Згідно з Законом «Про цивільну оборону України» «громадяни України мають право на захист свого життя і здоров 'я від наслідків аварій, катастроф, значних пожеж, стихійного лиха і вимагати від Уряду України, інших органів державної виконавчої влади, адміністрації під­приємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господа­рювання гарантій щодо його реалізації.

Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру».

Головною функцією органів державної виконавчої влади, адмі­ністрації підприємств, установ і організацій незалежно від форм влас­ності та господарювання у разі виникнення НС є захист населення та організація його життєзабезпечення.

Заходи щодо захисту населення плануються та проводяться по всіх районах, населених пунктах, охоплюють усе населення. Водночас ха­рактер та зміст захисних засобів встановлюється залежно від ступеня загрози, місцевих умов з урахуванням важливості виробництва для без­пеки населення, інших економічних та соціальних чинників. З цією метою міста розподіляються за групами важливості, а об'єкти — за ка­тегоріями стосовно засобів захисту населення у разі надзвичайної ситуа­ції. Цей розподіл здійснює Кабінет Міністрів України. Для міст встановлені наступні групи:

Ø     особливої важливості;

Ø     першої групи;

Ø     другої групи;

Ø     третьої групи.

Для підприємств та організацій встановлені наступні категорії:

Ø     особливої важливості;

Ø     першої категорії;

Ø     другої категорії.

Основні заходи щодо захисту населення плануються та здійснюються завчасно і мають випереджувальний характер. Це стосується насамперед підготовки, підтримання у постійній готовності індивідуальних та ко­лективних засобів захисту, їх накопичення, а також підготовки до про­ведення евакуації населення із зон підвищеного ризику.

Для організації життєзабезпечення населення в умовах НС та органі­зації робіт з ліквідації наслідків аварій, катастроф, стихійних лих ство­рюються Державні комісії з надзвичайних ситуацій — ДКНС. ДКНС діють при Кабінеті Міністрів України, в областях, містах, регіонах як на пос­тійній основі, так і у випадку виникнення НС. До їх функцій входить забезпечення постійної готовності до дій аварійно-рятувальних служб, контроль за розробкою та реалізацією заходів з попередження можли­вих аварій і катастроф. Усі завдання з ліквідації НС виконуються по черзі у максимально короткі строки.

Передусім вирішуються завдання щодо термінового захисту населення, запобігання розвитку чи зменшення впливу надзвичайної ситуації і зав­дання з підготовки та виконання рятувальних та інших невідкладних робіт.

Організація життєзабезпечення населення в умовах НС — це комплекс заходів, спрямованих на створення і підтримання нор­мальних умов життя, здоров 'я і працездатності людей.

Цей комплекс включає:

-     управління діяльністю робітників та службовців, всього населення при загрозі та виникненні НС;

-     захист населення та територій від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха;

-     забезпечення населення питною водою, продовольчими товарами і предметами першої необхідності;

-     захист продовольства, харчової сировини, фуражу, вододжерел від радіаційного, хімічного та біологічного зараження (забруднення);

-     житлове забезпечення і працевлаштування;

-     комунально-побутове обслуговування;

-     медичне обслуговування;

-     навчання населення способам захисту і діям в умовах НС;

-     розробку і своєчасне введення режимів діяльності в умовах радіаційного, хімічного та біологічного зараження;

-     санітарну обробку;

-     знезараження території, споруд, транспортних засобів, обладнання, сировини, матеріалів і готової продукції;

-     підготовку сил та засобів і ведення рятувальних та інших невідкладних робіт в районах лиха і осередках ураження;

-     забезпечення населення інформацією про характер і рівень небезпеки, правила поведінки; морально-психологічну підготовку і заходи щодо підтримання високої психологічної стійкості людей в екстремальних умовах;

-     заходи, спрямовані на попередження, запобігання або послаблення несприятливих для людей екологічних наслідків НС та інші заходи.

Усі ці заходи організовують державна виконавча влада, органи управ­ління цивільної оборони при чіткому погодженні між собою заходів, що проводяться. Керівники підприємств, установ і організацій є безпосеред­німи виконавцями цих заходів. Заходи розробляються завчасно, відобра­жаються в планах цивільної оборони і виконуються в період загрози та піс­ля виникнення НС.

З метою недопущення загибелі людей, забезпечення їх нормальної життєдіяльності у НС передусім повинно бути проведено сповіщення насе­лення про можливу загрозу, а якщо необхідно, організовано евакуацію.

Сповіщення населення здійснюється усіма доступними способами: через телебачення, радіомережу, радіотрансляційну провідну мережу, спе­ціальними сигналами (гудки, сирени). Передбачається спеціальна схема по­відомлення посадових осіб та осіб, задіяних у системі цивільної оборони.

Евакуація — це організоване виведення чи вивезення населення з небезпечних зон. Безпосередньо евакуацією займається штаб цивільної оборони, усі організаційні питання вирішують евакуаційні комісії. Евакуація розпочинається після прийняття рішення начальником цивільної оборони, надзвичайною комісією або органами влади.

Евакуація працюючого населення здійснюється за виробничим прин­ципом, а населення, яке не пов'язане з виробництвом, — за територіальним принципом через домоуправління, ЖЕУ, ЖЕК тощо. Діти евакуюють­ся разом з батьками, але можливе їх вивезення зі школами, дитсадками.

Для проведення евакуації використовуються всі види транспорту: залізнич­ний, автомобільний, водний та індивідуальний. Автотранспорт використовується для вивезення на короткі відстані. В деяких випадках частина населення може виводитися пішки колонами по шляхах, які не зайняті перевезеннями.

Евакуація населення здійснюється через збірні евакуаційні пункти, які розташовують поблизу місць посадки на транспорт або на вихідних пунктах пішого руху, в школах, клубах, кінотеатрах та інших громадських закладах.

Про початок та порядок евакуації населення сповіщається по мережі сповіщення. Отримавши повідомлення про початок евакуації, необхідно взяти доку­менти, гроші, речі та продукти і у визначений час прибути на збірний евакуа­ційний пункт, де населення реєструють, групують та ведуть до пункту посадки.

Для організації приймання, розташування населення, а також забезпечення його всім необхідним створюються евакуаційні комісії та приймальні евакуаційні пункти, які вирішують проблему розташування, забезпечення та обслуговуван­ня прибулого населення.

Тимчасове розселення громадян у безпечних районах передбачає максималь­ний захист людей від радіоактивного забруднення, хімічного ураження при аваріях або катастрофах на радіаційно або хімічно небезпечних об'єктах, а та­кож запобігає загибелі людей у випадках катастрофічного затоплення районів проживання. В місцях розселення звільняються приміщення для розміщення евакуйованих громадян, готуються (за необхідності) колективні засоби захис­ту. Якщо сховищ недостатньо, то організовується їх додаткове будівництво, пристосування існуючих підвалів, гірських виробок, для чого залучається усе працездатне населення, в тому числі евакуйовані.

Виключно велике значення має забезпечення в місцях розселення евакуйова­ного населення продуктами харчування, надання їм побутових послуг і медично­го обслуговування.

Забезпечення населення продуктами харчування і предметами першої не­обхідності здійснюється службою торгівлі і харчування цивільної оборони сільського або іншого району, який прийняв евакуйованих.

Перші дві доби люди повинні харчуватися запасами продуктів, привезени­ми з собою. В разі їх відсутності харчування здійснюється через мережу гро­мадського харчування або в сім'ях, в яких вони підселені.