Умови праці — це сукупність факторів зовнішнього середовища, що впливають на здоров’я та працездатність людини в процесі праці.

Умови праці на кожному робочому місці формуються під впли­вом таких груп факторів: виробничих, санітарно-гігієнічних, факто­рів безпеки, психофізіологічних, естетичних та соціальних.

Виробничі фактори обумовлені особливостями техніки і техно­логії, рівнем механізації та автоматизації праці, якістю оснащення ро­бочих місць, режимами праці і відпочинку.

Стосовно санітарно-гігієнічних факторів то згідно рекомендацій МОП до цієї групи факторів відносяться: забрудненість повітря різ­ними домішками, температура, вологість, виробничий шум, вібрація, освітлення. Поєднання цих елементів створює певні мікрокліматичні умови на робочому місці. Оцінка умов праці залежить від санітарних норм цих показників.

Фактори безпеки передбачають захист працівників від травм, уражень струмом, хімічного і радіаційного забруднення.

Основою психофізіологічних умов праці є здатність організму лю­дини витримувати в процесі трудової діяльності відповідне фізичне і нервово-психологічне навантаження, будучи в працездатному стані протягом усієї робочої зміни. При цьому фактори виробничого серед­овища мають психологічні і фізіологічні межі, які характеризуються певними нормативами, перевищення яких викликає виробничу втому.

Естетичні умови праці передбачають створення комфорту на ро­бочих місцях, забезпечення чистоти і порядку в робочій зоні, раціо­нальне вирішення кольорових інтер’єрів, упорядкування місць відпо­чинку, музичний супровід тощо. Застосування елементів естетичного змісту на робочих місцях сприяє творчій праці та всебічному розви­тку працівників, підвищенню результативності їх роботи.

Соціальні фактори визначаються взаємовідносинами в трудово­му колективі, стилем керівництва, місією і цілями підприємства та мірою їх ідентифікації з інтересами працівника. Під дією цих факто­рів формується морально-психологічний клімат у колективі.

Стосовно режимів праці варто розглядати робочий час працівни­ка як загальну міру кількості праці.

Залежно від особливостей режиму роботи робочий час буває нор­мований і ненормований.

Нормальна тривалість робочого часу працівника не може переви­щувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладан­ні колективного договору можуть встановлювати меншу норму три­валості робочого часу, зберігаючи соціальні гарантії для працівників.

Наприклад, скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиж­день;

для осіб віком від 15 до 16 років — 24 години на тиждень;

для працівників зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень.

Ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для керівників, спеціалістів, державних службовців та осіб, праця яких, за характером виконуваних ними функцій, не завжди може бути обмеженою нормальною тривалістю робочого дня, не піддається точному обліку внаслідок специфіки ре­жиму роботи, і також для осіб, робочий час яких у зв’язку з особли­востями організації їх праці розподіляється ними на свій розсуд.

При роботі в нічний час (нічним вважається час з 10 годин вечора до 6 годин ранку) встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Однак це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу.

Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли цього вимагають умови виробництва, зокрема, у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робо­чому тижні з одним вихідним днем.

Власник або уповноважений ним орган може застосовувати наду­рочні роботи (роботи понад встановлену законодавством тривалість робочого дня). Названі роботи можуть застосовуватись лишу у ви­няткових випадках: при здійсненні оборонних заходів, у разі відвер­нення суспільного чи стихійного лиха, аварії, при проведенні громад­ських робіт по водо-, газопостачанню, каналізації, транспорту, деяких особливо термінових та сільськогосподарських видів робіт тощо.

Важливим завданням в поліпшенні організації праці є встанов­лення найраціональніших режимів праці та відпочинку. Поняття режиму праці та відпочинку випливає з його змісту і формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби.