Тривалий вплив вібрації на
організм працюючого призводить до
розвитку вібраційної хвороби —
професійного захворювання з
ураженням опорно-рухової системи,
судин і м’язів, серцево-судинної,
нервової, травної та ендокринної
систем, специфічних функцій
жіночого та чоловічого
організмів.
Супутніми причинами захворювання є
фізичне перенапруження, вимушена
незручна робоча поза, несприятливі
фактори мікро- та макроклімату.
Перші випадки вібраційного
захворювання були описані ще в 1911 р.
У нашій країні перші випадки
виявлено в 1924 р.
Вібронебезпечні виробництва
характерні для вугільної,
гірничовидобувної, дерево- та
металообробної промисловості,
сільськогосподарського
виробництва, машинобудування, авіа-
і суднобудування тощо.
Вібронебезпечними є професії
шахтарів, будівельників,
шляховиків, вальників лісу, водіїв
усіх видів транспортних засобів,
важких сільськогосподарських
машин, клепальників,
шліфувальників, бетонярів,
наждачників, заточувальників,
формувальників тощо.
Джерелами вібрації є електричні,
пневматичні та дизельні машини,
інструменти обертального,
поступального та ударного
механізму дії.
У розвитку вібраційної хвороби
виділяють:
локальний вплив вібрації на
частину тіла, що стикається з
джерелом вібрації (найчастіше
руки). Ушкоджень зазнають шкіра,
підшкірно-жирова клітковина,
кістки, зв’язки, сухожилля,
суглоби, кровоносні та лімфатичні
судини, рецепторний апарат і
периферичні нерви;
нервово-рефлекторна ланка.
Вібрація сприймається
специфічними рецепторами, що
містяться в шкірі, м’язах,
периферичних судинах тощо. Її дія
виявляється різного роду проявами
з боку центральної нервової
системи;
нейрогуморальна ланка. Це
відповідна реакція на тривалий
вплив вібрації: підвищення тонусу
кровоносних судин, ішемія,
гіпоксія, зміни в різних тканинах і
органах.
Згідно з останньою класифікацією
виділяють наступні форми
вібраційної хвороби:
від впливу локальної (через руки)
вібрації;
від впливу загальної (через точки
опори) вібрації;
від впливу сукупної (через руки і
точки опори) вібрації.
Кожна форма вібраційної хвороби
має три ступені тяжкості:
I — початкові прояви
(компенсована);
II — помірно виражені прояви
(субкомпенсована);
III — виражені прояви
(декомпенсована).
Вібраційна хвороба від впливу
локальної вібрації. На початку
захворювання хворі скаржаться на
болі в руках після роботи й у нічний
час, які припиняються чи стихають
через 30—40 хв після початку роботи,
парестезію (неприємне відчуття
заніміння, поколювання тощо) чи
гіперестезію (підвищену шкірну
чутливість) на руках. Надалі
парестезія та гіперестезія
змінюються зниженням поверхневої
чутливості усіх видів (вібраційної,
температурної, больової, менше
тактильної). За виражених форм
захворювання мають місце порушення
чутливості у вигляді так званих
«куртки» чи «напівкуртки». На зміну
первісній підвищеній
мерзлякуватості рук приходить
побіління пальців рук від холодної
води, інших охолоджених рідин і
предметів, руки мерзнуть. Надалі
додаються приступи «спонтанного»
побіління пальців, найчастіше
обумовлені низькою температурою
повітря. Пізніше ангіоспазм
переходить у посиніння чи
почорніння пальців рук на холоді.
Помірне зниження сили в руках
змінюється на виражену слабкість
м’язів верхніх кінцівок, особливо
при згинанні пальців рук,
неутриманням у руках деталей і
інструментів без контролю зору.
Турбують судороги в м’язах рук.
Руки стають блідими (пізніше
з’являється «мармуровий малюнок»
шкіри кистей і передпліч, посиніння
та почорніння пальців рук). При
вібраційній хворобі ІІ—ІІІ
ступеня відбувається потовщення
суглобів кисті, округлення та
опуклість нігтів, розширення
нігтьових фалангів пальців рук,
потовщення чи стоншення, підвищена
ламкість і розшаровування нігтів,
гіперкератоз (надмірне потовщення)
шкіри кистей. У виражених випадках
— гіпотрофія м’язів плечового
пояса.
З боку нервової системи виражена
загальна слабкість, підвищена
дратівливість, уразливість,
плаксивість, головні болі до кінця
робочого дня, зниження розумової та
загальної працездатності,
непостійні артеріальний тиск і
пульс, підвищена пітливість,
порушення уваги, пам’яті, мислення,
інтелекту, мови.
З боку серцево-судинної системи
характерними є скарги на
непостійне поколювання в області
серця, почастішання дихання та
пульсу під час виконання звичної
роботи.
З боку травної системи — симптоми
розладу.
Вібраційна хвороба від впливу
загальної вібрації. Розвивається
при впливі транспортної вібрації
(джерела — трактори гусеничні,
самохідні машини, комбайни,
вантажні автомобілі — МАЗи, КрАЗи
та КамАЗи, тягачі, самоскиди,
великовантажні,
дорожньо-будівельні машини, котки,
грейдери, самохідний шахтний
рейковий транспорт);
транспортно-технологічної
вібрації (під час роботи на
екскаваторах); технологічної
вібрації (джерела — верстати,
ковальсько-пресове устаткування) —
постійної і непостійної низько- (1—4
Гц), середньо- (8—16 Гц) і
високочастотної (32—64 Гц)
вібрації.
Враховується стаж роботи (15—20
років), змінне, річне та стажове
вібронавантаження.
Припинення контакту з вібрацією
при початкових (I ступінь) і рідше
при помірковано виражених проявах
(II ступінь) вібраційної хвороби
призводить до регресу клінічних
симптомів. Якщо працівник
улаштовується на роботу, де немає
контакту з вібрацією та супутніх
несприятливих виробничих факторів,
у предпенсійному чи пенсійному
віці, загострення захворювання
маскується віковими змінами,
прогресуванням супутніх
захворювань і розвитком нових.
За умови зміни умов праці у стадії
початкових проявів (I ступінь) і в
молодому віці захворілого можливе
його видужання. В інших випадках
захворювання призводить до
зниження загальної та професійної
працездатності.
У постконтактний період дії
локальної та загальної вібрації
(через 5 років) залишаються
залишкові явища вібраційної
хвороби.
Під час діагностики вібраційної
хвороби використовуються:
суб’єктивні дані (характерні
скарги) хворого; дані об’єктивного
обстеження; дані лабораторних,
інструментальних і функціональних
досліджень: загальних (вміст
ліпідів, цукру та інші аналізи
крові, загальний аналіз сечі, ЕКГ,
рентгенографія органів грудної
порожнини) і спеціальних (кистьова
динамометрія, визначення больової
чутливості, вібраційної чутливості
за допомогою камертона С125 Гц чи
апарата ІВЧ-02, вібротестера,
температурної, тактильної
чутливості, реовазографія,
ультразвукова діагностика судин
кінцівок, рентгенографія кісток
кистей, стоп, хребта,
капіляроскопія,
електронейроміографія, холодова
проба, електротермометрія, шкірна
електротермометрія).
Тривалий вплив виробничого шуму на
організм працюючих
характеризується специфічним
ураженням слухового аналізатора,
нервової, серцево-судинної, травної
та ендокринної систем.
Шумонебезпечними виробництвами є
видобувна, дерево-, метало-,
каменеобробна промисловість,
ткацьке виробництво, машино-, авіа-
та суднобудування тощо.
До шумонебезпечних належать
професії гірників, клепальників,
шліфувальників, полірувальників,
бетонярів, наждачників,
заточувальників, слюсарів,
випробувачів двигунів,
котельників, чеканників,
молотобійців, ковалів, бляхарів,
мідників, листобійників тощо.
Дія шуму в багатьох випадках
поєднується з впливом вібрації,
пилу, токсичних і подразнюючих
речовин, несприятливих факторів
мікро- і макроклімату, зі змушеним
незручним робочим положенням тіла,
фізичним перенапруженням,
підвищеною увагою,
нервово-емоційним перенапруженням,
що прискорює розвиток патології та
зумовлює поліморфізм клінічної
картини.
Джерелами шуму є двигуни, насоси,
компресори, турбіни, пневматичні
інструменти, молоти, дробарки,
верстати тощо. Шуми розрізняють
за частотою: низько- (200—2000 Гц),
середньо- (2000—4000 Гц) та
високочастотні (4000—8000 Гц);
за часовими характеристиками:
стабільні (з коливанням
інтенсивності не більш як 5 дБ),
імпульсні (з різкими змінами
інтенсивності (агресивніший);
за тривалістю впливу: короткочасні,
довготривалі.
Гранично допустимий рівень (ГДУ)
шуму — 80 дБА в октавній смузі з
частотою 1000 Гц. ГДУ шуму для
конкретного працівника
встановлюється з урахуванням
характеру виконуваної роботи,
важкості, напруженості праці.
Залежно від цього він може
становити від 60 до 79 дБА. При
інтенсивності виробничого шуму в 85
дБА професійна приглухуватість
виявляється у 5% працівників, при 90
— у 10%, при 100 — у 12%, при 110 — у 34%.
Шум, що перевищує ГДУ, діє на
організм працюючого специфічно та
неспецифічно.
Специфічна дія шуму позначається
на слуховому аналізаторі.
Дистрофічні (оборотні), а потім
деструктивні (мало- чи необоротні)
зміни в слуховому аналізаторі
розвиваються внаслідок тривалого
перебування працюючого в режимі
підвищеного шумового навантаження,
підвищеної імпульсації, у
виснажуючому режимі і призводять
до розвитку професійної
приглухуватості.
Хворі в першу чергу висувають
неспецифічні скарги:
з боку нервової системи — на
дратівливість, плаксивість,
образливість, лабільність настрою,
підвищену фізичну і розумову
стомлюваність, порушення сну,
зниження пам’яті, уваги,
неможливість зосередитися, головні
болі до кінця робочого дня,
запаморочення (астенічний,
астеновегетативний,
астеноневротичний синдроми);
з боку серцево-судинної системи —
на колючі, потім стискаючі болі в
області серця, непостійні пульс і
артеріальний тиск, підвищену
пітливість, руки і ноги
мерзнуть;
з боку травної системи — на
розлади.
Пізніше з’являються скарги на шум,
дзвін, писк у вухах, зниження слуху
на обидва вуха, запаморочення,
нестійку ходу тощо.
Зниження слуху відбувається
спочатку на високі частоти — від 4000
до 8000 Гц (спектр частот виробничого
шуму), що не зачіпають частоти від 200
до 2000 Гц (діапазон частот розмовної
мови). Далі слух знижується і на ці
частоти. Хворий починає погано
розрізняти слова, потім погано чути
розмовну мову і скаржиться на
зниження слуху.
При об’єктивному лабораторному,
функціональному та
інструментальному дослідженнях
раніше за часом з’являються ознаки
ураження нервової, травної,
серцево-судинної та ендокринної
систем. Змінюється функціональний
стан вестибулярного, зорових і
шкірних аналізаторів, знижується
статична витривалість м’язів,
з’являються тремор пальців
витягнутих рук, нестійкість у позі
Ромберга, ністагм, зміна кольору
шкірних покривів, зниження
чутливості в дистальних
(периферичних) ділянках тіла.
Припинення контакту із шумом при
початкових ознаках його впливу
призводить до стабілізації процесу
і часткового відновлення гостроти
слуху, рідше — до зворотного
розвитку неспецифічних змін з боку
нервової, серцево-судинної та іншої
систем. Перехід на іншу роботу у
пізніші терміни є запізнілим
заходом і не відновлює здоров’я та
працездатність. На цей час уже
наростають вікові зміни у хворого,
прогресування супутніх
захворювань і розвиток нових.
До ускладнень шумових впливів
можна віднести серцево-судинні
порушення, інсульт, енцефалопатію,
кардіоваскулярні порушення,
інфаркт міокарда, гіпер- і
гіпотонічну хвороби, гострі та
хронічні гастроентерологічні
порушення.
Неспецифічна дія шуму позначається
на функції центральної нервової,
травної системи (до виразкових
проявів), серця (до інфаркту
міокарда), судин (до гострого
порушення кровообігу в міокарді,
мозку), підшлунковій залозі та на
інших органах.
Останнім часом виділяють початкові
ознаки впливу шуму на орган слуху,
легке зниження слуху (І ступінь),
помірне (II ступінь) і значне (ІІІ
ступінь).
Розрізняють раптову
приглухуватість (яка розвилася за 1
добу), гостру (за 1 —2 тижні),
підгостру (за 3 тижні), хронічну
(поступово).
Під час звернень пацієнтів
перевіряється гострота слуху на
розмовну та шепітну мову; беруться
камертональні і проводяться
порогова й
вегетативно-вестибулярна проби,
надпорогова тональна
аудіометрія.
Як під час дії вібрації, так і під
час впливу шуму необхідними є
консультації фахівців вузького
профілю (невролога, ангіолога,
кардіолога, оториноларинголога,
сурдолога, за необхідності —
гастроентеролога, ендокринолога та
ін.).
Лікування вібраційних і шумових
уражень має бути індивідуальним і
комплексним.
У разі впливу вібрації лікування
спрямоване на усунення місцевих і
загальних проявів вібраційної
хвороби. Для лікування локальних
проявів дії вібрації застосовують
такі процедури: розтирання, масаж,
теплі дво- чи чотирикамерні ванни,
аплікації парафіну, озокериту,
лікувальної грязі у поєднанні з
ропою, фонофорез засобів, що
нормалізують тонус капілярів.
Фізіотерапевтичне лікування
включає ампліпульстерапію,
ультрафіолетове опромінення на
комірцеву зону, ультразвук, а також
сухоповітряні ванни з набором трав,
локальну баротерапію,
рефлексотерапію, внутрішньовенне
лазерне опромінення крові, масаж
плечового пояса, лікувальну
гімнастику, сірководневі,
йодобромні, азотно-термальні
ванни.
У лікуванні проявів дії вібрації та
шуму використовують
вітамінотерапію, біогенні
стимулятори, адаптогени
(елеутерокок, китайський лимонник,
женьшень, пантокрин, апілак
тощо).
Лікування загальних проявів
тривалого впливу виробничої
вібрації та шуму проводять
відповідні фахівці (кардіолог,
невролог, акушер-гінеколог,
гастроентеролог та ін.).
Лікування професійної
приглухуватості включає
використання засобів, що вибірково
поліпшують мозковий кровообіг,
біогенних стимуляторів,
адаптогенів, вітамінотерапії тощо.
Симптоматичне лікування
спрямоване на усунення шуму, писку,
дзвону у вухах. Консервативними
методами лікування професійної
приглухуватості можливо добитися
деякого поліпшення слуху чи
стабілізації процесу. Повного
відновлення слуху добитися не
можна. Хірургічному лікуванню
професійна приглухуватість не
підлягає.
Для боротьби з виробничим шумом,
загальною і локальною вібрацією
застосовують профілактичні заходи.
Це удосконалення технологічного
устаткування і технологічних
процесів, якісне проведення
попередніх під час прийняття на
роботу профілактичних медичних
оглядів, якісний періодичний
медогляд працюючих.
Обов’язковий склад лікарської
комісії та обов’язкові
дослідження під час медогляду
визначено Порядком організації
медоглядів працюючих певних
категорій, затвердженим наказом
МОЗ України від 21.05.2007 р. № 246. У
цьому ж документі визначено
додаткові протипоказання до
приймання на роботу і продовження
роботи у контакті з вібрацією, з
інтенсивним виробничим шумом.
Комплекс профілактичних заходів
включає також регулярне
використання індивідуальних
(віброгасні рукавички, віброгасні
черевики, навушники, шоломи, беруші
тощо) і колективних засобів захисту
(звукоізольовані кабіни,
приміщення для персоналу, для
устаткування тощо);
оздоровлення осіб, які контактують
з вібрацією і шумом;
використання захисту часом —
виключення надмірно тривалого
стажу роботи в контакті з вібрацією
і шумом, понаднормових робіт,
регулярне використання додаткових
до обідньої узаконених перерв для
відвідування гідропроцедурної
(теплі ванночки, самомасаж і
розтирання рук рушником).
Хворому з діагнозом «вібраційна
хвороба» протипоказано працю з
впливом вібрації, фізичного
(статичного і динамічного)
перенапруження, несприятливих
факторів мікроклімату, з тривалим
перебуванням на ногах, у вимушеній
незручній робочій позі, інших
несприятливих виробничих факторів
залежно від ураженої системи чи
органа.
При діагнозі «приглухуватість»
праця з впливом шуму, несприятливих
факторів мікроклімату, вібрації,
інших несприятливих виробничих
факторів протипоказана залежно від
ступеня ураження системи чи
органа.
Необхідно зазначити, що серед
працюючих Одеси діагноз
«вібраційна хвороба» не
реєструється з 2002 р. Діагноз
«двостороння нейросенсорна
приглухуватість» встановлюється
профпатологічним центром
науково-дослідного інституту
медицини транспорту щороку 1—2
працюючим.
Для встановлення зв’язку
захворювання з трудовою діяльністю
необхідно надати копію трудової
книжки, санітарно-гігієнічну
характеристику умов праці та
амбулаторну карту хворого.
|
