Як і більшість хімічних сполук, СДОР, при взаємодії з організмом, викликає місцеву і резорбтивну дію. За цими проявами СДОР можна роздiлити на двi групи:
1. Речовини з вираженою подразнюючою i припiкаючою дiєю на слизовi оболонки очей, дихальних шляхiв та шкiру (акрилонiтрил, амiак, гексаметилдіiзоцiанат, гiдразин, діметилсульфат, азотна кислота, метилбромiд, метилхлорид, метилвiнiлкетон, метилiзоцiанат, оксиди азоту, оксихлорид фосфору).
2. Речовини з переважно резорбтивною дiєю на органи. Остання група за домiнуючим механiзмом токсичної дiї може бути подiлена ще на три підгрупи:
1) загальноотруйні – речовини, що переважно порушують енергетичний обмiн (сполуки, якi порушують транспорт кисню кров’ю: азотна кислота, оксиди азоту, окис вуглецю; інгiбiтори ланцюга дихальних ферментiв та циклу трикарбонових кислот: синильна кислота, акрилонiтрил, сiрководень, фторетанол, хлоретанол; блокатори процесів бiологічного окислення та синтезу макроергiв: дінiтроортокрезол, динiтрофенол, пентахлорфенол);
2) нейротропні – речовини, що переважно порушують процеси генерацiї, проведення та передавання нервового iмпульсу (фосфорорганiчнi iнсектициди: дихлофос, меркаптофос, тіофос; карбамати: діокcікарб, метмеркаптурон; хлорорганiчнi iнсектициди: альдрiн, дільдрiн; амiак, гiдразiн, сiрковуглець, вiнiлпропiонат, метилвiнiлкетон, метилбромід);
3) цитотоксичні (метаболічні) – речовини, що переважно порушують метаболiчнi процеси у клiтинах (діметилсульфат, діоксин, метилбромiд, метилхлорид, оксид етилену, етиленимiн, етиленсульфід, паракват, тетраетилсвинець, тетрахлордібензофуран).
При цьому одна i та ж речовина може бути вiднесена до рiзних груп СДОР. Це пов’язано з тим, що багато сполук мають виражений подразнюючий (припiкаючий) ефект, проте, в процесi розвитку iнтоксикацiї можуть посилюватися i ставати провідними ознаки, пов’язанi з резорбтивною дiєю речовини. Вираженість резорбтивних ефектiв залежить не тiльки вiд того, до якої групи СДОР належить дана сполука, але й вiд умов, що визначають кiлькiсть речовини, яка надiйшла до внутрiшнього середовища органiзму: тривалiсть дiї, концентрацiя речовини в атмосферi, її фiзико-хiмiчнi властивостi, фiзична активнiсть людини в перiод дiї речовини, ступiнь захищеностi шкiри й органiв дихання та інші.
Прояви та перебіг інтоксикації при ураженні СДОР дуже різноманітні, але використання синдромологічного принципу у діагностиці набагато ії полегшує.

Сильнодiючi отруйнi речовини (СДОР) – це токсичнi хiмiчнi сполуки, що утворюються у великих кiлькостях в процесi промислового виробництва, i спроможнi у випадку руйнувань (аварiй) на хiмiчно небезпечних об’єктах надходити до атмосфери, викликаючи масовi ураження цивiльного населення і особового складу Збройних Сил та iнших силових мiнiстерств і вiдомств.
Сучасний стан світової економіки характеризується неухильним зростанням об’єму хімічного виробництва.
За даними ВООЗ, на теперішній час кількість отруйних речовин перевищила 60 тисяч хімічних сполук та щорічно збільшується на 500–700 найменувань. Крім того, біля 500 відносяться до групи СДОР найбільш токсичних для людини.
Сьогодні в Україні нараховується понад 1500 різних об’єктів, які виробляють, зберігають або використовують більше 280 тис. тон різноманітних СДОР. У зонах цих об’єктів мешкають 22 млн. чоловік. Основну кількість (до 95%) із них складають об’єкти, що містять аміак та хлор. Окрім цього, цілодобово залізницями України транспортується близько 15000 одиниць рухомого складу з небезпечними вантажами. Незважаючи на те що населення України становить близько 1% населення світу, в Україні переробляється до 5% загальної кількості мінеральних речовин, а навантаження токсикантами на довкілля, внаслідок цього, вище, ніж у країнах Західної Європи у 3,2 рази і вище ніж у США у 6,2 рази.
Номенклатура продукції, що випускає хімічний завод, може включати тисячі різних матеріалів і речовин, більшість з яких надзвичайно токсичні. Небезпечність таких заводів для людини та оточуючого середовища очевидна. Яскравим прикладом тому може свідчити аварія на хімічному заводі в м. Севезо (Італія, 1976 р) Внаслідок аварії територія (більше 20 км2) була заражена діоксином, постраждало більше 1000 чоловік (при загальній кількості жителів в зоні зараження 27,6 тис. чол).
Найбільш великою аварією на хімічному виробництві за всю світову історію розвитку промисловості, була катастрофа в Бхопалі (Індія, 1984р) від якої померло близько 2500 і призвела до ураження більше 170 тис. чоловік. На хімічному заводі американської корпорації Union Carbide на якому існувало п’ять різних виробництв, у тому числі метилізоціанату та фосгену, що володіють високою токсичністю, стався викид в оточуюче середовище 30 т метилізоціанату. Цього ж року, від вибуху зріджених вуглеводнів у сховищі м. Сан-Хуан-Іксуатепека (Мексика) загинуло не менше 500, а ураження отримали майже 7200 чоловік.
    На території колишнього СРСР впродовж 1985–2000-го років сталися понад 204 аварії з викидами промислових отрут. Кожна восьма з них на території України. Внаслідок аварій постраждали 1605 чоловік, отруєння 63 чоловік (4%) були смертельними. В 103 випадках для ліквідації аварій залучалися сили та засоби медичної служби Збройних Сил.
У сучасній війні в густонаселених та промислово розвинутих регіонах противник, навіть не застосовуючи ЗМУ, може створити змішану хімічну обстановку масовими ударами звичайних, в тому числі і високоточних наземних, повітряних і космічних засобів боротьби по чисельним хімічним підприємствам та складам сировини напівпродуктів.

Територіальні невоєнізовані формування створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах, міських та сільських районах для ведення рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках ураження та районах масових руйнувань, а також для вирішення завдань цивільної оборони на об’єктах сумісно з об’єктовими формуваннями та підпорядковуються начальникам цивільної оборони відповідних територій.
Об’єктові невоєнізовані формування створюються суб’єктами господарської діяльності і підпорядковуються їх керівникам і за рішенням органів виконавчої влади і місцевого самоврядування можуть залучатися для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт при виникненні надзвичай-них ситуацій на інших об’єктах.
Формування загального призначення (зведені загони, команди, групи) створюються в районах, містах обласного та районного підпорядкування, на об’єктах господарської діяльності для пошуку і рятування потерпілих в осередках аварій, катастроф та стихійного лиха, надання їм долікарської допомоги, проведення невідкладних робіт, необхідних для рятування людей, захисту їхнього життя і здоров’я.
Формування забезпечення створюються на базі підприємств, установ і організацій відповідного профілю (на об'єктах господарської діяльності, на базі відповідних служб та структурних під¬розділів підприємств) для вирішення спеціальних завдань, всебіч¬ного забезпечення формувань загального призначення.

Основними завданнями аварійно-рятувальних служб є:
проведення під час виникнення надзвичайних ситуацій на об’єктах і територіях аварійно-рятувальних робіт;
ліквідація надзвичайних ситуацій та окремих її наслідків;
виконання робіт із запобігання виникненню та мінімізації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та щодо захисту від них населення і територій;
захист навколишнього природного середовища та локалізація зони впливу шкідливих і небезпечних факторів, що виникають під час аварій і катастроф.

Основні принципи і способи захисту населення при аваріях, катастрофах й стихійних лихах, їхня стисла характеристика №11