1. ПОЖЕЖІ, ЯК СОЦІАЛЬНО-НЕБЕЗПЕЧНИЙ ФАКТОР. ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ В ЗАКОНІ УКРАЇНИ „ПРО ПОЖЕЖНУ БЕЗПЕКУ”.
За останні 5 років в Україні сталося понад 2300 тисяч пожеж, підчас яких загинуло 10804 особи, знищено 6189 одиниць техніки.
Пожежами завдано прямих збитків на загальну суму 238,3 млн.грн.
Щодоби в середньому в державі виникає 126 пожеж, у вогні гине 6 і отримує травми 4 особи, знищується 31 будівля, 4 одиниці техніки та матеріальних цінностей на суму близько 65 тис.грн.
У середньому щодня підрозділи пожежної охорони 577 разів виїжджають за сигналом тривоги.
Забезпечення пожежної безпеки є невід’ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров’я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища.
17 грудня 1993 р. Постановою Верховної Ради України був прийнятий Закон України „Про пожежну безпеку”. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних, фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.
Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором.
Власники підприємств, установ та організацій або уповноважені ними органи, а також орендарі забов’язані :
- розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки, впроваджувати досягнення науки і техніки, позитивний досвід;
- відповідно до нормативних актів з пожежної безпеки розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти, що діють у межах підприємства, установи та організації, здійснювати постійний контроль за їх додержанням;
- організовувати навчання працівників правил пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення;
- утримувати в справному стані засоби протипожежного захисту і зв’язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням;
- своєчасно інформувати пожежну охорону про несправність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання, а також про закриття доріг і проїздів на своїй території.
Громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території України, забов’язані:
- виконувати правила пожежної безпеки, забезпечувати будівлі, які їм належать на праві особистої власності, первинними засобами гасіння пожеж і протипожежним інвентарем, виховувати у дітей обережність і поводженні з вогнем;
- повідомляти пожежну охорону про виникнення пожежі та вжити заходів до її ліквідації, рятування людей і майна
-
2. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ПОЖЕЖУ, ГОРІННЯ, ЗАЙМАННЯ, САМОЗАЙМАННЯ, САМОЗАГОРЯННЯ.
Горіння – складний фізико-хімічний процес з’єднання горючої речовини з окислювачем, який супроводжується виділенням теплоти і випромінюванням світла.
Для розвитку процесу горіння потрібні певні умови: наявність і стан горючої речовини (вологість, температура); наявність і кількість речовини, що підтримує горіння (кисень або інші хімічні речовини – окислювачі), а також наявність і температура джерела вогню (іскра, полум’я, температура нагрітих предметів).
У звичайних умовах горіння окислювачем є кисень повітря. При зниженні його концентрації в повітрі різко знижується інтенсивність горіння, а якщо концентрація кисню досягне 8-10% горіння припиняється повністю
Без доступу кисню повітря можуть вибухнути стиснутий ацетилен, хлористий азот, озон та інші. Деякі метали можуть горіти в атмосфері хлору, парах сірки або двоокису вуглецю.
Процес горіння виникає через такі початкові форми загоряння, як спалах, займання, самозаймання і само загоряння.
Спалах – швидкоплинний процес згоряння парів і горючої речовини, що відбувається при їх контакті х відкритим джерелом вогню.
Займання – тривалий процес горіння, який виникає від джерела вогню і триває доти, поки існує виділення з горючої речовини парів.
Займання відбувається при температурі, вищих за температуру спалаху.
Самозаймання – процес горіння речовини, що виникає від навколишньої температури, але без контакту з відкритим джерелом вогню.
Самозагоряння - процес горіння речовини, що виникає від теплоти, що нагромадилася в речовині внаслідок біологічних або (та) фізико-хімічних процесів.
Пожежна небезпека різних речовин і матеріалів оцінюється їх здатністю викликати пожежу і вибух.
Пожежа – неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що розвивається за часом і в просторі.
Пожежна безпека – стан об’єкта, при якому виключається можливість пожежі, а у випадку її виникнення унеможливлюється дія на людей небезпечних факторів пожежі і забезпечується захист матеріальних цінностей.
Небезпека виникнення вибуху та пожежі у приміщеннях, в яких виділяються пари й гази горючих речовин і пилу, залежить від концентрації їх у повітрі.
Вибух – процес надзвичайно швидкого горіння, що супроводжується швидким наростанням тиску і має велику руйнівну силу.
3. ОСНОВНІ ПРИЧИНИ ПОЖЕЖ. НЕБЕЗПЕЧНІ ТА ШКІДЛИВІ ФАКТОРИ, ПОВ’ЯЗАНІ З ПОЖЕЖАМИ.
Основні причини пожеж у сільському господарстві:
Несправність та неправильне застосування різного електричного обладнання; неправильне застосування і експлуатація пічного опалення, несправність технологічного обладнання і неправильне застосування його; виникнення іскор електричного і механічного походження; застосування відкритого вогню в різних місцях і на фермах; виникнення вогню в місцях короткого замикання електричних провідників; дія сонячних променів; поява вогню від механічного перегрівання оброблюваних матеріалів; підвищена температура при адіабатичному стисненні (компресорні установки) та інші.
Небезпечні та шкідливі фактори, пов’язані з пожежами:
Високі температури, отруйні гази, падаючі предмети в результаті обрушення конструкцій будівель (споруд), відкритий вогонь, задимленість тощо.
4. ВОГНЕСТІЙКІСТЬ БУДІВЕЛЬ І СПОРУД.
Пожежна небезпека виробничих будівель залежить від пожежної небезпеки виробничого процесу і особливостей конструкції самої будівлі.
Будівельні матеріали по різному реагують на дію вогню. Вони поділяються на неспалимі, важко спалимі і спалимі.
Вогнестійкість – це здатність матеріалів (конструкцій, будівлі) чинити опір протягом певного часу, зберігаючи при цьому всі експлуатаційні властивості.
Період часу, протягом якого будівельні конструкції чинять опір дії вогню до втрати ними несучих (експлуатаційних) властивостей, називається межею вогнестійкості.
Розрізняють будівлі 1,2,3,4,5 ступенів вогнестійкості.
Будівлі 1 ступеня вогнестійкості побудовані лише з неспалимих матеріалів з межею вогнестійкості 0,5-2,5 год.
У будівлях 2 ступеня вогнестійкості всі елементи також виконані з неспалимих матеріалів, але з меншою межею вогнестійкості 0,25-2 год.
До 3 ступеня вогнестійкості належать будівлі, в яких основні несучі конструкції побудовані з неспалимих матеріалів, а допоміжні (перегородки, стеля) – з важко спалимих. Вони мають межу вогнестійкості 0,25-0,75 год.
У будівлях 4 ступеня вогнестійкості всі елементи конструкції виконані з важко спалимих матеріалів з межею вогнестійкості 0,25-0,5 год.
У будівлях 5 ступеня вогнестійкості всі елементи спалимі.
Пожежовибухова небезпека будівель.
Залежно від властивостей речовин та умов їх застосування або обробки виробництва і склади поділяються за пожежною та вибухопожежною небезпекою на 6 категорій: А,Б,В,Г,Д,Е.
5. ВИМОГИ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ ДО ПРИМІЩЕНЬ І ТЕРИТОРІЙ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ОБ’ЄКТІВ.
Відповідно до вимог пожежної безпеки генеральні плани сільськогосподарських (та інших) підприємств повинні: забезпечувати необхідну безпечну відстань від меж підприємства до сусіднього підприємства (об’єкта), населеного пункту магістральних залізниць, трубопроводів і водних шляхів; передбачати правильний вибір зон для окремих будівель і споруд залежно від їх призначення та інших ознак; задовольняти вимогам щодо вибору необхідних протипожежних розривів між будівлями і спорудами.
До усіх будівель і споруд має бути вільний під’їзд пожежних автомобілів по всій їх довжині з одного боку, якщо ширина будівлі до 18 м, із двох, якщо ширина будівлі понад 18 м. Під’їздні дороги повинні мати ширину 6 м, а віддаль від основної дороги до будівель не більш як 25 м.
До об’єктів, що є джерелами води для пожежних технічних засобів, а також навколо них, повинні бути дороги або спеціальні майданчики з твердим покриттям для розворотів пожежної техніки.
Внутрішньогосподарські дороги, в’їзди і під’їзди взимку необхідно очищати від снігу і постійно утримувати в справному стані.
Гаражі, навіси для зберігання сільськогосподарської техніки, майстерні і пункти технічного обслуговування розміщують на окремих майданчиках із ступенями вогнестійкості і при зберіганні більш як 100 автомобілів – 2 ступень, від 50 до 100 – 3 ступень, від 21 до 50 – 4 ступень, 20 і менше – 5 ступень.
Сільськогосподарські машини розміщують так, щоб була можливість їх евакуації на випадок пожежі.
Тваринницькі приміщення обладнують двома евакуаційними виходами, а якщо такі приміщення розділені на секції, то кожна секція повинна мати окремий вихід. В порожніх приміщеннях і в тамбурах забороняється (утримувати) зберігати будь-який горючий матеріал. Двері і ворота в таких приміщеннях повинні відкриватися лише назовні. В них не дозволяється встановлювати пороги і сходи. Двері і ворота для тварин мають закриватися легкими засувами. Не дозволяється в них встановлювати замки. У приміщеннях для тварин забороняється влаштовувати майстерні, склади, стоянки для автомобілів, тракторів.
Трактори і автомобілі, які з технологічних причин в’їжджають у приміщення, обладнують іскрогасниками вихлопних труб.
На тваринницьких фермах обладнують пожежні пости (щити). Крім цього, в кожному тваринницькому приміщенні на 100 кв.м. площі повинен бути встановлений один вогнегасник, а біля кожного приміщення – ящик з піском, а в літній період – бочка з водою.
Нафтопродукти зберігають на спеціально обладнаних складах і нафтобазах, невелику кількість нафтопродуктів можна зберігати і місткостях заправних пунктів.
Територію нафтоскладу обносять земляним валом, розмір якого залежить від кількості палива, що зберігається, огорожею з неспалимих матеріалів і в’їздними воротами. Усі цистерни повинні бути встановлені на спеціальних фундаментах і заземлені. Відстань між резервуарами має становити не менш як 5 м. Склад освітлюють світильниками, встановленими за межами складу, і захистом від блискавки. На складі повинен бути обладнаний щит з набором первинних засобів пожежегасіння.
Майданчики захищають від стічних і ґрунтових вод, їх вкривають теплопровідним шаром із щебеню, глини або граніту. Майданчики від центру до баків повинні мати невеликий похил.
Склади мінеральних добрив обладнують первинними засобами пожежегасіння. На складі мінеральних добрив, що не утворюють горючих і вибухових сумішей, необхідно мати один вогнегасник на 200 кв.м, ящик з піском (0,5 куб.м), лопату, бочку з водою і два пожежних відра.
Склади для зберігання селітр мають підвищену пожежовибухонебезпеку, тому їх розміщують окремо від інших складів сухих добрив з мінімально допустимим пожежним розривом.
Складські приміщення, в яких зберігаються пожежонебезпечні пестициди, обладнують автоматичною пожежною сигналізацією і опалювальними пристроями, бо їх зберігання вимагає дотримання температури повітря вище
0 град.С.
У кожному господарстві повинні бути розроблені плани-схеми автомобілів, тракторів, самохідних сільськогосподарських машин та інших технічних засобів механізації на спеціальних майданчиках, під навісами, у боксах тощо.
Не допускається розміщувати поряд із закритими стоянками техніки ковальські, термічні, зварювальні, фарбувальні та деревообробні відділення майстерні машинних дворів.
Для усіх приміщень повинна бути визначена категорія вибухопожежних виробництв.
Ремонтні майстерні, пункти технічного обслуговування, механізовані двори та інші виробничі дільниці, де ремонтують і обслуговують сільськогосподарську техніку, обладнують засобами гасіння пожеж, а також на спеціальних щитах вивішуються списки пожежних підрозділів, інструкції з пожежної безпеки. Матеріал підлоги, дверей, що відкриваються назовні, і стін має бути неспалимим, світильники допускається застосовувати герметичні типу косо світ або замуровані в стінах; електропровідники прокладають у газових трубах; електровимикачі розміщують поза приміщенням.
В приміщеннях фарбування встановлюють установки для автоматичного пожежегасіння, а сушильні камери обладнують відповідними контролюючими приладами.
6.ЗАПОБІГАННЯ ПОЖЕЖАМ ПРИ ЗБИРАННІ І ЗБЕРІГАННІ ВРОЖАЮ.
Під час достигання хлібів підвищується небезпека виникнення пожеж на полях.
Джерелами загоряння бувають іскри випускних систем двигунів внутрішнього згоряння, тління солом’яної маси при контакті із розжареними деталями машин, від тертя при намотуванні її на різні деталі, що обертаються, необережне поводження з вогнем людей, які в цей час перебувають на полі.
Відповідальність за пожежну безпеку на жнивах покладено на керівників господарств та інших власників. Вони призначають відповідальних за пожежну безпеку з числа спеціалістів, керівників виробництв та окремих працівників.
Перед початком жнив усі механізатори здають протипожежний мінімум і отримують атестат з правом виконувати відповідні роботи. Одночасно органи Держпожнагляду перевіряють протипожежний стан машин, обладнання, транспортних засобів.
Усі трактори і самохідні машини, що працюватимуть на жнивах, обладнують іскрогасниками, огородженнями випускних колекторів двигунів, вогнегасником і лопатою, а комбайн – двома вогнегасниками, двома лопатами, двома міцними мітлами (швабрами), кошмою (брезентом), баком з водою місткістю 40-50 л і заземлюючим пристроєм.
Кожний автомобіль, що транспортує продукцію на полі обладнують іскрогасником, хімічним вогнегасником і штиковою лопатою Автомобілі-заправники і заправні агрегати, крім цього, повинні мати заземлюючий пристрій і вуглекислотний вогнегасник.
На початку достигання хлібів поля обкошують і оборюють смугою завширшки не менше 4 м. Хлібні масиви великих розмірів розділяють на ділянки, площа яких не перевищує змінної норми комбайна, але не більш як 50 га. Між ділянками роблять прокоси завширшки не менше 8 м, зразу ж збирають цей хліб і посередині прокосу смугу шириною не менше 4 м.
Тимчасові майданчики для стоянки тракторів і комбайнів очищають від стерні, соломи, оборюють смугою шириною 4 м.
У період збирання хлібів на збиральних агрегатах, хлібних масивах, біля скирт суворо забороняється палити і користуватися відкритим вогнем.
Під час роботи на машинах уважно стежать, щоб не протікало паливо і мастильні матеріали, справними були іскрогасники і випускні системи двигунів, не виникали іскри в системах електрообладнання, клеми акумуляторів були закриті ковпаками, а акумуляторні батареї – кришками. Періодично іскрогасники і випускні труби очищають від нагару.
Безпосередньо біля хлібних масивів необхідно передбачати трактор з плугом в робочому стані на випадок пожежі.
При зберіганні зерна, сіна, соломи, сінного борошна та іншої продукції рослинництва головним є заходи запобігання пожежам на місці зберігання продукції. Зерно зберігають у спеціально обладнаних приміщеннях, в яких не допускається його зволоження. Світильники в зерноскладах повинні бути пилонепроникними, а вимикачі винесені за межі приміщення. Двері складів повинні відкриватись назовні, а підходи до них не можна захаращувати.
Зерносклади обладнують первинними засобами пожежегасіння. У приміщеннях зерносховищ забороняється користуватися відкритим вогнем.
У процесі зберігання зерна постійно контролюють його температуру всередині бурта або відсіку. У приміщеннях зерноскладів, обладнаних механічною вентиляцією, постійно стежать за справністю вентиляторів.
7. ПОЖЕЖНА ПРОФІЛАКТИКА У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ.
Пожежна профілактика – комплекс організаційних і технічних заходів, спрямованих на забезпечення безпеки людей, запобігання пожежам, обмеження її поширення, а також створення умов для успішного гасіння пожеж.
Пожежна профілактика є основним комплексом заходів у системі запобігання пожежам, до виконання яких безпосередньо на сільськогосподарських підприємствах, господарствах та окремих виробництвах залучаються як державні органи пожежного нагляду, так і керівники всіх рівнів: господарств (підприємств), галузей, окремих цехів, виробничих підрозділів, служб, виробництв та індивідуальні власники. Крім цього, заходи пожежної профілактики здійснюють пожежні служби (підрозділи) господарств, інженери з охорони праці та безпосередні працівники на робочих місцях.
До основних заходів пожежної профілактики належать:
• обстеження господарств (підприємств), відділень, бригад, цехів, дільниць і окремих виробництв на дотримання в них правил пожежної безпеки;
• забезпечення об’єктів і робочих місць первинними засобами гасіння пожеж, інструкціями з пожежної безпеки, плакатами, необхідною літературою;
• пропаганда пожежної безпеки (лекції, семінари, кінофільми тощо).
Обстеження господарств і окремих виробництв здійснюють органи державного пожежного нагляду. При цьому перевіряються наявність осіб, відповідальних за пожежну безпеку, які затверджені керівними органами підприємств; виконання забов’язань, внесених органами пожежного нагляду; стан пожежної безпеки територій, боєздатність пожежних формувань; забезпеченість окремих місць і мобільної техніки первинними засобами пожежогасіння; стан готовності пожежної техніки та інших засобів, призначених для гасіння можливих пожеж; стан пожежного водопостачання, вентиляційних установок, пожежної автоматики й сигналізації, організацію чергування в пожежному депо та його обладнання; дотримання правил протипожежного режиму на об’єктах тощо.
У процесі обстеження перевіряють стан доріг, під’їздів, протипожежних водойм та споруд, обладнання пожежонебезпечних об’єктів, наявність документів (дозволу) на виконання зварювальних та інших робіт у відповідних працівників.
Недоліки, виявлені в процесі обстеження зводять, аналізують і складають акт, в якому зазначають строки усунення.
8. ВОГНЕГАСЯЧІ РЕЧОВИНИ, ЇХ ВЛАСТИВОСТІ.
Вода – зволожує, змочує горючі матеріали, знижуючи температуру горіння за рахунок поглинання теплоти на пароутворення.
Водяна пара зменшує концентрацію летких горючих речовин у зоні горіння і стримує проникнення до неї кисню повітря.
Вода доступна, має велику теплоємність, високу транспортабельність, хімічну нейтральність.
Водою не дозволяється гасити електроустановки під напругою; матеріали, що зберігаються поряд з карбідом кальцію і негашеним вапном, металевий натрій, калій, магній та інші речовини, якщо при дії на них води можуть виділятися горючі або вибухонебезпечні речовини. Воду не застосовують для гасіння горючих рідинних речовин, які мають температуру кипіння нижче 80*С.
Змочувачі. Вогнегасильні властивості води можна посилити в 2-2,5 рази підвищенням її змочувальної здатності, що, в свою чергу, досягається введенням до неї поверхнево-активних речовин, змотувачів, спеціальними пристроями.
До змотувачів відносяться: мило, синтетичні розчини, амілсульфати, алкілсульфати.
Повітряно-механічна піна утворюється за допомогою спеціальних пожежних стволів, в яких вода (9,7%) під тиском 0,3-0,6 мПа спочатку змішується з піноутворювачем (0,3%), а потім з повітрям (90%). При цьому утворюється піна, яка за об’ємом у 20 разів (кратність-20) перевищує початковий об’єм матеріалів, з яких вона утворена.
Застосовується повітряно-механічна піна для гасіння нафтопродуктів і твердих горючих матеріалів.
Хімічна піна утворюється в піногенераторах із піногенераторних порошків та у хімічно-пінних вогнегасників внаслідок реакції між кислотною (сірчана кислота) та лужною частиною (водний розчин двовуглекислого натрію).
Хімічною піною гасять горючі і легкозаймисті речовини та різні матеріали.
Вуглекислоту застосовують для гасіння пожеж в електроустановках, двигунах внутрішнього згоряння, в архівах, бібліотеках, музеях тощо. Вуглекислотою заряджають вуглекислотні вогнегасники.
Водяна пара. Водяною парою гасять тверді, рідинні і газоподібні речовини у закритих приміщеннях, в яких або поруч з якими є джерела водяної пари.
Спеціальні порошки застосовують для гасіння легкозаймистих і горючих рідин, твердих горючих матеріалів, електрообладнання.
Галоїдовані вуглеводні, до складу яких входять брометил і двоокис вуглецю, застосовують для гасіння твердих, рідких горючих речовин, за винятком лужних металів та металоорганічних сполук.
Інертні гази (азот, аргон, гелій, вуглекислий газ) застосовують при гасінні електричного обладнання, двигунів внутрішнього згоряння, радіо-, електроапаратури.
Механічні засоби (брезент, пісок, волок, земля).Пісок застосовують для гасіння невеликих кількостей розлитих горючих рідин.
9. ПЕРВИННІ ЗАСОБИ ГАСІННЯ ПОЖЕЖ. ВОГНЕГАСНИКИ.
Первинні засоби вогнегасіння застосовують для боротьби з початковими вогнищами.
До них належать пожежні крани, вогнегасники, ручні насоси, резервуари з водою, ящики з піском, покривала (азбестові, грубошерстні), швабри (мітли), а також різний пожежний інвентар (пожежні відра, лопати, кирки, сокири, багри, ломи тощо).
Вогнегасники розподіляються:
за способом транспортування на:
• переносні (ручні та ранцеві);
• пересувні
за видом застосованого вогнегасильного заряду:
1. Повітряно-пінні: ручні (ОВП-5; ОВП-10); пересувні (ОВП-100) і стаціонарні (ОВП-250).
2. Хімічно-пінні (ОХП-10;ОП-М; ОП-9ММ).
3. Вуглекислотні: ручні (ОУ-2; ОУ-5; ОУ-8); пересувні (ОУ-25; ОУ-80).
4. Хладонові (ОФ-3; ОФ-7).
5. Брометило-хладонові (ОБХ-3).
6. Хладонові аерозольні (ОАХ-0,5).
7. Вуглекислотно-брометилові (ОУБ-3А; ОУБ-7А).
8. Порошкові (ОП-1„Момент”; ОП-1В”Момент”; ОП-2, ОПУ-2; ОП-5; ОП-10А; ОПС-10; ОП-50).
9. Водяні (ОВ-9).
За способом створення надлишкового тиску вогнегасники розподіляються:
* за рахунок стисненого газу, що знаходиться;
- у балоні високого тиску;
- у корпусі вогнегасника
* за рахунок стисненого газу, що утворюється в результаті хімічної реакції:
- компонентів газогенеруючого пристрою;
- компонентів вогнегасної речовини (хімічно пінні вогнегасники)
10. ТЕХНІКА ДЛЯ ГАСІННЯ ПОЖЕЖ. АВТОМАТИЧНЕ ВИЯВЛЕННЯ І ГАСІННЯ ПОЖЕЖ.
Пожежна техніка поділяється на : пожежні автомобілі, мотопомпи і причепи; установки пожежегасіння; установки пожежної сигналізації; вогнегасники; пожежне обладнання; пожежний ручний інструмент; пожежний інвентар і пожежні рятівні пристрої.
Пожежні автомобілі призначені для установки до місця пожежі різних вогнегасильних засобів, бойового складу пожежників, пожежно-технічного озброєння. Д о них належать: автоцистерни, авто насосні станції, авто насоси, насосно-рукавні автомобілі; автомобілі з обладнанням для повітряно-пінного, порошкового, вуглекислотного, газо водяного і комбінованого гасіння; пожежні авто драбини, авто підіймачі, автомобілі зв’язку і освітлення; газо димозахисні тощо.
Мотопомпи призначені для подачі води від джерел (водойми, пожежні гідранти) до місця пожежі.
В сільськогосподарському виробництві найбільше застосовуються мотопомпи переносні (МП-66А, МП-800Б) і причіпні (МП-1600).
Для гасіння пожеж на сільськогосподарських об’єктах і в населених пунктах найбільш широко застосовують сільськогосподарську техніку: водороздавачі; транспортні автоцистерни; розкидачі рідких добрив; гноївкозбирачі; насосні станції; дощувальні агрегати, обприскувачі та інші.
Ефективність гасіння пожежі значно залежить від своєчасного її виявлення та повідомлення.
Повідомлення про пожежу може здійснюватися за допомогою простих засобів (місцева радіомережа, телефонний зв’язок, спеціальний пожежний телефонний зв’язок), а також автоматичної пожежної сигналізації.
Електрична пожежна сигналізація складається з пожежних повідомлювачів, приймальних станцій, ліній зв’язку, джерел живлення, звукових або світлових сигнальних пристроїв. Теплові повідомлювані реагують на підвищення температури навколишнього середовища.
Повідомлювачі, що реагують на дим або світло, мають фотоелемент або іонізаційну камеру з радіоактивними речовинами. Комбіновані повідомлювачі мають іонізаційну камеру і терморезистори, тому вони здатні одночасно реагувати на підвищення температури навколишнього середовища і появу диму. (КИ-1). Фотоелемент світлового повідомлювача реагує на ультрафіолетову або інфрачервону частину спектра полум’я або рухомі предмети.
Автоматичною пожежною сигналізацією обладнують складські приміщення: для легкозаймистих і горючих рідин, для зберігання затарених комбікормів, трав’яного борошна, зерна, приміщення обробки насіння та інші.
Автоматичне пожежегасіння призначене для автоматичного виявлення і гасіння пожежі в його початковій стадії з одночасною подачею сигналу пожежної тривоги. Установками автоматичного пожежегасіння обладнують приміщення, будівлі, в яких зберігають або застосовують легкозаймисті і горючі речовини, цінне обладнання, сировину тощо.
Залежно від виду застосовуваної вогнегасячої речовини установки автоматичного пожежегасіння поділяються на: водяні, парові, пінні, вуглекислотні, азотні, хладонові і порошкові.
В сільськогосподарському виробництві переважно застосовуються спринклерні і дренчерні установки.
Спринклерна установка – це спеціальна водяна мережа (система водяних трубопроводів), що розміщується під (або над) перекриттям приміщення з розставленими штуцерами для спринклерів так, щоб під одним спринклером знаходилась площа підлоги 9-12 кв.м.
Дренчерні установки відрізняються від спринклерних тим, що дренчерні головки цих установок не закриваються, а вода в системі перекрита клапаном групової дії. Від спеціального пристрою (датчика), що спрацьовує при виникненні пожежі, клапан в системі відкривається і в усьому приміщенні одночасно працюють дренчерні головки, розбрискуючи воду. Застосовуються дренчерні установки для створення водяних завіс, біля вікон, дверей, а також для запобігання розповсюдження вогню в цехах та інших виробничих приміщеннях.
Спринклерні і дренчерні установки можуть комплектуватися пристроями для пінного вогнегасіння (піногенераторами).
Газові автоматичні установки призначені для гасіння пожеж у будинках, приміщеннях шляхом створення всередині середовища, що не підтримує горіння. Для цього застосовують зріджений діоксид вуглецю, азот, аргон, хладон та інші.
Для гасіння невеликих за розмірами вогнищ застосовують автоматичні системи локального порошкового вогнегасіння.
11. ПОЖЕЖНЕ ВОДОПОСТАЧАННЯ.
Пожежне водопостачання – це комплекс пристроїв, призначених для подачі до місця пожежі води в достатній кількості та із заданими параметрами напору.
Параметри елементів пожежної водопровідної мережі розраховують за умови потреби води одночасно на зовнішнє і внутрішнє пожежегасіння будівель і споруд з урахуванням роботи пристроїв (систем) зовнішнього і внутрішнього автоматичного пожежегасіння. Необхідна кількість води залежить від ступеня вогнестійкості будівель, його категорії за пожежною небезпекою, об’єму будівель. Розрахункова потреба води на зовнішнє пожежегасіння коливається в межах
5-30 л/с.
Джерелами пожежного водопостачання можуть бути природні (річки, озера, ставки) або штучні пожежні водойми. Пожежних водойм повинно бути не менше двох. Усі водойми повинні мати справні під’їзди, спеціальні майданчики для забору води. На зимовий період у водоймах влаштовують незамерзаючі отвори для забору води.
Об’єм водойм (W) розраховують із потреби витрати води на зовнішнє (Qз) і внутрішнє (Qв) пожежегасіння (л/с), розрахункової тривалості пожежі (t, год.) і кількості одночасних пожеж (n):
W = (Qз + Qв) t n.
Незалежно від результатів розрахунку об’єм водойми (найменший) повинен становити не менш як 50 куб.м.
На великих сільськогосподарських підприємствах будують пожежний водопровід, який може бути поєднаний з господарсько питним водопостачанням.
Мережу обладнують пожежними гідрантами в необхідній кількості. Всередині будівель, об’єктів на сходових площадках, біля входів, у коридорах та інших доступних місцях на висоті 1,35м від підлоги встановлюють пожежні крани.
Витрати води на зовнішнє і внутрішнє пожежегасіння розраховують за формулою:
Qn = 3,6 g Tn n,
де g – питома витрата води на зовнішнє і внутрішнє пожежегасіння, л/с (приймається за даними нормативних таблиць або шляхом відповідних розрахунків);
Tn – тривалість пожежі (приймається 3 години або розраховується за даними кількості спалимої речовини і швидкості вигоряння);
n – кількість одночасних пожеж (приймається 1-3 залежно від місцевості і площі забудови).
12. ОРГАНІЗАЦІЯ ПОЖЕЖНОЇ ОХОРОНИ І ГАСІННЯ ПОЖЕЖ НА ОБ’ЄКТАХ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА.
Найвищим пожежним органом нашої країни є Управління пожежної охорони, яке через свої периферійні органи (Управління пожежної охорони в областях та районах) здійснює державний пожежний нагляд.
Основним завданням Держпожнагляду є удосконалення роботи щодо запобігання пожежам, забезпечення захисту від них міст, населених пунктів і об’єктів народного господарства, підвищення ефективної боротьби з пожежами,, здійснення контролю за виконанням профілактичних заходів і вимог, установлених пожежною безпекою.
Інспектори Держпожнагляду щорічно разом з адміністрацією господарств, інженерно-технічними працівниками, інженерами з охорони праці та керівниками сільської пожежної охорони обстежують стан будівель, технологічні процеси, машини і обладнання, а під час збирання врожаю-зернозбиральні агрегати, сільськогосподарську техніку і транспортні засоби, що застосовують на жнивах.
У разі виявлення недоліків інспектори видають керівникам господарств письмові розпорядження на їх усунення, а при невиконанні їх у зазначені терміни і порушенні правил пожежної безпеки винних притягують до відповідальності згідно з чинним законодавством.
Відповідно до Закону України „Про пожежну безпеку” (1993 р.) основу пожежної охорони сільськогосподарських підприємств (господарств), населених пунктів становить сільська пожежна охорона (СПО). Вона складається із штатних працівників (начальник, водії пожежних автомобілів або мотористи) і добровільних членів (працівники постійних робочих місць виробничих підрозділів).
Фінансування та матеріально-технічне забезпечення сільських пожежних команд здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету, коштів, які відраховуються підприємствами, установами та організаціями, розташованими на території району, в розмірі 0,1% від основних оборотних коштів і 3% коштів , що виділяються на нове будівництво, відрахувань від платежів з майнових видів страхування на фінансування запобіжних заходів, а також за рахунок пожертвувань юридичних і фізичних осіб.
Пожежна техніка розміщується в приміщенні пожежного депо і там за наказом керівника підприємства встановлюється цілодобове чергування водіїв пожежних автомобілів.
Основними обов’язками начальника СПО є: керівництво роботою членів СПО з питань пожежної безпеки і контроль за виконанням ними своїх обов’язків; навчання з питань пожежної безпеки та прийомів гасіння пожеж; постійний контроль за станом пожежної безпеки на об’єктах господарства, а при виявленні недоліків - вжиття заходів їх негайного усунення аж до припинення виконання певної роботи.
За пожежний стан господарств несуть персональну відповідальність керівники господарств (підприємств), які на всіх виробничих підрозділах призначають відповідальними за пожежну безпеку керівників цих підрозділів.
ЛІТЕРАТУРА.
1. Закон України „Про пожежну безпеку”, 1993 рік.
2. Гряник Г.Н. Охрана труда и пожарная безопасность. – К.: Вища школа, 1981, с.188...210.
3. Лехман С.Д., Гряник Г.М. Охорона праці. – К.: Урожай, 1994, с.230...268.
4. Присяжнюк Л.А., Білкун Д.І. та інші. Методичний посібник з питань експлуатації та застосування вогнегасників. – К.: Основа, 1997, с.9...72.
|
