцях

      Метеорологічні умови (або мікроклімат) характеризуються наступними параметрами:   температура, t, oС; відносна вологість ϕ, %; швидкість руху повітря на робочому місці V (м/с). Крім того необхідно враховувати атмосферний тиск Р, що впливає на парціальний тиск основних компонентів повітря (кисень й азот), а, отже на процес подиху.
      Нормальне теплове самопочуття (комфортні умови) відповідному даному виду робіт, забезпечуються при дотриманні теплового балансу. Вологість робить велике значення на терморегуляцію організму. Підвищена вологість утрудняє терморегуляцію через зниження випару поту, а занадто низька вологість викликає пересихання слизуватих оболонок дихальних шляхів. Оптимальна вологість – 40-60 %.
      Рух повітря впливає на стан організму. Мінімальна швидкість руху повітря, який відчуває людина 0,2 м/с. У зимовий час швидкість руху повітря не повинна перевищувати 0,2-0,5 м/с, а в літній 0,2-1,0 м/с.
      Оптимальні показники мікроклімату поширюються на робочу зону, припустимі показники встановлюються диференційовано для постійних і не постійних робочих місць.

Література

1. Закон України "Про охорону праці" // ВВР, 2003, № 2 (10.01.2003).
2. Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості виробничого процесу. "Охорона праці", № 6/98.
3. Нормативні акти Міністерства охорони здоров`я з питань гігієни праці - охрана труда
4. Гігієна праці і виробнича санітарія. Посібник. – К.: Безпека, 2004.
5. Геврик Є.О. Охорона праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К., 2003. – 280 с.
6. Солдак І.І., Яворовський О.П., Брюханова С.Т., Павлович Л.В., Стовбун О.І. / За редакцією Яворовського О.П., Солдака І.І. – Гігієна праці: Навчальний посібник. – К.: Медицина, 2004. – 144 с.