П`ятниця, 29.03.2024, 00:49
Вітаю Вас Гість | RSS

Реферати з ЦО, БЖД, охорони праці

Реферати

Головна » Статті » Безпека життєдіяльності

Самостійна робота №1

Самостійна робота №1

Тема: Середовище мешкання людини. Принципи та способи

забезпечення життєдіяльності. Державна система захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій в Україні в сучасних умовах

 

         Середовище – це і простір для проживання, і дуже важливе джерело ресурсів, воно має великий вплив на духовний світ людей, на їх здоров’я і працездатність.

 

Середовище існування складається з трьох основних складових:

 – природне середовище;

– соціальне середовище;

– соціально-політичне середовище;

 – техногенне середовище.

 

         Навколишнє середовище – середовище існування людини, обумовлене сукупністю позитивних і негативних природних і антропогенних факторів, здатних впливати на його життєдіяльність.

         Природне середовище –  це об'єкти і частина космічного простору, а також та локальна область біосфери, яка включає ділянки літосфери, гідросфери й атмосфери, флору і фауну тієї частини Землі, на якій існує «людина». Таким чином природне середовище поєднує об'єкти космічного і природно-природного походження – флору, фауну й ін., а також і об’єкти, які створені людиною, тобто природно-антропогенні екологічні види і системи. Зрозуміло, що до групи об'єктів, що складають природне середовище відносяться частина зоряного простору, Сонце, Місяць, природний ландшафт, кліматичні умови, мікро- і макроорганізми й інші елементи, що характерні для місцевості, у якій проживає людина. Природно-антропогенну групу об'єктів складають природні об'єкти, створені людиною на основі явищ і процесів, що відбуваються в біосфері, чи при їхньому використанні. Зелені насадження, парки, штучні ставки, водоймища, ділянки архітектурного ландшафту, ділянки атмосфери зі спеціально зміненими кліматичними умовами, деякі підвиди домашніх тварин та рослин і т.п.

         Соціальне (соціально-політичне) середовище представляється формами спільної суспільної діяльності людей, які відносяться до конкретних соціальних груп.

Форми суспільної  діяльності, що історично склалися в соціально-політичному середовищі і характеризуються визначеним типом взаємин, створюють людську спільність чи соціум.

         Соціум – це соціально-політична система, яка у філософському змісті розглядається як соціальний організм. Він створюється і  розвивається по своїх особливих законах, що характеризуються надзвичайною складністю. Як правило, у соціумі взаємодіє велика кількість людей. Результатом їхньої внутрішньої взаємодії і взаємодії з іншими соціально-політичними системами (групами) формуються локально-суспільні умови життєдіяльності й особливе оточення. Ці умови можуть впливати на інших людей і на соціально-політичні групи. Сукупність таких систем у суспільстві і їхні взаємини створюють соціальне чи соціально-політичне середовище.

         Техногенне середовище – умови існування людини, які сформовані у результаті розумового, науково-технічного, духовного розвитку та її предметної діяльності на базі природних явищ і процесів. Таким чином,  техногенне середовище є сукупним результатом досягнень суспільства, що з однієї сторони забезпечують визначений рівень життєдіяльності людини, а з іншого боку – приводять до розбалансу природно сформованих взаємозв'язків у біосфері. Головною причиною виникнення і розвитку техногенного середовища є природне прагнення  людини  до підвищеної комфортності життя. Техногенне середовище виникло і склалося  в процесі розумового розвитку людини, що виразилося в його трудовій діяльності, як розумної біологічної істоти, що мислить, що має мораль і естетичні почуття.

         Техногенне середовище (техносфера), як підсистема, підрозділяється на побутове і виробниче середовище.

         Побутове середовище – це середовище, у якій проживає людину. Воно містить у собі комплекс житлових, соціально-культурних і спортивних будинків та споруд, комунально-побутових організацій і установ. Основними характеристиками  цього середовища є розмір житлової площі на одну людину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявність центральної опалювальної системи, холодної і гарячої води, рівень розвитку суспільного транспорту і та ін.

         Виробниче середовище – це середовище, у якій протікають виробничі відносини і здійснюється трудова діяльність людини.  У залежності від суспільно-виробничого положення, яке займає людина у виробничому середовищі, воно може містити в собі окреме підприємство, чи організацію, установу або їх комплекс, у який входять інші підприємства, а також органи керувань районного, обласного й іншого рівнів. У порівнянні з природним виробниче середовище характеризується максимальною відносною насиченістю негативними антропогенними факторами, перелік і рівень яких залежать від специфіки і культури конкретного виробництва. До основних параметрів виробничого середовища, які визначають рівень психологічних факторів, відносяться кількість працюючих, вид продукції, що випускається, продуктивність праці, тип організації виробничого процесу, рівень автоматизації технологічних процесів, психологічний клімат у колективі, тип керівника, ритмічність виробництва, організація оплати праці.

         Перелік негативних факторів, що впливають на безпеку життєдіяльності людини у виробничому середовищі з фізіологічної точки зору, залежить від рівня організації умов праці, ступеня його нешкідливості і безпечності.

         До найбільш розповсюджених негативних факторів, які характеризують виробниче середовище, відносяться: недопустимі параметри мікроклімату робочої зони (температури, відносній вологості і швидкості руху повітря), підвищена запиленість, загазованість повітря, підвищений рівень вібрації і шуму, електромагнітних і іонізуючих випромінювань, недостатня чи надмірна освітленість робочої зони, наявність підвищеної напруги в електричному ланцюзі, замикання якого може відбутися через тіло людини.

         Слід зазначити, що характеристики середовища існування (соціально-політичного, побутового і виробничого), що впливають на психологію людини і які відбиваються на його фізіології є взаємозалежними. Цей взаємозв'язок може бути безпосереднім чи непрямим. Причому, у ряді випадків ці взаємозв'язки не піддаються прямому виявленню.

 

 

 

Принципи забезпечення життєдіяльності:

         1. Безперервне забезпечення фізіологічних процесів організму людини повітрям, питною водою, продуктами харчування, теплом, світлом тощо.

         2. Взаємозв'язок і взаємозалежність з навколишнім середовищем. Життєдіяльність забезпечується такими факторами навколишнього середовища, як параметри споживання, енергоресурси, корисні копалини, продукти харчування, елементи штучного середовища тощо. З іншого боку, життєдіяльність впливає на середовище життя: змінює (регулює) параметри споживання, виснажує енергоресурси, корисні копалини, видозмінює клімат, рослинний і тваринний світ, забруднює навколишнє середовище. З огляду на те, що науково-технічний прогрес ще не досяг такого рівня, коли всі технологічні процеси безпечні, безвідходні та неаварійні, вірогідність виникнення техногенних і технологічних криз не виключається.

         3. Раціональна організація праці за ціллю, часом, місцем і нормами. Грамотна організація праці передбачає управління, принципи організації, цілі і завдання, засоби праці, виробничу діяльність і результати праці. Порушення норм праці, технологічних процесів, моральне і фізичне за старіння засобів виробництва, як правило, призводять до аварійних ситуацій.

         4. Матеріальне заохочення при організації життєдіяльності. Безпосередньо пов'язане з продуктивністю праці, яка визначається:

— людським фактором (способом матеріального заохочення);

— працездатністю виробничого персоналу;

— ступенем підготовленості до праці (професійним, фізіологічним, психологічним). Певний вплив на продуктивність праці мають також індивідуальні особливості працівників, їх фізіологічні та психологічні можливості, параметри навколишнього середовища, технічні та організаційні умови. Неуважність, недотримання послідовності виконання технологічних операцій, норм і вимог технічної документації, низький рівень професійної підготовки також можуть призвести до виникнення надзвичайних ситуацій.

         5. Захист здоров'я, меж і умов життєдіяльності. Для реалізації цього принципу людство створило спеціальні інститути: медичного забезпечення, екологічного захисту, оборони, моралі та ін. Окремі інститути як структурні частини життєдіяльності створюються для захисту людей і об'єктів господарювання в особливих (надзвичайних) ситуаціях. До них можна зарахувати: Міністерство з надзвичайних ситуацій, комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, штаби цивільної оборони.

         6. Ліквідація негативних наслідків життєдіяльності. У вищеназваних принципах зазначені випадки, при яких життєдіяльність окремих груп людей і населення Землі загалом супроводжується небезпечними ситуаціями техногенного, природного, соціально-екологічного характеру. Тому кожна держава повинна мати професійно придатні структури для ліквідації наслідків небезпечних ситуацій.

 

Способи забезпечення життєдіяльності:

1. Усі види трудової діяльності, практики.

2. Способи розробки і створення засобів праці.

3. Забезпечення життєдіяльності людини параметрами штучного середовища.

4. Здоровий спосіб життя, профілактика здоров'я, відпочинок.

5. Оптимальне обмеження параметрів споживання ресурсів, забезпечення і поповнення їх.

6. Функціонування захисних систем у звичайних умовах і в умовах виникнення різних небезпек.

         Державна політика України у сфері захисту населення і територій базується на Конституції України, відповідних законах, актах Президента України і урядових рішеннях.

"Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначається в Україні найвищою соціальною цінністю '', — визначає стаття 3 Конституції України.

         Концепція захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного походження.

         8 червня 2000 р. Президент України підписав Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру". Цей Закон визначає організаційні та правові основи захисту громадян України та громадян інших держав, які перебувають на території України, захисту об'єктів виробничого і соціального призначення, довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

         Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру  — це система організаційних, технічних, медико-біологічних, фінансово-економічних та інших заходів для запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру і ліквідації їх наслідків, що реалізуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, відповідними силами та засобами підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності й господарювання, добровільними формуваннями і спрямовані на захист населення і територій, а також матеріальних і культурних цінностей та довкілля.

         Законодавство України у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру базується на Конституції України, цьому Законі й Законі України "Про правовий режим надзвичайного стану" та інших нормативно-правових актах.

         Основними завданнями у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру є:

— здійснення комплексу заходів для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру та реагування на них;

— забезпечення готовності та контролю за станом готовності до дій і взаємодій органів управління у цій сфері, сил та засобів, призначених для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру і реагування на них.

        

         Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру здійснюється на принципах:

— пріоритетності завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров'я і довкілля;

— надання переваги раціональній та превентивній безпеці;

— вільного доступу населення до інформації щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій;

— особистої відповідальності й піклування громадян про власну безпеку, неухильного дотримання ними правил поведінки та дій у надзвичайних ситуаціях;

— відповідальності посадових осіб у межах своїх повноважень, за дотримання вимог цього Закону;

— обов'язковості завчасної реалізації заходів, спрямованих на запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;

— урахування економічних, природних та інших особливостей територій і ступеня реальної небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій;

— максимально можливого ефективного і комплексного використання наявних сил і засобів, призначених для запобігання надзвичайним ситуаціям і реагування на них.

         У питаннях захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру громадяни України мають право на:

— отримання інформації про надзвичайні ситуації, що виникли або можуть виникнути, та про заходи необхідної безпеки;

— забезпечення та використання засобів колективного й індивідуального захисту, які призначені для захисту населення від надзвичайних ситуацій у разі їх виникнення;

— звернення до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань захисту від надзвичайних ситуацій;

— відшкодування збитків, згідно із Законом, заподіяних їхньому здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій;

— компенсацію за роботу в зонах надзвичайних ситуацій;

— соціально-психологічну підготовку та медичну допомогу; 

— інші права у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру відповідно до законів України.

         Для забезпечення реалізації державної політики захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій створюється єдина державна система органів виконавчої влади з питань запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру і реагування на них (далі єдина державна система), яка складається з територіальних і функціональних підсистем. Завдання єдиної державної системи, склад сил і засобів визначені в Положенні Кабінету Міністрів України № 1198 (1998 р.) "Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру в Україні" (див. розд. 1 підручника), а також у розділі VIII Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру", № 1809-ІИ від 8 червня 2000 р.

        

         Отже, можна зробити висновок, що прийнятні умови життєдіяльності людини великою мірою ґрунтуються на забезпеченні належних умов безпеки перебування людини у навколишньому середовищі. А поява наукової галузі знань про безпеку життєдіяльності людини — це закономірний процес розвитку суспільства, який обумовлюється, з одного боку, бурхливим розвитком науково-технічного прогресу, процесами глобалізації і створенням комфортних умов життя для людини, а з іншого — зростанням різного роду небезпек.

 

 

Категорія: Безпека життєдіяльності | Додав: ohranatruda (08.08.2013)
Переглядів: 1796 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

 


Пожежна безпека Причини виникнення пожеж на підприємствах Заходи з пожежної профілактики Оцінка пожежної небезпеки промислових підприємст

Розрахункова робота з дисципліни „Основи охорони праці” Тема. Розслідування нещасного випадку на підприємстві Варіант №5

Приёмы и способы тушения пожаров на объектах хранения взрывчатых веществ

Вивчення питань охорони праці в закладах освіти

Методи боротьби із шкідливими речовинами на виробництві

Ионизирующие излучения



Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Цівільна оборона [128]
Пожежна безпека [69]
Безпека життєдіяльності [180]
Охорона праці [292]
Пошук
Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Теги
шум (3)
ЗІЗ (2)
313 (1)
дтп (1)
МНС (1)
СИЗ (1)
ЦО (1)
Надіслати СМС
 

Copyright MyCorp © 2024
Створити безкоштовний сайт на uCoz