Державна політика з охорони праці в України є складовою частиною державної політики України в цілому і спрямована на ефективне вирішення невідкладних та перспективних задач розвитку охорони праці населення України в умовах незалежної самостійної держави.

Державна політика України щодо охорони праці виходить із конституційного права кожного громадянина на належні безпечні і здорові умови праці та пріоритету життя та здоров`я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності . Реалізація цієї політики має забезпечити постійне поліпшення умов і безпеки праці, зменшення рівнів травматизму та професійної захворюваності.

В Україні прийнята та реалізована Національна програма поліпшення стану безпеки та гігієни праці та виробничого середовища на 2001 - 2005 рр., що була затверджена Кабінетом Міністрів від 10. 10. 2001р. ( наказ № 1320), на основі якої були розробленні галузеві та регіональні програми поліпшення стану охорони праці.

22.10.2001 р. наказом Мінпраці № 432 була затверджена і впроваджена в життя Концепція управління охороною праці, в Україні.

З метою підвищення ефективності державного нагляду за охороною праці, указом Президента України від 18 вересня 2002 р.№834 на базі Державного департаменту з нагляду за охороною праці, утворено Державний комітет України за нагляду за охороною праці як центральний орган виконавчої влади у цій сфері.

У 2002 році органами Держнаглядохоронпрці проведено майже 199 тис. оперативних обстежень, призупинено більше 225 тис. робіт і об`єктів, накладено 1290 штрафів на підприємства, притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення нормативних і законодавчих актів про охорону праці понад 51 тис. працівників, з них 8,2 тис. - керівники підприємств і організацій.

Ймовірність загинути чи отримати професійне захворювання існує на тих підприємствах, установах, організаціях де нехтуються правила безпеки і не виконуються умови охорони праці. За будь - якої діяльності існує ймовірність отримати травму чи набути професійне захворювання. Людина, яка володіє основними правилами безпеки , враховує цей ризик і застосовує заходи, які йоо зменшують або зовсім виключають.

1. Державна політика в галузі охорони праці. Правове забезпечення її реалізації

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях; використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Законодавство про охорону праці складається з Закону України „ Про охорону праці”, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору.

Закон „ Про охорону праці” визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

2. Теоретичні та практичні основи державної політики в галузі охорони праці

Конституційне право громадян на працю нерозривно пов'язане із правом на його безпеку. В Україні щороку з 24 по 30 квітня проводиться тиждень охорони праці.

Державна політика в галузі промислової безпеки та охорони праці будь-якої країни світу ґрунтується за принципом пріоритетності життя людини над результатами виробничої діяльності. Щорічно в багатьох країнах світу 28 квітня відзначається День охорони праці. Свого часу з пропозицією встановлення цього Дня виступив Канадський конгрес профспілок. У 2001 році Міжнародна організація праці приєдналася до ініціативи профспілок, координованої Міжнародною конфедерацією вільних профспілок, а у 2002-му встановила 28 квітня Всесвітнім днем охорони праці. Як пам'ять про трагедії більш ніж у 70 країнах світу цього дня традиційно запалюють скорботну свічку.

Цю гуманну акцію підтримано і запроваджено в Україні вже понад 5 років тому. Мета заходу - поєднати зусилля суспільства, органів державної влади, громадських, профспілкових організацій та роботодавців у вирішенні нагальних проблем запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням. Упродовж тижня влаштовуються науково-практичні конференції, круглі столи, семінари та огляди-конкурси з охорони праці.

На жаль, сьогодні виробництво ще не настільки досконале, аби трудівник не платив йому найціннішим, що у нього є, - життям. За даними Міжнародної організації праці, щорічно у світі нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання забирають життя понад 2 мільйонів працездатних осіб та 270 мільйонів працівників зазнають травм. Виробничий травматизм і профзахворюванність, ставши зворотним боком досягнень цивілізації, може бути зрівняно з епідеміями. Смертність від нещасних випадків посідає третє місце після серцево-судинних та онкологічних захворювань. При цьому, як правило, гине працездатна частина населення віком до 40 років.

Ще не пішли з пам'яті дні жалоби, які п'ять - шість років тому ледве не щомісяця оголошували в нашій країні після страшних трагедій на шахтах. Лише за два останніх роки економічний збиток від аварій на вугільних підприємствах України склав близько 1,5 млрд. гривень, 357 чоловік загинули, близько сімнадцяти тисяч гірників зазнали травм та каліцтва.

Сім'ї зостатися без годувальника, дружині втратити чоловіка, а батькам - сина чи доньку, дітям не знати батьківської ласки - це трагедія.

Щоправда, впродовж останніх трьох років виробничий травматизм, як загальний, так і зі смертельним наслідком, в Україні знижується. Відрадно, що це відбувається за зростаючих обсягів виробництва та активізації підприємницької діяльності.

Перша істина дуже проста й зрозуміла: робітники повинні чітко дотримуватися вимог норм безпеки, а власник - жорстко виконувати законодавство про охорону праці. Знизити травматизм, нещасні випадки на виробництві можна винятково завдяки підвищенню рівня технології та контролю за дотриманням інженерно-технічними працівниками своїх обов'язків, модернізації виробництва, підвищенню рівня промислової безпеки шляхом економічного стимулювання роботодавців для забезпечення ними безпечних умов праці.

Що ж стосується урядових заходів, то важливим сучасним напрямком діяльності органів нагляду з промислової безпеки та охорони праці є державне й технічне регулювання. Державне регулювання має здійснюватися через законотворчість та нормотворчість.

Нещодавно між Держпромгірнаглядом та Міжнародною Фінансовою Корпорацією Світового Банку було підписано меморандум про співпрацю. На зустрічі, що відбулася наприкінці березня, сторони домовилися постійно розвивати та удосконалювати співпрацю. Першочерговими завданнями на цей рік визначено коригування та інвентаризацію законодавчої бази з промислової безпеки та охорони праці. Адже в Україні понад 2,5 тисячі державних нормативних актів з охорони праці, більшість з яких застаріла та потребує перегляду. Українська сторона хотіла б отримати пропозиції та рекомендації незалежних закордонних експертів щодо удосконалення документів з точки зору адаптації їх до норм міжнародного та європейського законодавства. Окрім того, Держпромгірнагляд прийняв Концепцію удосконалення законодавчого та нормативно-правового забезпечення охорони праці в Україні та розробив проект довготривалої програми нормативно-правового забезпечення охорони праці та промислової безпеки на 2006 - 2010 роки.

Технічне регулювання вимагає пильної уваги й участі державного наглядового органу в розробці та запровадженні технічних регламентів, гармонізації національних стандартів, контролю за системою оцінки відповідності продукції. Тут значна роль відводиться експертно-технічним центрам, які забезпечують технічну підтримку державного нагляду за промисловою безпекою.

Значна кількість реорганізацій за нетривалий термін ніколи не сприятиме швидкому розвитку і прогресу системи. Адже будь-яка перебудова - це, як мінімум, зупинка на певний час. Однак Ви маєте рацію. Останнім часом в країні намітилася позитивна тенденція зниження виробничого травматизму. Сказати, що цьому сприяла саме реорганізація системи, було б зарано. Філософія державного нагляду та її фундамент закладалися впродовж тривалих років.

Свого часу Україна, дослідивши досвід багатьох країн у сфері технічного нагляду, практично з "чистого аркуша” утворила унікальну систему, що об'єднала державний нагляд, управління охороною праці та систему експертної оцінки, адаптувавши світову практику до вітчизняних вимог й створивши низку принципових особливостей. На Міжнародній раді з питань промислової безпеки країн СНД українську систему державного нагляду було визнано найефективнішою. Правильність обраного шляху підтвердило, зрештою, і саме життя. Останнім часом виробничий травматизм за міжнародними оцінками у нашій державі визначається як задовільний, хоча ще якихось чотири роки тому Україна входила до категорії неприпустимого ризику.

В українських умовах нескінченних адміністративних реформ, браку галузевого контролю з боку державних установ, змін форм власності, приватизації та переприватизації підприємств, під час яких значно знижується рівень як технологічної, так і виробничої дисципліни, державний нагляд став чи не єдиною структурою в країні, що могла тримати під контролем ситуацію з травматизмом та аварійністю. Якщо розібратися, саме наглядова структура є тією силою, котра тримає на собі, розв'язує і, що важливо, несе відповідальність за весь ланцюг складних виробничих проблем країни.

Сьогодні ж знову точаться розмови щодо реформування державного нагляду за дотриманням законодавства про працю в Україні та перепідпорядкування Мінпраці функцій охорони праці. Одразу ж відзначу - найголовнішим фактором подальшого розвитку державного нагляду за охороною праці є збереження цілісності системи. Внесення необдуманих та невивірених змін, надмірне дроблення чи перепідпорядкування усієї вертикалі може знову призвести до збою та погіршення її діяльності, а також до збільшення виробничого травматизму серед працівників. Державний нагляд має удосконалюватися еволюційним, а не революційним шляхом і, врешті-решт, стати системою стабільності як це закладено в усіх цивілізованих країнах світу.

Наша молода держава перебуває у розвитку. У постійному розвитку та пошуку нових прогресивних шляхів знаходиться і система державного нагляду промислової безпеки. Як витікає з назви нашої структури - Держпромгірнагляд - основним її завданням є нагляд за створенням роботодавцями умов безпечної діяльності людини на виробництві. У формуванні об'єктивної оцінки промислової безпеки шукаємо нові підходи. Відмовляємося від поліційноспрямованого методу виявлення порушень і не ставимо за самомету досягнення позитивної динаміки каральних показників. Для зростання дієвості системи охорони праці на підприємствах переходимо на партнерську співпрацю з роботодавцями. Таким чином формується культура безпеки - найважливіший пріоритет усієї системи управління виробництвом. У цьому напрямку ми запропонували уряду скоротити більш ніж утричі перелік робіт, на які необхідно отримати дозвіл, та запроваджуємо декларативний принцип, якій дає змогу лібералізувати стосунки з підприємцями. Ми намагаємося сприяти розвитку бізнесу, і цей напрямок є пріоритетним у роботі Департаменту, але бізнесу безпечному, без смертельних травм, адже саме він є запорукою розвитку економіки країни.

Державний нагляд у спрямуванні своєї роботи повинен орієнтуватися на інспектування тих підприємств, на яких спостерігаються найпоширеніші види ризику, зосереджувати зусилля на виробництвах, де зафіксовано високий рівень травматизму і звідки найчастіше надходять скарги про брак належних умов праці. Державні інспектори повинні сприяти проведенню внутрішнього контролю чи аудиту на підприємствах, створенню сучасної системи управління охороною праці.

Вважаю, що система управління охороною праці належним чином функціонуватиме лише тоді, коли всі три гілки соціального партнерства - роботодавець, влада й профспілки - виконуватимуть покладені на них функції із забезпечення промислової безпеки.

Від керівника підприємства в значній мірі залежить організація охорони праці на підприємстві. З цього приводу можна навести як позитивні, так і негативні приклади. Є роботодавці, які відповідально ставляться до питань безпечного ведення робіт і діють у законодавчому полі, проте є й інші. Однак з приємністю можна зазначити, що останнім часом керівники підприємств та організацій дедалі більше опікуються проблемами промислової безпеки, оновленням основних виробничих фондів на підприємствах.

3. Сучасний стан та проблеми державної політики в галузі охорони праці розглянуті на конкретних прикладах

Незадовільний стан охорони праці важким тягарем лягає на економіку підприємтсв, організацій, всієї держави. Щорічно майже 17 000 осіб стають інвалідами внаслідок травм і профзахворювань. Чисельність пенсіонерів по трудовому каліцству торік перевищіла 150 000, а пенсіонерів у зв'язку звтратою годувальника внаслідок нещасного випадку -- 50 000 осіб. Загальна сума витрат на фінансування пільгових професійних пенсій і пенсії по трудовому каліцтву, вишкодування шкоди потерпілим на виробництві та інших витрат, пов'язання з цим, сьогодні становить від 10-15 відсотків фонду оплати праці в промисловості, а в окремих галузях і регіонах -- від 15-30 відсотків. Особливо гостро ці проблеми відчуваються на підприємтсвах галузей з високим рівнем професійного ризику. Викликає занепокоєння стан охорони праці та забезпечення соціальних гарантій на підприємствах недержавного сектору економіки, який все збільшується. Тут порушення правил безпеки носять масовий характер, допускається приховання нещасних випадків, свавілля роботодавців в додержанні тривалості робочого часу, відпочинку, ухилення від виплат і компенсацій за заподіяну шкоду від нещасних випадків.

Приоритети в роботі з охорони праці, як і раніше, спямовані не на здійснення профілактичних заходів, а на надання різних компенсацій та пільг. У значній мірі це пов'язано нестраховим характером механізму соціального захисту від професійних ризиків, а також із відсутністю організаційного зв'язку меж системами охорони праці і соціального страхування.

Нові умови господарювання вимагають і нових, ефективніших форм та методів профілактичної роботи. Мається на увазі перехід на обов'язкове соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань.

За даними Міжнародної організації праці, щорічно у світі нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання забирають життя понад 2 мільйонів працездатних осіб та 270 мільйонів працівників зазнають травм.

У 2005 році на підприємствах України виявлено професійні захворювання у середньому в 6 тис. працівників, травмовано понад 21 тис. осіб, з яких 1 тис. осіб зі смертельним наслідком.

В Україні рівень ризику загибелі та травмування працівників на виробництві у розрахунку на 100 тис. працюючих порівняно з Японією вищий утричі, Німеччиною - удвічі.

Близько 1,8 млрд. гривень Фонд державного соціального страхування спрямовує на відшкодування шкоди, медичну, професійну і соціальну реабілітацію осіб, потерпілих від нещасних випадків на виробництві, та осіб, які набули професійні захворювання, та понад 1,3 млрд. гривень витрачають суб'єкти господарювання на оплату пільг і компенсацій працівникам за роботу у важких та шкідливих умовах.

Наслідками такого становища стали:

Віставання від світових досягнень на 15-20 років вітчизняної науки з питань охорони праці.

Зростання в 5-8 разів рівня виробничого травматизму порівняно з такими же показниками в інших промислово-розвинених країнах.

Перевищення майже в 2 рази в розрахунку на одного працюючого виплат на пільги і компенсації за роботу в шкідливих умовах над витратами на профілактику нещасних випадків і професійних захворювань.

В 1992 р. Україна прийняла Закон "Про охорону праці”.

Цей закон визначив пріоритетні напрямки реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, проголосив основні принципи державної політики в галузі охорони праці.

4. Шляхи вирішення проблем пов`язаних з державною політикою в галузі охорони праці

Для того щоб хоч якось виправити ситуацію впершу чергу слід ввести такий механізм управління охороною праці, коли роботодавцям буде економічно не вигідно мати шкідливи і небезпечні умови виробництва (встановлення диференційованих страхових тарифів залежно від стану

охорони праці на підприємствах). Забезпечити надійне фінансування витрат, пов`язаних з виплатою компенсацій працівникам при втраті працездатності, а також пенсій по інвалідності і у випадку смерті годувальника. Організувати надійну систему медичної, професійної та соціальної реабілітації потерпілих на виробництві. Значно підвищити рівень усієї профілактичної роботи щодо запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, посилити контроль за додержанням норм охорони праці на всіх без винятку підприємствах.

Ще більш тісно співпрацювати з МОП (міжнародна організація праці) була створена у 1919 р. як автономна інституція при Лізі Націй, а з 1946 р. -- як перша спеціалізована установа ООН (організацій об'єднаних націй). Штаб-квартира МОП-МБП (міжнародне бюро праці у Женеві, Швейцарія. Вищим органом МОП є Генеральна Конференція праці, виконавчий орган -- Адміністративна рада.

За станом на 1 липня 1997 р. членами МОП є 174 держави, прийнято 181 конвенція і 1881 рекомендацій. Ураїна є членом МОП з 1954 р.

Головною метою МОП, згідно з її Статутом, є сприяння встановленню миру на основі соціальної справедливості, поліпшення умов праці і життя працівників усіх країн.

До основних напрямів діяльності МОП належать: участь у міжнародно - правовому регулюванні праці шляхом розроблення та ухвалення нормативних актів (конвенцій і рекомендацій) з питань умов праці і життя працівників; розроблення та здійснення міжнародних цільових програм, спрямованих на вирішення важливих соціально-трудових проблем (зайнятість, умови праці та ін.), надання допомоги державам-членам МОП в удосконаленні національного трудового законодовства, професійно-технічної підготовки працівників, поліпшення умов праці тощо шляхом здійснення міжнародних програм технічного співробітництва, проведення дослідницьких робіт та видавничої діяльності. Співпраця з данною організацією є стратегічно важливою для України.

ВИСНОВКИ

Державна політика України щодо охорони праці виходить із конституційного права кожного громадянина на належні безпечні і здорові умови праці та пріоритету життя та здоров`я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності . Реалізація цієї політики має забезпечити постійне поліпшення умов і безпеки праці, зменшення рівнів травматизму та професійної захворюваності.

В 1992 р. Україна прийняла Закон "Про охорону праці”.
Цей закон визначив пріоритетні напрямки реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, проголосив основні принципи державної політики в галузі охорони праці.

Але нажаль фактом залишається незадовільний стан охорони праці важким тягарем лягає на економіку підприємтсв, організацій, всієї держави. Щорічно майже 17 000 осіб стають інвалідами внаслідок травм і профзахворювань. Чисельність пенсіонерів по трудовому каліцству торік перевищіла 150 000, а пенсіонерів у зв'язку звтратою годувальника внаслідок нещасного випадку -- 50 000 осіб. Загальна сума витрат на фінансування пільгових професійних пенсій і пенсії по трудовому каліцтву, вишкодування шкоди потерпілим на виробництві та інших витрат, пов'язання з цим, сьогодні становить від 10-15 відсотків фонду оплати праці в промисловості, а в окремих галузях і регіонах -- від 15-30 відсотків.

Для того щоб хоч якось виправити ситуацію впершу чергу слід ввести такий механізм управління охороною праці, коли роботодавцям буде економічно не вигідно мати шкідливи і небезпечні умови виробництва (встановлення диференційованих страхових тарифів залежно від стану

охорони праці на підприємствах). Забезпечити надійне фінансування витрат, пов`язаних з виплатою компенсацій працівникам при втраті працездатності, а також пенсій по інвалідності і у випадку смерті годувальника. Організувати надійну систему медичної, професійної та соціальної реабілітації потерпілих на виробництві. Значно підвищити рівень усієї профілактичної роботи щодо запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, посилити контроль за додержанням норм охорони праці на всіх без винятку підприємствах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України „ Про охорону праці” в редакції від 21 листопада 2002 р.

2. Кодекс законів про працю України. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 1040с.

3. Гадзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці: Підручник. 2 - ге вид. / За ред. Гадзюка М.П.- К.: Каравела, 2004. -408 с.

4. Желібо Є.П., Заверуха Н. М., Зацарний В.В., Безпека життєдіяльності/ за ред. Желібо. - К.: Каравела , 2003. - 328 с.

5. Інтерв'ю голови Держпромгірнагляду з нагоди Тижня охорони праці Прес-служба Держпромгірнагляд