ВСТУП
Людина та її здоров'я - найбільша цінність Української держави. Держава
докладає великих зусиль, створюючи умови безпечної життєдіяльності
людини як в навколишньому середо¬вищі, так і в середовищі праці.
Закон України "Про охорону праці" визначає: "Охорона праці — це система
правових, соціально-економічних, організацій-но-технічних,
санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактич¬них заходів і засобів,
спрямованих на збереження здоров'я та пра¬цездатності людини в процесі
праці".
Завдання охорони праці забезпечення безпечних, нешкідливих і сприятливих
умов праці через вирішення багатьох складних завдань. Вирішальне
значення в розв'язанні цих за¬вдань має науково-технічний прогрес.
Використання досягнень науки та техніки сприяє підвищенню рівня безпеки
праці, культу¬ри та організації виробництва, дозволяє полегшити працю,
підсилити її привабливість.
1. Проблема створення безпечних умов праці та шляхи її вирішення.
Проблема створення безпечних і нешкідливих умов виробництва в Україні
існувала, можна сказати, завжди, про що свідчить ста¬тистика нещасних
випадків: ще 15 років тому на виробництві щорічно травмувалося 125 тис.
працівників, з них гинуло майже 3 тис. чоло¬вік - відповідно в 4,8 і 2,2
рази більше, ніж у 2002 р. Але справжній стан охорони праці і рівень
виробничого травматизму на той час замовчувалися.
Зі здобуттям незалежності Україна першою серед республік колишнього
Союзу РСР у 1992 р. прийняла Закон «Про охорону праці». Цей Закон уперше
визначив пріоритетні нап¬рямки реалізації конституційного права
гро¬мадян на охорону їхнього життя і здоров'я в процесі трудової
діяльності, проголосив ос¬новні принципи державної політики у галузі
охорони праці.
За роки, що пройшли після прийняття Закону, для реалізації цих принципів зроблено чимало.
Створено Національну раду з питань безпеч¬ної життєдіяльності населення
при Кабінеті Мі¬ністрів, яка забезпечує функціонування ціліс¬ної системи
державного керування охороною життя людей, у тому числі на виробництві,
ко¬ординує діяльність центральних і місцевих ор¬ганів виконавчої влади з
цих проблем. Такі са¬мі ради функціонують на місцях.
З 1994 p. у країні почата розробка Націо¬нальної, галузевих,
регіональних і виробничих програм поліпшення безпеки праці і
виробни-чого середовища. В даний час реалізуються програми, розроблені
до 2005 р.
Будь-який напрямок господарської діяльнос¬ті здатний розвиватися, якщо
він забезпечу¬ється наукою. Це має пряме відношення і до охорони праці.
Ось чому Уряд, Верховна Ра¬да і Президент визнали за необхідне створити
всеукраїнський науково-дослідний інститут охорони праці, який чи не
першим у країні одержав статус національного. Сьогодні се¬ред
працівників інституту 1 1 докторів наук, 25 кандидатів. Інститут ще не
досяг високого світового рівня, але багато чого робить, прагне до цього.
Велика увага приділяється підвищенню рівня технічної безпеки виробничих
об'єктів. Для рі¬шення цих задач у країні створена мережа
експертно-технічних центрів. У 2002 р. центри здійснили 27 тис.
експертиз проектної доку¬ментації, продіагностували 18 тис. одиниць
ус¬таткування підвищеної небезпеки, провели нав¬чання з питань охорони
праці майже 50 тис. працюючих, виконали ряд інших робіт.
У зв'язку з необхідністю систематичного по¬повнення і відновлення знань,
у даний час роз¬глядається питання про створення Інституту
післядипломної освіти у сфері охорони праці на базі нині діючого
Головного учбово-мето-дичного центру Держнаглядохоронпраці.
Поступово стає на ноги система держав¬ного соціального страхування від
нещасних випадків і професійних захворювань, що ни¬ні обслуговує понад
300 тис. потерпілих на виробництві і виплачує їм щорічно близько 900
млн. гривень.
Реалізується комплекс заходів для посилення державного нагляду за
охороною праці, удосконалення і зміцнення його структури. Згідно з
Указом Президента від 18.09.02 р. №834 на базі відповідного департаменту
Мі¬ністерства праці утворений Державний комі¬тет з нагляду за охороною
праці як централь¬ний орган виконавчої влади.
Розробляється національне законодавство про охорону праці з
використанням конвен¬цій і рекомендацій Міжнародної організації праці,
директив Європейського Союзу, на¬лагоджуються більш тісні контакти в
галузі охорони праці з Росією, Німеччиною, США, Великобританією,
Білоруссю, іншими дер¬жавами.
21 листопада 2002 р. Верховною Радою прийнята нова редакція Закону «Про охорону праці», що враховує десятилітній досвід його.
2. Проблеми виробничого травматизму та профзахворювань.
Однак вирішальним є положення на підприємствах, робочих місцях. І тут
варто прямо сказати, що виробничий травматизм залиша¬ється дуже високим,
сотні тисяч людей про¬довжують працювати в умовах, які принижу¬ють їхню
людську гідність. Причин такого положення чимало: це і значна
амортизація основних фондів, їх несвоєчасне відновлення, ремонт; і
незадовільна забезпеченість техніч¬ними засобами безпеки, засобами
індивіду¬ального і колективного захисту працюючих; і погана організація
робіт; і істотні недоліки у проведенні навчання безпосередніх
виконав¬ців робіт і керівників. Це також свідоме по¬рушення правил
безпеки працюючими, що має масовий характер і нерідко обумовлено
неправильним розумінням ролі і значимості
Людина може припускатися помилок у своїх діях унаслідок фізичного,
статичного або динамічного перевантаження, розу¬мового перенапруження,
перенапруження аналізаторів (зорово¬го, слухового, тактильного),
монотонності праці, стресових ситу¬ацій, хворобливого стану. Травму може
викликати незадовіль¬ність анатомо-фізіологічних і психічних
особливостей організму людини залежно від характеру виконуваної роботи. У
сучасних складних технічних системах управління, в конструкціях машин,
приладів і систем управління ще недостатньо враховуються фізіологічні і
антропологічні особливості і можливості людини.
Незадовільна організація праці зумовлює надмірні фізичні і нервові
перевантаження, що прискорює стомлюваність робітни¬ків. У такому стані
знижується чутливість до різних подразників виробничого середовища,
притуплюється увага, пильність. Це призводить до того, що ближче до
кінця робочої зміни різко підвищується кількість нещасних випадків,
причинами яких є по¬милкові дії потерпілих.
Важливе значення серед факторів, які зумовлюють вироб¬ничий травматизм,
мають попередні нещасні випадки, пси¬хофізіологічний стан потерпілих.
При цьому несприятливий пси¬хофізіологічний стан може бути пов'язаний як
з об'єктивними причинами (погана організація праці), так і
суб'єктивними, за¬лежними від особливостей особистого стану потерпілих
(необережність, поспіх, втома, роздратування, ризик тощо).
Окремий вагомий блок проблем становлять: малі підприємства, рівень
травматизму на яких у кілька разів вище. Основними причина¬ми такого
положення є:
- недостатнє знання роботодавцями вимог з охорони праці;
- небажання роботодавців займатися органі¬зацією охорони праці;
- відсутність на малих підприємствах проф¬спілкових організацій,
колективних договорів, угод з охорони праці, які могли б у правовій
формі закріпити вимоги про створення без¬печних умов праці;
- неефективність і неоперативність контро¬лю з боку місцевих органів
виконавчої влади і територіальних органів нагляду внаслідок ве¬ликої
кількості малих підприємств;
- невимогливість працівників до умов праці з остраху втратити своє робоче місце.
Наше законодавство про охорону праці орі¬єнтовано на великі підприємства
зі сформова¬ною системою організації виробництва. Разом з тим малі
підприємства не здатні виконувати чимало його норм. Доцільно, в основу
нормативних вимог з охорони праці покласти можливості не великих
підприємств, а саме малих, щоб уникнути двох видів вимог. Питання не
просте, тому прийняттю рішень повинні передувати наради з представниками
малого бізнесу, «круглі столи», обговорення цієї проблеми в засобах
масової інформації.
Висновок
Життя настійно вимагає формування і реа¬лізації більш діючої політики у
галузі охорони праці, посилення державного впливу в цій сфері.
Ніхто не сумнівається, що без силь¬ного державного нагляду охорона праці
не буде ефективною. У зв'язку з цим незмірне зростає роль
новоствореного Державного комітету з нагляду за охороною праці, що
здійснює комплексне керування охороною праці в державі. В основу його
наступальної політики мають бути покладені три непорушні істини:
- роботодавець має бути переконаний у не¬обхідності заходів для охорони праці;
- роботодавець повинен знати шляхи здій¬снення цих заходів;
- жодне підприємство - велике чи мале, приватне чи державне - у
сфері регулювання питань охорони праці не повинне мати пільг і потурань.
Людина не є слугою економіки, тому ніяки¬ми посиланнями на фінансові .
труднощі не¬можливо виправдати дії керівника, коли він ставить
працівника у свідомо небезпечні умо¬ви, допускає його травмування,
загибель чи «тиху» смерть від профзахворювань.
|
