Безпека життєдіяльності (БЖД) — комплексна дисципліна, спрямована на здобуття базових знань з проблеми забезпечення оптимальних умов існування людини у природному і техногенному середовищах.
Доцільність вивчення зазначеної дисципліни пов'язана з невпинним підвищенням негативного впливу господарської діяльності на середовище, яке оточує людину, — не лише природне, а й виробниче та побутове. Зниження якості довкілля, виробництво нових, не відомих раніше речовин, генетична модифікація сільськогосподарських рослин, застарілість виробничого обладнання і технологічних процесів, використання в побуті великої кількості хімічних препаратів і різних механізмів потребують знання факторів, що впливають на стан людини, і найнеобхідніших методів і способів можливого зменшення негативного впливу цих факторів. Безпека життєдіяльності є комплексною дисципліною, що базується на знаннях з багатьох дисциплін — основ екології, психології та фізіології праці, хімії, фізики, соціології, демографії і потребує дотримання здорового способу життя.
Пропонований навчальний посібник складається з п'яти розділів.
У першому розділі розглядаються питання організації системи БЖД людини, законодавче і нормативне її забезпечення.
У другому розділі основна увага приділяється висвітленню засад гігієни довкілля (впливу навколишнього середовища на стан здоров'я і життя людини), взаємодії в системі "людина — середовище" і розгляду наслідків впливу діяльності людини на навколишнє середовище.
Третій розділ присвячений вивченню основ безпеки людини в побутових умовах, а також ознайомленню з основними прийомами, що забезпечують здоровий спосіб життя.
У четвертому розділі розглядаються різноманітні аспекти виробничої діяльності людини, шкідливі для здоров'я і життя людини фактори виробничого середовища, а також способи запобігання і мінімізації їх впливу на людину.
У п'ятому розділі висвітлюються загальні питання захисту населення в надзвичайних умовах, організації і здійснення рятувальних робіт та інших невідкладних заходів, пов'язаних з діяльністю господарських об'єктів у надзвичайних умовах, а також вимоги до поведінки людини в екстремальних умовах.
Система безпеки життєдіяльності
Формування особистої безпеки у людини в повсякденному житті відбувається паралельно з формуванням її свідомості на відміну від інших представників тваринного світу, в яких інстинкт самозбереження генетичне детермінований. У процесі еволюції людина втратила підсвідоме відчуття небезпеки. Мало того, у процесі свого розвитку людина створила широкий спектр загроз власному життю і здоров'ю, які не властиві первісному природному оточенню, і щоб запобігти цим загрозам, людині потрібний певний комплекс знань. Щомиті на Землі від впроваджених технологій гине безліч людей. З року в рік кількість загиблих збільшується, проте незважаючи на ці вражаючі втрати людство не обмежується у своїх нескінченних бажаннях будь-що задовольнити власні амбіції і зростаючі потреби. Перемагають гасла типу "швидше", "вище", "далі"... Людство зобов'язане врешті збагнути, що багато чого з досягнутого не виправдовується ані щодо достатності, ані щодо доцільності.
Найяскравішим прикладом безвідповідального ставлення цивілізації до себе є військові технології. Ці технології вже власне своїм існуванням спрямовані на знищення людини, а тому становлять реальну загрозу знищення цивілізації загалом. У цьому ряді стоять проблеми утилізації хімічної та ядерної зброї і навіть звичайних мін. А проте на знищення смертоносного надбання потрібно значно більше коштів, ніж на його створення.
Наведені приклади мають глобальний характер. Проте можна навести безліч прикладів з повсякденного життя людини. Скажімо, дедалі більшою мірою виявляється проблема браку часу. Навіть коли для того, щоб перейти вулицю в позначеному місці, потрібно пройти зайвих кілька метрів, то зазвичай, посилаючись на брак часу, людина нехтує небезпеку і переходить дорогу в недозволеному місці. Та іноді найкоротший шлях стає шляхом у вічність...
З наведених прикладів випливає, що необхідно перевести набутий людством досвід, знання правил безпеки життєдіяльності з пасивної форми ("я знаю") в активну ("я так вчиняю").
Як складова частина біосфери людина постійно взаємодіє з довкіллям, змінює його, пристосовуючи до власних потреб, і водночас безпосередньо залежить від нього. Кожна людина для забезпечення життєдіяльності повинна дихати (бажано чистим повітрям), харчуватися (бажано нешкідливими продуктами), жити в безпечних умовах. З самого початку свого існування людина наражається на небезпеку, проте не робить належних висновків з досвіду попередніх поколінь і в гонитві за земними благами щодалі більшою мірою робить небезпечним своє існування. Разом з тим проблема безпечного існування завжди турбувала людство. Спочатку це була проблема виживання в біологічній конкуренції з навколишнім середовищем і тваринами, які були агресивніші й сильніші. Згодом, після приборкання вогню, винайдення зброї та інших активних засобів виживання перед людством постала проблема захисту від стихійних сил природи, а також однієї людини від іншої. Як зазначалося, упродовж свого розвитку починаючи з прадавніх часів людина активно взаємодіяла з навколишнім середовищем. На початкових етапах історії людства ця взаємодія була лише споживацькою — мисливство, рибальство, збиральництво. І тільки з настанням ери землеробства — приблизно 8-Ю тис. років тому—характер природокористування змінився, особливо після опанування людиною знарядь праці і технологій виробництва. Саме з того часу почала створюватися і з часом лише поглиблювалася небезпека для середовища існування — вирубне землеробство, знищення лісів, утворення поселень і пов'язане з цим посилення небезпеки безпосередньо для життя людини.
З настанням ери технічного прогресу через бездумне використання природних ресурсів постала проблема захисту довкілля і людини від наслідків її діяльності. Принагідне наведемо слова Ж. Ламарка: "...інколи здається, що призначення людини полягає в тому, щоб знищити свій рід, попередньо зробивши земну кулю непридатною для життя..."
Безпека життєдіяльності як цілісна наукова дисципліна почала формуватися порівняно недавно, проте як система знань і адекватних заходів та засобів охорони життя людини, її здоров'я існує з тих часів, коли людина вперше усвідомила як зовнішні, так і створені безпосередньо нею загрози власному існуванню. З розвитком технологій
і техніки спектр негативних чинників, що загрожують безпеці життєдіяльності людини, поступово (а за останнє століття стрімко) розширювався. Людство почало сплачувати данину створеним технологіям. Нині неможливо підрахувати, скільки людей загинуло від вогню, який наші пращури свого часу приборкали, скільки загинуло від ураження електричним струмом, без якого неможливо уявити сучасне існування людства. Невідома і кількість тих, хто потратив під колесо, яке з моменту винаходу (лише кілька тисячоліть тому) котиться планетою з надшвидкістю. Проте технології розвиваються... зупинити розвиток цивілізації, мабуть, неможливо. Нині завдання людства полягає в тому, щоб зробити життя якомога безпечнішим або принаймні мінімізувати негативні наслідки технологічної революції. Усталеного визначення поняття "безпека життєдіяльності" поки що не існує. Тому ми пропонуємо власне визначення.
Безпека життєдіяльності — це система базових знань з проблеми забезпечення безпечних умов Існування людини у природному, соціальному І техногенному середовищах, а також організаційних І технічних заходів І засобів на рівні окремої особи (колективу, держави), спрямованих на запобігання або мінімізацію загроз їі життю та здоров'ю в усіх сферах діяльності
Система БЖД на рівні держави охоплює комплекс заходів і засобів, які є її складовими (підсистемами): це охорона навколишнього природного середовища; охорона здоров'я населення; безпека санітарно-епідеміологічна, пожежна, транспортна та радіаційна, біологічна; охорона праці. Діяльність кожної з цих підсистем регулює відповідний орган центральної виконавчої влади на основі законодавчих і нормативно-правових документів.
Розглянемо коротко кожну підсистему.
Охорона навколишнього природного середовища. Призначення цієї основної складової системи БЖД полягає у підтримуванні прийнятного для існування життя на Землі стану довкілля, збереженні природних ресурсів, обмеженні шкідливих викидів і скидів, сприянні гармонійному розвитку суспільства і природи, її завдання — формувати засади стійкого розвитку. В Україні реалізація державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища в діючій структурі органів виконавчої влади покладена насамперед на Міністерство екології та природних ресурсів України. Значну роль у цій сфері відіграє також Міністерство аграрної політики України, комітети лісового та водного господарств.
Охорона здоров'я населення. В Україні головним органом у цій сфері є Міністерство охорони здоров'я (МОЗ) України і його структурні та функціональні підрозділи в регіонах.
Санітарно-епідеміологічна безпека. Основна мета полягає в забезпеченні санітарно-епідеміологічного благополуччя населення, запобіганні епідеміям інфекційних захворювань. Контроль за використанням небезпечних речовин і матеріалів на виробництві, за якістю та безпекою харчових продуктів, лікарських засобів тощо здійснюють органи санітарно-епідеміологічного нагляду. В Україні санітарно-епідеміологічна служба підпорядкована МОЗ України.
Пожежна безпека. В Україні питання пожежної безпеки в усіх сферах життєдіяльності суспільства перебувають у компетенції Головного управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України, його регіональних структур.
Транспортна безпека. В Україні безпека на дорогах та автошляхах, а також безпека перевезень пасажирів і вантажів є прерогативою Державної автомобільної інспекції України. Безпека на залізничному, повітряному та водному транспорті перебуває у компетенції відповідних відомчих органів.
Біологічна безпека. Призначення біологічної безпеки — охорона довкілля, а також здоров'я і життя людей від небезпечних грибів, мікроорганізмів, вірусів, наслідків генетично-інженерної діяльності, генетичне модифікованих організмів рослин, тварин та продуктів, що містять їх складові. В Україні органами управління в цій сфері є Міністерство екології і природних ресурсів України та МОЗ України.
Радіаційна безпека. Основна мета полягає в охороні життя і здоров'я населення, його майна, навколишнього середовища від негативного впливу іонізуючого випромінювання. В Україні регулюючі функції в цій сфері виконує Міністерство екології і природних ресурсів України, МОЗ України та Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Радіаційна безпека набуває особливого значення в умовах розвитку атомної енергетики та промисловості. Актуальність радіаційної безпеки в Україні зумовлюється також наслідками катастрофи на Чорнобильській АЕС.
Охорона праці. Загалом це система заходів і засобів техніки безпеки на виробництві, яка охоплює зазначені щойно підсистеми. В Україні нагляд за станом охорони праці на підприємствах, в організаціях і установах здійснюють спеціальні центральні і територіальні
структури Міністерства праці та соціальної політики України, МОЗ України, Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи України, Міністерства внутрішніх справ України та ін.
Основна відповідальність за безпеку життєдіяльності людей на виробництві (підприємстві, в установі, організації, фірмі) покладена на роботодавця, який має створити безпечні у мови праці для своїх працівників.
Список використаної літератури
1. Безпека життєдіяльності / За ред. Я. І. Бедрія. — Львів, 2000.
2. Білявський Г О, Падун М М, Фурдуй Р С. Основи загальної екології. — К.. Либідь, 1995.
3. Будыко М И Глобальная экология. — М.. Мысль, 1977.
4. Величковский Б Т, Кирпичев В И, Суравегина И Т Здоровье человека и окружающая среда. — М.. Новая шк., 1997.
5. Волович В Г Человек в экстремальных условиях природной среды. — М.. Мысль, 1983.
6. Єлісєєв А Т" Охорона праці. — К., 1995.
7. Каспаров А А Гигиена труда и промышленная санитария. — М.. Медицина, 1981.
8. Корсак К В, Плахоттк О В Основи екологи. — 2-ге вид. — К.. МАУП, 2000.
|
