Після Другої світової війни питання контролю над озброєннями та роззброєння не вперше привертають увагу міжнародної спільноти. Але останніми  роками переведення на новий рівень дискусії з питань контролю над  озброєннями було спричинене поєднанням двох важливих тенденцій. Одна  з тенденцій свідчить про посилення занепокоєння збільшенням загроз  довгостроковим угодам і порозумінню з питань контролю над озброєннями та  нерозповсюдження, а також можливістю їх занепаду. Інша, більш позитивна  тенденція свідчить про появу нових можливостей, що дозволять наступними  роками підвищити ефективність заходів контролю над озброєннями, нерозповсюдження та роззброєння. З одного боку, ці тенденції пожвавили деякі  давнішні, але зараз послаблені зусилля з контролю над озброєннями та роззброєння в усьому світі. З іншого боку, ці зусилля постійно наражаються на значні  перешкоди та вимагатимуть подвійної енергії для повнішого використання  можливостей, що відкриваються.
До сучасних засобів ураження відноситься зброя масового знищення (ЗМЗ), до якої відносяться: ядерна, хімічна та бактеріологічна. Залежно від виду використання зброї виникає відповідний осередок ураження.
Первинні дії уражаючих факторів ЗМУ можуть привести до виникнення вибухів, пожеж, затоплень місцевості та розповсюдження по ній сильнодіючих отруйних речовин. При цьому утворюються вторинні осередки ураження.
Новими видами зброї масового ураження є радіочастотна, радіологічна, інфразвукова, геофізична і променева зброя.

 
1. Історія виникнення радіологічної зброї
Радіологічну зброю було запропоновано, оскільки можлива зброя тероризму зазвичай створювала паніку і жертви в щільно населених районах.
Фактори, такі як: енергія і тип радіації, напівжиття, довговічність, придатність, огорожа, мобільність, і роль навколишнього середовища визначать ефект радіологічної зброї. Радіоізотопи, які представляють найбільшу загрозу безпеки, включають: 137 Cs , використовуваний в радіологічному медичному обладнанні, 60Компанія , 241 Am , 252 Сравні , 192 Ir , 238 Pu , 90 Сэр , и 226 Ра .
Усі ці ізотопи, за винятком останнього, створені в атомних електростанціях. У той час як кількість радіації, розсіяної від випадку, ймовірно буде мінімально, факту будь радіації може бути достатньо, щоб викликати паніку і руйнування.
Професійна історія радіоактивного озброєння може бути простежена до 1943 із записки до Бригадного генералу Леслі Groves з Манхеттанского Проекту. Передача названого повідомлення, "Використання Радіоактивних матеріалів як Військове Зброя," записка Рощ подана у додатку А.
30 жовтня 1943 записка від доктора Conant, Compton, і Urey до Рощ бригадного генерала L. R., Манхеттанскому Району, Ок-Рідж, Теннессі; розсекречений 5 червня 1974:
"Як газовий інструмент війни матеріал ... надихнув би персонал. Кількість, необхідна, щоб викликати смерть людині, що вдихне матеріал, є надзвичайно маленькою. Вважалося, що мільйонна частка  грама, що накопичується в тілі людини, буде фатальною. Немає жодних відомих методів обробки такого нещасного випадку .... Це не може бути виявлено почуттями; Це може бути розподілене в пилу або формі диму, ...
Радіоактивна війна може використовуватися [...], Щоб зробити евакуйовані області непридатними для житла; забруднити маленькі критичні області, такі як ярди залізниці та аеропорти; Як радіоактивний отруйний газ, щоб створити жертви серед військ; Проти великих міст, щоб просунути паніку, і створити жертви серед цивільного населення.
Області, настільки забруднені радіоактивним пилом і димами, що було б небезпечно, поки досить висока концентрація матеріалу могла бути підтримана ...., вони можуть бути викликані як тонкий пил від ландшафту вітрами, рухом транспортних засобів або військ, і т.д., і залишалися б потенційною небезпекою протягом довгого часу.
Ці матеріали можуть також бути … взятими в тіло під час прийому їжі … Басейни або колодязі були б забруднені, або їжа отруєна … Виробництво протягом чотирьох днів могло б забруднити мільйон галонів води … призведе до повного виведення з ладу або смерті під час приблизно місяця!»
Сполучені Штати, проте, хотіли не переслідувати радіологічне зброю під час Другої світової війни, хоча спочатку в проекті consideedето як резервний план у випадку, якщо ядерне розподіл виявилося неможливим приручити. Деякі американські вищі чиновники та вчені, залучені до проекту, відчували, що радіологічне зброя буде готуватися як хімічні засоби і таким чином порушувати міжнародне право.




 
2. Поняття радіологічної зброї
Радіологічна зброя — це зброя масового ураження; її дія базується на використанні бойових радіоактивних речовин. Ці радіоактивні речовини виготовляють у вигляді розчинів або порошків, які мають в своєму складі радіоактивні ізотопи хімічних елементів і їм властиве іонізуюче випромінювання.
Іонізуючі випромінювання, діючи на тканини організму людини, призводять до їх руйнування, викликають у людини променеву хворобу або ураження окремих органів. Внаслідок такої дії через деякий час, а дуже часто і зразу, людина занедужує, порушується працездатність. Людина потребує медичної допомоги і тривалого лікування. Дію радіологічної зброї можна порівняти із дією радіоактивних речовин, які виникають при аваріях на атомних електростанціях з викидом радіоактивних речовин або вибусіядерного боєприпасу. Навколишнє середовище забруднюється і викликає згубні наслідки для тварин і рослин.
Основним джерелом радіологічної зброї служать відходи, які утворюються при роботі ядерних реакторів. Використання радіологічної зброї може здіііснюватись в розпилювачах авіаційних приладів, авіаційних бомб, безпілотних літаків, артилерійських снарядів і інших боєприпасів.

 
3. Протирадіаційний захист
У першій половині минулого століття проблема захисту живих організмів від дії іонізуючої радіації переважно стосувалося лише порівняно вузького кола спеціалістів-дослідників, явища радіоактивності – фізиків, хіміків, біологів, геологів, а також лікарів-радіологів та їх пацієнтів. Хоча вже тоді спостерігалися випадки змін у складі фітоценозів на територіях з підвищеним рівнем природного техногенного радіаційного фону – як правило, місцях видобутку уранових руд.
Проте у другій половині століття внаслідок масових випробувань атомної зброї, аварій на підприємствах ядерного паливного циклу, збільшення масштабів видобутку урану у сотні і тисячі разів і, відповідно, захоронення радіоактивних відходів, широкого застосування іонізуючих випро- мінювань у медицині ситуація кардинально змінилася і постало питання про небезпеку опромінення іонізуючою радіацією усього людства і більше того – усього живого. Саме тоді була сформульована і майже до кінця століття панувала, до речі не тільки в радіаційній екології, а й в екології, загалом, як і в науках, пов’язаних з природоохоронними проблемами, так звана „антропоцентрична концепція” захисту біоти. Згідно з нею людина є головним живим об’єктом навколишнього природного середовища, який передусім потребує захисту від несприятливих чинників, і заходи, які забезпечують такий захист, захищають усі живі організми.
Щодо радіоекології, як складової частки системи радіаційної безпеки, то протягом останніх десятиліть наукові основи протирадіаційного захисту живих організмів ґрунтуються на постулаті, який у 1977 р. було сформульовано в Публікації 26 МКРЗ (Міжнародна комісія з радіаційного захисту) приблизно так: „Якщо радіаційними стандартами забезпечена охорона здоров’я людини, то у цих умовах захищена від впливу іонізуючої радіації і біота”. З деякими змінами, котрі було відтворено у 1991 р. в Публікації 60, цей принцип було дещо уточнено: «Комісія вважає, що нормативи, які забезпечують захист людини, повинні гарантувати відсутність ризику для інших видів біоти. В деяких випадках допускається ураження окремих особин (за винятком людини), проте ступінь цього ураження не повинен призводити до порушення функціонування видів або розбалансування міжвидових відносин». Покладена в її основу система радіаційного нормування передбачає, що низькі дози опромінення людини, як одного з найбільш радіочутливих компонентів біоти, автоматично забезпечують низькі дози опромінення і інших живих організмів.
Засновані на цьому принципі підходи до радіаційного захисту живих об’єктів довкілля отримали широке розповсюдження в останню чверть ХХ століття і знайшли відображення в законодавчих актах з охорони навколишнього середовища багатьох країн. І класична антропоцентрична свідомість дотепер пронизує всі сфери діяльності людини, зокрема і природоохоронну.
Але вже у другій половині минулого століття стало зрозумілим, що внаслідок, незбалансо- ваного природокористування, нераціональної експлуатації людиною природно-ресурсного потен- ціалу виникає безліч ситуацій, коли певні об’єкти біоти окрім людини вимагають особливого захисту і охорони від дії багатьох несприятливих чинників саме антропогенного походження. Що стосується радіаційної безпеки, то антропогенний підхід виявляється припустимим лише для населених людиною територій і, якщо межа дози не перевищена для людини як свого роду індикатор- ного радіочутливого організму, можна тільки з певною умовністю говорити про межі дози для решти організмів. Нині цей підхід не спрацьовує, наприклад, для зони відчуження Чорнобильської АЕС. Можна вважати, що декілька тисяч осіб персоналу, що і тепер задіяний на самій АЕС і деяких спеціальних організаціях в межах зони, але не проживає у ній постійно, цілою низкою заходів захищені від дії іонізуючої радіації. Проте у деяких видів рослин, зокрема сосни, що зростають на забруднених радіонуклідами ділянках неподалік від АЕС, особливо в місцях біля сховищ радіо активних відходів, відзначені певні порушення і зміни. Загалом система захисту, що ґрунтується на антропоцентричному принципі, забезпечує охорону від впливу іонізуючого випромінювання тільки середовище існування людини.
На планеті ж внаслідок вибухів понад двох тисяч атомних бомб, експлуатації близько 450 ядер- них реакторів і сотень аварій на підприємствах ядерного паливного циклу виникли свого роду радіаційні резервації (радіонуклідні аномалії), де проживання людей неможливе чи просто, де людина відсутня, але є інші об’єкти живої природи. Такі доволі великі осередки є у місцях колишніх масових випробувань атомної зброї у штаті Невада в США, на Новій Землі в Росії, у Семипалатинській області в Казахстані, на островах Океанії, в Австралії. Такими є деякі території в морях світового океану, які стали кладовищами ядерних відходів, місця видобутку уранових руд, відторгнуті території на Східно-Уральському радіоактивному сліді, згадана зона відчуження Чорнобильської АЕС. Дози опромінення деяких видів тварин і рослин в таких умовах на одиницю щільності радіоактивного забруднення можуть в багато разів перевищували дозу опромінення людини. Тим більше, що поглинена доза опромінення для окремих об’єктів біоти і людини навіть у разі перебування в однакових умовах, в одній екосистемі залежить від дуже багатьох чинників і може різнитися в багато разів. Це залежить від типу радіонуклідного забруднення, біологічних особливостей видів, шляхів надходження радіонуклідів в організм та багатьох інших чинників. Наприклад, радіоцезій рівномірно (дифузно) розподіляється в організмі хребетних, зокрема і людини, а у разі надходження до рослин переважно концентрується в клітинах меристем – критичних тканинах вищих рослин, створюючи дуже високі дози локального опромінення. Саме цим пояснюється невідповідність ступеня прояву радіобіологічних ефектів порівняно невеликим дозам загального опромінення, що часто спостерігається. Відомо також, що деякі види рослин, зокрема в родинах бобових, капустяних, лободових та деяких інших, які мають високі коефіцієнти нагромадження окремих радіонуклідів,   можуть отримувати дозу опромінення значно більшу, ніж інші види. Надзвичайно великою здатністю до нагромадження радіонуклідів мають гідробіонти, як водяної рослини, так і тварини, значення коефіцієнтів нагромадження у яких сягають сотень і тисяч. З урахуванням близької радіочутливості та низки едифікаторних, визначаючих функціонування та стійкість екосистем видів (хвойні деревні породи, трав’яні види рослин з родин лілейних, бобових, більшість тварин-ссавців), зрозуміло, що таке співвідношення поглинених людиною та іншими об’єктами живої природи доз потребує особливої уваги щодо захисту рослин, тварин та їх угруповань.
У ранній період аварії на ЧАЕС (1986 р.) для багатьох видів біоти (передусім наземної флори та фауни) на найбільш забруднених ділянках спостерігалось перевищення доз опромінення щодо допустимих величин, проте в цьому разі опромінення людини також було вищим, ніж допустимі для аварійних ситуацій межі. У разі використання цих рівнів опромінення людини лише сосна, лукові рослини та ґрунтові безхребетні захищені слабше, ніж людина, а ступінь захисту інших видів біоти (гідробіонти) близький до рівня захисту людини або перевищує його. Внаслідок цього можна стверджувати, що використання аварійних норм радіаційного захисту людини не гарантує адекватного захисту об’єктів природного середовища, деякі види якого можуть зазнавати більшого, ніж людина, впливу, навіть якщо такі заходи з захисту населення, як евакуація не застосовувалися.
Крім того, на відміну від більшості природних об’єктів людина може захистити себе від впливу зовнішніх факторів, зокрема і від дії іонізуючої радіації, наприклад, шляхом скорочення часу перебування у зоні опромінення, екранування, зменшення у раціоні продуктів харчування, що містять радіонукліди. Відомі деякі види живих організмів, радіочутливість яких сумірна з радіочутливістю людини і, навіть, перевищує її. На такі організми дія антропоцентричної концепції практично не розповсюджується.
І стало зрозуміло, що потрібен новий методологічний підхід до радіаційного захисту як людини, так і біоти, оскільки лише з цих позицій видається можливим розробити наукові основи оцінки наслідків радіоактивного забруднення біосфери. Саме тому, значною мірою стимульована екологічними наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, наприкінці минулого століття і на початку нового в радіоекології почала формуватися „ексцентрична концепція”, в основу якої покладено необхідність окремого, спеціального захисту чи охорони всіх живих організмів. Активні кроки у формуванні нової концепції в системі радіаційного захисту навколишнього середовища були здійснені Міжнародним союзом радіоекологів. У МКРЗ у 2005 р. був спеціально створений 5-й комітет «Радіаційного захисту навколишнього середовища», основне завдання якого полягає у підборі достатньо репрезентативних (критичних) видів рослин і тварин, методів розрахунку доз та кількісних і якісних показників оцінки ступеня прояву радіобіологічних ефектів. Спостерігаються певні зміни і в позиції МАГАТЕ, яке в останні роки також підкреслює важливість більш зваженого підходу до проблеми протирадіаційного захисту біоти.
І в останній „Публікації 103” МКРЗ від 2007 р. на відміну від усіх попередніх акценти чітко зміщені у бік охорони не тільки людини, а загалом живих організмів від дії іонізуючої радіації в середовищі їх існування. Розробка принципів охорони об’єктів навколишнього середовища від впливу іонізуючої радіації, питання оцінки ризику опромінення не тільки людини, але й інших живих організмів, стали головними напрямами сучасної системи протирадіаційного захисту біоти.
Для оцінки впливу іонізуючих випромінювань на біоту 5-м Комітетом МКРЗ були запропоновані такі референтні організми: щурі, качки, жаби, лосось, бджоли, краби, олені, земляні черв’яки, сос- ни, дикоростучі трави і морські водорості. На сучасному етапі для вирішення питань проти- радіаційного захисту навколишнього середовища та нормування допустимих рівнів його радіонук- лідного забруднення найбільш актуальними є такі завдання: поповнення існуючих баз даних інфор- мацією по радіобіологічних ефектах у референтних організмів, розробці і удосконаленню дозимет- ричних моделей для цих організмів, проведення нових експериментальних досліджень з метою уточнення залежностей „доза-ефект”, урахування мультістресорних дій на біоту, гармонізація і порівняння оцінок ризиків дії на навколишнє середовище радіаційних і негативних чинників нера- діаційної природи (важких металів, пестицидів, кислотних дощів, високих та низьких температур та загалом зміни клімату).

 
4. Протирадіаційні препарати
У теперішній час через більш як два десятиліття після аварії на Чорнобильській АЕС мільйонні контингенти населення, що опинилися на забруднених довгоживучими штучними радіонуклідами територіях, до 90-95 % дози опромінення іонізуючою радіацією одержують за рахунок внутрішнього опромінення радіонуклідів, які надходять в організм з продуктами харчування. В цих умовах основним прийомом протирадіаційного захисту людини слід вважати мінімізацію кількості радіонуклідів у раціоні. З одного боку це досягається за рахунок виробництва продукції рослинництва та тваринництва і, відповідно, продуктів харчування з використанням технологій, котрі дозволяють знизити в них вміст радіонуклідів, а з іншої – за рахунок застосування речовин, які обмежують (блокують) перехід радіонуклідів в організм. Натепер перше місце у стратегії протирадіаційного захисту відводиться упередженню (мінімізації) надходження в організм радіонуклідів – радіоблокуванню. Серед речовин, що блокують перехід радіонуклідів в живі організми, можна виділити три основні групи: антагоністи-конкуренти радіонуклідів, сорбенти радіонуклідів (або ентеросорбенти) і комплексоутворюючі речовини, які утворюють з радіонуклідами важкорозчинні сполуки комплексонати.
Блокування радіонуклідів може бути достатньо ефективним не тільки на етапі «продукти харчування – людина», але й на значно ранішніх ланках трофічного ланцюга: «ґрунт – сільськогосподарські рослини», «сільськогосподарські рослини (корми) – продуктивні тварини», «продукція рослинництва і тваринництва – продукти харчування людини». На етапі «ґрунт – рослина» до радіоблокаторів першої групи слід віднести вапнування та гіпсування ґрунтів, а також внесення калійних добрив; другої – внесення фосфорних добрив і третьої – внесення цеолітів, монтморилонітів, бентонітів, а також деяких інших природних чи спеціально підготовлених сорбуючих матеріалів.
Основним компонентом вапна і гіпсу є кальцій – хімічний аналог стронцію. Тому внаслідок антагонізму між ними надходження в рослини Sr зменшується. Вапнування застосовується, звичайно, на підзолистих, дерново-підзолистих та деяких болотних і торфових, як правило, кислих ґрунтах. У кислому середовищі рухомість іонів, в тому числі й радіонуклідів, підвищена, тому доведення реакції до нейтральної сприяє зменшенню переходу в рослини багатьох іонів, у тому числі й радіоактивних. Але надходження, як правило, 90Sr зменшується у більшому ступені.
За даними різних авторів, одержаними за роки після аварії на Чорнобильській АЕС, внесення вапна чи вапняних матеріалів (вапняки, доломіт, мергель, дефекаційне багно) у кислий дерново-підзолистий ґрунт знижувало вміст 90Sr в зерні злаків та зернобобових культур в 2-4 рази, в бульбах картоплі – в 5-10, в овочах – у 4-6, сіні бобових трав – у 6-8 разів. Для 137Сs ці величини дещо менші.
Добрим вапняним матеріалом є металургійні, або доменні, шлаки. Деякими дослідниками встановлена більш висока ефективність останніх порівняно з вапном. Це пов’язано з тим, що шлаки значно збільшують засвоєння рослинами кальцію (можливо, за рахунок великої кількості різних мікроелементів), внаслідок чого співвід- ношення 90 Sr до кальцію в рослинах різко зменшується. Так, якщо абсолютне нагромадження Sr на одиницю маси зерна під впливом шлаків знижується приблизно в 2-3 рази, то накопичення його на 1 г кальцію зменшується майже у 5 разів. При дії ж вапна останній показник знижується усього в 3 рази. Таким чином, шлаки не тільки зменшують абсолютне нагромадження радіонуклідів в урожаї, але й значно знижують їх співвідношення до хімічних аналогів. Це особливо важливе для Sr, так як від співвідношення його до кальцію в рослинах залежить перехід в наступні ланки трофічних ланцюжків, тобто в організм тварин і людини.
Зрозуміло, що внесення вапна та вапняних матеріалів можливе лише на кислих ґрунтах. Що стосується лужних ґрунтів, то збагачення їх на кальцій може проводитися за рахунок гіпсування. На нейтральних ґрунтах можна вносити збалансовані кількості вапняних матеріалів та гіпсу.
Хімічний аналог кальцію і стронцію магній також може вступати у конкурентні взаємовідносини зі стронцієм і зменшувати його накопичення в рослинах. Його менша ефективність щодо блокування цього процесу зумовлена більшою віддаленістю від стронцію у періодичній системі елементів, тобто більшою різницею у фізико-хімічних властивостях. Саме тому на тлі забезпечення ґрунту кальцієм дія магнію може не проявитися. Аналогічні антагоністичні взаємодії відбуваються між цезієм і калієм. Надходження 137Сs у рослини та нагромадження його в урожаї у значній мірі визначається вмістом в ґрунті і в самих рослинах його хімічного аналогу – калію. З підвищенням кількості калію в ґрунті зменшується надходження Сs в рослини. Тому внесення калійних добрив у підвищених кількостях, особливо під рослини калієфіли, є одним з головних засобів зменшення вмісту цього радіонукліду в продукції рослинництва. Досвід вивчення впливу калійних добрив на надходження 137Сs в сільськогосподарські рослини величезний. Він однозначно свідчить про те, що їх внесення на бідних на калій ґрунтах завжди приводить до суттєвого зменшення вмісту цього радіонукліду в урожаї: в овочах і картоплі – в 4-8 разів, в зерні злаків і зернобобових – в 3-6 разів, в кормових травах, соломі злаків, льону – в 3- 7 разів.
Досить суттєво знижує надходження 137Сs як через корені, так і через листя некореневе підживлення рослин калієм.
В цілому накопичення 137Сs рослинами обернено пропорційне вмісту в ґрунті обмінного калію. Але зниження рівнів його вмісту в рослинах залежно від дози калію носить гіперболічний характер, тобто ефективність калійного живлення у міру підвищення доз знижується. Проте збільшення кількості калію в два і три рази порівняно з загально прийнятими нормами дозволяє надійно зменшувати надходження радіонукліду в 3-6 разів. Реально дози калію при цьому збільшуються до 180-240 кг/га. Але доведено, що внесення калійних добрив на ґрунтах з його дефіцитом здатне зменшити кількість 137Сs в рослинах більш як у 10 разів. У той же час ефективність прийому дуже низька на забезпечених на калій ґрунтах. Вони показують також доцільність збільшення норм добрив до певної межі, коли подальше їх зростання вже втрачає сенс.
Підсилення калійного живлення рослин зменшує і надходження 90 Sr. Особливо виразно це проявляється також на підзолистих та дерново- підзолистих ґрунтах. Так, додавання калійних добрив на слабо окультурених дерново-підзолистих ґрунтах легкого механічного складу знижує  19нагромадження 90Sr в урожаї зернових, картоплі й овочевих рослинах в 2-3 рази. Зменшення надходження цього радіонукліду під впливом калійних добрив звичайно пояснюється відомим антагонізмом між калієм, з одного боку, і кальцієм та 90 Sr з іншого. Тому під впливом калію знижується і нагромадження в рослинах кальцію, що іноді може мати і негативний ефект.
Солі фосфорних кислот здатні утворювати зі стронцієм слабо розчинні чи навіть практично нерозчинні комплексні сполуки типу вторинних і третинних фосфатів. На підставі цього цілком слушно було припущено, що внесення в ґрунт фосфорних добрив повинно зменшувати перехід Sr в рослини. Дійсно, це так. Досить великий масив науково-дослідницьких і виробничих даних свідчить про те, що внесення фосфорних добрив в будь-яких формах на будь-яких відмінностях зменшує нагромадження 90Sr практично всіма видами рослин в 2-6 разів Варте уваги те, що кислі ґрунти можуть бути нейтралізовані не тільки вапняковими матеріалами, основу яких складає вуглекислий кальцій, але й іншими вуглекислими солями, зокрема, вуглекислим калієм. Внесення його в кислі ґрунти знижує надходження радіонуклідів в рослини так само, як і вапно. Більш того, на слабокислих ґрунтах, на яких вапно практично не впливає на розміри переходу 90Sr з ґрунту в рослини, вуглекислий калій помітно зменшує його нагромадження. Водночас під його впливом, аналогічно до хлористих, азотних та інших солей калійних добрив, у рослинах зменшується і вміст Сs. Найбільш ефективними є добрива, які містять фосфати кальцію та калію. Так унесення в ґрунт фосфатів калію у декілька разів знижує в рослинах вміст як 90Sr, так і 137Сs. Інші фосфати – амонію, натрію, магнію – впливають, головним чином, тільки на кількість 90Sr.
У багато разів зменшує надходження у рослини різних радіонуклідів, в тому числі 239Рu і 241Аm, унесення в ґрунт амінополікарбонових кислот та їх похідних. Ці речовини утворюють з радіонуклідами комплексні водорозчинні сполуки, сприяючи їх швидкому вимиванню. Однак цей спосіб належить до дуже дорогих заходів і поки що не одержав розповсюдження.
У якості адсорбентів найбільше розповсюдження одержали деякі природні мінерали, які мають високу сорбційну здатність щодо радіонуклідів, зокрема, цеоліти, поклади яких виявлені у Карпатах. Міцно і у великих кількостях сорбують 90Sr і 137Сs ілліти та вермикуліти, дещо слабкіше – монтморилоніти та каолініти. Ефективними сорбентами вважаються такі мінерали, як флігопіти, гідрофлогопіти, глауконіти, асаканіти, гумбрини, біотити, бентоніти. Незважаючи на відносну дешевизну, їх використання пов’язане з великими витратами, так як виявляється доцільним тільки за дуже високих норм їх внесення у ґрунт – до 0,5-1 % до об’єму орного шару. А це – 10-12 тонн мілко розмеленого мінералу на один гектар поля. За такого разового внесення вдається знизити надходження радіонуклідів у рослини в 1,5-3 рази протягом декількох наступних років. Іноді ці мінерали відносять до меліорантів, так як їх унесення суттєво покращує механічні властивості ґрунту, створюючи більш сприятливі умови для росту і розвитку рослин.
Добре виражену сорбційну спроможність має так зване «активне вугілля» – різновид шлаків, що утворюється при спалюванні кам’яного вугілля. Його внесення на дерново-підзолистих ґрунтах у кількостях удвічі менших, ніж природних мінералів, дозволяє досягти такого ж ефекту.
Здійснення цих радіозахисних заходів дозволяє врешті-решт зменшити надходження радіонуклідів у продуктивні сільськогосподарські рослини, а, відповідно, зменшити дозу опромінення не тільки рослин, але й тварин і людини, що їх споживає, у декілька разів.
На етапі «рослини (корми) – сільськогосподарські тварини» також не слід нехтувати кальцій-, калій- та фосфоровмісними препаратами. Кальцій в організмі хребетних тварин відіграє особливу роль, складаючи основу скелета, а у ссавців – ще й головний мінеральний компонент молока. При дефіциті в організмі кальцію його місце можуть посідати хімічні аналоги – в першу чергу, елементи другої групи періодичної системи, серед котрих знаходиться і стронцій. Саме тому порушення кальцієвого живлення може призводити до збільшення накопичення в організмі тварин і людини 90Sr. У той же час збагачення раціону кормами, які містять кальцій, наприклад, бобовими травами, додавання мінерального підкорму у вигляді солей кальцію, особливо фосфорнокислих, являє собою дешевий і доступний спосіб 90Sr із шлунково- кишкового тракту до продукції тваринництва. Так, включення кальцію до раціону корів знижує кількість 90Sr в молоці у 8-12. Як не дивно, в літературі є дуже мало даних про вплив калійного живлення на нагромадження Сs в організмі тварин. Незважаючи на це, але враховуючи виключно важливе значення калію у функціональній діяльності багатьох фізіолого- біохімічних систем усіх організмів, зокрема клітинних мембран, вуглецевого обміну, синтезу багатьох ферментів, гормонів, можна стверджувати, що збагачення раціону за рахунок кормів, які містять підвищену кількість калію, буде сприяти зниженню в них накопичення 137Сs. Це, в першу чергу, кукурудзяний силос, картопля, кормові буряки.
Мало вивчений і вплив натрію на нагромадження Сs, який також є хімічним аналогом цезію, хоча і добре відома його роль у багатьох фізіолого- біохімічних процесах. Враховуючи антагоністичні відносини в організмі між калієм і натрієм, можна не без підстав припустити, що на надходження Сs впливають не тільки абсолютні їх кількості в організмі, а також співвідношення між ними. Значна роль у зменшенні надходження радіонуклідів в організм сільськогосподарських тварин, а також у підвищенні їх стійкості до іонізуючих випромінювань, належить мікроеле-  ментам. Особливо це стосується регіонів Полісся, ґрунти яких і, відповідно, корми, бідні не тільки за вмістом основних макроелементів, але й більшості біологічно важливих мікроелементів, таких як йод, фтор, цинк, кобальт, марганець, мідь, селен та інших. Збагачення раціону тварин солями цих елементів може стати важливим заходом у системі ведення тваринництва на забруднених радіонуклідами територіях.
Застосування прийомів, спрямованих на зменшення надходження радіонуклідів у рослини, зокрема проведення вапнування луків і пасовищ, збільшення доз фосфорних добрив, призводить до зв’язування багатьох мікроелементів у ґрунті й зменшення їх кількості в рослинах, а, відповідно, і в раціоні тварин. Це може стати причиною ряду захворювань тварин, відомих під загальною назвою гіпомікроелементозів. Тому слід періодично на основі даних про вміст мікроелементів у кормах, воді, молоці, крові, м’ясі, уточнювати необхідні їх кількості у раціоні тварин.
Відомі речовини, які здатні знижувати перехід радіонуклідів з кормів до тканин тварин. До них належить велика група різних за хімічною будовою сполук, котрі при додаванні до раціону зв’язують радіонукліди у шлунково-кишковому тракті, зменшуючи їх всмоктування. Вони одержали назву ентеросорбентів, або просто сорбентів. Таку дію мають солі альгінових кислот – альгінати калію, кальцію, натрію, які виділяють з деяких видів бурих водоростей. Додавання альгінатів і навіть самих водоростей до раціону знижує відкладання Sr у тканинах у 1,5-2 рази. Близький ефект мають пектинові речовини, які містяться у коренеплодах, особливо буряках, у тому числі й кормових, гарбузах, плодах фруктових порід. Надзвичайно високою ефективністю щодо обмеження всмоктування 137 Сs у шлунково- кишковому тракті не тільки ссавців, але й птиці, відзначається фероцин – речовина, відома під назвою берлінської лазурі, та його похідні – фероцианіди заліза, кобальту, нікелю. Маючи специфічну кристалічну структуру, фероцин вибірково зв’язує ізотопи цезію, утворюючи з ним нерозчинні комплексні сполуки, які не проникають через стінки шлунку і кишок, транзитом проходять усі відділи шлунково-кишкового тракту і виводяться з організму з продуктами обміну.
Фероцин уводять тваринам у вигляді порошку з кормом, різними наповнювачами, у складі кормосумішей, брикетів-лизунців. Широке застосу- вання у скотарстві знайшли спеціальні великі  воскові пілюлі з фероцином – болюси. Кожній корові на початку пасовищного періоду безпосередньо у рубець через рот за допомогою простого присто- сування – болюсоін’єктора – вводиться 2-3 болюси. При їх терті фероцин поступово вивільнюється, змішується з кормом, який зв’язує радіонуклід, не даючи йому всисатися у кров. Болюси утримуються у рубці 2-3 місяці, після чого вводяться нові.
При згодовуванні фероцину коровам у кількості від 1 до 20 г на добу зниження кількості 137Сs у молоці спостерігається вже через 3-5 діб, а максимальний ефект досягається через два тижні. Максимальна кратність зниження радіонукліду в м’ясі відмічається через 30 діб. У цілому додавання фероцину до раціону дозволяє знизити перехід 137Cs у молоко і м’ясо в 6-8 і більше разів. Як ефективні ентеросорбенти використовуються і згадані цеоліти у вигляді простого розмеленого мінералу (кліноптилоліт) і модифікованого шляхом спеціальної обробки (хумоліт), котрі додаються до концентрованих кормів у кількостях до 10 %. У молоці це забезпечує зниження вмісту 137Сs у 1,5-3 рази, у м’ясі різних тварин – у 1,5-9 разів. Але одним з основних і найефективніших заходів, що сприяє зниженню переходу радіонуклідів в продукцію тваринництва, є поверхневе та докорінне покращення луків та пасовищ – кормової бази сільськогосподарських тварин, яке, крім згаданих агрохімічних заходів, включає деякі агротехнічні прийоми, котрі сприяють формуванню гарного травостою з мінімально можливим вмістом радіонуклідів.
Тут можна згадати і деякі організаційні заходи, такі як перепрофілювання галузі, переведення тварин перед забоєм на «чисті» корми, зміна умов утримання, зміна раціону. Елементарний розрахунок, який враховує внесок в усереднену дієту мешканця середньої смуги Східної Європи продуктів харчування рослинного і тваринного походження, свідчить, що наведені радіозахисні заходи дозволяють зменшити дозу внутрішнього опромінення, тобто практично дозу усього загального опромінення, у 1,5-4 рази (таблиця).
Зрештою, певні прийоми застосовуються на етапі «продукти харчування – людина». Тут вони не розглядаються, хоча мало чим відрізняються від етапу «корми – тварини». Втім, мають певні особ- ливості, суть яких зводиться до того, що вводяться в організм, як правило, у вигляді фармакологічних засобів, харчових добавок, спеціальних препаратів.  Безперечно, у загальній стратегії протирадіа- ційного захисту і в теперішній час певна роль належить радіопротекторам. Але в умовах хронічного опромінення у малих дозах багатомільйонних мас людей не може йти мови про застосування спеціальних фармакологічних препаратів, а, скоріше, про раціональне харчування з дотриманням деяких рекомендацій і зосередженням уваги на певних продуктах.
Те ж саме стосується і терапевтичних засобів, зокрема прискорення виведення з організму інкорпорованих радіонуклідів. Відомо немало синтетичних фармакологічних препаратів, які можуть значно прискорювати цей процес: альгісорб, цинкацин, пентацин, тетацин та інші. Вони успішно застосовуються у клінічній практиці при надходженні в організм великих кількостей тих чи інших радіонуклідів. Проте у зв’язку з певною токсичністю вони непридатні для умов тривалого застосування.  Те ж стосується і ростових факторів, які прискорюють процеси післярадіаційного відновлення, детоксикації організму від шкідливих метаболітів, що можуть виникати в ураженому радіацією організмі внаслідок порушення певних процесів обміну речовин.
Таким чином, стратегія протирадіаційного захисту людини являє собою багатоетапний комплекс заходів, який включає блокування переходу радіонуклідів в організм на всіх етапах трофічного ланцюга, захист від зовнішнього і внутрішнього опромінення, прискорення виведення радіонуклідів з організму і активацію процесів післярадіаційного відновлення. Основна роль при цьому в умовах радіаційної ситуації, що склалася на забруднених радіонуклідами територіях, належить мінімізації їх надходження в організм.


 
Висновки
 
Використана література та інтернет-джерела

1.    Вікіпедія. Точка доступу: http://uk.wikipedia.org/
2.    Гудков І.М. Протирадіаційний захист агроценозів як основний шлях забезпечення радіаційної безпеки населення на забруднених радіонуклідами територіях.
3.    Гудков І.М., Кашпаров В.О. До зміни парадигми в радіоекології: антропоцентричний і (чи) ексцентричний підходи у протирадіаційному захисті навколишнього природного середовища. Удк 621.039.58+615.7
4.    Енциклопедія он-лайн. Точка доступу: http://www.macsanomat.com/
5.    Радиологическое оружие. Точка доступу: http://radiological_weapon.eco-tema.ru/
6.    Цивільна оборона. Підручник. 1999. Точка доступу: http://www.redfox.if.ua/
7.    Щорічник СІПРІ 2008: Озброєння, роззброєння та міжнародна безпека